2.3.2 Позначення цифрової інформації в документах у сучасному документуванні вироблені певні правила позначення чисел.

Числа обов’язково треба писати літерами тоді, коли:

1) однозначні числа стоять у непрямому відмінку: клас обладнали п’ятьма комп’ютерами;

2) збіг кількох чисел у цифровій формі може ускладнити читання: п’ять 30-місних автобусів;

3) кількісний числівник починає собою речення: Ми так вирішили. П’ять комп’ютерів закупимо вже сьогодні.

Цифрову форму чисел рекомендують писати:

1) якщо однозначні цілі числа (навіть у непрямих відмінках) стоять у ряді з дво- і багатозначними: після серії з 5, 7 і 12 вправ;

2) якщо однозначні цілі числа утворюють сполучення з одиницями фізичних величин, грошовими одиницями тощо: за маси 7 кг, ціна 7 грн, 7 дол.;

3) у текстах управлінських і наукових документів: перевиконання завдання на 3%;

Числа в цифровій формі, починаючи з чотиризначних, варто розбивати на групи (по три цифри) справа наліво: 888 777 521 м. Не розбивають на групи цифри в числах, які позначають номер, у марках машин і механізмів, у позначеннях нормативних документів: № 79945. Крапку в пробілах між цифровими групами багатозначного числа ставити не можна.

Літерно-цифрова форма чисел рекомендується для позначення круглих чисел (тисяч, мільйонів, мільярдів) у вигляді поєднання цифр зі скороченням тис., млн, млрд: 6 млрд, 49 млн, 25 тис.; у спеціальній літературі до таких сполучень приєднують позначення фізичних величин, грошових одиниць тощо: 20 млн км; 30 млрд грн; у публіцистичних текстах рекомендовано відмовлятися не від літерно-цифрової форми числівників, а від скороченого позначення одиниць величин (тобто заміняти останні повними назвами): 25 млн кілометрів, 500 тис. вольт.

Великі числа в діапазоні значень за цифрової форми чисел передають зі збереженням усіх нулів: 15 000-20 000 м, а не 15-20 000 м. За літерно-цифрової форми чисел можна пропускати в першому числі позначення тис., млн, млрд: 20–30 тис. м, не обов’язково 20 тис. – 30 тис. м.

Номери телефонів прийнято писати, відокремлюючи дефісом по дві цифри справа наліво: 2-12-93-47. Можна відокремлювати крайню ліву групу в три цифри: 212-93-47 [22, с. 56 – 58].

У написанні порядкових числівників треба керуватися такими правилами:

1. Якщо текст потребує написання порядкового числівника з використанням цифр, то відмінкове закінчення має бути однолітерним, коли перед останньою буквою числівника стоїть літера, що позначає голосний звук: п’ятий – 5-й. Нарощення має бути дволітерним, якщо перед останньою буквою числівника стоїть літера, що позначає приголосний звук: п’ятого – 5-го.

2. Не можна додавати нарощення відмінкових закінчень до номерів томів, розділів, сторінок, таблиць тощо, якщо родове слово (том, розділ та ін.) стоїть перед ними: у томі 6, на с. 35, у табл. 11.

3. Не можна додавати нарощення відмінкових закінчень до дати (років і чисел місяця), якщо слово рік або назва місяця стоїть після числа: у 2002 році, 7 січня 2000 року, а не у 2002-му році, 7 січня 2000-го року.

4. Якщо слово рік чи назва місяця пропущені, або їх поставлено перед числом, або окремо від числа позначено іншим словом, то відмінкові закінчення рекомендується нарощувати: у січні, числа 20-го; рік 2002-й; настав 2000-й; концерт перенесли з 15 лютого на 22-ге; 20-го квітня.

5. У публіцистичних і художніх текстах треба надавати перевагу літерній формі написання порядкових числівників: у двадцять першому столітті; у сороковому році.

6. Римськими цифрами позначають номери виборних органів; спортивних змагань; цифрові позначення в іменах імператорів, королів та ін.; позначення кварталів року тощо: Карл XII, XXII Олімпійські ігри, III-IV квартали.

Рекомендовано таке написання дат і періодів:

1. Період, обмежений двома роками або роком і десятиріччям: у 1991-1995 рр., не у 1991-95 pp. Останню форму написання можна використовувати тільки в довідкових виданнях, які вимагають особливої компактності.

