1. Порушення сприйняття

При психічних захворюваннях найчастіше трапляються такі порушення сприйняття.

Синестезії (спільні почування) проявляються в тому, що подразнення одного аналізатора супроводиться відчуттями, вла­стивими й іншим аналізаторам. Вони звичайно відзначаються простотою, і тому їх можна було б вважати порушеннями від­чуттів.

Найчастіше відмічається кольоровий слух, коли сприйняття звуків певних тонів супроводиться баченням того чи іншого ко­льору (хроматизми). Це може спостерігатися й у здорових. Ко­льоровий слух мав, наприклад, композитор Скрябін та ін.

Рідше трапляються інші види синестезій, наприклад, слухові синестезії, так звані фонізми. В однієї людини вигляд повного місяця викликав звуковий образ, подібний до звуку, що відпо­відає букві «л». Можливі й інші синестезії. У хворих на шизо­френію вони іноді проявляються в тому, що звуки, запахи ви­кликають неприємні болісні відчуття у внутрішніх органах, кі­стках, м'язах, у всьому тілі.

Фізіологічною основою синестезії є іррадіація збудження з одного аналізатора в інший. У ряді випадків синестезії є наслід­ком раніше утвореного тимчасового зв'язку.

До змін сприйняття, спостережуваних і у здорових, належить так званий ейдетизм. Він полягає в тому, що після усунення чогось, сприйнятого в реальності, його образ зберігається ще деякий час у сприйнятті з усіма його реальними деталями. Ейдетизм іноді буває у дітей, а в окремих випадках і у дорослих. Він може спостерігатися у хворих в період розвитку або згасання галюцинацій (Є. О. Попов).

Сенестопатіями називаються різноманітні неприємні відчуття, які хворі локалізують у різних ділянках тіла, внутріш­ніх органах. Ці відчуття нерідко мають невизначений, але дуже тяжкий характер (почуття паління, стягування, перевертання і т. д.). При обслідуванні соматичної сфери звичайними клініч­ними методами помітних причин для виникнення цих відчуттів виявити не вдається.

Діапазон явищ, що мають назву сенестопатій, дуже широкий, починаючи від викликаних психогенними чинниками (ятрогеніями) і кінчаючи соматичними галюцінаціями. Тому слід думати, що патофізіологічний механізм цих явищ неоднорідний. Можна уявити собі три варіанти виникнення цих явищ: 1) умовнорефлекторний (навіяний) характер при психогеніях; 2) зумовле­ність їх зниженням тонусу кори мозку, внаслідок чого до свідо­мості доходять ті (можливо, навіть звичайні) інтероцептивні відчуття, які в нормі не сприймаються; 3) посилення і перекру­чення інтероцептивних відчуттів внаслідок ураження діенцефального апарата і порушення його зв'язків з корою мозку.

Сенестопатична симптоматика може спостерігатися у хворих на неврози, при астенічних станах соматогенного походження, після перенесених інфекцій, при шизофренії, так званому субталамічному синдромі, судинних психозах та ін.

Патофізіологічні дослідження вказують на те, що сенестопатії виникають внаслідок порушень взаємозв'язків між екстеро­цепцією та інтероцепцією з переважанням інтероцептивних ім­пульсів (Ю. Г. Сегаль).

Метаморфопсії — перекручене зорове сприйняття ре­ально існуючих об'єктів із збереженням їх впізнавання і зна­чення. Розрізняють макропсії, коли предмети здаються збільше­ними, мікропсії, коли вони сприймаються зменшеними, дисморфопсії, коли форма предметів здається порушеною, яскравість світла — зміненою та ін.

Термін метаморфопсія стосується змін зорового сприйняття, однак аналогічні порушення спостерігаються в інших аналіза­торах, наприклад, сприйняття консистенції предметів (жива квіт­ка на дотик здається сталевою, їжа вся «така тверда», що її не можна розжувати, тощо).

Близькі до метаморфопсії своєрідні порушення сприйняття, коли все навколишнє сприймається зміненим, чужим (дереаліза­ція), мертвим, тьмяним, застиглим, таким, що втратило реаль­ність, і т. д. Однак хворий звичайно розуміє значення даних предметів або явищ. Наприклад, хворий Н., який 10 років хворів на шизофренію, розповідав, що в хворобливому стані «очі у хво­рих і персоналу, що його оточували, здавалися йому великими і страшними, носи — скривленими. Водночас здавалося, що все навкруги зроблено штучно. Люди теж не живі, а неначе ляльки, як у казці». Такими ж зміненими сприймалися батько і мати, які приходили на побачення. Незважаючи на це, хворий впізнавав і правильно визначав кожного з присутніх.

Метаморфопсії виникають не тільки при ураженні кіркової частини аналізатора, що спостерігається при психічних захво­рюваннях, але можуть з'являтися й при патологічних станах периферичної частини аналізатора, патології рецептора (рефракційна, рецепторна метаморфопсія). Патофізіологічні механізми метаморфопсій, очевидно, полягають у переважному порушенні аналізаторної діяльності, оскільки синтетична діяльність збере­жена.

