Тема 2. Власність в системі економічних відносин.
План лекції
1.Власність, її суть, форми і місце в економічній системі.
2.Місце і роль людини в економічній системі.
Література:
Основна:
Борисов Е.Ф. Экономическая теория: Учебник. – М., 1999. – 568 с.
Воробйов Є.М. Економічна теорія в питаннях та відповідях. - Х.: ТОВ “Р.И.Ф.”, 2002. – 640 с.
Дефорж С.Ю., Дмитриев И. А., Ким М.Н. Формирование социального рыночного хозяйства: институциональный аспект: Монография. – Х.: Изд-во ХНАДУ, 2007. – 160 с.
Економічна теорія: Політекономія. Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. - К.: “Знання-Прес”, 2007. – 719 с.
Економічна теорія в схемах і таблицях: Навч. посібник / За заг. ред. проф. Петрової К.Я. – Харків: Вид-во Нац. ун-т внутр. справ, 2004. – 332 с.
Ким М.Н. Трудовой потенциал: формирование, использование, управление: Учебн. пособие. – Х.: ХНУ им. В.Н. Каразина, 2003. – 250 с.
Колимова Е.В. Становление современной экономической теории. – Донецк, 2001. – 2001. – 335 с.
Крупка М.І. Основи економічної теорії: Підручник. Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. – К.: Атіка, 2001. – 343 с.
Міжнародна економіка : навч. посіб. / О. В. Носова [та ін.] ; за заг. ред. д-ра екон. наук, проф. О. В. Носової ; Харк. держ. ун-т харчування та торгівлі. - Х. : ХДУХТ, С. 322
Михайлов А.П., Шило Д.Д. Основы рыночной экономики (Учебн. пос.). – К., 2001. – 230 с.
Мочерний С.В. Економічна теорія: Посіб. [для вищ. навч. закладів]. – К.: Вид. Центр “Академія”, 2001. – 653 с.
Мочерний С.В., Довбенко М.В. Економічна теорія. Підручник. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2004. – 856 с.
Основи економічної теорії / За ред. С.В. Мочерного. – К.: Академія, 2001. – 182 с.
Основи економічної теорії: Навч. посібник /За заг. ред. проф. К.Я. Петрової. – Х.: Основа, 1999. – 182 с.
Основи економічної теорії: Підручник /За заг. ред. д-ра екон. наук, проф. Л.С. Шевченко. – Х.: Право, 2008. – 448 с.
Экономика. Учебник / Под ред. А.С.Булатова. – М., 2002. – 606 с.
Додаткова література представлена в списку рекомендованої літератури.
1. Власність, її сутність, форми і місце в економічній системі
Власність — складна і багатогранна категорія, яка виражає всю сукупність суспільних відносин — економічних, соціальних, правових, політичних, національних, морально-етичних, релігійних тощо. Вона займає центральне місце в економічній системі, оскільки зумовлює спосіб поєднання робітника із засобами виробництва, мету функціонування і розвитку економічної системи, визначає соціальну структуру суспільства, характер стимулів трудової діяльності і спосіб розподілу результатів праці.
Місце власності в економічній системі
Головною характеристикою власності є не річ і не відношення людей до речей, а те, ким і як привласнюється річ, як таке привласнення зачіпає інтереси інших людей. Відповідно, власність виражає відносини між людьми з приводу привласнення речей. Певна річ стає власністю, тобто економічною категорією, лише тоді, коли з приводу її привласнення люди вступають між собою в певні економічні відносини.
Привласнення — процес, що виникає у результаті поєднання об'єкта і суб'єкта привласнення, тобто це конкретно-суспільний спосіб оволодіння річчю. Воно означає відношення суб'єкта до певних речей як до власних. Привласнення формує і виражає конкретну рису тієї або іншої форми власності та її видів.
Відносини привласнення охоплюють весь відтворювальний процес — від виробництва до споживання.
Головним об'єктом привласнення в економічній системі, який визначає її соціально-економічну форму, цілі й інтереси є привласнення засобів виробництва і його результатів.
Власність — це сукупність відносин між суб'єктами господарювання з приводу привласнення засобів виробництва та його результатів.
Варто зауважити, що категорія "привласнення" породжує є вій антипод — категорію "відчуження".
