- •Поняття про міф, міфологічний час. Особливості міфів
- •Міфологічні архетипи та персонажі міфів.
- •3.Давньогрецькі міфи про створення світу та богів Олімпу.
- •Міфи про героїв (Геракла, Тесея, Персея, Ясона, Одіссея).
- •О.Ф.Лосєв про два періоди в розвитку античної міфології. Відображення цих етапів в міфах та епосах Гомера.
- •6.Джерела змісту «Іліада» та «Одисея» Гомера. Троянський цикл міфів. Гомерівське питання.
- •7. Зміст та особливості сюжету «Іліади» та «Одіссеї» Гомера.
- •8. Образи головних героїв «Іліади» та «Одісеї» (Ахілла, Гектора, Одісея)
- •9. «Одісея» Гомера. Загальна характеристика поеми. Образ Одісея
- •10. Особливості поетики епосів Гомера та їх жанрова своєрідність. Розгорнуті порівняння.
- •11. Дидактичний епос Гесіода. «Роботи і дні»
- •12. Давньогрецька лірика. Її різновиди і жанри.
- •13.Основні теми античної лірики періоду ранньої класики (Архілох, Сапфо, Алкей, Анакреон).
- •14. Походження давньогрецької трагедії Її структура. Давньогрецький театр, його будова. Організація вистав та свят Діонісій.
- •15. Трагедія Есхіла «Прометей закутий»
- •16. «Едіп - цар» Софокла. Проблематика. Образ Едіпа
- •17. «Антігона» Софокла. Проблематика. Суть конфлікту.Образи.
- •18. Особливості трагедій Евріпіда. Аналіз однієї з трагедій («Іпполіт» чи «Медея»)
- •19.Давньогрецька комедія, її походження, зміст, структура.
- •20. Особливості та проблематика комедій Арістофана. Комедія Арістофана «Хмари». Критика в ній софістів.
- •21. Філософська проза періоду класики. Загальна характеристика. Проза Платона.
- •22. Праці Арістотеля. Зміст «Поетики» Розробка Арістотелем теорії трагедії.
- •23. Давньогрецька історіографія. Твори Геродота і Плутарха
- •24. Давньогрецький роман та його різновиди. Роман Лонга „Дафніс і Хлоя”. Тема кохання та образи роману.
- •25 Римська міфологія.
- •26 „Енеїда” Вергілія, її зв’язок з епосом Гомера. Порівняльна характеристика. Поетичні ідеї «Енеїди»
- •27. Історія створення «Енеїди» та її політичні ідеї. Тлумачення ідейного змісту поеми дослідниками 20 століття.
- •28. Нова концепція героїчного в поемі. Образи Енея та Дідони в поемі Вергілія «Енеїда».
- •29. Метаморфози Овідія. Особливості відображення в творі міфів.
- •30. Роман Апулея «Метаморфоза» або «Золотий Осел». Місце та роль казки про Амура та Психею у романі.
- •31. Поезія Горація. Основні теми і мотиви. Ода «До Мельпомени»
- •32. Творчість античних байкарів Езопа і Федра
- •33.Творчість Плутарха. Паралельні життєписи.
- •34. Особливості літератури Середніх віків. Основні напрямки і жанри.
- •35. Середньовічна лірика. Автори, жанри, поетика
- •36.Французький героїчний епос: „Пісня про Роланда”.Зміст Образи Карла та Роланда
- •37. Німецький героїчний епос „Пісня про Нібелунгів”.
- •39. Роман про Трістана та Ізольду. Тема кохання і романі.
- •40. Куртуазний роман. Творчість Кретьєна де Труа.
- •41. Кентерберійські оповідання Чосера. Структура. Зміст.
- •42. Основні різновиди середньовічних епосів (міфологічні і класичні).
