Завдання для розв’язання

11.1. На дільниці механічного цеху працюють 28 токарних верстатів. Трудомісткість обробки однієї деталі — 0,33 нормо-год. Дільниця пра­цює у двозмінному режимі, тривалість зміни — 8 год. У розрахунково­му році неробочих днів 115. Регламентовані простої устаткування ста­новлять 3,5 % режимного фонду часу. Очікуваний коефіцієнт викори­стання верстатів — 0,88. Обчислити виробничу потужність дільниці й річну кількість оброблених на верстатах деталей.

11.2. На початок року підприємство мало в розпорядженні основні фонди загальною річною потужністю 520 тис.грн. У березні введено додаткові потужності на суму 58 тис.грн., а у жовтні виведено потуж­ностей на суму 100 тис. гри. Знайти вихідну потужність підприємства.

11.3. На дільниці механічного цеху працюють 24 токарних верстата. Трудомісткість обробки однієї деталі — 1,2 нормо-год. Дільниця працює у двозмінному режимі, тривалість зміни — 8,1 год. У розра­хунковому році неробочих днів 113. Регламентовані простої устатку­вання становлять 5 % режимного фонду часу. Очікуваний коефіцієнт використання верстатів — 0,85. Обчислити виробничу потужність дільниці й річну кількість оброблених на верстатах деталей.

11.4. У цеху машинобудівного заводу встановлено 100 верстатів. Ре­жим роботи цеху двозмінний, тривалість зміни 8 годин. Річний обсяг випуску продукції — 280 тис. виробів, річна виробнича потужність цеху — 310 тис. виробів. Визначити коефіцієнт змінності роботи вер­статів, коефіцієнти екстенсивного та інтенсивного навантаження, якщо відомо, що в першу зміну працюють усі верстати, у другу — 50 % загальної кількості, кількість робочих днів у звітному році — 260, фактичний фонд часу роботи одного верстата за рік — 4000 го­дин.

11.5. На дільниці механічного цеху працюють 20 токарних верста­тів. Трудомісткість обробки однієї деталі на токарному верстаті — 0,25 нормо-год. Дільниця працює у двозмінному режимі роботи, три­валість зміни — 8 год. Робочих днів у році 258. Очікувані простої вер­статів капітальному на ремонті — 180 год. Тривалість поточних ре­монтів становить 2 % номінального річного фонду часу роботи вер­статів. Коефіцієнт використання верстатів планується на рівні 0,85. Обчислити виробничу потужність механічного цеху і його річну ви­робничу програму з випуску деталей.

Тема 12. Організація виробництва і забезпечення якості продукції

Ключові терміни і поняття:

Виробничий процес, технологічний процес, тип виробництва, виробничий цикл, потокове виробництво, потокова лінія, концентрація виробництва, спеціалізація виробництва, кооперування діяльності, комбінування, диверсифікація, конверсія, якість продукції (послуг), конкурентоспроможність продукції (послуг), стандартизація та сертифікація продукції (послуг), внутрішньовиробничий технічний контроль якості.

Зміст теми

1. Класифікація виробничих процесів. Принципи організації виробництва.

2. Організаційні типи виробництва.

3. Виробничий і технологічний цикли. Способи поєднання технологіч­них операцій.

4. Методи організації виробництва.

5. Суспільні форми організації виробництва.

6. Якість і конкурентоспроможність продукції підприємства.

7. Стандартизація і сертифікація продукції. Державний нагляд за якістю продукції та внутрішньовиробничий технічний контроль якості на підприємстві.

8. Розрахунок економічного ефекту як наслідку підвищення якості про­дукції.

Виробничий процес — це сукупність взаємопов'язаних дій людей, засобів праці та природи, що потрібні для виготовлення продукції.

Загальну сукупність виробничих процесів, які відбуваються на підприємствах, поділяють на групи за певними ознаками: призначенням, перебігом у часі, ступенем автоматизації.

1. За призначенням виробничі процеси поділяють на основні, допоміжні та обслуговуючі.

2. За перебігом у часі розрізняють дискретні та безперервні вироб­ничі процеси.

3. За ступенем автоматизації виробничі процеси бувають механізовані, автоматизовані та автоматичні.

Система раціональної організації виробництва будується на пев­них принципах, яких слід дотримуватись при проектуванні: спеціалі­зації, пропорційності, паралельності, прямоточності, безперервності, ритмічності, автоматичності, гнучкості та гомеостатичності.

Принцип спеціалізації передбачає обмеження різноманітності еле­ментів виробничого процесу. Підвищуючи однорідність виробницт­ва, спеціалізація сприяє спрощенню його організації.

Принцип пропорційності потребує, щоб у системі взаємопов'яза­них підрозділів підприємства була узгоджена пропускна спромож­ність. Пропорційність досягається тоді, коли сукупна продуктивність технологічно взаємопов'язаних ланок виробництва пропорційна об­сягу виконуваних робіт, тобто:

де п — кількість технологічно взаємопов'язаних підрозділів;

V— об­сяги виконуваних робіт;

р — продуктивність окремих робочих місць;

М — кількість робочих місць у підрозділах.

