2.3. Грязьові курорти.

У країнах СНД функціонує близько 100 грязелікувальних ку­рортів, де основним лікувальним фактором є грязі. Є курорти, де гря­зі використовують як допоміжні лікувальні фактори (Єсентуки, Любін Великий, Трускавець).

З бальнеологічно активних речовин у грязях містяться вітаміни, ферменти, гормони, бактеріофаги, антибіотики, речовини типу хо­ліну, гістаміну. Вони визначають, наприклад, бактеріостатичні та бактерицидні властивості грязі.

Основне місце серед показань для грязелікування займають хво­роби опорно-рухового апарату, захворювання суглобів ревматично­го характеру (не раніше ніж через б—8 місяців після закінчення гострих явищ, із повністю затихлим процесом у міокарді); артрити інфекційного походження (бруцельозні, не раніше ніж через 3 мі­сяці після відновлення нормальної температури та стихання усіх гост­рих явищ); ревматоїдний поліартрит у хронічній стадії, дегенера­тивно-дистрофічний поліартрит; наявність рубців, спайок, зрощень, інфільтратів, гематом і випотів; радикуліт у хронічній стадії або після закінчення гострого періоду, при травмах периферичних нервів; наслідки травм спинного мозку та його оболонок; поліомієліт та його наслідки; хронічні гінекологічні захворювання.

Широко відомий грязьовий курорт Саки (у західній частині Кри­му за 4 км від берега Чорного моря). Використовується грязь Сакського озера, застосовуються ропні ванни.

У Євпаторії — кліматичному і грязьовому приморському курор­ті — застосовують мулову грязь та ропу Майнацького озера.

У Куяльнику (поблизу Одеси) — мулову грязь з лиману засто­совують у вигляді аплікацій, паляниць і тампонів.

Грязелікувальними є Слов'янськ (Україна), Стара Руса (Новго­родська обл.), Яни-Курган (Казахстан), Карачі (Омська обл..), Ельтон (Волгоградська обл..), Тинаки (Астраханська обл.), Усольє (Іркутська обл.), Молтаєво (Челябінська обл.), Пярну (Естон­ія), Молла-Кара (Туркменія).

На курортах у приміських зонах розташовані санаторії для підлітків (15—17 років включно). Їх відбирають на санаторне ліку­вання за участю лікарів підліткових кабінетів. Підліткові санаторії для туберкульозних захворювань органів дихання є в Анапі, Одесі, Ялті, захворювань серцево-судинної системи — в Кисловодську, Одесі, Сочі, Сергіївських мінеральних водах. Місцевими кардіоло­гічними санаторіями є Раминське (Московська обл.), Сігулда (Лат­вія), Ричкунівський санаторій (поблизу Новосибірська) та ін. Санаторії шлунково-кишкового профілю розташовані в Єсенту­ках, Трускавці, біля Воронежа; неврологічні — на курортах Стара Руса, Одеса, Яни-Курган, Нальчик та ін.; артрологічні в Євпаторії, Старій Русі, Одесі, Яни-Кургані; для лікування захворювань ни­рок— у Трускавці, Байрам-Алі; шкіри — в Сочі.

3. Медичний відбір на курорти та у санаторії. Основні принципи:

1. Медичний відбір хворих для санаторно-курортного лікування належить до обов'язків лікуючого лікаря і завідуючого відділом, а там, де його нема, головного лікаря лікарні, поліклініки, диспансеру, медсанчастини. Лікуючі лікарі не­суть відповідальність за правильність відбору для санаторного і амбулаторного лікування на курортах та у місцевих санаторіях.

2. При рекомендації санаторно – курортного лікування враховують результати попереднього лікування.

3. Встановлено обов'язковий перелік досліджень і консультацій, необхідних для рекомендації санаторно-курортного лікування: клінічний аналіз крові, аналіз сечі, рентгеноскопія грудної клітки. Для уточнення показань повинні бути проведені додаткові досліджен­ня: електрокардіограма при захворюваннях серця і т. п., висновок гінеколога при скеруванні на курорт жінок, незалежно від характе­ру захворювання, висновок психіатра при наявності в анамнезі нер­вово-психічних розладів, висновки інших спеціалістів при супутніх захворюваннях.

4. При наявності показань лікуючі лікарі видають хворому на руки для отримання путівки медичну довідку, в якій вказують рекомендовані курорти або місцеві санаторії, спеціалізацію санаторію, необхідність санаторного або курсового лікування. Довідку хворий пред'являє у профспілкову організацію, дійсна вона протягом двох місяців.

5. Після отримання путівки лікар контролює відповідність її рекомендованому курортові і видає пацієнтові санаторно-курортну карту, без якої путівка не дійсна.

6. Для обґрунтованості лікарського контролю після санаторного лікування пацієнтові видають на руки курортну книжку, де вказано, яке лікування він приймав у санаторії і з яким результатом випи­саний. У курортну книжку записують також рекомендації щодо по­дальшого лікування та режим пацієнта.

7. При скеруванні дітей у санаторій, крім обмінної карти, необхід­но мати довідку епідеміолога про відсутність контакту з інфекційни­ми хворими, дерматолога — про відсутність контагіозних захворю­вань шкіри, дані обстеження на дифтерійне та дизентерійне бацилоносійство.

Ефективність курортного лікування при ряді захворювань залежить від правильного вибору сезону року. Для профілактики кліматопатичних та метеопатичних реакцій, які нерідко виникають на курортах з контрастними клімато–географічними умовами, необхідно знати, при яких захворюваннях і станах хворого з підвищеною чутливістю до змін метеоумов з’являться несприятливі реакції на специфічні погодні умови даного курорту в той чи інший сезон.

Санаторно – курортне лікування ефективніше в районах, які близькі до місця проживання хворого, в звичних для нього умовах клімату.

Особливо ретельно обстеження при направленні на курорти, які знаходяться далеко від постійного місця проживання хворих, потребують похилі, які хворіють ІХС. Направлення таких хворих на курорти в стадії нестабільного протікання хвороби, особливо з контрастними умовами може привести до тяжких наслідків

В місцеві санаторії направляються важкохворі, але які не потребують постільного режиму та сторонньої догляду, а також хворі, у яких поїздка на курорти може викликати негативні реакції.