III.Глобальні проблеми у сфері розвитку людини та забезпечення Ті майбутнього:
пристосування людини до умов природного і соціального середовища, що змінюється під впливом НТР;
подолання епідемій, тяжких захворювань (серцево-судинних, онкологічних, СНІДу, наркоманії);
культурно-моральні проблеми втрати довіри до соціальних інститутів, нестабільності сім'ї та послаблениизв'язку поколінь;
—боротьба з міжнародною злочинністю, наркобізнесом, тероризмом;
—проблеми демократизації та охорони прав людини тощо.
Саміт тисячоліття, що відбувся у вересні 2000 року у Нью-Йорку, визначив нагальні потреби людства за такими показниками: низькі доходи; продовольче забезпечення та харчування; охорона здоров'я і смертність; стан репродуктивного здоров'я; житловий фонд — базові житлові вигоди та комунальні послуги; освіта; тендерна рівність; охорона довкілля.
Головна передумова успішного вирішення глобальних проблем — розгляд їх у взаємопов'язаній цілісності, тісному переплетінні економічних, політичних, соціальних, культурних, технологічних, екологічних, психологічних та інших процесів.
Водночас необхідно враховувати, що, незважаючи на міжнародний резонанс, глобальні проблеми сприймаються в різних країнах світу диференційовано, через призму національних інтересів та індивідуальних поглядів політичних лідерів та спільнот.
Передумови вирішення глобальних проблем:
—парадигмальний прорив у суспільній свідомості, нові концептуальні підходи до розуміння перспектив розвитку
людства;
—переосмислення суті економічної безпеки держав, які реалізують різні моделі демократичного суспільства;
досягнення консенсусу з питань, що стосуються головних контурів нового суспільного порядку в XXI ст.;
синтез, взаємозбагачення і доповнення оцінок, стратегій і програм розвитку світового співтовариства, які висуваються різними країнами, науковими школами тощо;
перегляд і перебудова системи міжнародних відносин на засадах загальнолюдських цінностей, пріоритетності розвитку творчого потенціалу людської особистості;
—формування нового світопорядку, створення єдиного механізму регулювання на глобальному рівні, міжнародних процедур і механізмів, які відповідають потребам забезпечення гідного майбутнього людства;
— об'єднання зусиль і ресурсів людства на основі усвідомлення важливості та невідкладності розв'язання глобальних проблем, єдності інтересів і спільної відповідальності перед майбутніми поколіннями.
Концепція сталого (стійкого) розвитку, яка бум прийнята на Конференції ООН з проблем навколишньої-середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992), обґрунтовує здатність постіндустріального світу до подальшого інтересу на основі використання власних ресурсів.
За цією концепцією, необхідно і можливо здійснити послідовний перехід до такого розвитку, який забезпечувати збалансоване вирішення соціально-економічних завдані і проблем збереження сприятливого навколишнього осудовища та природно-ресурсного потенціалу з метою задоволення основних життєвих потреб нинішніх і майбутніv поколінь.
Інтегративна єдність соціо-еколого-економічного прогресу в концепції самопідтримуючого (сталого) розвитку
Мета сталого (стійкого) розвитку — перехід до господарської діяльності, зорієнтованої на досягнення соціальної справедливості та суспільного добробуту в поєднанні і екологічною безпекою шляхом введення природовідтворюючої складової як внутрішнього параметра функціонування економічної системи.
Необхідною умовою для досягнення сталого розвитку виступає зміна світової структури виробництва та системи суспільних цінностей, що лежать в його основі, з метою трансформації стихійної ринкової форми господарювання в соціалізовану та екологізовану.
Концепція сталого (стійкого) розвитку передбачає оптимальне використання в економічних і позаекономічних процесах природної складової та приведення у відповідність впливу людини на природу із здатністю останньої нести антропогенне навантаження, що забезпечить спроможність майбутніх поколінь задовольняти власні потреби й сприятиме подоланню екологічної кризи.
Оскільки у центрі соціально-економічного розвитку знаходиться людина та її потреби, все більшого значення на сьогоднішній день набуває поняття сталого "людського розвитку". Людський розвиток — це процес розширення можливостей вибору у різних сферах: від гарантування економічних, соціальних та політичних прав і свобод до можливостей творчої самореалізації та вдосконалення.
Сталий людський розвиток є тривалим у часі й означає задоволення фізичних, духовних та інших потреб людей на сталій основі, без погіршення можливостей вибору наступних поколінь. Мета сталого людського розвитку — перехід до господарської діяльності, зорієнтованої на досягнення соціальної справедливості та суспільного добробуту у поєднанні з екологічною безпекою людства.
Наростання антропогенного навантаження на довкілля зумовлює різке загострення екологічної ситуації в глобальному масштабі, наближає світове співтовариство до критичної межі в його взаємовідносинах з природою, яка втрачає відтворювальний та асиміляційний потенціал.
Екологічна криза — незворотні антропогенні зміни екосистеми, глобальне порушення природної рівноваги й деградація природного середовища, яке втрачає здатність до відтворення, асиміляції та саморегулювання.
Екологічна криза знаходить свій вияв у безпрецедентному за масштабами й темпами нарощуванні природотрансформаційних процесів, різкому зростанні негативного антропотехногенного впливу на довкілля:
— кількісному та якісному виснаженні природних ресурсів, зменшенні площі лісів, запасів прісної води, забрудненні океанів, розширенні зони пустель, скороченні ори п . земель тощо;
інтенсифікації природних катаклізмів, стихійних лих,катастроф;
глобальній зміні клімату, забрудненні атмосферном,повітря промисловими викидами, появі кислотних дощів, "озонових дір", виникненні парникового ефекту;
зростанні генетичних загроз популяції у результаті збільшення кількості радіоактивних відходів, формуванні збудників нових хвороб;
незворотних втратах у генофонді планети у зв'язку зі зникненням багатьох видів тварин і рослин тощо.
Поглиблення інтернаціоналізації соціально-економічної о розвитку посилює транскордонний характер екологічних проблем, провокуючи загрозу глобальної екологічної катастрофи. Екологічні чинники спричиняють появу нових явищ у міжнародних економічних відносинах. Ідеться насамперед про екологічний неоколоніалізм та екологічний протекціонізм.
Екологічний неоколоніалізм — екологічна експансія розвинутих країн, їхні спроби розв'язати власні екологічні проблеми за рахунок переміщення природонебезпечних виробництв, токсичних та радіоактивних відходів у мент розвинуті країни, інтенсивного використання світових природних багатств при консервації власних природних ресурсів, нарощування збуту за межами країни екологічно шкідливих товарів тощо.
Екологічний протекціонізм — політика держави, спрямована на заборону та обмеження виробництва, продажу і використання екологонебезпечної продукції та ввезення в країну технологій і товарів, які завдають шкоди навколишньому середовищу й становлять загрозу здоров'ю населення.
Підвищення рівня екологічної безпеки господарювання і подолання екологічної кризи передбачає радикальну перебудову взаємовідносин суспільства з навколишнім середовищем, екологізацію економічного розвитку і відбір пріоритетних напрямів природоохоронної діяльності.
Необхідні умови забезпечення екорозвитку:
відбір запасів відтворюваних ресурсів не повинен перевищувати їх природне відтворення;
споживання невідтворюваних ресурсів має відбуватись лише в замкнутих циклах, а їхнє вичерпання — компенсуватись замінниками чи технологічними нововведеннями;
шкідливі викиди в навколишнє середовище не повинні перевищувати можливості самовідтворення екосистеми.
