Хід роботи.

1. Колінний рефлекс викликається легким ударом молоточка по сухожиллю чотириголового м’язу стегна нижче колінної чашечки. Піддослідний при цьому сидить на стільці, поклавши ногу на коліно іншої ноги (мал. А). При подразненні сухожилля виникає скорочення м’язу та розгинання гомілки у колінному суглобі.

2. Ахіллів рефлекс викликається ударом молоточка по аліловому сухожиллю. Піддослідний стає колінами на стілець так, щоб його ступні вільно звисали (мал. А). При подразненні сухожилля відбувається підошовне згинання стопи.

3. Рефлекс із сухожилля двоголового м’язу плеча. При дослідженні рефлексу рука повинна бути трохи зігнута у ліктьовому суглобі. Рефлекс отримують ударом молоточка по сухожиллю двоголового м’яза у ліктьовому згині (мал. Б). При подразненні сухожилля виникає згинання руки у ліктьовому суглобі.

4. Рефлекс із сухожилля триголового м’яза плеча. При дослідженні рефлексу рука піддослідного підтримується за плече, що дозволяє передпліччю вільно звисати донизу. Рефлекс викликається ударом молоточка по сухожиллю триголового м’яза над ліктьовим відростком (мал. Б). При розтягненні сухожилля виникає розгинання передпліччя.

5. При вивченні рефлексів, які пов’язані з подразненням тактильних рецепторів шкіри підошвенної поверхні стопи ручкою молоточка, спостерігають за рефлекторним згинанням пальців стопи (мал. А, внизу). Подразнення шкірної поверхні живота викликає рефлекторне скорочення м’язів на цій же стороні (мал. Б, внизу).

Результати спостережень. До протоколу дослідження занести назву рефлексу, місце подразнення, характер відповідної реакції, анатомічний шлях спинномозкових рефлексів та локалізацію рефлекторного центру у спинному мозку. Зробити висновок про рефлекторну природу рухових проявів людини у відповідь на зовнішні стимули.

Зміст звіту

1. Тема роботи.

2. Результати і висновки.

Контрольні питання

1. Що називається рефлексом?

2. Чим відрізняється моносинаптична дуга від полісинаптичної?

3. Які рефлекси називаються пропріоцептивними?

4. При подразненні яких рецепторів виникають пропріоцептивні рефлекси і з якими відділами центральної нервової системи вони пов’язані?

5. Чи можна на основі безумовного сухожильного рефлексу виробити умовний рефлекс?

Література

1. Филимонов В.И. Руководство по общей и клинической физиологии. – М.: Мед. информационное агентство, 2002 – 958с.

2. Гальперин С.И. Физиология человека и животных. Высшая школа, 1970 – 656с.

3. Практикум по общей физиологии и физиологии спорта./ Под ред. проф. А.Б. Гандельсмана.- М: Физкультура и спорт, 1973.-152с.

Лабораторне заняття № 5

Фізіологія зорового аналізатора

Мета роботи: спостерігати зіничний рефлекс; визначити гостроту зору, площину сліпої плями, поля зору, провірити наявність чи відсутність астигматизму.

Матеріали та обладнання: таблиці Головіна для визначення гостроти зору; рисунок Маріотта, аркуш паперу, олівець, загорнутий в білий папір, лінійка, периметр, схема для замальовки поля зору, заздалегідь приготовлені креслення.

Основні положення.

В середині райдужної оболонки ока є отвір – зіниця – через який в око надходять світлові промені. В райдужній оболонці розташовані кільцеві та радіальні гладенькі м’язи. Скорочення їх регулюється симпатичними та парасимпатичними нервами і сприяє зміні діаметра зіниці.

Ділянка сітківки, на якій сходяться волокна, які утворюють зоровий нерв, носить назву сліпої плями. При попаданні променів на сліпу пляму зображення не виникає внаслідок відсутності в цій ділянці світлочутливих елементів.

Полем зору називається простір, в межах якого видно всі точки при фіксованому положенні очей. Для променів різної довжини хвилі поле зору неоднакове. Найбільш велике поле зору для білого кольору, тобто для змішаного світла. Це пояснюється тим, що палички, чутливі до всіх видимих променів і які сприймають не колір, а світло, знаходяться у великій кількості на периферії сітківки.

Астигматизм залежить від неоднакової кривизни різних ділянок, заломлюючих поверхню ока, особливо роговиці. Тому промені, які йдуть із однієї точки, але через різні ділянки заломлюючих поверхонь, будуть по різному заломлюватись і внаслідок цього сходитимуться не в одній точці. Звідси деяка неясність, розпливчастість зображення.

Трихромати – люди з нормальним кольоровим зором. Протанопи – люди, які не сприймають червоний колір. Дейтеранопи – люди, які не сприймають зелений колір.

ХІД РОБОТИ

Дослід № 1. Дослідження зіничного рефлексу.

