• I рівень – початковий (оцінки "1", "2", "3").

Відповідь учня при відтворенні навчального матеріалу - елементарна, фрагментарна, зумовлюється початковими уявленнями про предмет вивчення.

• II рівень - середній ("4", "5", "6").

Учень відтворює основний навчальний матеріал, здатний розв'язувати завдання за зразком, володіє елементарними вміннями навчальної діяльності.

• III рівень - достатній ("7", "8", "9").

Учень знає істотні ознаки понять, явищ, закономірностей, зв'язків між ними, а також самостійно засвоює знання в стандартних ситуаціях, володіє розумовими операціями (аналізом, абстрагуванням, узагальненням тощо), вміє робити висновки, виправляти допущені помилки. Відповідь учня повна, правильна, логічна, обгрунтована, хоча їй і бракує власних суджень. Він здатний самостійно здійснювати основні види навчальної діяльності.

• IV рівень – високий ("10", "11", "12").

Знання учня є глибокими, міцними, узагальненими, системними; учень вміє застосовувати знання творчо, його навчальна діяльність має дослідницький характер, позначена вмінням самостійно оцінювати різноманітні життєві ситуації, явища, факти, виявляти і відстоювати особисту позицію.

ЗАГАЛЬНІ КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ УЧНІВ У СИСТЕМІ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

Недоліки 12-бальної шкали:

1. Не зовсім чітко встановлені межі між балами.

2. Недостатньо розроблене методичне забезпечення оцінювання за 12-бальною шкалою.

3. Підвищені вимоги до найвищої оцінки.

Бути відмінником стало набагато складніше.

Форми і методи контролю

Форми контролю:

• індивідуальний

• груповий

• фронтальний.

Методи контролю - це способи, за допомогою яких визначається результативність навчально-пізнавальної діяльності учнів і педагогічної роботи вчителів.

Методи контролю:

• усний (бесіда, розповідь, пояснення (роз'яснення), читання тексту, схем, географічних, історичних карт, залік, усний екзамен тощо );

• письмовий (контрольна , самостійна робота (завдання),

твір, диктант, реферат, вправи);

• практичний (проведення лабораторного досліду,

створення виробів, моделей тощо);

• машинний контролю;

• самоконтроль.

21. Шляхи здійснення особистісно-орієнтованого підходу до навчання

Особистісно орієнтоване навчання передбачає нову педагогічну етику, визначальною рисою якої є взаєморозуміння, взаємоповага, творче співробітництво. Ця етика утверджує не рольове, а особистісне спілкування (підтримка, співпереживання, утвердження людської гідності, довіра); зумовлює використання особистісного діалогу як домінуючої форми навчального спілкування, спонукання до обміну думок, вражень, моделювання життєвих ситуацій; включає спеціально сконструйовані ситуації вибору, авансування успіху, самоаналізу, самооцінки, самопізнання. Принципово важливою є орієнтація на розвиток творчості - творчої активності, творчого мислення, здібностей до адекватної діяльності в нових умовах.

Отже, найголовнішими ознаками особистісно орієнтованого навчання є багатоваріантність методик, уміння організувати навчання одночасно на різних рівнях складності, утвердження всіма засобами цінності і гідності дитячої особистості.

Особистісно орієнтоване навчання – організація навчання на засадах глибокої поваги до особистості вихованця, урахування особливостей індивідуального розвитку, ставлення до нього як до свідомого відповідального суб’єкта навчально-виховної взаємодії; передбачає формування цілісної особистості, яка усвідомлює свою гідність і поважає інших людей.

Саме особистісно орієнтований підхід забезпечує створення нових механізмів навчання і виховання і ґрунтується на принципах глибокої поваги до особистості, врахування індивідуальності.

Мета і завдання особистісно орієнтованого навчання полягають в створенні максимально сприятливих умов для розвитку і саморозвитку особистості учня, виявленні та активному використанні його індивідуальних особливостей у навчальній діяльності.

