2.4 Синтаксичні норми

2.4.1 Речення як складова тексту документа

Речення – це осмислене сполучення слів або окреме слово, граматично та інтонаційно оформлене як відносно закінчена цілість, що передає певну інформацію.

Наприклад, сполучення слів Сторони підготували документ є реченням, оскільки передає думку, уявлення про певний факт. А цю функцію воно виконує тому, що слова в ньому об’єднані граматично за допомогою закінчень і службових слів відповідно до змісту висловлювання. Таке речення в усному мовленні вимовляється з певною інтонацією, а на письмі починається великою літерою й закінчується крапкою (крім того, у середині може мати різні розділові знаки) [16].

2.4.2 Текст як надфразова єдність, або складне синтаксичне ціле

Мета писемного мовлення – створення тексту, більшого чи меншого за обсягом, залежно від потреби. Текст, звичайно ж, складається з речень. Але щоб повно висловити якусь думку, конкретне повідомлення, одного речення мало. Думка чи повідомлення найчастіше висловлюються кількома реченнями, об’єднаними між собою спільним змістом і будовою.

Група взаємопов’язаних за змістом і за допомогою синтаксичних засобів речень, які порівняно з окремими реченнями виражають розвиток думки, називається складним синтаксичним цілим, або надфразовою єдністю. Тобто складне синтаксичне ціле – низка речень, поєднаних між собою в одне ціле семантико-граматичними відношеннями. Порівняно з окремими реченнями складне синтаксичне ціле є повнішою формою розвитку думки. Якщо речення більшою чи меншою мірою відповідає судженню, то надфразова єдність звичайно відповідає умовиводам. Наприклад: У малому залі консерваторії пройшли традиційні, десяті, читання, присвячен Д. Шостаковичу. Вони відбулися напередодні дня народження композитора в стінах, де Шостакович був студентом, аспірантом, викладав і виховав плеяду музикантів.

Кожна синтаксична єдність є ніби мініатюрним твором (мікротекстом), який будується за схемою: зачин, який формулює тему надфразної єдності, середня частина – розгортання думки чи повідомлення, та кінцівка – висновок мікротеми. Тематичне речення здебільшого є верхньою межею абзацу. Розвиток основної теми абзацу здійснюється за допомогою речень, які містять підтвердження, факти для доведення певних положень. Нижньою межею є завершальні речення, які відображають підсумок основного змісту складного синтаксичного цілого, висновок, до якого наводять попередні речення чи подальші твердження. Таке композиційне членування надфразової єдності відповідає змістово-логічному поділу мікротексту та становить мікрокомпозицію [16].

Окремі речення у складному синтаксичному цілому становлять структурно-семантичну єдність. Вони настільки пов’язані між собою за змістом, що, взяті окремо, ізольовано, як правило, мають вигляд неповних, незавершених. Отже, з погляду змісту складне синтаксичне ціле характеризується єдністю думки, вислову, теми, тісною змістовою пов’язаністю компонентів, окремих речень, що входять до його складу: Якщо продовжувати збуджувати пацієнта тим самим емоційно значущим для нього словом, то мозок відмовиться реагувати на нього, поріг усвідомлення умовного подразника підвищиться. Тобто спрацює психологічний захист. Природа подарувала людині цей механізм, щоб захистити її свідомість від неприємних їй подразників.

У службових документах абзац збігається з надфразовою єдністю (складним синтаксичним цілим) і є лінгвістичною композиційною одиницею, і структурною композиційною одиницею, використання якої зумовлено авторською інтенцією.