Відчуження — це позбавлення суб'єкта права на володіння, користування і розпорядження тим чи іншим об'єктом власності.
Привласнення і відчуження — парні категорії, які існують одночасно як єдність протилежностей. Привласнення певного об'єкта власності одним суб'єктом одночасно означає відчуження його від іншого суб'єкта. Якщо один суб'єкт іяявив, що "це моє", це все одно, що він сказав іншим суб'єктам: "Це не ваше".
Відносини власності утворюють певну систему, що містить у собі три види відносин:
відносини з приводу привласнення об'єктів власності;
відносини з приводу економічних форм реалізації об'єктів власності (тобто одержання від них доходу);
відносини з приводу господарського використання об'єктів власності.
Система відносин власності
Відносини власності виявляються через суб'єкти та об'єкти власності.
Об'єкти, власності — це все те, що можна привласнити чи відчужити.
Об’єкти власності
Суб'єкти власності — це персоніфіковані носії відносин власності.
Суб’єкти власності
Власність має і правовий аспект, виступаючи як юридична категорія. Юридичний аспект власності реалізується через право власності.
Право власності — це сукупність узаконених державою прав та норм економічних взаємовідносин фізичних і юридичних осіб, які складаються між ними з приводу привласнення й використання об'єктів власності.
Завдяки цьому економічні відносини власності набувають характеру правовідносин, тобто відносин, учасники яких виступають як носії певних юридичних прав і обов'язків.
Право власності визначається ще з часів римського права трьома основними правочинностями — володіння, користування і розпорядження. Це так звана тріада власності.
Сукупність правочинностей власника
У сучасній економічній науці й господарській практиці розвинутих країн Заходу застосовується ширша і більш деталізована система прав власності. Так, англійським юристом представником інституціоналізму А. Оноре запропонована система прав власності, яка складається з 11 елементів.
1. Право володіння.
2. Право користування.
3. Право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ).
4. Право на дохід (право на володіння результатами використання благ).
5. Право суверена на капітальну вартість (право на використання, відчуження, зміну чи знищення блага).
6. Право на безпеку (право на захист від експропріації або від пошкодження в навколишньому середовищі).
7. Право на передачу благ у спадок.
8. Право на безстроковість володіння благом.
9. Заборона на використання шкідливим способом.
10. Право на відповідальність (можливість стягнення блага на сплату боргу).
11. "Зворотний" характер прав власності, тобто повернення переданих кому-небудь правочинностей після закінчення терміну угоди або достроково у випадку порушення її умов тощо.
Отже, між власністю як економічною і як юридичною категоріями існує тісний взаємозв'язок.
Власність як економічна категорія виражає відносини між людьми з приводу привласнення об'єктів власності й перш за все засобів виробництва та його результатів.
Власність як юридична категорія відображає законодавче закріплення економічних відносин між фізичними і юридичними особами з приводу володіння, користування й розпорядження об'єктами власності через систему юридичних законів і норм.
Еволюція форм власності
Для первіснообщинної форми власності характерні однакові права всіх членів общини на панівний об'єкт власності — землю, а також на засоби праці й результати виробництва.
Рабовласницька форма власності характеризується абсолютною концентрацією прав власності рабовласника на засоби виробництва, результати праці й на працівника (раба).
Феодальна власність передбачає абсолютні права власності феодала на землю й обмежені права на працівника (селянина-кріпака).
Капіталістична власність характеризується зосередженням прав власності підприємця на засоби та результати праці і відсутністю власності на найманого робітника, який має особисту свободу.
Існує два основних типи власності: приватна і суспільна.
Приватна власність — це такий тип власності, коли виключне право на володіння, користування і розпорядження об'єктом власності та отримання доходу належить приватній (фізичній чи юридичній) особі.
Приватний тип власності виступає як сукупність індивідуально-трудової, сімейної, індивідуальної з використанням найманої праці, партнерської і корпоративної форм власності.
Сучасні форми приватної власності
Приватна власність в усіх її формах є потужним фактором розвитку суспільства, оскільки стимулює у власника підприємницьку ініціативу, інтерес до збільшення особистого, а отже, й суспільного багатства, надає йому економічну свободу вибору, певний статус у суспільстві, самоповагу, право успадкування, утверджує реальну майнову відповідальність тощо.
