Тема 13. Витрати на виробництво та реалізацію продукції

Ключові терміни і поняття:

Поточні (операційні) витрати, собівартість продукції, змінні та постійні витрати, пропорційні та непропорційні витрати, прямі та непрямі витрати, управління витратами, критичний обсяг виробництва, валові витрати, кошторис виробництва, елементи витрат, калькуляція, калькуляційні статті витрат.

Зміст теми

1. Загальна характеристика та класифікація витрат підприємства.

2. Поняття собівартості продукції.

3. Планування собівартості продукції підприємства.

4. Калькулювання собівартості продукції.

5. Значення і шляхи зниження собівартості продукції в умовах ринко­вої економіки.

Підприємство будь-якої форми власності під час своєї діяльності здійснює певні затрати (матеріальних, нематеріальних, грошових і трудових ресурсів), пов'язані з простим і розширеним відтворенням основних та оборотних засобів, виробництвом і реалізацією про­дукції, наданням послуг, виконанням робіт, соціальним розвитком колективу тощо.

Розрізняють витрати, пов'язані з операційною, інвестиційною та фінансовою діяльністю підприємства (рис 13.1).

ВИТРАТИ ПІДПРИЄМСТВА

Пов’язані з фінансовою

діяльністю

Пов’язані з операційною діяльністю

Пов’язані з інвестиційною діяльністю

на виробництво

адміністративні

на збут

інші

Рис. 13. 1. Види витрат підприємства

Витрати, що зумовлюються основним видом діяльності підпри­ємства (виробництвом продукції, наданням послуг, виконанням ро­біт), або такі, що забезпечують її здійснення, називаються операцій­ними. За економічним змістом розрізняють такі операційні витрати підприємства: матеріальні, на оплату праці, на соціальні потреби, амортизаційні відрахування, інші.

Витрати, пов'язані з інвестиційною діяльністю, підприємство здій­снює при довготерміновому вкладанні капіталу з метою отримання прибутку (капітальне будівництво, розширення та розвиток вироб­ництва, придбання цінних паперів тощо).

Витрати, пов'язані з фінансовою діяльністю, підприємство здій­снює в разі сплати відсотків за отримані від інших юридичних і фі­зичних осіб фінансові кошти у вигляді кредитів та позик, при первин­ному розміщенні на ринку цінних паперів акцій, облігацій власної емісії тощо.

Найбільшу питому вагу в загальних витратах підприємства ма­ють операційні витрати. За функціями розрізняють витрати на ви­робництво, управління (адміністративні), збут та інші.

Класифікацію операційних витрат за різними ознаками наведено на рис. 13.2.

Класифікація операційних витрат

За можливістю контролю за рівнем витрат

З метою визначення фінансового результату діяльності підприємства

З метою планування, аналізу і обґрунтування прийняття економічних рішень

закінчені та незакінчені

релевантні та нерелевантні

контрольовані

на продукцію та періоду

одноелементні та комплексні

неконтрольовані

прямі та непрямі

постійна та змінні

основні та накладні

маргінальні та середні

Рис. 13. 2. Класифікація операційних витрат підприємства

З метою визначення фінансового результату діяльності підприєм­ства операційні витрати поділяють на закінчені (спожиті) і незакінчені, витрати на продукцію і витрати періоду, прямі й непрямі, ос­новні й накладні.

На практиці не всі витрати пов'язані безпосередньо з виробницт­вом. Тому розрізняють витрати на продукцію та витрати періоду.

Витрати на продукцію безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції: це витрачені сировина і матеріали, заробітна плата з нара­хуваннями на неї, амортизація виробничого обладнання.

Витрати періоду безпосередньо не стосуються виробництва і роз­глядаються як витрати періоду, в якому їх було здійснено. Це витрати на управління, маркетинг, дослідження ринку тощо, тобто всі опе­раційні витрати, крім витрат на виробництво. |

За способом віднесення на окремі види продукції витрати поділяють на прямі та непрямі.

Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням певного виду продукції і можуть бути прямо віднесені на одиницю продукції. Якщо на підприємстві виробляється один вид продукції, то всі витра­ти на її виробництво є прямими. Якщо ж виробляється кілька видів продукції, то окремі витрати неможливо прямо віднести до вироб­ництва якогось одного виду продукції. Ці витрати називаються не­прямими. Наприклад, амортизація виробничого обладнання, енергія, спожита на технологічні цілі, тощо.

Виробничі витрати традиційно поділяють на основні й накладні.

Основні витрати — це сукупність прямих витрат на виробництво продукції. Розрізняють прямі матеріальні витрати, на оплату праці та інші.

До прямих матеріальних витрат належать вартість витрачених матеріалів, які стали частиною готової продукції і можуть бути пря­мо віднесені до певного виробу. Наприклад, вартість витрачених до­щок на виготовлення меблів.

Прямі витрати на оплату праці включають заробітну плату робі­тників, які безпосередньо виготовляють продукцію. Витрати на оп­лату праці інших категорій працівників, які забезпечують або обслу­говують виробничий процес, належать до виробничих накладних витрат.

Інші прямі витрати — це ті, що не належать до прямих матеріаль­них витрат і прямих витрат на оплату праці. Наприклад, це аморти­зація або платежі за оренду спеціального виробничого обладнання, нарахування на заробітну плату робітників, які безпосередньо виго­товляють продукцію (відрахування на соціальні потреби).

Виробничими накладними називають витрати, пов'язані з проце­сом виробництва, які не можуть бути віднесені прямо до певного ви­ду виробу. Це витрати матеріалів, на утримання, ремонт і амортиза­цію приміщень виробничих цехів, витрачена з технологічною метою енергія та ін.

Виробничі накладні витрати розподіляють за видами виробів пропорційно вибраній базі розподілу. На основі вибраної бази (кількість продукції, кількість годин роботи основних працівників, машино-години роботи обладнання, прямі витрати на оплату праці, прямі матеріальні витрати, основні витрати) обчислюють ставку роз­поділу накладних витрат — відношення сумарних накладних витрат (НВ) до загальної величини бази їх розподілу:

К_н.в =

де НВ — загальна сума накладних витрат, гр. од.;

Б - показник, узя­тий за базу (шт., год, машино-год, гр. од.).

Звідси сумарні накладні витрати, що відносяться до певного виду продукції, визначають так:

НВ_прод = Б_прод К_н.в

де Б_прод — взятий за базу показник, що належить до певного виду продукції.

З метою планування, аналізу і обґрунтування прийняття економі­чних рішень операційні витрати поділяють на релевантні та нерелевантні; одноелементні й комплексні; постійні й змінні; маргінальні й середні.

До релевантних належать витрати, які можуть зменшитися внаслі­док прийняття певних рішень, до нерелевантных — витрати, які не за­лежать від прийняття того чи іншого рішення.

Одноелементні (або прості) витрати мають єдиний економічний зміст і є первинними. Наприклад, це витрати сировини і матеріалів, заробітна плата, амортизаційні відрахування тощо.

Комплексні витрати різнорідні за складом і охоплюють кілька одноелементних витрат. Наприклад, це витрати на утримання і експлу­атацію устаткування, що містять кілька елементів витрат, зокрема це витрати сировини і матеріалів, заробітна плата працівників, які об­слуговують устаткування, відрахування на соціальні заходи тощо. До комплексних належать також витрати загальновиробничі, за­гальногосподарські, на усунення браку тощо.

Постійними вважають витрати, що не залежать від обсягу виго­товленої продукції, а змінюються лише з часом. Наприклад, витрати на орендну плату за приміщення зростатимуть не зі збільшенням об­сягу виробництва, а зі збільшенням терміну оренди.

