Тема: Порушення мислення.

1. Природа мислення.

Мислення посідає особливе місце у процесі пізнання людиною об'єктивної реальності. Використовуючи нижчі ступені пізнання — відчуття, сприйняття, запас пам'яті і досвіду, воно відтворює дійсність опосеред­ковано, узагальнено. Мислен­ня не є природженою здатністю, внутрішньою духовною функцією, не­залежною від практичної діяльності. Процеси мислення перебігають у межах фізіологічних систем мозку: спочатку елементарні асоціації, а потім ланцюги асоціацій, що мають рефлекторний характер.

Мислення — це узагальнене пізнання дійсності, в яко­му найважливіше значення мають слово, мова, функція аналізаторів.

З розвитком психіки, мови, ігрової, навчальної діяльності поступово розвивається і вдоскона­люється мислення з усіма його особливостями, притаманними конкретній історичній епосі, і відповідними індивідуальними умовами розвитку в певному мікро- (сім'я, школа) і макросоціальному середовищі (структура су­спільства) .

Психологи розрізняють три види мислення: научно-дійове, наочно-образне і словесно-логічне.

Наочно-дійове мислення характеризується тим, що розв'язання задачі здійснюється за допомогою реально­го перетворення ситуації, випробування властиво­стей об'єктів. Цей вид мислення властивий і вищим тваринам.

Наочно-образне мислення пов'язане з конкретними образами, ситуаціями і змінами в них. Воно характерне для дітей молодшого віку. Це один з етапів онтогенетич­ного розвитку мислення.

Словесно-логічне мислення характеризується вико­ристанням понять, логічних конструкцій, формується в процесі ігрової, навчальної, трудової і громадської ді­яльності людини.

Мислительна діяльність складається з таких операцій: аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, абстракції і конкретизації.

Аналіз — процес поділу на складові частини того, що сприймається, тобто вже осмисленого предмета чи яви­ща. Розрізняють абстрактний і конкретний аналіз.

Абстрактний аналіз — це мислений поділ об'єкта або явища на окремі частини. Цей акт мислення завжди відбувається за участю мови (внутрішньої або зовнішньої). Абстрактний аналіз спрямований на пізнан­ня сутності предмета, явища.

Конкретний аналіз — це намагання в процесі пізнання практично поділити на частини предмет, яви­ще. Наприклад, лікар, який вивчає дані лабораторного дослідження (крові, сечі), робить перш за все конкрет­ний аналіз. При цьому він одночасно усвідомлює сугь відповідних показників з урахуванням характеру скарг хворого, симптомів хвороби, лікування і прогнозу, тобто здійснює абстрактний аналіз. Отже, в дорослої людини ці два процеси відбуваються цілеспрямовано і взаємопо­в'язане».

Синтез — процес практичного або мисленого з'єднан­ня в одне ціле окремих частин предмета, явища, тобто мислительні операції проходять у вигляді порівнянь, уза­гальнень, абстракцій.

Аналіз і синтез нерозривно пов'язані між собою. Суть мислення, за Ф. Енгельсом, полягає «стільки ж у розкла­ді предметів свідомості на їх елементи, скільки в об'єд­нанні зв'язаних один з одним елементів у якусь єдність. Без аналізу немає синтезу» '.

Порівняння полягає у встановленні схожості і (або) відмінності. Розглядаючи їх у різних аспектах, комбіна­ціях, ми краще, глибше пізнаємо вивчаємі предмет, об"єкт або явище.

Узагальнення виникає в результаті процесу порів­няння, коли з розрізнених частин, деталей виділяють го­ловне, загальне, що може бути характерним для певного предмета, явища, об'єкта, ситуації. З розвитком дитини ця властивість мислення набуває більш змістовного ха­рактеру, бо з часом починає спиратися на аналіз і син­тез.

Абстракція — операція мислення, яка полягає в то­му, що суб'єкт, виділяючи які-небудь ознаки вивчаємого об'єкта, відволікається від решти.

Конкретизація допомагає зв'язати теорію і практику, глибше розкрити які-небудь положення на прикладі справді існуючого в об'єктивному світі предмета, явища.

Потреба конкретизації, як правило, виникає під час навчання учнів, студентів, тобто в педагогічному про­цесі.

Конкретизація дає змогу перейти від більш загальних, абстрактних властивостей і ознак до конкретної дійсності, до чуттєвого досвіду. Конкретизація сприяє кращому пізнанню дійсності.

Поділ пізнавальних процесів на відчуття, сприйман­ня, мислення є дещо умовним. Вже у процесі відчуття і сприймання починається виділення і узагальнення істот­них ознак, потрібних для сприйняття об'єктів, зіставлен­ня їх з іншими об'єктами. І сприймання, і пам'ять про­низані елементами мислення. Осмислене сприймання, смислова пам'ять є важливими характеристиками будь-якого процесу сприймання і пам'яті. На відміну від цих процесів, мислення спрямоване на встановлення зв'язків і відношень між предметами і явищами навколишнього світу.