15.2. Препарати, які застосовують при порушенні функції щитоподібної залози.

15.2.1. Засоби, які застосовують при гіпофункції щитоподібної залози (стимулятори функції щитоподібної залози, тиреоїдні засоби):

• монокомпонентні тиреоїдні засоби — тиреоїдин, левотироксин (L-тироксин), трийодтироніну гідрохлорид;

• комбіновані препарати — тиреокомб, тиреотом.

Тиреоїдин — тиреоїдини засіб, що отримують із щитоподібних залоз тварин, містить тироксин та трийодтиронін; прискорює основний обмін. Дія препарату розвивається через 2—3 дні, триває 20—30 днів. Застосовують для лікування всіх форм гіпотиреозу (мікседеми, кретинізму, ендемічного зобу), раку щитоподібної залози. Побічна дія — кумуляція, пітливість, серцебиття, тахікардія.

15.2.2. Засоби, які застосовують при гіперфункції щитоподібної залози (антитиреоїдні засоби):

• мерказоліл (тіамазол), пропілтіоурацил;

• препарати йоду (розчин йоду спиртовий, розчин Люголя, калію йодид, мікройод, антиструмін).

Мерказоліл — антитиреоїдний засіб, що зменшує синтез гормонів у щитоподібній залозі, знижує основний обмін речовин. Застосовують для лікування різних форм токсичного зобу (базедова хвороба, тиреотоксикоз, дифузний токсичний зоб). Протипоказаний вагітним, при лейкопенії.

Препарати йоду — чинять антитиреоїдну дію, гальмують синтез гормонів щитоподібної залози, порушують зворотний зв'язок у системі аденогіпофіз—щитоподібна залоза. Дія препаратів проявляється через 12—24 год. Застосовують при гіпертиреозі, ендемічному зобі, для профілактики радіаційного ураження щитоподібної залози. При передозуванні — явища йодизму (отруєння йодом).

15.3. Протидіабетичні засоби. У р-клітинах острівців підшлункової залози (Лангерганса) синтезується інсулін. Основна фізіологічна роль інсуліну в організмі — зниження вмісту цукру в крові. Це відбувається за рахунок транспорту глюкози всередину клітин, посилення засвоєння її тканинами, посилення глікогенезу (синтез глікогену з глюкози в клітинах печінки). За відсутності або недостатності інсуліну розвивається цукровий діабет.

Розрізняють 2 типи цього захворювання (за класифікацією ВООЗ):

• інсулінозалежна форма (діабет І типу, діабет юнацький);

• інсулінонезалежна форма (діабет II типу, діабет дорослих).

При цукровому діабеті з'являється сильна спрага, підвищується споживання рідини, хворий втрачає масу тіла, знижується імунітет, сповільнюється загоєння ран, виникають ускладнення з боку судин. Лабораторне — гіперглікемія (рівень цукру в крові більше ніж 6,6 ммоль/л), глюкозурія (цукор у сечі), ацидоз.

Залежно від типу хвороби застосовують 2 групи протидіабетичних препаратів:

• гормональні препарати — інсуліни;

• синтетичні протидіабетичні засоби (пероральні гіпоглікемічні препарати).

Інсуліни --це гормональні препарати, які застосовують для лікування І типу діабету (інсулінозалежного).

Класифікація інсулінів

1. Інсуліни людські.

1.1. Короткої дії (6—8 год) — лізпроінсулін (хумалог), інсулін людський для ін'єкцій (актрапід НМ), монотард.

1.2. Середньої тривалості дії (12—14 год) — хумулін НПХ, суспензія цинк-інсуліну людського (монотард НМ).

1.3. Довгої дії (24-36 год) — суспензія цинк-інсуліну кристалічного (ультратард НМ). 2. Інсуліни тваринного походження.

2.1. Короткої дії (6—8 год) — моноінсулін МК, актрапід НС.

2.2. Середньої тривалості дії (12—14 год) — Б-інсулін, суспезія цинк-інсуліну аморфна (інсулін-семіленте).

2.3. Тривалої дії (24—36 год) — суспензія цинк-інсуліну кристалічного (ультраленте МС).

Інсулін для ін 'єкцій виявляє найкоротшу дію — 6 год. Доза залежить від тяжкості хвороби, стану хворого та рівня цукру в сечі за добу. Для грубого розрахунку виходять з того, що 1 ОД інсуліну сприяє засвоєнню 4-5 г цукру. Як правило, добова потреба в інсуліні становить 30-50 ОД. Інсулін вводять під шкіру або внутрішньом'язово за 30—40 хв до їди. Основне застосування інсуліну — лікування цукрового діабету І типу, діабету будь-якого типу на фоні вагітності та хірургічних втручань. Побічна дія — алергійні реакції, ліподистрофія на місці ін'єкції.

Інсуліни тривалої дії — суспензії, які вводять внутрішньом'язово одноразово до сніданку.

Гіпоглікемія може розвинутися внаслідок передозування інсуліну або фізічного навантаження. Хворому дають цукор або солодкий чай, при тяжкому стані вводять внутрішньовенне струменеві 20—50 мл 40% розчину глюкози. За відсутності ефекту вводять 5% розчин глюкози внутрішньовенне крапельне. Для стимуляції глікогенезу і корекції AT вводять 0,5 мл 0,1% розчину адреналіну гідрохлориду.

Гіперглікемія (діабетична кома) розвивається внаслідок несвоєчасного введення інсуліну. Для лікування застосовують лише інсуліни короткої дії, які вводять внутрішньовенне. Існують різні схеми лікування гіперглікемічної коми. Найоптимальніший метод - внутрішньовенне крапельне введення інсуліну протягом перших 2 год зі швидкістю 8 ОД/год з розрахунку 0,1 ОД/кг маси тіла. Для цього Імл інсуліну (40 ОД) розчиняють у 500 мл 0,9% розчину натрію хлориду, вводять внутрішньовенне крапельне зі швидкістю 30—35 крапель за 1 хв.

Пероральні гіпоглікемічні препарати — це синтетичні препарати для внутрішнього застосування при цукровому діабеті II типу (інсулінонезалежному).

Класифікація пероральних гіпоглікемічних засобів

1. Похідні сульфонілсечовини — букарбан, бутамід, глібенкламід (манініл), гліквідон (глюренорм), гліклазид (діабетон).

2. Бігуаніди -- глібутид (адебіт, буформін), метформін (сіофор).

3. Різної будови — глюкобай (акарбоза), ізодибут.

Похідні сульфонілсечовини (букарбан, бутамід тощо) стимулюють утворення ендогенного інсуліну в підшлунковій залозі.

Бігуаніди та препарати різної будови (глібутид тощо) підвищують споживання глюкози тканинами, зменшують усмоктування глюкози в травному каналі. Застосовують для лікування інсуліннезалежного діабету, хворим з ожирінням на фоні діабету І типу, під час комбінованої терапії діабету.

15.4. Глюкокортикоїди, або глюкокортикостероїди — гормони кіркової речовини надниркових залоз, що впливають на всі види обміну речовин.

Класифікація глюкокортикостероїдів (ГКС)