31. Поезія Горація. Основні теми і мотиви. Ода «До Мельпомени»

Життя і творчість Горація найкращим чином віддзеркалює настрої, що панували в римському суспільстві за перехідної доби від республіки до імперії. Найбільше Горацію до душі тези: головним для людини є позбавитися пристрастей і віднайти спокій. Бути спокійним можна лише занурившись у власний внутрішній світ, бо тільки він є цілком підвладний людині.

Починає писати вірші, спочатку це були дошкульні ямби, в яких поет висловлює занепокоєння життям Риму. Потім пробує свої сили в сатирі — вірші на актуальні теми сьогодення, написані гекзаметром.

Перу Горація належить близько десятка поетичних збірок, найвідомішими є «Оди». Він пише, що першим почав складати латиною «еолійські пісні», тобто розміри Сапфо й Архілоха. Отож Горацій був насамперед реформаторам римської поезії. Звісно, він запозичував лише поетичні розміри, а не слова й теми славетних греків. Картина нещастя та страждань в одному вірші змінюються картиною радощів та насолоди в іншому. У такий спосіб поет наочно відтворює ідею вічного руху, думку про те, що мудра людина має шукати якусь незмінну позицію, яка допомогла б їй не поступатися нещастю, але й не надто захоплюватися щастям. Горацій називає її «золотою серединою».

Своєрідність поезії Горація:

- філософське осмислення буденних тем; - використання різних віршових розмірів; - авторські афоризми; - турбота про долю держави.

В оді «До Мельпомени» Горацій пише про свій слід в історії людства. Поет упевнений, що його поезія міцніша за будь-який рукотворний пам'ятник. Вона вища від найвищих царських пірамід. Її не розмиє дощ, не розвіє вітер, не зітре час. Митець, який поезією створив собі пам'ятник, буде «в славі цвісти, поки з Весталкою // Йтиме понтифік-жрець до Капітолію», поки люди віритимуть у вищу силу. Горацій своє мистецтво підносить до рівня божественного, що творить світ і все суще в ньому. Там, де бурлить Авфід серед полів, де колись Давн, древнє божество, був за володаря рільникам, знатимуть, що римський поет Квінт Горацій Флакк перший зумів скласти «по-італійському еолійські пісні».

Митець звертається до Мельпомени, музи трагедії, музи співу, і закликає її пишатися поетом, мило всміхаючись, увінчати його чоло лавровим вінком переможця, який зумів підкорити час і назавжди залишиться в людських серцях.

32. Творчість античних байкарів Езопа і Федра

Езоп (жив у VI ст. до н. е.) — видатний байкар, засновник жанру байки, «Батько байки» .

Писав байки, де героями були тварини, наповнював свої оповіді повчаннями та мораллю. Точну кількість байок не встановлено, але вважається, що Езопу належить близько 400 байок.

В образах тварин висміював недалеких і темних людей, їхні недоліки і захланність.

Байкам Езопа притаманний дидактизм. У байках присутній повчальний висновок («мораль байки»), який зазвичай знаходиться наприкінці твору.

Езоп засуджує людські вади (зрадливість, хитрість, брехливість, хвалькуватість, лінощі тощо).

Оскільки Езоп був рабом, то в багатьох байках присутня тема «вичавлювання з людини раба», наприклад, байка про вибір шляху вільною людиною і рабом, у якій шлях раба спочатку розкішний і зручний, але виводить до урвища, а шлях вільної людини спочатку кам'янистий і незручний, але закінчується зеленим затишним моріжком.

Важливим атрибутом Езопових байок є їхня алегоричність — зображення реальних осіб, явищ і предметів з використанням асоціацій. Наприклад, Вовк у байці «Вовк і Ягня» є алегорією жорстокості, брутальної влади.

Езоп не першим увів тварин до оповідок, але вважається «канонізатором» образу тварини в байці, його твори населені десятками «класичних» алегоричних образів тварин: Вовк — жорстока сила, Лисиця — хитрість, Ягня — наївність і беззахисність тощо.

Згодом традиція інакомовлення (насамперед — реалізації алегорії за допомогою тварин) стала настільки поширеною, що виникло поняття «Езопова (езопівська) мова» — зашифрований спосіб викладу думок з натяками, недомовками та інакомовленням, з метою уникнення цензурної заборони і можливих репресій. Звісно, інакомовлення найактивніше використовували там, де влада була брутальною та деспотичною.

Популярності Езопових байок сприяла їхня афористичність. Багато висловів, які наявні в Езопових байках або приписуються йому, стали крилатими.

Характерною специфічною рисою Езопових байок є їхній крайній лаконізм, відсутність чи мінімальна кількість «художніх оздоб» — епітетів, метафор, порівнянь. Це стисло-короткі прозаїчні оповідки, де в буквальному сенсі немає жодного зайвого слова.