Змінними називають витрати, що змінюються зі зміною обсягу ви­робництва продукції (надання послуг, виконання робіт).

При нульовому обсязі виробництва змінні витрати підприємства на виробництво продукції дорівнюють нулю. Вони зростають із збільшенням обсягів виробництва.

Постійні витрати є при будь-якому обсязі виробництва продукції.

Співвідношення постійних і змінних витрат називають структу­рою витрат підприємства.

Аналітично беззбитковий (критичний) обсяг виробництва обчис­люється за формулою:

N_кр =

де С_пост — постійні витрати, гр. од.;

N — обсяг виробництва в нату­ральних одиницях;

Ц — продажна ціна одиниці продукції, гр. од.;

С_зм1 — змінні витрати на одиницю продукції.

Маргінальними називають витрати підприємства на виробництво однієї додаткової одиниці продукції. Середні витрати визначають, скільки в середньому витрат припадає на виготовлення однієї про­дукції.

За можливістю контролю за рівнем розрізняють контрольовані та неконтрольовані підприємством витрати.

До контрольованих належать витрати, які керівництво підприєм­ства може безпосередньо контролювати або на які може суттєво впливати: ступінь корисного використання матеріалів, робочого часу та ін.

До неконтрольованих належать витрати, які підприємство не може контролювати або суттєво на них впливати. Наприклад, це витрати, спричинені дією руху ринкових цін на сировину, тарифів на енергію тощо.

Найбільшу питому вагу серед витрат підприємства мають опера­ційні витрати, тобто пов'язані з основною діяльністю підприємства і операціями, що її забезпечують. Ці витрати формують собівартість продукції, яку виготовляє підприємство. Отже, собівартість про­дукції — це вираження у грошовій формі поточних витрат під­приємства на підготовку виробництва продукції, її виготовлення і збут. Для забезпечення беззбиткової виробничо-господарської діяль­ності підприємства ці витрати повинні відшкодовуватись за рахунок виручки від продажу виготовленої продукції (наданих послуг, виконаних робіт).

Собівартість продукції відображує рівень витрат підприємства на її виробництво і комплексно характеризує ефективність використан­ня ним ресурсів, організаційний і технічний рівень виробничого про- і цесу, рівень продуктивності праці тощо.

Розрізняють собівартість продукції індивідуальну і галузеву. Індивідуальна собівартість продукції характеризує витрати конкретно­го підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Застосову­ють її при плануванні й оцінюванні діяльності конкретного підпри­ємства. Галузева собівартість відбиває середньогалузеві витрати на виробництво і реалізацію продукції, тобто:

S_гал =

де і — кількість підприємств галузі, і = 1, т;

S_i — собівартість одиниці певного виду виробу на і-му підприємстві, гр. од.;

N_i — обсяг виготовленої продукції певного виду на і-му підприємстві.

З метою здійснення економічного аналізу рівня витрат підприєм­ства розрізняють собівартість продукції нормативну, планову, фак­тичну і кошторисну.

Нормативна собівартість продукції формується з витрат на ви­робництво і реалізацію продукції, які визначають за діючими норма­ми витрат ресурсів.

Планову собівартість визначають перед початком планового пе­ріоду за прогресивними нормами витрат ресурсів і діючих цін на ре­сурси в момент складання плану. Найчастіше її приймають нижчою від нормативної собівартості або такою, що дорівнює їй.

Фактична собівартість відбиває фактичні витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції за даними бухгалтерського обліку. Вона може бути нижчою від планової собівартості або пере­вищувати її.

Кошторисна собівартість відбиває витрати підприємства на виріб або замовлення, які виконуються в одиничному (індивідуаль­ному) виробництві або в разовому порядку.

Залежно від послідовності формування витрат на виробництво і збут продукції розрізняють собівартість продукції цехову, виробни­чу та повну. Формування собівартості продукції підприємства ілю­струє рис 13.3.