Передумови та перспективи інтеграції в сучасні світогосподарські зв′язки.
Для ефективної й організаційно оформленої інтеграції України в сучасні світогосподарські зв′язки необхідні певні політико-правові, соціально-культурні, економічні та інфраструктурні передумови.
Основні політико-правові передумови інтеграції України: політичне визначення України, забезпечення територіальної цілісності та створення адекватної системи національної безпеки, безумовне виконання міжнародних зобов’язань, особливо в сфері прав людини, запровадження прийнятної форми громадянства, перегляд існуючої практики політичних зв′язків з державами колишнього СРСР, пряма участь в у регіональних і глобальних політичних процесах, формування відповідного законодавства і вироблення ефективних механізмів та інструментаріїв його виконання.
Економічні передумови інтеграції формуються завдяки таким чинникам: економічному та інституційному забезпеченню суверенітету, оцінці економічного потенціалу і напрямів структурної перебудови, розробленню та реалізації обґрунтованої програми переходу до ринкових відносин з пріоритетом роздержавлення і приватизації, соціального захисту населення, оцінці експортного потенціалу, виробленню експортно-імпортної стратегії та адекватного механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності, запровадженню національної грошової одиниці з включенням її до системи міжнародних розрахунків, розв′язанню проблеми зовнішньої заборгованості та розподілу активів колишнього СРСР шляхом відповідних переговорних процесів.
До основних соціально-культурних передумов інтеграції належать відродження і виховання почуття власної гідності, створення умов соціально-культурної життєздатності народів України, формування сучасної, орієнтованої на світові пріоритети системи народної освіти, розвиток контактів з українцями, що проживають за межами України.
Формування інфраструктурних передумов насамперед пов′язане з розвитком транспортних комунікацій, необхідних для нормальної життєдіяльності суверенної держави (національні авіакомпанії, флот, транспортні корпорації), розвиток сучасних інформаційно-комунікаційних систем з включенням їх до міжнародних систем.
На процеси включення України до сучасної системи світогосподарських зв′язків впливають конкретні зовнішньо- та внутрішньо-економічні фактори, що формуються в системі передумов, особливостей і шляхів інтеграції України [5].
Серед внутрішньоекономічних факторів принциповим є перехід України до ринкової економіки, для чого потрібні розроблення і реалізація довгострокової програми. Така програма має враховувати сучасний соціально-економічний стан та особливості України і бути адаптованою до еволюціонізуючого зовнішнього ринкового середовища і спиратися на досвід переходу до ринкових відносин інших постсоціалістичних країн.
З точки зору ринкової організації, в ключових галузях національної економіки, Україна перебуває на стадії монополістичного розвитку, при цьому монополізм формується не природним шляхом еволюції ринкових структур вільної конкуренції, а створюється штучно на основі державної монополії. Відсутність зовнішньої конкуренції може призвести лише до "жорсткої монополії", що поглибить структурні деформації та призведе до негативних соціально-економічних наслідків, характерних для такого типу організації ринкової економіки.
Дія зовнішньоекономічних факторів інтеграції обумовлена, з одного боку, станом розвитку форм зовнішньоекономічної діяльності, а з другого - середовищними умовами розвитку. Зовнішньо-торгівельна діяльність України в останні роки зберегла негативні тенденції в екпорті-імпорті товарів і послуг, а саме переважно сировинна спрямованість експорту, нераціональність товарної структури імпорту, деформована географічна структура експорту та імпорту аж до монопольної залежності від окремих країн, вкрай нерівномірне розміщення експортного потенціалу країни. На зовнішню торгівлю впливали й такі несприятливі фактори, як не конкурентоспроможність більшості підприємств, товарів у якісно нових умовах зовнішньої торгівлі, велика зовнішня заборгованість, недієва система митного контролю, нерегульованість торгівельно-економічних відносин з країнами ближнього зарубіжжя, нерозвиненість інфраструктури зовнішньоекономічної діяльності, у тому числі інформаційної,
кадрова незабезпеченість на всіх рівнях здійснення і регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Отже, незважаючи на зміни в господарській практиці України, загалом вона не має необхідних економічних і соціальних передумов для включення в принципово нову для неї систему економічних відносин. Для включення в світовий процес інтеграції та регіоналізації Україні належить створити нову економічну систему, подолавши кризу економіки, відкритися зовнішньому світові, налагодити і зробити активними взаємовигідні економічні зв′язки з іншими країнами [6].
На сьогодні ефективна інтеграція України до світового економічного простору є нагальним завданням розбудови державності та економіки, але для того, щоб цей процес дійсно приніс очікувані результати, необхідно усвідомити деякі особливості інтеграції України.
По-перше, Україна ще не визначилась повною мірою з основними напрямами і механізмом структурної перебудови економіки критерії якої повинні вироблятися з врахуванням особливостей розвитку світової системи господарювання а також реальних можливостей і напрямів інтегрування до неї України. По-друге, дуже гостро стоять питання як безпеки у сфері зовнішньоекономічних відносин, так і взагалі економічної безпеки, які необхідно вирішувати з позицій активного конкурентного протистояння на світовому ринку. По-третє, існують певні суперечності регіонального характеру, усунення яких можливе тільки на довгострокових договірних засадах шляхом активного включення до інтеграційних процесів з визначенням глобальних національних пріоритетів та їх збалансуванням з іншими, що існують у світовому економічному просторі. По-четверте, спроби активного спілкування та діалогу з міжнародними фінансовими інститутами - як гарантами входження України до світового ринку і оновлення економіки - поки що спричиняють неадекватну реакцію широких кіл української громадськості, оскільки досі не визначено чітко орієнтири нашої держави ні в розвитку її внутрішньої економіки, ні в пошуках її майбутнього місця в світовому господарстві.