Для дослідження зіничного рефлексу на світло досліджуваного садовлять так, щоб очі освітлювались помірним світлом. Йому пропонують фіксувати поглядом віддалену і поміщену високо точку для того, щоб погляд був спрямований догори. Після цього очі затуляють долонею на 15-20с. Швидко відводять долоню і спостерігають, як змінилась, порівняно з первісною, ширина зіниці і як вона змінюється.

Закривають долонею одне око і спостерігають, чи змінилась величина зіниці другого ока, що відбуватиметься з ним при освітлені затемненого ока.

Дослід № 2. Визначення гостроти зору за допомогою таблиці.

Для визначення гостроти зору існують таблиці з горизонтально розміщеними паралельними рядами цифр, розмір яких зменшується від верхнього ряду до нижнього. Для кожного ряду визначена відстань, з якої дві точки, обмежовуючи кожну цифру, сприймаються під кутом зору 1^/. Цифри самого верхнього ряду сприймаються нормальним оком з відстані 50м, а нижнього – 5м. Для визначення гостроти зору у відносних одиницях відстань, з якої досліджуваний може прочитати рядок, ділиться на відстань, з якої він повинен читатись при умові нормального зору.

Дослід проводиться наступним чином.

Посадіть досліджуваного на відстань 5м від таблиці, яка повинна добре освітлюватись. Закрийте одне око досліджуваного екраном. Попросіть досліджуваного назвати цифри на таблиці в напрямку зверху вниз. Відмітьте останній із рядків, який досліджуваний міг правильно прочитати. Діленням відстані, на якій знаходиться досліджуваний від таблиці (5м), на відстань, з якої він прочитав останній рядок, який він розпізнав (наприклад 10м), знайдіть гостроту зору. Для даного прикладу 5/10=0,5.

Замалюйте схему порушення оптичної системи ока і виправлення їх за допомогою відповідних лінз,

Дослід № 3. Виявлення сліпої плями.

Помістіть перед очами рисунок 1. Закривши праве око, лівим фіксуйте хрест, розміщений в правій частині рисунка. Наближайте рисунок до ока і віддаляйте його. На певній відстані від ока коло випадає з поля зору.

Рис.1. Рисунок для виявлення сліпої плями

Рис.2. Схема для визначення величини поперечника сліпої плями.

Для визначення одного із поперечників сліпої плями в лівому верхньому кутку листа паперу намалюйте хрест, який фіксується правим оком (ліве око закрийте). Із правого верхнього кутка за напрямком до хреста ведіть олівець, загорнутий, крім його відточеного кінчика, білим папером. На певній відстані від хреста (ВС) олівець перестане бути видимим, але по мірі подальшого приближення до хреста, на відстані АС від нього, знову виникає зображення олівця. Побудуйте зображення точок А і В на сітківці (рис.2). Із подібності трикутників АОВ і А1ОВ1 виведіть відношення , де відстань АВ легко виміряти на папері; ОК – відстань від папера до ока; ОL – відстань від вузлової точки ока до сітківки, в середньому дорівнює 17мм.

Звідси легко визначити довжину знайденого поперечника сліпої плями:

Потім визначити площину по формулі S = П r².

Дослід № 4. Визначення поля зору.

Запропонуйте піддослідному покласти підборіддя на пластину периметру, одне око закрити, а іншим фіксувати дзеркальце.

Ведіть по шкалі периметра повзунок з кольоровим кружком від периферії до центру: спочатку згори вниз, а потім знизу вгору. Відмітьте, на якому градусі піддослідний почав чітко бачити запропонований йому для розрізнення колір.

Дослід проводять спочатку при вертикальному положенні напівкола, а потім при повороті його на 45, 90, 135, 180⁰. Досліджувані кольори: зелений, червоний, синій, білий.

Піддослідний не повинен знати заздалегідь, якого кольору повзунок ведуть по шкалі. Тому в досліді весь час потрібно міняти кольори.

На схемі крапками відмітьте стосовно відповідям піддослідного ті відстані від центру в градусах, на яких він зміг визначити той чи інший колір. З’єднайте між собою крапки, знайдені для кожного кольору, щоб отримати криві, які обмежують поле зору для досліджуваних кольорів.

Повторіть такий же дослід для іншого ока.

Схема для визначення поля зору

Дослід № 5. Виявлення астигматизму.

Для спостереження астигматизму запропонуйте досліджуваному роздивитись рисунок 4, на якому одні лінії розміщені вертикально, а інші – горизонтально, товщина всіх ліній однакова. Відмітьте, які лінії, горизонтальні чи вертикальні, здаються більш чіткими.

Наближуючи рисунок до ока і відсуваючи його, визначте, спереду сітківки чи за нею сходились промені, які йдуть від менш чіткіших ліній. Якщо, наприклад, при наближенні рисунка горизонтальні лінії стали більше чіткими, то це означає, що промені, які йдуть від цих ліній, при початковому положенні рисунка сходились спереду сітківки, а при наближенні рисунка до ока точки сходження променів перемістились на сітківку, тобто зображення виявилося в фокусі.

Обертаючи рисунок, відмітьте, що уявлення про товщину ліній весь час міняється відповідно зміні їх положення.

Рис. 4. Креслення для виявлення астигматизму.

Зміст звіту

1. Тема роботи.

2. Результати і висновки.

Контрольні питання

1. Що називається зоровим аналізатором?

2. Перерахуйте структури, які входять до складу зорового аналізатору.

3. Як змінюється величина зіниці у темряві, під дією яскравого світла? Поясніть механізм цих змін.

4. Чому не можна одночасно чітко бачити дальню і ближню шпильки?

5. Як змінюється кривизна кришталика при розгляданні віддалених предметів і тих, що знаходяться близько?

6. Що таке сліпа пляма, центральна ямка?

7. Як визначити гостроту зору за допомогою таблиці Головіна?

8. Чому гострота зору менша на периферії сітківки ока?

9. Що таке трихромазія?

10. Які кольори не розпізнають дейтеранопи, протанопи?

11. За допомогою яких клітин-рецепторів око сприймає кольори?

Література

1. Яновський І.І., Ужако П.В. Фізіологія людини і тварин. Практикум.- К.: Вища школа, 1991.- 175с.

2. Гуминский А.А. и др. Руководство к лабораторным занятиям по общей и возрастной физиологии. – М.:Просвещение, 1990. – 239с.

3. Филимонов В.И. Руководство по общей и клинической физиологии. – М.: Мед. информационное агентство, 2002. – 958с.

4. Гальперин С.И. Физиология человека и животных. Высшая школа, 1970 – 656с.

Лабораторне заняття № 6

Властивості вестибулярного апарату

Мета роботи: вивчити фізіологічні особливості вестибулярного апарату у людини; провести оцінку статичної та динамічної координації у людини; зіставити індивідуальні показники координації.

Питання для теоретичної підготовки. Вестибулярний апарат, його відділи. Подразники вестибулярного апарату. Наслідки порушення функцій вестибулярного аналізатора. Функції мозочка, його роль у координації рухів. Пропріорецепція.

Матеріали та обладнання: секундомір, тонометр, фонендоскоп.

ХІД РОБОТИ

Перед виконанням дослідів у піддослідних вимірюють частоту серцевих скорочень, частоту дихання і артеріальний тиск.

Дослід № 1. Вестибулярний вплив на кінцівки і тулуб.

Усаджують піддослідного. Потім, повернувши його голову максимально у бік, при заплющених очах пропонують йому випростати руки вперед і фіксувати їх у такому положенні. Спостерігають за положенням рук. Описують рухи „щелепного” та зовнішнього плеча, рук та тулуба.

Дослід № 2. Спостереження за положенням голови та очей при різному положенні тіла у просторі.

Піддослідному пропонують пробігти по лінії, зосередившись на якомусь предметі. Таке саме пропонують зробити йому після декількох обертань навколо своєї осі. Спостерігають за положенням голови, очей піддослідного, координацією рухів. Такі ж спостереження проводять, коли піддослідному після кількаразового обертання навколо своєї осі пропонують пройти при заплющених очах.

Дослід № 3. Лабіринтні порушення дихання.

У піддослідного реєструють дихання у спокійному стані та після багаторазового (20-30 разів) обертання навколо своєї осі. Запис дихальних рухів проводять за допомогою манжетки від апарата Ріва-Роччі.

Дослід № 4. Вплив подразнення вестибулярного апарата на вегетативні рефлекси. Лабіринтно-серцева реакція.

У піддослідного вимірюють частоту серцевих скорочень та артеріального тиску у стані спокою. Потім піддослідному пропонують зробити 10-20 швидких обертальних рухів навколо своєї осі і після їх завершення вимірюють частоту пульсу. Порівнюють результати двох вимірювань.

Дослід № 5. Оцінка статичної координації (проба Ромберга).

Для цього треба врахувати час стійкості піддослідного в позі на одній нозі, з діставанням колінної чашечки пяткою другої ноги. При цьому очі заплющені, руки простягнуті вперед. Звертати увагу на ступінь стійкості (нерухомо стоїть піддослідний чи хитається), на наявність тремтіння повік і пальців. Передбачити підстраховку на випадок падіння!

Дослід № 6. Дослідження динамічної координації – пальцево-носова проба.

Очі заплющені. Піддослідний витягує праву руку вправо, потім повинен швидко зігнути її і торкнутися кінцем вказівного пальця свого носа. Потім повторюють те саме лівою рукою.

Зміст звіту

1. Тема роботи.

2. Результати і висновки.