- •Загальне визначення понять «індивід», «особистість», та «індивідуальність». Характеристика структури особистості. Проблема особистості,її структури,функції в психології.
- •5. Психологія мотивації. Мотиви і потреби особистості. Ієрархія мотиваційно-потребної сфери особистості. Мотивація самоактуалізація.
- •6. Характеристика опитувальника пдо Леонгарда – Шмишека. Подати характеристику 3-5 рис акцентуацій характеру.Пояснитишляхи обробки отриманих результатів.
- •8. Характеристика пізнавальних психічних процесів: відчуття, сприймання. Види відчуттів.Характеристика закона Вебера-Фехнера.
- •9. Дати характеристику методів та стилів керівництва. Теорії лідерства. Особистість керівника. Феноменологія міжособистісних відносин.
- •Теорії лідерства:
- •10. Характеристика психічного розвитку психіки. Особливості спілкування в підлітковому віці.
- •11. Розвиток когнітивної,емоційно-вольової і особистісної сфери дитини в період дошкільного і молодшого шкільного віку.
- •12. Характеристика проективних малюнкових методик.Методика «Неіснуюча тварина».
- •13. Характеристика психології діяльності.Структура та основні види діяльності.
- •Структура діяльності
- •Види діяльності:
- •19. Загальне поняття про свідомість. Структура та функції свідомості. Проблема свідомості в зарубіжній філософії та психології (ф.Ніцше, є Гуссерль, ж.-п. Сарт).Свідомість і підсвідоме.
9. Дати характеристику методів та стилів керівництва. Теорії лідерства. Особистість керівника. Феноменологія міжособистісних відносин.
Лідер - це особа, яка користується визнанням і авторитетом в групі, за нею група визнає право приймати рішення в значущих для неї ситуаціях, бути організатором і регулювати взаємини в ній. Поняття лідер включає у себе вміння вести за собою людей.
Керівник - це особа, на яку офіційно покладені функції управління колективом та організацією його діяльності. Він несе відповідальність перед законом за стан справ у групі, за результати її діяльності, а його діяльність регламентується відповідним правовим забезпеченням. Поняття керівник та лідер, таким чином, не є тотожними, однак було б помилкою і протиставляти їх одне одному, оскільки керівник може одночасно бути і лідером.
Важливим моментом в організації групового життя є стиль керівництва,адже група виникає та існує не тільки при випадковому збігу обставин,але й завдяки управлінню,яке забеспечує узгодженність відносин і дій. Стилі управління:
авторитарний (автократичний, директивний) стиль, який заснований на однозначному і беззастережному домінуванні керівника над іншими членами групи. В організації спільної діяльності такий керівник користується переважно лише методами адміністрування;
демократичний (колегіальний) стиль - заснований на відносинах партнерства, співробітництва. Для нього характерне винесення найбільш важливих для життя групи питань на спільне обговорення, обмін думками. Деякі функції управління передаються окремим членам колективу, формується сильна команда однодумців, колегіально і з максимальним обліком можливостей кожного вирішуються проблеми організації;
попустительский (ліберальний) стиль. Керівник такого стилю зазвичай пускає всі справи на самоплив, мало піклується про організацію групової діяльності, перспективи подальшого існування групи. Кожен член групи сам обирає, що йому потрібно робити.
Методи керівництва - це заходи реалізації цілей, принципів у процесі взаємодії керуючої та керованої систем. Методи мають виконувати різні функції, наприклад, стимулюючу: керівник повинен вміти створювати такий ритм роботи, настрій у колективі, які б сприяли активній роботі кожного члена колективу з повною віддачею.
Методи керівництва організують, мобілізують, координують, узгоджують дії колективу, оскільки завдання керівника - включити кожного працівника в активну діяльність, а такий підхід потребує від керівника нового оригінального мислення, пошуку колегіальних, демократичних методів в роботі з кадрами. Таким чином сучасна демократизація управління є подоланням шаблонів, догматизму, це взаємодія, співпраця всього колективу. Співпраця - це спільна взаємопов'язана діяльність членів колективу, спрямована на досягнення єдиної для них суспільно значимої мети, що дозволяє розвивати творчість, професійну ініціативність шляхом залучення кожного у дослідницьку діяльність.
Термін особистість походить від латинського реrsопа, що позначає ритуальну маску, яку знімали з обличчя померлого у стародавньому Римі - вона втілювала ім'я, індивідуальні права та привілеї,які передають у спадок. ,
У вітчизняній психології найвідоміші дослідження у галузі особистості пов'язані з теоретичними працями школи ЯС. Виготського. Великий внесок у розробку цієї проблеми зробили також російські та українські вчені Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, Л.І. Божович, А.В. Пет-ровський, О.Г. Асмолов, та такі зарубіжні психологи, як Айзенк Г., Кеттелл Р., Олпорт Г.
Особистість - це конкретний людський індивід із індивідуально виявленими своїми розумовими, емоційними, вольовими та фізичними властивостями.
Для кращого розуміння цього терміну пояснимо поняття „індивід".
Індивід - в цьому понятті підкреслюється біологічний початок у людині: усяка людина народжується індивідом, але тільки в процесі розвитку вона стає особистістю. Таким чином поняття „індивід" відповідає на питання: „Чим дана конкретна людина подібна до всіх інших людей!"
Особистість - це людина, яка живе і діє в певних суспільно-історичних умовах, посідає певне місце в суспільстві і характеризується свідомістю. Таким чином, особистість є соціальною істотою, суб'єктом пізнання, активним діячем суспільного розвитку.
Особистістьстає керівником перш за все з наявністю у нього таких якостей,як:
організаторські здібності;авторитетність;активна життєва позиція; впевненість у собі;сильна воля;вміння ставити проблему і розв'язувати її;гострий розум;оригінальність;володіння ґрунтовними науковими даними;розвинене почуття інтуїції;вміння співпрацювати з працівниками колективу;вміння слухати інших, постійна робота над своїм особистісним зростанням.