Особливості України як потенційної учасниці міжнародних економічних угруповань наступні: відсутність досвіду державності, не розробленість політико-правових регуляторів та інструментів, нерозвиненість ринкових відносин, інерція погіршення економічного стану, запас соціальної витримки населення, який виснажується, розміщення в регіоні, що характеризується інтеграцією високого рівня, конкурентність щодо аналогічних інтересів країн східної Європи та негативний досвід в рамках СРСР.
Україна, як суверенна держава, поки що винятково несуттєво впливає на інтеграційні процеси, що відбуваються в світовій економіці, залишаючись протягом довгого часу осторонь головних світогосподарських процесів. Наприкінці ХХ ст., коли було відкинуто багаточисельні ідеологічні догми, Україна лише почала брати активну участь в сучасних процесах інтеграції та глобалізації. Перебуваючи в центрі Європи, поряд з державами, що активно перебудовують свої економіки, Україна помітно відстала та не встигає за процесами, що відбуваються в сусідніх державах. Приймаючи до уваги ресурси та географічне положення України, а також конкретні умови, котрі створює світова економіка
кожній державі, Україна повинна знайти свій шлях прискорення структурних перетворень з метою посилення своєї ролі в світовій економіці. Україна робить лише перші кроки на світовій арені. В цих умовах належить вирішити велику кількість принципово важливих проблем, переходячи до економіки відкритого типу за короткий проміжок часу. Помилки на цьому шляху можуть призвести до того, що зовнішня конкуренція стане не сприятливим, а руйнуючим фактором української економіки [6].
Вся логіка розвитку України та перспективи на найближчі десятиріччя підказують необхідність балансування відносин з Заходом, де вона граничить з ЄС, та на Сході з Росією та іншими країнами СНД.
Як показує практика глобалізації, все більших обертів набирає процес регіоналізації світового економічного простору. Для України налагодження ефективних та достойних її потенціалу зв’язків з Європейським Союзом є однією з пріоритетних задач. Значною проблемою є перспективи економічних відносин з країнами СНД, та, особливо, Росією. Існуючий раніше єдиний народногосподарський комплекс, в якому Україна була периферією, сьогодні сприймається критично. СНД був першим інтеграційним об’єднанням, до якого вона потрапила практично з легалізацією своєї незалежності.
Європейський вибір України не має на увазі її однозначного тяготіння до Європи, передбачає створення системи взаємовідносин України в просторі Росія – Європа - Північна Америка – Чорноморря. Саме ця система в глобальному контексті визначає набір стратегій та перспектив шляхів розвитку України в ХХІ ст.
Унікальність положення України дозволяє їй також виконувати роль однієї з найбільш важливих ланок на осі «Захід-Схід». На полюсах цього стратегічного вектору розміщуються два основних світових торгівельних блока. Про важливість східного напряму зовнішньоекономічної діяльності України говорить те, що в державах Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АРТ) зараз проживає майже половина людства. Крім економічної значимості, АРТ грає одну з найсуттєвіших ролей в глобальній економіці, оскільки тут перетинаються інтереси США, Китаю, Японії, Росії, Індії. Швидке перетворення АРТ в зону високої інтеграційної активності, економічного та політичного динамізму забезпечує йому лідерство, котре вже багато експертів називають «тихоокеанською ерою». Вже сам цей факт обумовлює необхідність розширення присутності України в цьому регіоні. Більш активна орієнтація України на захід в теперішній час пов’язана з можливостями отримання інвестицій, передачею технологій, досвіду управління, не виключаючи тих широких можливостей, які відкриваються перед Україною на сході. Саме східні країни здатні поглинути майже всю номенклатуру українського машинобудівного експорту, а також могли б загрузити роботою її науково-технічний потенціал. В України є величезні можливості участі в реалізації крупних енергетичних та інших промислових проектів.
Її інтеграція в систему економічних відносин з державами АТР потребує вирішення багатьох економічних та політичних проблем, витрат часу на адаптацію українського законодавства до вимог та специфіки регіону. Таким чином, з метою входження України до світового простору, Україна повинна застосовувати в практиці принципи вільної торгівлі та сповідувати в зв’язку з цим відкритість економіки.
Висновки. Отже, не зважаючи на низку проблем, Україна все ж досягла окремих результатів в процесі інтеграції до світової системи господарських зв’язків:
- Україні вдалося зберегти свій суверенітет від спокус втягнення в реінтеграційні процеси в СНД;
- Україна врегулювала певним чином на політичному та правовому рівнях свої стосунки з ЄС так і у східному напрямку з Росією;
- Україні вдалося стати членом Ради Європи, формалізувати взаємини з ЄС та увійти до низки перспективних регіональних інтеграційних утворень, таких як Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ), Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС). Україну розглядають як важливого партнера в новій системі багатосторонніх відносин країн Центральної та Східної Європи.