3. Загальна характеристика звукового аналітико-синтетичного методу

Засновником звукового аналітико-синтетичного методу навчання грамоти у вітчизняній школі вважається К.Д.Ушинський. У 18643 р. був опублікований підручник «Рідне слово», в якому він науково обґрунтував звуковий аналітико-синтетичний метод. За методом К.Д.Ушинського, процесу читання.тобтобукварному періоду, передувала ціла система звукових аналітичних і синтетичних вправ, які вводили учнів у світ звуків рідної мови, були засобом формування в дітей різних розумових дій зі звуками, складами,словами. Свій метод К. Ушинський називав методом «п и с ь м а – ч и т а н н я». На перших сторінках підручника «Рідне слово» педагог подає вправи з підготовки руки дитини до письма і написання елементів букв і самих букв. За методика К.Д.Ушинського, діти спочатку проводили звуковий аналіз слова, потім писали його, і, тільки після цього, читали. Читання здійснювалося синтетичним шляхом, тобто шляхом поєднання звуків у цілі слова, і йшло за письмом.

Видатний педагог так визначає завдання з навчання грамоти за своєю методикою: 1) привчати око та руку дитини до письма елементів букв, слух – до знаходження окремих звуків у слові, язик – до чіткої вимови звуків; 2) привчати дітей до того, щоб їхня увага зупинялася на словах і звуках, щоб вони вміли розрізняти і складати слова; 3) разом з цим управляти всіма здібностями дитини, збуджувати її самостійність.

В навчанні читання К.Д.Ушинський виділив два періоди: добукварний – система звукових аналітичних і синтетичних вправ, які вводили дітей у світ звуків рідної мови, були засобом формування у них різних розумових дій зі звуками, складами, словами; букварний – знайомство з рукописним шрифтом, а після 10-15 уроків вводилися друковані букви. Після вивчення звука нову букву давали в письмовій формі.

К.Ушинський не дотримувався алфавітного порядку вивчення звуків і букв: спочатку дитина вивчала голосні звуки і букви, які їх позначають, потім знайомилася з приголосними на основі виділення їх із слова, в якому всі звуки, крім одного, були відомі (рак – мак).. Ознайомлення з кожною новою буквою приголосного починалося з показу картинки, під якою було написано слово. Діти спочатку називали слово за картинкою, потім проводили звуковий аналіз цього слова (слова добирались із трьох звуків); знаходили відомі слова, називали перший і останній звуки в цих словах, доходили до нового звука, знайомилися з буквою на позначення цього звука і лише після цього читали слово. Отже, з самого початку діти працювали з цілими словами як звуковими комплексами, а не з ізольованими звуками. Важливо й те, що дітей поступово вели від виділення окремого звука в слові до здійснення повного звукового аналізу.

Методика, розроблена К.Ушинським, передбачала взаємозв’язок аналізу й синтезу, систему аналітичних і синтетичних вправ зі звуками, складами та словами. Заслугою К.Ушинського були розроблені ним прийоми звукового аналізу і синтезу, більшість із яких не втрачає цінності і сьогодні. Це такі: а) виявлення певного звука в словах; б) добір учнями слів із певним звуком; в) поділ слів на склади і складів на звуки; г) утворення слів із звуків; д) різноманітні перетворення слів, наприклад заміна звука або складу (сон – син, сини – сани), нарощування звуків на початку або в кінці слів (коло – колос, рак – грак), перестановка букв (звуків) у словах (нора – рано) та ін.

Розроблений К.Ушинським метод був спрямований на подолання догматизму й зубріння, які були характерні для процесу навчання грамоти за букво складальним методом. Методика навчання грамоти, запропонована видатним педагогом, спиралася на живе дитяче мовлення, забезпечувала органічний взаємозв’язок навчання дітей читати й писати з розвитком їхнього мовлення («дару слова»). Із перших уроків діти працювали з народними прислів’ями, загадками, казками; зміст текстів був доступний дітям. Для звукового аналізу використовувалися речення й слова, взяті безпосередньо з усного мовлення самих учнів.

Педагогічна система К.Ушинського, яка була спрямована на різнобічний розвиток дитини, удосконалення її мислення і мовлення, вироблення повноцінних навичок читання й письма, зумовило її використання у вітчизняній школі впродовж півтора століття. Звуковий аналітико-синтетичний метод К.Ушинського подолав догматизм букво складального методу і став зразком пояснювально-ілюстративного методу, оскільки вимагав високої активності самих дітей у процесі навчання їх грамоти.

За часів К.Ушинського звуковий аналітико-синтетичний метод удосконалювався багатьма його послідовниками (М.Бунаков, Д.Тихомиров, В.Вахтеров, В.Фльоров та ін.), педагогічна діяльність яких протікала в період 1850-1920 рр. Вони змінили порядок вивчення букв, увели двотижневі добукварні звукові вправи, відмовилися від випереджувального письма, розробили нові прийоми звукового аналізу і синтезу, виділення звуків із слів, запровадили роботу з розрізною азбукою тощо.

Помітний внесок у запровадження методу К.Ушинського на ґрунті навчання грамоти українською мовою зробили Т.Шевченко (український буквар для дорослих – «Букварь южнорусский»(1861) та «Малий Кобзар для дітей з малюнками»), Т.Лубенець («Граматика за малюнками»), Б.Грінченко (буквар «Українська граматика до науки читання і письма»)..

У 20-ті роки ХХ ст. звуковий аналітико-синтетичний метод досяг піку своєї популярності, став найпоширенішим методом навчання грамоти у масовій школі. Але в оволодінні читанням найскладнішим моментом залишався перехід від звука (букви) до складу – звукозлиття, що мало місце і в буквоскладовому методі.

Спробу подолати цю трудність зробив на початку 20-х років І.Шапошников. Його метод «живих звуків» виходив із твердження про те, що окремих звуків не існує, склад неподільний, одні й ті самі звуки в різних складах зовсім несхожі один на одного – це зовсім різні звуки. Саме тому від заперечував роботу з окремими звуками та їх злиттями; І.Шапошников повернувся до «письма-читання» К.Ушинського, йшов до читання від зрозумілого, живого тексту. Методист був переконаний у тому, що весь «секрет», вся «таємниця» читання полягає в умінні впізнавати, чути звуки в мовленні. У підготовленому для вчителів методичному посібнику «Живі звуки» він пропонував навчати дітей грамоти на основі виділення звуків із живого мовлення. Виокремлений у такий спосіб звук, наприклад [с] (так сичить гусак) або [р] (гарчить собака), учні позначали буквами, заносячи їх у спеціальний зошит, який замінював їм буквар. Підручники з навчання грамоти І.Шапошников заперечував принципово. Хоча цей метод і передбачав розвиток творчості, пізнавальної активності дітей, він не отримав широкого розповсюдження; більшість вчителів не могли працювати без друкованого букваря.

Результати опису й аналізу методів навчання грамоти свідчить: звукові методи мають переваги перед буквеними, оскільки найбільш відповідають звуковій природі мовлення; аналітична робота (не один лише синтез) забезпечує кращий розумовий розвиток учнів; , навчанням читання й письма мають здійснюватися паралельно; ознайомленню дітей зі звуковою системою рідної мови має передувати процесу навчання дитину читати. Тому не випадково. що саме звуковий аналітико-синтетичний метод навчання грамоти в різних його варіантах набув найбільшого поширення у вітчизняних школах та витримав перевірку часом: він і сьогодні є провідним у навчанні дітей грамоти і дає досить високі результати.