Принцип паралельності передбачає одночасне виконання окре­мих операцій і процесів. Цей принцип особливо важливий при виго­товленні виробів, що складаються з великої кількості деталей. По­слідовне їх виробництво зайняло б набагато більше часу.

Принцип прямоточності означає, що предмети праці при обробці повинні мати найкоротші маршрути на всіх стадіях і операціях ви­робничого процесу без зустрічних переміщень.

Принцип безперервності потребує, щоб перерви між суміжними технологічними операціями були мінімальними або ліквідовані. Без­перервність виробничого процесу повинна також доповнюватися безперервністю роботи устаткування.

Принцип автоматичності передбачає економічно обґрунтоване вивільнення людини від безпосередньої участі в роботі у важких або шкідливих умовах.

Принцип гнучкості означає забезпечення оперативної адаптації організаційно-технічних умов виробничого процесу, пов'язаних з пе­реходом на виготовлення іншої продукції. Гнучкість досягається уні­версальністю знарядь праці, засобів автоматизації, упровадженням верстатів з ЧПУ, гнучких виробничих систем.

Принцип гомеостатичності потребує, щоб виробнича система була здатна стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти дисфункціональним впливам. Для цього на підприємствах створюють технічні й організаційні механізми саморе­гулювання і стабілізації.

Особливості діяльності підприємства залежать від типу виробниц­тва. Тип виробництва є комплексною характеристикою технічних, організаційних та економічних особливостей виробничої діяльності на підприємстві. Розрізняють три типи виробництва: одиничне, серійне і масове.

Одиничне виробництво характеризується широкою номенклату­рою продукції і малим обсягом випуску однакових виробів.

Серій­не виробництво має обмежену номенклатуру продукції, виготов­лення окремих виробів періодично повторюється певними партіями (серіями) і загальний обсяг випуску може бути великий.

Масове ви­робництво характеризується вузькістю номенклатури продукції, ве­ликим обсягом безперервного і тривалого виготовлення окремих виробів.

Окремо вирізняється дослідне виробництво — виготовлен­ня зразків або партій виробів для дослідних робіт, випробувань, до­опрацювання конструкцій тощо. На їх основі розроблюють конст­рукторську та технологічну документацію для серійного або масо­вого виробництва.

Коефіцієнт закріплення операцій характеризує середню кількість операцій, що припадає на одне робоче місце за місяць:

K_з.о.=

де п — кількість предметів, які обробляються на певній групі робо­чих місць за місяць;

т_і — кількість операцій, які проходить і-й пред­мет при обробці на певній групі робочих місць;

М — кількість робо­чих місць, для яких обчислюється k_з.о.

Знаючи коефіцієнт закріплення операцій, можна визначити тип ви­робництва. Робочі місця одиничного виробництва характеризуються виконанням різноманітних операцій над різними деталями в межах технологічної можливості устаткування, що є універсальним. Через, часту зміну предметів праці багато часу витрачається на переналагодження устаткування. Тому для одиничного виробництва k_з.о> 40.

На робочих місцях серійного виробництва виконуються операції над обмеженою номенклатурою деталей, які обробляють періодичної партіями. При цьому застосовують як універсальне, так і спеціальне устаткування. Для цього типу виробництва 1 < k_з.о≤ 40.

Робочі місця масового виробництва характеризуються постійним виконанням однієї операції над одним предметом праці, тобто k_з.о = 1. При цьому застосовують вузькоспеціалізоване устаткування і спеціальне осна­щення.

Важливим нормативом організації виробничого процесу в часі є виробничий цикл — інтервал часу від початку до завершення процесу виготовлення продукції. Обчислюють цей інтервал для одного або певної кількості виробів, які виготовляються одночасно. Основною складовою виробничого процесу є технологічний процес — сукуп­ність дій зі зміни стану предмета праці. Окремі технологічні операції є складовими технологічного циклу. Тривалість технологічного цик­лу обробки партії предметів на одній операції визначається за формулою:

Т_т = п , (хвилин)

де п — кількість предметів у партії;

t — тривалість обробки одного предмета;

М — кількість робочих місць, на яких виконується техно­логічна операція.

Розрізняють три основних способи поєднання операцій технологіч­ного циклу: послідовне, паралельне і послідовно-паралельне.

Послідовне поєднання операцій полягає в тому, що наступна тех­нологічна операція починається тільки після завершення обробки всіх предметів партії на попередній операції. У цьому разі тривалість технологічного циклу розраховують так:

Т_т.посл = п

де т – кількість операцій технологічного процесу (і=1, 2...т).

Послідовне поєднання дуже просте й полегшує оперативне плану­вання, але йому властивий тривалий цикл, бо кожний предмет пере­буває поза обробкою в очікуванні обробки всієї партії. Такий спосіб поєднання технологічних операцій застосовується в одиничному і се­рійному виробництвах.

