Теорії лідерства:

Як і керівництво, лідерство стало об'єктом дослідження на по­чатку 20 ст., коли почав виявлятись інтерес до управління як науки. Ранні дослідження мали на меті виявити загальні властивості або особистісні характеристики ефективних керівників. Однією з ранніх теорій є «теорія рис»(особистісна теорія лідерства). В основуякої" покладена саме ця ідея. Абсолютизацією цієї ідеі є харизматична концепція,за якою специ­фічні характеристики лідера є божим даром. Підлеглі підкоряються харизматичному лідеру не задумуючись, вірячи в його непогріши­мість. Можна сказати, що він має на людей психологічний вплив.

Дослідники тому зосередили увагу на виявленні комплексу рис, характерних для лідера. Один з них, К. Берд, узагальнюючи результати багатьох дослідників, виділив 79 «лідерських рис», в числі яких: енергійність, ініціативність, розум, компетентність, хоробрість, ентузіазм, упевненість, товариськість, дружелюб­ність, уважність, популярність, почуття гумору, красномовство, комунікабельність, незаурядність, оригінальність, порядність, емоційна стабільність, впевненість у собі, покладистість, стурбо­ваність ходом і результатами роботи, альтруїстичність, сприй­няття нужд підлеглих, уміння заслужити їх довіру та інші. Але єдиний стабільний комплекс рис лідера скласти не вдалось, оскі­льки дві третини цього переліку рис при опитуванні названі були лише один раз, п'ята частина — двічі, а двадцята частина — чо­тири рази.

Труднощі розробки теорії лідерських рис споводували пошук інших пояснень особистості лідера, відображених в так званій ситуативній теорії лідерства Фреда Фідлера (1967,1978),. В основу цієї теорії покладено концепцію про виявлення лідерських властивостей залежно від ситуації: лідер групи осіб в ситуації, що вимагає одних властиво­стей (енергійності, ініціативи, твердості), не обов'язково буде лі­дером в ситуації, що вимагає інших властивостей (товариськості, комунікабельності, альтруїстичності). Лідер у бригаді будівель­ників не обов'язково буде лідером в партійному осередку або спортивній секції. Отже, за ситуативною теорією риси лідера не абсолютні, а відносні, і образ лідера досить розмитий. Слід за­значити, що, узагальнюючи численні ситуації, в яких лідери про­являли свої властивості, склався стереотип лідера, який служить «шаблоном» при визначенні лідера в групі. Але, приміряючи сте­реотип лідера до вимог конкретної ситуації, нерідко можна зафі­ксувати невідповідність між ними, що вказує на проблематич­ність визначення лідера в конкретній групі. Фактично класифікація лідерів за ситуативною теорією підміняється кла­сифікацією ситуацій. Деяка група взагалі може складатись лише з лідерів: кожен член групи — лідер у відповідній його якостям ситуації.

Недоліки попередніх теорій усуває системна теорія лідерства, яка базується в значній мірі на системних принципах. За цією те­орією лідер групи виходить з її групового завдання і намагається досягти ефективності її діяльності шляхом організації в ній спри­ятливих міжособистісних стосунків. При цьому лідер має бути наділений організаторськими здібностями, бути компетентним у розв'язуваній проблемі, відрізнятись від інших членів групи ви­щим рівнем психологічного впливу.