В Езопа майже відсутній «місцевий колорит», в його послідовників часто відчутні «національні риси».

Федр — (15 рік до н. е. — 70 рік н. е.) — давньоримський поет, байкар. Спочатку у складанні байок наслідував Езопа, але поступово виробив власний стиль. Темами байок Федра були політичні події та діячі, соціальні негаразди. Він у похмурих барвах змальовує сучасний йому світ. Особливою темою стають особисті вади людини.

Байки Федра відрізняють жанровою новизною, повчальністю, дидактизмом. Стиль Федра схематичний, стислий, абстрактний. Використовував 6-стопний ямб. Основні персонажі — це тварини, але є й люди та боги. Всього Федром складено близько 150 байок.

Федр часто згадує ім'я Езопа і навіть робить його дійовою особою десяти своїх байок. Утім, визначається поступова еволюція у його ставленні до Езопа - якщо спочатку Федр усвідомлює себе лише поетичним інтерпретатором Езопових байок, то вже в другій книзі оголошує про намір позмагатися зі славетним грецьким попередником. Так, у п'ятій книзі він уже не вагаючись каже про свою незалежність від Езопа і про власний внесок у розвиток байки. Певний вплив на Федра справив також і Горацій. Це виявилося в орієнтації Федра на автобіографічні оповісті Горація, на гораціанську оповідну легкість, а також у культивуванні окремих мотивів, запозиченні слів і словосполучень, характерних для творчості Горація.

У Федра менше байок про тварин і більше байок про людей, відтак у його творах не так виразно помітні риси баєчного жанру. Прикметним явищем є також особлива увага до моралі байки. Він ставиться до неї як до найважливішої частини твору, яка іноді навіть починає витісняти власне фабульний компонент: опис дії зводиться до мінімуму, мораль же, навпаки, розширюється, захоплюючи жвавістю і пристрасністю викладу. Нерідко автор вкладає її в уста одного з персонажів байки. А іноді сентенційні висловлювання виголошують історичні чи псевдоісторичні особи (Езоп, Сократ та ін.).

У деяких творах Федра розповідної частини майже немає, і байка перетворюється на простий монолог, присвячений морально-етичній проблематиці. І водночас цей монолог нагадує античну діатрибу, жанр, що розвинувся із сократівської бесіди.

Розвиваючи моралістичний аспект байки, Федр досягнув значного багатства ідейного змісту своїх творів. Байки Федра відтворюють недосконалість світу. Найчастіше він підкреслює жорстокість і насильство, що панують навколо («Вовк і ягня», «Жаби проти сонця» й ін.). Федр неприязно ставиться до можновладців та багачів, які зловживають своєю могутністю, привласнюють плоди чужої праці («Бджоли і трутні перед судом оси», «Вовк і журавель» та ін.). Багато байок Федра мають виразне історичне забарвлення і є, по суті, сатирою на режим і дійсність імператорського Риму. Федр відверто співчуває пригнобленим рабам.

Проте, він сповідує смиренність рабів перед рабовласниками і намагання пристосуватися до свого становища, докоряючи рабовласникам («Півень і коти-носії», «Лисиця і журавель» та ін.). Федр симпатизує не лише рабам, а й усьому простому людові.

У деяких байках можна вловити натяк на конкретні історичні події. Приміром, байка «Жаби, що просять собі царя» пов'язана зі зміною правління Августа і Тіберія, байка «Жаби проти сонця» спрямована проти можливого шлюбу Сеяна з удовою Друза, брата Тіберія.

У багатьох байках вгадуються події автобіографічного значення, а також принципова оцінка власного суспільного становища, у тому числі й розуміння творчих заслуг. Так, у байці «Старий пес, кабан і мисливець» Федр уподібнює себе в старості до мисливського пса, втомленого доблесно прожитим життям. У байці «Півень і перлина» байкар нарікає на брак гідного товариства і належного розуміння його творчості. У байці «Стариця й амфора» висловлює надію на нові здобутки, незважаючи на похилий вік.

В епоху Федра майже всі грецькі жанри були засвоєні римською літературою, тільки байка залишалася осторонь. Відтак Федр заповзявся створити римський еквівалент грецької байки. Передусім, намагаючись додати жанрові піднесеності, Федр відмовився від прозового викладу і звернувся до поезії, узявши за основу ямбічний триметр, розмір доволі гнучкий, придатний для будь-якого матеріалу. У стилі своєї байки Федр зберіг прагнення до стислості, лаконізму, він уникає зайвої деталізації та підкресленої поетизації, прагне бути влучним і точним. Дбаючи про мораль байки, значно розширивши та збагативши її, Федр був змушений подбати і про розширення кола баєчних сюжетів.