Для паралельного поєднання технологічних операцій характерно, що предмети після завершення однієї операції одразу передаються на наступну. У такий спосіб предмети однієї партії виготовляються пара­лельно на всіх технологічних операціях. Малогабаритні нетрудомісткі предмети іноді передаються не поштучно, а так званими транспортни­ми партіями розміром п_т. При поштучному передаванні предметів п_т = 1. У цьому разі технологічний цикл обчислюється за формулою:

Т_т.пар =

Отже, при паралельному поєднанні технологічних операцій тех­нологічний цикл дорівнює тривалості обробки партії предметів на найдовшій за часом операції і транспортній партії на решті операцій. У цьому разі технологічний цикл істотно скорочується порівняно з послідовним поєднанням операцій. Таке поєднання технологічних операцій застосовується у масовому і великосерійному виробництві.

Послідовно-паралельне поєднання технологічних операцій є ком­бінацією двох попередніх, тобто обробка предметів праці на наступній операції починається до закінчення обробки всієї партії на попередній, але за умови, щоб партія оброблялась на кожній операції безпреривно. При такому поєднанні операцій технологічний цикл коротший за цикл послідовного поєднання на час паралельного виконання суміжних операцій (τ),тобто:

Т_т.п.п = Т_т.посл — ,

Час паралельного виконання суміжних операцій дорівнює добутку кількості деталей без однієї транспортної партії та тривалості меншої операції. Якщо останню позначити , то в загальному вигляді для будь-якої пари суміжних операцій: τ = (n - n_m)

Для т операцій таких суміщень буде (т-1). тоді можна остаточно записати: Т_т.п.п =

Цей ме­тод поєднання операцій застосовується при обробці предметів вели­кими партіями, що відповідає умовам великосерійного виробництва.

Організація виробничого процесу вивчає також розташування ро­бочих місць і їх груп на території підприємства, що забезпечує пересу­вання предметів праці технологічними операціями найкоротшим мар­шрутом. Розрізняють непотоковий і потоковий виробничі процеси.

Непотокове виробництво має такі ознаки: на робочих місцях об­роблюються різні за конструкцією і технологією виготовлення пред­мети праці, бо кількість кожного з них невелика і недостатня для нор­мального завантаження устаткування, робочі місця розташовуються однотипними групами без певного зв'язку з послідовністю виконан­ня операцій, предмети праці переміщуються при обробці складними маршрутами, внаслідок чого виникають тривалі перерви між техно­логічними операціями. Застосовується цей метод переважно в оди­ничному і дрібносерійному виробництві.

Потокове виробництво є високоефективним методом організації виробничого процесу. Уявімо собі потокову лінію або конвеєр, робо­та на якому характеризується високим ступенем раціональності й має такі ознаки:

• за групою робочих місць закріплюється обробка або складання предметів одного найменування або обмеженої кількості подіб­них предметів;

• робочі місця розташовуються послідовно за перебігом техноло­гічного процесу;

• предмети праці передаються з операції на операцію поштучно або невеликими транспортними партіями згідно з ритмом роботи, що забезпечує виконання принципів паралельності й безперервності процесу.

Потоковий метод організації виробництва застосовується у масо­вому та великосерійному виробництвах. Потокове виробництво має багато переваг: високий рівень продуктивності праці, механізації, спеціалізації й чітку організацію. Як наслідок скорочується трива­лість виробничого циклу і незавершеного виробництва, збільшується коефіцієнт використання виробничих потужностей і зменшуються витрати на виробництво.

Разом з тим потоковий метод організації виробництва має й недо­ліки. Для працівників — це примітивізація та монотонність їх праці, що суперечить загальній тенденції підвищення освітнього і кваліфі­каційного рівня працівників. Крім того, одноманітність роботи на потокових лініях не дає можливості працівникам реалізувати індиві­дуальні можливості. Для підприємства вузька спеціалізація робочих місць може спричинитися до ускладнень при переході на випуск іншої продукції.

Потокове виробництво як високоефективне широко за­стосовується у різних галузях промисловості, воно використовує новітні наукові досягнення і має певні тенденції для розвитку.

Основними з них є такі:

• автоматизація потокового виробництва;

• підвищення гнучкості технологічних систем і схем, застосування верстатів з ЧПУ;

• упровадження багатофункціональних роботів-маніпуляторів;

• створення гнучких автоматизованих систем.

Перед запровадженням потокового виробництва розраховують параметри потокових ліній і спеціальних допоміжних засобів — кон­веєрів.

Такт потокової лінії— це інтервал часу, за який з лінії сходять ви­роби, що пересуваються один за одним:

де r — такт потокової лінії, хв;

Ф — дійсний фонд часу роботи лінії за розрахунковий період, хв;

N — обсяг виробництва продукції за розрахунковий період у натуральному вираженні.

Якщо предмети праці передаються з одного робочого місця на ін­ше не поштучно, а транспортними партіями (п_т > 1), то вони сходять з потокової лінії за інтервал часу, який називається ритмом потоко­вої лінії:

R = r n_m

Кількість робочих місць для і-ї операції (М_pi )

М_pi =

де t_і — тривалість обробки одного предмета на i-й операції.