Індивідуально-трудова власність характеризується тим, що фізична особа в підприємницькій діяльності одночасно використовує власні засоби виробництва і свою робочу силу.
Якщо в господарстві використовується праця членів сім'ї, така власність має вигляд сімейної трудової власності (наприклад, фермерське сімейне господарство).
Індивідуальний приватний власник може використовувати в господарстві й працю найманого робітника (постійно чи на сезонних роботах).
Партнерська власність є об'єднанням капіталів або майна кількох фізичних чи юридичних осіб. З метою здійснення спільної підприємницької діяльності кожний учасник партнерського підприємства зберігає свою частку внесеного ним капіталу чи майна у партнерській власності.
Корпоративна (акціонерна) власність — це капітал, утворений завдяки випуску і продажу акцій. Об'єктом масності акціонерного товариства, крім капіталу, створеного за рахунок продажу акцій, є також інше майно, придбане в результаті господарської діяльності.
Суспільна власність означає спільне привласнення засобів виробництва і його результатів. Суб'єкти суспільної власності відносяться один до одного як рівноправні співвласники. У цих умовах основною формою індивідуального привласнення стає розподіл доходу, а мірою його розподілу — праця.
Суспільна власність існує у двох формах: державній і колективній.
Сучасні форми суспільної власності
Державна власність — це така система відносин, за якої абсолютні права на управління і розпорядження власністю здійснюють органи (інститути) державної влади.
Державна власність поділяється на загальнодержавну і муніципальну (комунальну).
Загальнодержавна власність — це спільна власність усіх громадян країни, яка не поділяється на частки і не персоніфікується між окремими учасниками економічного процесу.
Власність необхідна державі для виконання економічних, соціальних і оборонних функцій. Об'єктами державної власності є природні ресурси (земля, її надра, ліси, води, повітряний простір), енергетика, транспорт, зв'язок, дороги, навчальні заклади, заклади національної культури, фундаментальна наука, оборонні та космічні об'єкти тощо.
Муніципальна (комунальна) власність — це власність, яка перебуває в розпорядженні регіональних державних органів (області, міста, району тощо).
Кооперативна власність — це об'єднана власність членів окремого кооперативу, створена на добровільних засадах для здійснення спільної діяльності. Власність кооперативу формується в результаті об'єднання майна, грошових внесків його членів і доходів, одержаних від їхньої спільної трудової діяльності. Кожен член кооперативу має однакові права на управління та дохід, який розподіляється відповідно до внесеного паю і трудового вкладу членів і кооперативу.
Власність трудового колективу — спільна власність, передана державою чи іншим суб'єктом у розпорядження колективу підприємства (на умовах викупу чи оренди), яка використовується відповідно до чинного законодавства. Колективна власність може існувати в різних видах залежно від джерела викупу. Якщо підприємство викуплене за рахунок накопиченого прибутку, то створюється неподільна власність колективу підприємства. Якщо підприємство було викуплено за рахунок особистих доходів його працівників, тo утворюється пайова власність.
Власність громадських та релігійних об'єднань створюється за рахунок власних коштів, пожертвувань громадян чи організацій або шляхом передачі державного майна. Суб'єктами такої власності є партії, профспілки, спортивні товариства, церкви та інші громадські організації.
Змішана власність поєднує різні форми власності — приватну, державну, колективну, кооперативну та інші, в тому числі й власність іноземних суб'єктів.
Сучасні форми змішаної власності
Комбіновані форми власності. У розвинутих країнах Заходу з метою забезпечення ефективнішого функціонування виробництва відбувається процес об'єднання підприємств різних форм власності, однак за умови збереження кожною із них своєї базової якості. У результаті створюються комбіновані форми власності: концерни, трести, холдинги, фінансово-промислові групи та інші об'єднання. Кожний учасник такого об'єднання делегує органу управління такий обсяг своїх повноважень, який не спричиняє втрати основних властивостей притаманної йому форми власності.
В Україні в результаті реформування відносин власності на основі роздержавлення й приватизації склались і законодавчо закріплені такі форми власності:
приватна;
колективна;
державна.
Допускається також існування змішаних форм власності, власності інших держав, власності міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав.