Арістотель (384-322 до н.Е.) метафізика

.....Про причини говориться в чотирьох значеннях: однією такою причиною ми вважаємо суть, або суть буття речі (адже кожне "чому" зводиться кінець кінцем до визначення речі, а перше "чому" і є причина і початок); іншою причиною ми вважаємо матерію, або субстрат (hypokeimenon); третьою - те, звідки початок руху; четвертою - причину, що протилежить останньою, а саме "те, заради чого", або благо(2.1.70).

Причиною називається [1] те вміст речі, з чого вона виникає; наприклад, мідь - причина статуї і срібло – причина чаші, а також їх пологи суть причини; [2] форма, або прототип, а це є визначення суті буття речі, а також пологи форми, або прототипу (наприклад, для октави – відношення двох до одного і число взагалі), і складові частини визначення; [3] те, звідки бере перший свій початок зміна або перехід в стан спокою; наприклад, порадник є причина, і батько – причина дитини, і те, що взагалі виробляє є причина вироблюваного, і що змінює – причина того, що змінюється; [4] мета, тобто те, заради чого, наприклад, мета гуляння – здоров'я. Насправді, чому людина гуляє? Щоб бути здоровим, говоримо ми. І, сказавши так, ми вважаємо, що вказали причину. Причина – це також те, що знаходиться між поштовхом до руху і метою, наприклад: причина одужання – схуднення, або очищення, або ліки, або лікарські знаряддя; усе це служить меті, а відрізняється одне від іншого тим, що в одному випадку це знаряддя, в іншому – дія.

Про причини, таким чином, говориться, мабуть, в стількох сенсах, а оскільки про причини говориться в різних значеннях, то витікає, що у одного і того ж буває декілька причин, притому не як привхідне (наприклад, причини статуї – і ваятельне мистецтво і мідь, причому не відносно чогось іншого, а оскільки воно статуя; але вони причини не в одному і тому ж сенсі, а одна з них в сенсі матерії, інша – як те, звідки рух). І крім того, є причини по відношенню один до одного (так, заняття працею - причина хорошого самопочуття, а воно – причина заняття працею, але не в одному і тому ж сенсі, а одне – як мета, інше – як початок руху). Далі, одне і те ж буває іноді причиною протилежного, а саме те, що, будучи в наявності, є причина ось цього, ми іноді визнаємо причиною протилежного, якщо воно відсутнє, наприклад: причиною краху судна - відсутність керманича, присутність якого була причиною його збереження, причому те і інше - і присутність і відсутність – суть причини в сенсі рушійного.

Усі тільки що вказані причини підпадають під чотири абсолютно очевидних види. Звуки мови у словах, матеріал виробів, вогонь, земля і усі такого роду елементи тіл, частини цілого, передумови для виводу – усі вони причини цих речей в значенні того, з чого ці речі складаються; причому одні з них – суть причини як субстрат (наприклад, частини), інші – як суть буття речі (такі ціле, зв'язок і форма). З іншого боку, сім'я, лікар, порадник і взагалі те, що діє, – усе це причини в сенсі того, звідки початок зміни або спокою. А інші суть причини в сенсі мети і блага для іншого, бо "те, заради чого" має бути найкращим і метою для іншого, причому немає ніякої різниці, чи йде мова про справжнє благо або про уявне благо (2.1.146).

.....Проте усіх таких різновидів причин по числу шість, причому про кожну можна говорити двояким чином; насправді, по-перше, вони причини або як одиничне або його роду, або як привхідного або його роду, або як їх поєднання, або як узяті окремо (haplos); по-друге, усі вони причини як сущі або насправді, або в можливості. А відмінність тут в тому, що самі причини як сущі насправді і одиничні існують або не існують одночасно з тим, причини чого вони є, наприклад: ось цей лікар разом з ось цим видужуючим, і ось цей будівельник разом з ось цією будовою; а з причинами, сущими в можливості, не завжди так буває: адже не в один і той же час гинуть будинок і домобудівник.. (2.1.147-148).

[ПРОБЛЕМА ІСТИНИ І ЇЇ РІШЕННЯ У ФІЛОСОФІЇ]

І взагалі не має сенсу судити про істину на тій основі, що оточення нас речі явно змінюються і ніколи не залишаються в одному і тому ж стані. Бо у пошуках істини необхідно вирушати від того, що завжди знаходиться в одному і тому ж стані і не піддається ніякій зміні. А такі небесні тіла: вони адже не здаються то такими, то іншими, а завжди одними і тими ж і не причетними ніякій зміні.

Далі, якщо існує рух і щось рухоме, а усе рухається від чогось і до чогось, то рухоме має бути в тому, від чого воно рухатиметься, і потім] не бути в нім, рухатися до іншого і опинятися в нім, а що суперечить цьому не може бути (в той же час) істинним всупереч їх думці. – Крім того, якщо відносно кількості усе оточення нас безперервно тече і рухається і хтось вважав би, що це так, хоча це і невірно, чому не рахувати усе оточення нас незмінним відносно якості? Думка про те, що про одне і те ж можна висловлювати що суперечать один одному твердження, грунтується найбільше, мабуть, на припущенні, що кількість у тіл не залишається незмінною, поскольку-де одне і те ж має чотири лікті в довжину і не має їх. Проте суть пов'язана з якістю, а якість має певну природу, тоді як кількість - невизначену.

Далі, чому, коли лікар наказує прийняти ось цю їжу, вони приймають її? Насправді, чому це швидше хліб, ніж не хліб? Отже не повинно було б бути ніякої різниці з'їсти його або не з'їсти. Проте вони приймають цю їжу, тим самим вважаючи, що це відповідає істині, тобто що наказане їм є їжа. Між тим їм не можна було б так поступати, якщо ніяка суть (physis) в чуттєво сприйманому не залишається тієї ж, а всяка суть завжди знаходиться в русі і тече.

Далі, якщо ми завжди змінюємося і ніколи не залишаємося тими ж, то що ж дивного в тому, що речі нам ніколи не здаються одними і тими ж, як це буває у хворих? Адже і хворим, оскільки вони знаходяться не в такому ж стані, в якому вони знаходилися тоді, коли були здорові, не однаковими здаються предмети чуттєвого сприйняття, причому самі чуттєво сприймані речі із-за цієї причини не причетні яким-небудь змінам, але відчуття вони викликають у хворих інші, а не ті ж. Так от, так само, мабуть, повинно йти справу і тоді, коли відбувається вказана зміна. Якщо ж ми не міняємося, а продовжуємо залишатися тими ж, то означає, є щось незмінне.

Заперечуючи тим, у кого вказані утруднення викликані словесною суперечкою, не легко ці утруднення усунути, якщо вони не виставляють певного положення, для якого вони вже не вимагають обґрунтування. Адже тільки так виходить всяке міркування і всякий доказ, бо якщо вони не виставляють ніякого положення, вони роблять неможливим обмін думками і міркування взагалі. Тому проти таких осіб не можна сперечатися, удаючись до доказів. А тим, хто висловлює сумніви із-за труднощів, що дійшли до них [від інших], легко заперечити і неважко усунути усе, що викликає у них сумнів. Це ясно із сказаного.

1. Про яки причини ставляться питання у метафізики, і що розуміється під нею?

2. Про які причини, тобто про виникнення чого ставляться питання, і об’єднує ці причини щось?

3. Позначте шість різновидів причин, і що є підґрунтям їх виділення?

4. У якому сенсі, згідно Аристотелю не можна говорити про істину, і від чого треба йти при її пошуку?

5. Яким чином вирішується проблема пізнаванності світу?