Тема: Порушення мовлення

1. Розвиток мовлення

Мовлення виникло і розвивалося в людини в процесі суспільної практики з потреби у спілкуванні і колек­тивній трудовій діяльності. При цьому людина оволодівала мовою спочатку неначе стихійно, а потім свідомо. В онтогенезі мовлення і мову дитина засвоює від батьків, а потім у дитячому дошкільному закладі та школі. Причому роль впливу дорослих на якісний розвиток мовлення у дітей дуже значна. Розвиваючи мовлення в процесі спілкування, ми тим самим удосконалюємо і мислення дитини.

Мова — система знаків, що є засобом людського спілкування, мислительної діяльності, способом вираження самосвідомості особистості, передачі від покоління до покоління і зберігання інформації. Мова існує і реалі­зується через мовлення.

Таким чином, мова діалектичне пов'язана з мислен­ням і свідомістю людини. Мовлення взаємозв'язане з аналізаторами першої сигнальної системи і через неї впливає не лише на сенсорні процеси, а й на все психічне життя людини. І. П. Павлов визначив слово як «сиг­нал сигналів». З еволюцією головного мозку і розвит­ком у людини мовлення з'явилася можливість заміняти звичайні подразники (перша сигнальна система) слова­ми (друга сигнальна система). Слово є символом зви­чайних подразників. Друга сигнальна система діє в тіс­ному взаємозв'язку з першою сигнальною системою і утворює єдиний механізм, який здійснює вищу нервову діяльність людини.

Анатомо-фізіологічний механізм процесу мовлення складається з центральної і периферичної частин. Цент­ральні механізми процесу містяться в корі великого мозку. Збудження слухового нерва надходить до виско­вої зони лівої півкулі, де міститься кіркова частина слу­хового аналізатора. У ній здійснюються аналіз і синтез мовлення. Під час аналізу активуються сліди минулого досвіду і між знаннями щойно сприйнятими і раніше на­бутими встановлюються тимчасові нервові зв'язки. Ви­скові зони мозку пов'язані з лобовими, відповідальними за рухові мовні реакції.

Периферична частина анатомо-фізіологічного механізму процесу мовлення складається з трьох частин. До першої належать органи дихання, що подають струмінь повітря до гортані, до другої — гортань. У гортані містяться голосові складки, під дією струменя повітря во­ни коливаються. В результаті цього з'являються звуки, різні за висотою. До третьої частини відносяться порож­нини рота і носа, які виконують роль резонаторів.

У психологічній науці мовлення поділяють на усне - і писемне. Усне мовлення може бути монологічним і діалогічним.

Монологічне мовлення — це висловлювання однієї людини, вияв її думок. Монологічним мовленням є, на­приклад, виступ лектора.

Діалогічне мовлення — це бесіда між двома або кількома однаково активними людьми. Як правило, спів­бесідники знають предмет розмови і їхній діалог буває скороченим. Разом з тим діалог може бути і розгорне­ним, особливо коли співбесідники дискутують з важли­вої проблеми. Монологічне і діалогічне мовлення — ус­ні види. На основі усного мовлення розвивалося писемне. Засобами писемного мовлення є літери, ієрогліфи, інші знаки, за допомогою яких фіксуються звуки усно­го мовлення.

З іншого боку, розрізняють також зовнішнє і внутрішне мовлення. Зовнішнім є усне (монологічне і діалогічне) і писемне мовлення. Внутрішнє мовлення — це мовлення про себе. Воно не є засобом спілкування, а функціонує тоді, коли людині треба щось осмислити. Внутрішнє мовлення більш лаконічне порівняно з зовнішнім.

Основні функції мови і мовлення — спілкування і пізнання. Ці функції нерозривно пов'язані між собою. Мовлення передусім є засобом спілкування, оскільки кожне слово щось означає.

Пізнання навколишнього світу людиною також не­можливе без мови і мовлення. За допомогою слів зберігається суспільно-історичний досвід людства, який є основою пізнання світу.

З основними функціями мовлення тісно пов'язані й інші — експресивна і функція впливу. У процесі спілку­вання люди висловлюють своє ставлення і переживан­ня до інших людей та подій у світі. Повідомляючи свої думки одне одному, люди впливають на діяльність своїх співбесідників.

Мовлення дуже впливає на емоційний стан людини, а через нього — на діяльність внутрішніх органів. Мов­лення може впливати на стан організму також умовно­рефлекторне. Багато поетичних рядків присвячено силі слова.

Слово має стати найважливішим інструментом ме­дичних працівників. Правильно застосоване, воно завж­ди дасть позитивний ефект. Інакше воно буде руйнів­ною силою, що може спричинитися до виникнення або посилення того чи іншого захворювання.