8. Характеристика пізнавальних психічних процесів: відчуття, сприймання. Види відчуттів.Характеристика закона Вебера-Фехнера.

Життєдіяльність людини відбувається у складному та мінливому середовищі, тому вона потребує вміння орієн­туватися в навколишніх умовах і пристосовувати до них свої дії. Знання про зовнішній і свш внутрішній світ людина набуває в ході чуттєвого та логічного пізнання дійсності за допомогою пізнавальних психічних процесів: відчуття, сприй­мання, мислення, уяви. Пізнавальна діяльність завжди роз­починається з чуттєвого відображення світу у відчуттях та сприйманні.

Відчуття — це відображення окремих властивостей пред­метів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття. У відчуттях людині відкриваються кольори та звучан­ня, пахощі і смак, вага, тепло чи холод речей, що її ото­чують. Крім того, відчуття дають інформацію про зміни у власному тілі: людина відчуває порушення у функціону­ванні внутрішніх органів, положення і рух свого тіла й окре­мих його частин.

Відчуття як образи, що відбивають окремі властивості предметів, виникають під час діяльності будь-яких органів чуття. Наприклад, коли людині дуже недовго показують пред­мет, вона бачить пляму певного кольору, але не може ска­зати, що це за предмет. Слухаючи незнайому мову, людина вловлює висоту, тембр, гучність голосу, хоча не сприймає змісту мовленого. Але пізнання рідко розпочинається з чут­тєвого відображення окремих властивостей предметів («щось світиться», «щось звучить»). Як правило, в людини одразу виникає цілісний образ об'єкта, в якому далі можуть бути виділені окремі його риси. Більш складною і розвиненою,-ніж відчуття, але тісно пов'язаною з ним формою чуттєвого пізнання світу є сприймання.

Сприймання — це відображення цілісних предметів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття. Коли людина перебуває в оточенні звичайних речей, у неї форму­ються цілісні образи навколишніх предметів. Вона бачить речі, чує їхнє звучання, торкається їх.

Види відчуттів:

-Зорові-органом відчуттів є око, в якому розрізняють части­ни — світлозаломлюючу (рогівка, зіниця, скловидне тіло) та світлочутливу (сітківка з її чутливими до денного кольорового світла колбочками і чутливими до темряви паличками).

-Слухові - відчуття сприймаються за допомогою вуха — органа, у будові якого розрізняють звукопровідну та звукочутливу час­тини.

-Тактильні - відчуття дають знання про міру рівності та рельєфності поверхні предметів, яка відчувається при їх обмацу­ванні. Найбільше органів тактильного відчуття розміщено на пучках, кінчику язика.

-Больові - відчуття, органів яких на зовнішній і внутрішній по­верхнях тіла найбільше, сигналізують про порушення тканини і, що природно, викликають захисну реакцію

-Температурні - відчуття (холоду, тепла) спричинюються кон­тактом з предметами, що мають температуру вищу або нижчу, ніж температура тіла.

-Вібраційне - чуття яскраво виявляється у глухих і сліпих. Глухі та сліпі реагують на вібрацію предметів, відчувають її ритмічність.

-Нюхові - відчуття здійснюються спеціальними нюховими пухирцями, розміщеними на внутрішній поверхні носа. Нюхові відчуття сигналізують організму про придатність продуктів для вживання, про стан (чисте чи несвіже) повітря.

-Смакові - відчуттів є спеціальні чутливі до хімічних подразників колбочки, розміщені на язиці та піднебінні. Середня і нижня частини язика смакових органів не мають.

-Статичні та гравітаційні - відчуття відбивають положен ня нашого тіла у просторі: лежання, стояння, сидіння, рівновагу, падання. Рецептори цих відчуттів містяться у вестибулярному апараті внутрішнього вуха (присінок, півколові капали)

-Кінестетичні - відчуття відбивають рухи та стани окремих частин тіла: рук, ніг, голови, корпуса. Рецепторами цих відчуттів є спеціальні органи, розміщені у м'язах і сухожиллях.

-Органічні - відчуття сигналізують про такі стани організму, як голод, спрага, самопочуття, утома, біль, їх аналізатори містяться всередині організму і реагують на міру достатності в організмі по­живних речовин, кисню або на наявність в органах тіла, у нер­вовій системі продуктів розпаду, що відбувається під час праці, вживання недоброякісних продуктів, алкоголю та ін.

Характеристика закона Вебера-Фехнера.

Німецький фізіолог Е. Вебер(1795-1878),перевіряючи здатність людини визначати важчий із двох предметів у правій і лівій руці,встановив,що різниця у чутливості є відносною,а не абсолютною.Це означає, що відношення додаткового подразника до основного » бути постійною величиною. Так, якщо на руці лежить вантаж у і грамів, то для виникнення ледь помітного відчуття збільшення в; необхідно додати близько 3,4 грама. Якщо ж вага вантажу станові юоо грамів, то для виникнення відчуття ледь помітної різні потрібно додати близько 33,3 грама. Отже, чим більша велич* первинного подразника, тим більша повинна бути й надвишка до неї.

Ґрунтуючись на експериментальних даних Вебера, німецьк фізик Г. Фехнер (1801-1887) виразив залежність інтенсивно відчуттів від сили подразника такою формулою:

S=KlgJ+C

де S- інтенсивність відчуттів, J - сила подразника, К і С константи. Згідно з цим положенням, яке має назву основне психофізичного закону, інтенсивність відчуття пропорцій логарифму сили подразника. Інакше кажучи, при зростанні си подразника в геометричній прогресії інтенсивність відчуі збільшується в арифметичній прогресії (закон Вебера-Фехнера).

Різниця чутливості, або чутливість до розрізнення, такі перебуває у зворотній залежності до величини порогу розрізнені чим поріг розрізнення більший, тим менша різниця чутливості.

Поняття різниці чутливості використовують не лише д характеристики розрізнення подразників за інтенсивністю, а й що інших особливостей деяких видів чутливості. Наприклад, говорять п чутливість до розрізнення форм, розмірів і кольору предметів.

Чутливість до розрізнення сили подразників має велике значення в багатьох видах професійної діяльності, наприклад, музиці, в кулінарії, обробці матеріалів - дерева, металу, пластма тощо.

Відчуття сили подразника може підвищуватись і знижувати Зниження чутливості спричиняється адаптацією, тоб пристосуванням органа чуттів до подразника.