18. Особливості трагедій Евріпіда. Аналіз однієї з трагедій («Іпполіт» чи «Медея»)
Еврипід ( (близько 480 до н. е. — 406 до н. е.) — давньогрецький поет-драматург, молодший з трьох великих афінських трагіків поряд із Есхілом та Софоклом. Творчість Еврипіда, який сформувався в роки кризи афінської демократії, розкладу полісної моралі, посилення індивідуалізму, відрізняється різко критичним ставленням до міфології, етичних норм та інших традицій. Незрозумілий сучасниками, Еврипід набув слави великого трагіка, який підготував мистецтво нової драми. Він широко вводить до драматичної дії раціональні інтонації філософського диспуту (в дусі софістів) або судових розглядів, поєднуючи граничний раціоналізм з психологізмом. Еврипіду властиве незвичне для античної трагедії посилення побутового елементу, цікавість до приватного життя людей. Показові кінцівки драм. Автор нехтує природним розвитком і завершеністю дії і тому в фіналі часто відбувається несподівана розв'язка, зазвичай пов'язана з втручанням божества, яке з'являлося на спеціальній театральній машині (еорема). Від трагедій «Медея», «Іпполіт» та інших веде початок розвиток драми в бік патетичної, пафосної трагедії значних, часом патологічних пристрастей. Від трагедій «Іон», «Єлена» та інших, де вперше з'являються мотиви загубленої й знайденої дитини тощо — веде шлях в сторону побутової драми, простакуватих персонажів.
Еврипідові приписують написання від 75 до 98 драматичних творів, з яких до нас дійшло лише сімнадцять. Деякі з них можуть бути точно датовані.
Серед творів Евріпіда особливо виділяються знамениті трагедії з яскраво вираженою психологічною направленністю, яка зумовлена величезним інтересом драматурга до особистості людини зі всіма її протиріччями і пристрастями.
Одна з найчудовіших трагедій Евріпіда - "Медея" поставлена на афінській сцені в 431г. Чаклунка Медея - донька колхідського царя, онука Сонця, яка полюбила Ясона, одного з аргонавтів, котрі приїхали в Колхіду за золотим руном. Заради коханої людини вона залишила сім`ю, батьківщину, помогла йому заволодіти золотим руном, здійснила злочин, приїхала разом з ним в Грециі. На свій жах Медея дізнається, що Ясон хоче кинути її і одружитися з царівною, їй це особливо важко тому, що вона "варварка", живе на чужині. Ображена у своєму почутті жінка розуміє, що рушійною силою вчинків чоловіка є прагнення багатства, влади.
Медея хоче відімстити Ясону, який безжалісно розбив її життя, і губить і суперницю, посилаючи їй зі своїми дітьми отруєне вбрання. Вона вирішує вбити і дітей, заради майбутнього щастя яких, за словами Ясона, він вступає в новий шлюб.
Медея іде на злочин, рахуючи, що людана може поступати так, як їй диктують її особисті прагнення, страсті. Це свого роду переломлення в житейській практиці софістичної теорії, що "людина є мірою всіх речей", теорії, яку безсумнівно засуджував Евріпід.
Як глибокий психолог Евріпід не міг не показати бурю терзань в душі Медеї, яка задумала вбити дітей. В ній борються два почуття: ревність і любов до дітей, пристрасть і почуття обов`язку перед дітьми. Ревність підказує їй рішення - вбити дітей і цим відімстити чоловікові, любов до дітей змушує її відкинути жахливе рішення і прийняти інший план – бігти з Коринфа разом з дітьми. Ця болісна боротьба між обов`язком і пристрастюз величезною майстерністю змальована Евріпідом - кульмінаційна точка всього хору трагедії. Медея пестить дітей. Вона вирішила залишити їм життя і піти у вигнання.
Евріпід у своїх трагедіях поставив і вирішив ряд актуальних питань свого часу – питання про обов`язок і особисте щастя, про роль держави іїї законів. Він протестував проти за войовничих війн, критикував релігійні традиції, проводив ідеї гуманного відношення до людей. В його трагедіях зображаються люди великих почуттів, часом вчиняючізлочин, і Евріпід, як глибокий психолог, викриває болісні страждання таких людей. Недаром Аристотель вважав його найтрагічнішим поетом ("Поетика", 13).
Евріпід - великий майстер побудови перипетий трагедій, вони в нього завжди причинно мотивовані, життєво виправдані.
Мова трагедій проста, виразна. Хор в його трагедіях вже не грає великої ролі, він співає прекрасні ліричні пісні, але у розв`язці конфлікту участі не приймає.