Ілюзія — це перекручене сприйняття реального об'єкта, причому на відміну від метаморфопсій при ілюзіях перекручує­ться переважно значення предмета. Наприклад, одяг, що висить, здається людиною, одна людина — іншою і т. д. Залежно від умов виникнення, ілюзії поділяють на фізичні, фізіологічні і психічні. До фізичних ілюзій належать такі, виникнення яких зв'я­зане з фізичними властивостями зовнішнього середовища. На­приклад, ціпок, опущений у воду, здається переламаним, що за­лежить від особливостей заломлення світла на межі двох се­редовищ. До фізичних ілюзій належать і деякі види міражів.

Ілюзії фізіологічні зв'язані з особливостями функціонування аналізаторів. Наприклад, при раптовій зупинці поїзда навко­лишні предмети протягом деякого часу сприймаються рухоми­ми, що зумовлено фізіологічними особливостями вестибулярно­го апарату.

Психічними ілюзіями називають такі, які виникають у зв'яз­ку з переважаючими у свідомості думками, уявленнями, особли­во коли вони супроводяться сильними емоціями.

Ілюзорному сприйняттю в цьому випадку також сприяють і деякі властивості об'єктів, що сприймаються: короткочасність враження, недостатня освітленість при зорових ілюзіях, неви­разні, не досить сильні звуки — при слухових. Боязка людина, особливо вночі або в сутінках, сприймає кожну тінь, кожний кущ як бандита, що притаївся.

Виникнення цих ілюзій зв'язане з механізмом нормального сприйняття. Як уже було сказано вище, в основі сприйняття ле­жить синтез відчуттів, що надходять від об'єкта, з уявленнями, які утворилися при попередніх сприйняттях даного предмета. В нормальному сприйнятті уявлення відповідають об'єктові, що сприймається. Якщо замість того ж уявлення приєднується інше (в нашому прикладі відчуття від куща до уявлення про банди­та), сприйняття перекручується, виникає ілюзія. Таким чином, в основі ілюзії переважно лежить порушення синтезу, чуттєві враження синтезуються з невідповідними уявленнями.

З цього видно, що ілюзії можуть виникати у здорових; в цьому випадку вони легко коригуються. Частіше ілюзії спосте­рігаються у хворих, набираючи при цьому більшої стійкості. Не­рідко ілюзії бувають при параноїдній шизофренії (зміст ілюзій у цьому випадку визначається афективне забарвленими уявлен­нями, зв'язаними з маяченням); ілюзії відмічаються й при ма­ніакальному стані, при нестійкості уваги; при депресії вони зв'я­зані з переважанням уявлень тужливо-неприємного змісту. Ілю­зії можуть виникати при порушеннях свідомості та ін.

Близькі до ілюзій парейдолії, які спостерігаються іноді у здорових людей. При парейдоліях у фігурах, що мають невизначену форму (плями на стіні, складки завіски, хмари, орна­мент шпалер і т. д.), бачать образи людей, тварин, цілі сцени. Парейдолії у здорових відрізняються від ілюзій тим, що при цьому людина розуміє, що перед ним плями, шуми, а образи, які при цьому виникають, лише «гра уяви».

Парейдолії нерідко спостерігаються у дітей, у людей «ху­дожнього» типу. У психічнохворих критичного ставлення до па-рейдолій немає. Тому різницю між ними і ілюзіями не завжди легко визначити.

Галюцинації — уявні сприйняття (сприйняття без об'єк­та). При галюцинаціях на відміну від ілюзій об'єкта, який є джерелом зовнішнього подразнення, немає. Такий поділ не­справжніх сприйнять на дві групи — ілюзії (перекручені сприй­няття) і галюцинації (уявні сприйняття) — було зроблено тільки на початку XIX століття (Ескіроль).

Оскільки галюцинації дуже різноманітні за своїми проявами, виникає потреба в класифікації їх. Є різні поділи галюцинацій, які виходять з того, що взято за основу класифікації. За­лежно від аналізаторів (органів почуттів), у межах яких вини­кають галюцинації, розрізняють: зорові, слухові, нюхові, сма­кові, тактильні, сенестопатичні (галюцинації з боку внутрішніх органів). Галюцинації можуть поширюватися на кілька аналізаторів одночасно. Хворий може бачити змію, чути її шипіння, відчувати, як вона повзає по його тілу.

За структурою галюцинації поділяють на прості і складні. До простих належать фотопсії (світлові плями, смуги, крапки), акоазми (шуми, стукіт, гуркіт). Складні галюцинації проявля­ються у вигляді зорових образів, фігур або цілих сцен (сценічні галюцинації) певного змісту. При цьому величина образів може бути звичайною, зменшеною (мікроптичні галюцинації), збіль­шеною, гігантською (макроптичні галюцинації). Складні слухові галюцинації проявляються у вигляді мови, співу, нерідко вони мають словесний характер (вербальні). Звичайно складні галю­цинації охоплюють кілька аналізаторів.

