9.Антиінфляційна політика держави. Особливості інфляції в Україні.

Основними формами стабілізації грошового обігу, що залежать від стану інфляційних процесів, є грошові реформи й антиінфляційна політика.

Антиінфляційна політика - комплекс заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією.

Дотепер сформульовано два основних напрямки, спрямованих на зведення темпів інфляційних процесів до мінімального рівня: кейнсіанський та монетарний.

Кейнсіанська антиінфляційна політика полягає у стабілізації сукупного попиту, але досвід довів, що цього замало для приборкання інфляції.

Існують кілька напрямків монетарної антиінфляційної політики:

Політика шокової терапії (активна політика) - базується на різкому скороченні темпів зростання грошової маси, особливо прийнятна в умовах гіперінфляції, передбачає зменшення дефіциту бюджету за рахунок:

• скорочення витрат на соціальні програми;

• збільшення відсоткової ставки;

• зменшення податкових ставок;

• обмеження грошової маси тощо.

У результаті подорожчання кредиту підприємства банкрутують, а низька податкова ставка заохочує сильні підприємства. Таким чином інфляція призупиняється.

Негативний наслідок цього методу полягає у зниженні добробуту населення.

Політика градуювання або поступових змін (адаптивна політика) - метод монетарного напрямку, що проявляється у пристосуванні до умов інфляції, у пом'якшенні її негативних наслідків, полягає у поступовому зниженні темпів зростання грошової маси. Політика проводиться за рахунок:

• стабілізації інфляційних очікувань;

• поступового обмеження грошової пропозиції;

• індексації грошових доходів населення.

Ця політика дає позитивні результати за умови, що темп приросту грошової маси та рівня цін не перевищує 20% на рік.

Політика доходів — припускає контроль над цінами і зарплатою шляхом повного їх заморожування або встановлення меж їх зростання. З соціальних мотивів цей вид антиінфляційної політики застосовується рідко, оскільки, по-перше, уповільнення зростання цін викликає дефіцит на деякі товари, по-друге, зростання цін стримується лише на визначений час, а при скасуванні обмежень прискорюється.

Варіант антиінфляційної політики вибирають залежно від темпів інфляції та пріоритетів. Якщо ставиться мета приборкати інфляцію за будь-яких умов, то паралельно використовують кілька методів антиінфляційної політики.

Також при інфляції здійснюють грошові реформи.

Грошові реформи використовують для ліквідації зайвих грошей в обігу. Основними прийомами грошових реформ є:

Нуліфікація — оголошення про анулювання сильно знеціненої грошової одиниці і введення нової валюти. Наприклад нуліфікація була проголошена у Німеччині 1925 p., Угорщині 1946 p., Україні 1994 р.

Ревальвація - процес збільшення вартості національної валютно-грошової одиниці порівняно з валютами інших країн.

Девальвація - процес офіційного зниження курсу національної валюти стосовно валют інших країн.

Деномінація - процес укрупнення національної грошової одиниці шляхом обміну за встановленим співвідношенням старих грошових знаків на нові.

Отже, головним принципом боротьби з інфляцією є усунення джерел її походження. Оскільки об'єктивні причини виникнення інфляції існують, то повністю усунути її неможливо. Тому антиінфляційна політика полягає не у ліквідації інфляції, а у зниженні високих та утриманні стабільно низьких темпів передбачуваної інфляції.

Особливості інфляції в Україні

Інфляційні процеси в Україні були викликані сукупністю взаємопов'язаних об'єктивних і суб'єктивних чинників. Це негаразди перехідної економіки, залежність від зовнішнього енергопостачання, непослідовність економічної політики, помилки у політиці бюджетних видатків тощо. Отже, інфляційні процеси в Україні були зумовлені:

• невиваженою первинною емісією;

• диспропорційністю у структурі економіки, що виникла за часів існування адміністративно-командної системи;

• надмірною мілітаризацією економіки;

• витратністю економіки та непродуктивними витратами окремих виробництв;

• значною монополізацією економіки;

• залежністю українських виробників від імпорту(енергоносіїв, окремих сировинних матеріалів, комплектуючих виробів тощо);

• неефективністю безготівкової системи розрахунку;

• від'ємним сальдо зовнішньої торгівлі;

• зростанням цін на імпортні товари та послуги;

• необґрунтованим встановленням валютного курсу;

• втратою зацікавленості у продуктивній праці;

• суттєвим скороченням інвестицій;

• надмірним розширенням тіньового сектору економіки;

• використанням неринкових форм розрахунків, зокрема бартеру.

У 1992 - 1993 pp. інфляція в Україні досягла гіпервисокого рівня (2100,0% та 10256,0% відповідно), що є найбільш вражаючою особливістю інфляційного процесу в Україні. В 1992 р. ціни зростали щомісяця в середньому на 170%, що свідчить про супергіперінфляцію, а у 1993 р. приблизно на 3% щодня.

Серед країн зарубіжжя сучасними „чемпіонами" з Інфляції вважаються Аргентина, Перу, Заїр.