2. Усі види некалендарних років, які починаються в одному році, а закінчуються в іншому, пишуть так: у 1998/99 навчальному році.

2.3.3 Позначення голосних у російських та в інших слов’янських власних назвах

Російські власні назви передаємо якомога ближче до російського звучання, дотримуючись, проте, норм українського правопису, зокрема щодо вживання м’якого знака й апострофа: рос. Соловьев – Соловйов, рос. Прокофьев – Прокоф’єв, рос. Алябьев – Аляб’єв, рос. Пермь – Перм, рос. Октябрьск – Октябрськ.

Але м’який знак обов’язково пишеться в кінці суфікса -ець та в суфіксах -ськ-, -цьк-: рос. Юрьевец – Юр’євець, рос. Скиталец – Скиталець, рос. Иркутск – Іркутськ, рос. Троицк – Троїцьк.

Російська буква и у власних назвах передається звичайно через і: Ігнатьєв, Пушкін, Нікітін, Гагарін, Мілютін.

Але російську букву и передаємо через и:

а) після шиплячих і ц: Пущин, Чичиков, Житков, Шишкін;

б) у префіксі при- та суфіксах -ик-, -иц-, -ич-, -ищ-: Мечников, П’ятницький, Радищев, Прикумськ, Зимовники;

в) якщо в українській мові є споріднене слово з и: Тихомиров (бо тихий і мир), Сидоров (бо Сидір), Титов (бо Tuт);

г) у географічних назвах Сибір, Симбірськ, Владивосток, П’ятигорськ.

Буква и після голосних, м’якого знака й апострофа передається через ї: Воїнов, Ізмаїлов, Гур’їн.

Російську літеру е у власних назвах (якщо вона стоїть після приголосного) передаємо звичайно через є: рос. Державин – Державін, рос. Кузнецов – Кузнецов, рос. Лермонтов – Лермонтов.

Але російську букву е передаємо через є:

а) на початку слова: Євдокимов, Єршов, Єльцин;

б) у суфіксах -єв, -єєв, якщо вони стоять не після шиплячих, ц або р: Ломтєв, Бердяєв, Сергєєв, Алексєєв; але після шиплячих, ц та р пишемо е: Тютчев, Нехорошев, Рум’янцев;

в) якщо в українській мові є споріднене слово з постійним і: Твердохлєбов (бо хліб), Сєров (бо сірий), Мєщанінов (бо міщанин), Звєрев (бо звір), але пишемо е, коли і в українській мові чергується з е: Каменєв (бо камінь – каменя), Лебедєв (бо лебідь – лебедя).

Російську літеру ё, яка позначає звук о після м’якого приголосного, передаємо:

а) через йо на початку слова, після голосного, а також після м’якого знака в російському написанні: Йолкін, Окайомов, Нейолов, Воробйов, Соловйов;

б) через ьо після приголосних: Найдьонов, Тьоркін, Алфьоров, Семьоркін;

в) через о після шиплячих: Горбачов, Хрущов, Щокін;

г) через е в назвах, утворених від назв, спільних для української та російської мов: Артемов, Семенов, Федоров [22].

У південнослов’янських власних назвах (болгарська, македонська, сербська, хорватська, словенська мови) буква и (латиницею – і) передається через и: Величков, Филипов, Миладинов, Скерлич, Давичо, Зринський, Левстик.

У західнослов’янських власних назвах (польська, чеська, словацька мови) буква у (латиницею) передається через и: Брандис, Пшибось, Виспянський, Мисливечек, Шафарик.

Буква і в західнослов’янських власних назвах передається:

а) через и після шиплячих і в суфіксах -ик-, -иц-, -ич-: Пшибишевський, Гощинський, Жижка, Масарик, Сладкович, Івашкевич;

б) через і в усіх інших випадках: Дуніковський, Норвід, Щецін, Гавлічек.

У південнослов’янських і західнослов’янських власних назвах буква е (зокрема й польське буквосполучення іе та чеська буква) передається через е: Бошев, Каравелов, Недич, Скерлич, Левстик, Сенкевич, Міцкевич, Чапек.

Польське буквосполучення іо передається:

а) через йо після губних приголосних: Голембйовський, Пйотровський;

б) через ьо після інших приголосних: Генсьорський, Аньолек.

Білоруські власні назви передаються за традицією наближено до української вимови: Короткевич, Богданович, Панченко, Журавський; але близько до білоруського звучання: Колас, Бядуля, Самуйльонок.