Практичне значення має поділ галюцинацій залежно від пов­ноти їх розвитку. Вони бувають справжні, повні, з усіма ознаками реального сприйняття (чуттєвою жвавістю, екстрапроекцією, відсутністю довільної змінності). Такі галюцинаторні об­рази хворий часто не може відрізнити від реальних об'єктів. В. X. Кандінський описав псевдогалюцинації, тобто неповні га­люцинації, які характеризуються відсутністю якого-небудь одно­го або кількох ознак сприйняття. Часто відсутня екстрапроекція; об'єкт, що сприймається, локалізується не в «об'єктивному», а в «суб'єктивному» просторі, його чути в голові «внутрішнім вухом», іноді він сприймається як звучання думок або хворий бачить його «внутрішнім зором». Нерідко неповні галюцинації характеризуються відсутністю чуттєвої жвавості, коли голоси чуються у вигляді беззвучного шепоту. Хворий не може визна­чити тембр голосу, встановити, знайомий він йому чи незнайо­мий. Часто псевдогалюцинації супроводяться у хворого почуттям насильного діяння ззовні, неначе ці видіння або голоси йому «зроблені». В процесі хвороби нерідко можна спостерігати ди­наміку галюцинацій: перехід неповних у повні і навпаки.

Залежно від того, в якій мірі галюцинації зв'язані з особи­стістю хворого, розрізняють нейтральні за змістом і ті, що сто­суються безпосередньо хворого. Останні трапляються частіше. Особливе значення мають імперативні (наказові) галюцинації, які діють на хворого з непереборною силою. Під їх впливом хво­рий може зробити вчинки, небезпечні для нього самого або для оточуючих. Часто імперативними є слухові, вербальні галюцина­ції (голоси, що наказують хворому).

Звичайно зміст галюцинацій залежить від індивідуального життєвого досвіду хворого, його культурного рівня, освіти. Про наявність галюцинацій можна судити не тільки на підставі ви­словлювань хворого, але й часто за його поведінкою. При слу­хових галюцинаціях хворі прислухаються, кидають репліки в простір, затуляють вуха; при нюхових — нерідко затискають ніс, при смакових — відмовляються їсти і т. д., тобто виявляють так звану галюцинаторну поведінку.

Є ще особливі види галюцинацій, які важко охопити єдиною класифікацією. При екстракампінних галюцинаціях галюцинаторний образ виникає за межами поля зору. Наприклад, хвора бачила духа, який стояв за її спиною; коли вона оберталася, дух переміщався. Гіпногогічними називають такі галюцинації, які виникають при засинанні, гіпнопомпічними — які спостерігають­ся при пробудженні; функціональні — утворюються при дії ре­ального подразника на той же аналізатор, з яким зв'язана галю­цинація, причому реальний подразник сприймається поряд з галюцинаторним. Наприклад, хворий чує голоси в шумі мотора; коли шум припиняється, голоси зникають.

Звичайно галюцинації є важливою ознакою психічного за­хворювання. В поодиноких випадках вони спостерігаються у психічно здорових осіб у вигляді гіпногогічних галюцинацій, а також галюцинацій, що їх описав Шарль Бонне. Останні роз­виваються у людей, осліплих або глухих (тобто при виключенні відповідних рецепторів).

До галюцинацій здорових осіб належать явища фантома у ампутованих (Є. О. Попов, Н. П. Татаренко та ін.) з критичним до них ставленням.

Галюцинації, спостережувані при різних хворобливих станах, можуть бути різними. Зорові галюцинації частіше бувають при захворюваннях, які супроводяться порушенням свідомості при вираженій гостроті процесу (гострі інфекційні, інтоксикаційні психози, біла гарячка, гострі галюцинаторні стани при шизо­френії). Слухові галюцинації переважно відмічаються при від­носно повільному розвитку процесу і виникають без грубих по­рушень свідомості, часто поєднуючись з маяченням. Однак не­має строго специфічних галюцинацій, які спостерігалися б при одному захворюванні і не спостерігалися б при іншому.

Вивчення фізіології сприйняття, а також клінічні спостере­ження, які показали тісний зв'язок між галюцинаціями і дум­ками хворого, свідчать про центральне кіркове походження га­люцинацій, що є загальновизнаним. Не з'ясовано до кінця лише питання про те, з яким процесом у корі мозку зв'язані галюци­нації — збудженням чи гальмуванням.

Проблема зв'язку галюцинацій з тими чи іншими відділами мозку є предметом дискусій.

У частині випадків можна помітити, що вогнищеві ураження кори супроводяться появою певної галюцинації: якщо уражена потилична ділянка, переважають зорові галюцинації, при пато­логічному процесі у скроневій частці — слухові. Нюхові галю­цинації нерідко виникають при ураженні крючка аммонового рога. Однак несталість таких галюцинацій при схожій локалі­зації свідчить про велику складність цих явищ. Анатомічна ло­калізація ураження і локалізація функції, яка при цьому пору­шується, не завжди збігаються.