19.Давньогрецька комедія, її походження, зміст, структура.

Давня комедія остаточно сформувалася як жанр в Аттиці, зокрема в Афінах, у 480 - х роках до н. е. Точні дані про її походження відсутні, тому ця проблема, як і походження трагедії, є досить складною. Два діаметрально протилежних явища як, з одного боку, трагедія (театральна вистава вкрай похмурої тональності) і, з другого боку, комедія (весела,смішна театральна вистава) дослідники пов'язують з єдиним джерелом -Діонісійськими святами.

'Давньогрецька комедія  —  драматичний жанр, за допомогою якого у гостросатиричній, дотепній формі висміювалися людські пороки. Грецька комедія виникає з наступних чотирьох джерел: а) шумні і веселі побутові сценки пародійного й карикатурного характера; б )драматизовіні пісні викривального характеру у селян, які ходили у свята Діоніса в місто висміювати тамошніх мешканців; в) оргіастично-жертвенний культ Діоніса; г) пісні на честь богів плодоріддя на Діонісових святкуваннях.

В результаті поєднання цих чотирьох елементів виникають веселі, буйні святкові шества і сцени карнавального типу які, сповнені балаганним шутовством, гостротами і навіть непристойностями, з піснями, плясками, ряженням урізних тварин (козлоі, коней, ведмедів, птахів, когутів), любовними пригодами і випиванням.

Слово "комедія" походить від двох коренів :'"kommos"' - "ряжені натовпи людей на підпитку" і '"ode"' - "пісня". Елліни, які так сумували в першій частині свят на честь Діоніса, на другій (веселій) частині цього свята бурхливо раділи,співали, жартували, причащалися вином - дарунком Діоніса, котрий був ще й богом виноробства. В такому збудженому стані вони дозволяли собі різні жарти , зокрема й не зовсім пристойні. Саме тут витоки майбутнього ставлення до трагедії як до "високого" жанру, а до комедії як жанру "низького".

Структура комедій В результаті об`єднання викривного хору діалогічними епізодами виникла своєрідна структура давньої комедії: за великим прологом йшовл парод хору з 24 людей, котрий відразу енергійно втручався в дію. Потім еписодії чергувалися з хоровими партіями, поки боротьба двох супротивників не досягала вершины в огоні — спорі на будь-яку важливу суспільну тему.

Низка епісодіїв після агона була призначена наглядно надати результати одержаної перемоги чи, рідше, її ілюзорний характер. Особливе місце займала в комедії парабаса — її хорове ядро.

20. Особливості та проблематика комедій Арістофана. Комедія Арістофана «Хмари». Критика в ній софістів.

Арістофа́н (бл. 450 до н. е. — бл. 385 до н. е.) — великий старогрецький поет, «батько комедії», найбільш уславлений представник старогрецької комедії, для якої характерна гостра політична сатира. Єдиний комедіограф, чиї твори дійшли до нас не тільки у фрагментах.

За античними відомостями, Аристофан написав сорок чотири комедії, авторство чотирьох з них спірне. З них збереглося 11: «Ахарняни», «Вершники» , «Хмари», «Оси», «Мир», «Птахи» , «Лісістрата» , «Жінки на святі Фесмофорій» , «Жаби», «Жінки в народних зборах», «Плутос» . Сюжети Арістофан брав не з міфології, а створював сам, широко використовуючи казки, пісні, народні жарти, пародії. Його твори — це гротескне відтворення дійсності.

Комічними ситуаціями й прямими висловлюваннями хору Аристофан критикував афінських державних діячів, агітував за мир, зображував розклад суспільної моралі, глузував зі своїх літературних ворогів. Хор у комедіях Аристофана виступає у вигляді ос, жаб, птахів, навіть хмар. Грубий натуралізм Аристофана поєднується з патетичною лірикою, а комедійність доведена подекуди до буфонади. Проте твори Аристофана в основі своїй реалістичні і за змістом глибоко народні. Нестримно смілива своїм сатиричним характером, вільним і одвертим сміхом, комедія Аристофана в історії літератури — неповторне явище.

Ця комедія отримала таку назву через те, що її хор складають хмари - ті нові божества, котрих признає Сократ замість старих грецьких божеств. Сократ взагалі зображений в комедії софістом, тобто викладачем хибної мудрості і майстерності обманювати в спорах. Простолюдин Стрепсіад, цілком пов`язаний з селом, але мешканець міста збитий з пантелику софістами, хоче шляхом софістичних хитрощів доказати своїм кредиторам, що віг не зобов`язаний платити їм свої борги. Для цього він відправляється до «мислільні», тобто в школу Сократа, але з його навчання нічого не виходить. Тоді він направляє до Сократа свого сина Фідіпіда, розбещеного молодого чоловіка, який легко засвоює вміння спорити у софістів, завдяки чому Стрепсіад швидко справляється зі своїми двома кредиторами. Але під час гостини батько і син сваряться, і син навіть б`є батька, наводячи для цього запозичені иї у софістов аргументи. При необхідності він готовий побити й свою матір. Розлючений батько спалює школу Сократа.

В цій комедії наявні все ідеологічні і стилістичні особливості творчості Арістофана. Симпатії автора і глядача повністю на стороні мужичка Стрепсіада, а на все міське виховання, яке Арістофан ототожнює з софістикою, дається злостна пародія, яка не пощадила навіть Сократа, противника софістів, але також навчавшого нової мудрості. Замість характерів в комедії даються узагальнені ідеї, але їх крикливий гіперболізм робить комедію яскравою і веселою. Так як замість попередніх антропоморфних божеств грецька натурфілософія проповідувала матеріальні стихії, то вони представлені тут у вигляді хмар, причому ці хмари змальовані у настільки привабливих тонах, що можна подумати, чи не вірить в них і сам Арістофан.