1.1 Форми мислення

Серед форм мислення є такі: поняття, судження, умо­вивід.

Поняття — вищий рівень узагальнення, характерний для словесно-логічного мислення. В поняттях міститься те, чого не можна безпосередньо сприйняти за допомогою наших органів чуття. Кожна людина набуває понять у процесі спілкування з іншими людьми, але оволодіває поняттями в міру свого розумового розвитку, своїх знань і досвіду.

Розвиток понять у дитини відбувається поступово і значною мірою зумовлений мікросоціальним середови­щем, передусім сім'єю.

Прикладом поняття в дитячому віці може бути по­няття «дерево». Воно належить не одному конкретному об'єкту, а групі об'єктів, що характеризуються ознака­ми, які є в будь-якого дерева (стовбур, гілки, листки). У це поняття не входить те, що є характерним лише для дерева певного виду (наприклад, форма листків, особли­вості розташування гілок тощо).

Від гнучкості понять часто залежить істинність пі­знання суттєвих якостей предметів. Гнучкість понять ми визначаємо, виходячи із суджень людини.

Судження — це форма мислення, що відбиває логічні зв'язки між предметами і явищами. Як правило, в проце­сі вираження суджень стверджується будь-що або запе­речується. Судження істинне, якщо ствердження або за­перечення відповідає дійсності, хибне — якщо воно пе­редає зв'язок між явищами, якого насправді не існує.

З кількох взаємопов'язаних посилок — суджень шля­хом міркування людина формулює нове судження, тоб­то робить умовивід.

Умовивід — важлива форма опосередкованого пізнан­ня реальної дійсності. Характеризується висновком, зроб­леним з кількох суджень.

Розрізняють основні способи умовиводів: індукцію, дедукцію і аналогію.

Індукція — рух думки від одиничних тверджень до загального знання. Результат індуктивного умовиво­ду— загальне судження. Спостерігаючи, наприклад, за одним предметом (залізом), іншим (каменем), на які діє висока температура, ми бачимо, що вони під впливом тепла розширюються. Робимо відповідний висновок, що всі тіла в результаті нагрівання розширюються.

Дедукція — рух знання від більш загального до менш загального. Наприклад, знаючи, що всі тіла при нагріванні розширюються, ми робимо висновок, що і конкретне тіло (дерево або метал) також розширює­ться.

Умовиводи, за аналогією, є одиничним висновком, зробленим на основі подібності між об'єктами за абст­рактною ознакою.

У кожної людини по-різному виявляються не тільки форми мислення, а й види. Серед видів, залежно від ін­дивідуальності, можуть домінувати наочно-дійове, наоч­но-образне, абстрактне мислення. Найпершим виникло наочно-дійове мислення. Саме воно забезпечувало роз­в'язання практичних завдань, що поставали перед інди­відуумом. У процесі історичного розвитку з практичного мислення виникло наочно-образне.

І в процесі психічного розвитку дитини також спочат­ку з'являється наочно-дійове мислення. У дошкільному віці дитина в процесі маніпуляцій пізнає об'єкти тоді, коли вона руками роз'єднує, розчленовує і знову об'єд­нує їх. У 5—6 років у дитини виникає наочно-образне мислення. Потреба в обов'язковій практичній дії з об'єк­том для її пізнання відпадає. Але вона повинна все ж та­ки сприймати або наочно уявляти той чи інший об'єкт.

У шкільні роки на основі наочно-дійового і наочно-образного мислення розвивається абстрактне мислення, тобто мислення у формі абстрагованих понять і мірку­вань.

Наочно-дійове, наочно-образне і абстрактне мислен­ня — це фундамент практичного (шахіста, полководця, хірурга), художнього (музиканта) і теоретичного (вче­ного, філософа) видів мислення. Будь-який з названих видів мислення залежить від стану емоційної сфери особистості. Емоції можуть стимулювати мислительний про­цес, знижувати його продуктивність, а в деяких випад­ках змінювати зміст і продукт мислення. Позитивні емо­ції, які виникають внаслідок глибокої зацікавленості, підвищують продуктивність мислительної діяльності. Проте емоції не повинні оволодівати мисленням на шко­ду основним завданням, так само важливим для форму­вання особистості. Тобто йдеться про дисципліну мис­лення.

Як позитивні, так і негативні емоції можуть негатив­но впливати на мислення. Усе залежить від того, що спричинило цю емоцію. Часто, наприклад, почуття лю­бові заважає об'єктивно оцінити вчинки і особистість коханої людини.

Мислення тісно пов'язане з мовою і мовленням.

У мислительній діяльності важливе значення мають вольові функції мислячої людини, її бажання і прагнен­ня до пізнання, тобто воля є свого роду енергетичним ре­сурсом процесу мислення.

Для сумарної оцінки рівня інтелекту використовують дані, одержані при вивченні мислення, пам'яті, уваги, сприймання.