До числа провідних принципів особистісно зорієнтованого навчання необхідно віднести такі:

-індивідуалізація навчання, яка передбачає рішення двох завдань. По-перше, дозволити дітям з перших років цілеспрямованої освіти засвоювати знання в тому темпі, який зумовлюється їх пізнавальними здібностями. По-друге, дати можливість здібним або особливо обдарованим дітям максимально розвивати власні позитивні задатки, розкривати творчий інтелектуальний потенціал;

-принцип максимального наближення навчального матеріалу до реалій життя. Реалізація цього принципу сприяє розумінню учнями важливості знань, необхідності їх постійного оновлення;

-принцип спіралеподібної будови навчального матеріалу. Урахування цього принципу дозволяє провертатися до раніше вивченого і розглядати його з різних сторін на більш складному рівні, що дає можливість слабим учням закріпити, а сильним поглибити знання;

-принцип постійної самооцінки учнями власної навчальної діяльності. Реалізація цього принципу дозволяє учню не тільки більш усвідомлено ставитись до вчіння, а й спостерігати динаміку особистого просування в засвоєнні навчального матеріалу, своєчасно корегувати свою пізнавальну діяльність;

- принцип реалізації цілісного навчально-виховного процесу, що передбачає органічне поєднання навчальної роботи в школі і роботи в позаурочний час.

Реалізація особистісно зорієнтованого навчання потребує розробки такого змісту освіти, в який включаються не тільки наукові знання, а й методи і прийоми пізнання. Важливою є також розробка оптимальних форм взаємодії учасників освітнього процесу (учителів і учнів).

Сутність особистісно зорієнтованого навчання полягає в тому, щоб:

-визначити життєвий досвід кожного учня, рівень інтелекту, пізнавальні здібності, інтереси, якісні характеристики, які спочатку треба розкрити, а потім узгодити зі змістом освіти;

-формувати позитивну мотивацію до пізнавальної діяльності, самопізнання, самореалізації та самовдосконалення в межах соціокультурних і моральних цінностей;

-“озброїти” учнів механізмами адаптації, саморегуляції, самозахисту, самовиховання та іншими, необхідними для становлення самобутньої сучасної людини, здатної вести конструктивний діалог з іншими людьми, природою, культурою та цивілізацією в цілому.

Отже, особистісно орієнтований підхід характеризується визнанням індивідульності, самобутності, самоцінності кожної дитини, її розвитку не як колективного суб'єкта, а як індивіда, наділеного своїм неповторним суб’єктним досвідом. Основне завдання особистісно орієнтованої педагогіки - розвиток здібностей учня. Реалізація особистісно орієнтованої системи потребує зміни акцентів у педагогіці: від навчання як нормативно побудованого процесу до учіння як індивідуальної діяльності школяра через колективні форми роботи, що передбачає педагогічну підтримку та корекцію.

Які засоби допомагають втілити ідею особистісно орієнтованого навчання?

1. Використання різноманітних форм і методів організації навчальної діяльності, що сприяє розкриттю суб’єктного досвіду учнів.

2. Створення атмосфери зацікавленості кожного учня в роботі класу.

3. Стимулювання учнів до висловлювання, використання різних способів виконання завдань, без будь-якого остраху помилитися чи дати неправильну відповідь.

4. Використання під час уроку дидактичного матеріалу, який дає змогу учневі вибирати найбільш значущі для нього вид та форму навчального змісту.

5. Оцінювання діяльності учня не тільки за кінцевим результатом, а й за процесом його досягнення.

6. Заохочення прагнень учня знаходити свій спосіб роботи (вирішення завдання), аналізувати способи роботи інших учнів під час уроку, вибирати й засвоювати більш раціональні.

7. Створення педагогічних ситуацій спілкування на уроці, що дають змогу кожному учневі виявляти ініціативу, самостійність, вибірковість у способах роботи, створення умов для природного самовиявлення учня.

Виділені загальна мета та засоби організації особистісно орієнтованого уроку мають бути конкретизовані вчителем залежно від призначення уроку, його тематичного змісту.

Щоб на уроці виникло співробітництво, діти мають усвідомити й прийняти мету навчальної діяльності. Необхідно чітко й переконливо інформувати учнів стосовно того, що й навіщо вони робитимуть на даному уроці, залучаючи до цього самих учнів. Важливо пояснити учням значення матеріалу, що вивчається, для практичної діяльності, для пізнання інших наук та побудови цілісної системи знань із даного предмета, які будуть необхідні надалі.

Для того, щоб дитина могла краще розкрити свої здібності, свій навчальний потенціал і водночас почуватися комфортно на уроці, доцільно використовувати різнорівневі завдання. Диференційований підхід - основна складова особистісно орієнтованого навчання, тому, готуючись до уроку, вчитель повинен добирати індивідуальні завдання для кожної дитини (завдання підвищеної складності, творчі, випереджувальні вправи, вправи на кмітливість, уважність тощо ), планувати роботу в парах, у групах.

Заохочування, створення яскравих наочно-образних уявлень, навчально-пізнавальна гра, створення ситуації успіху, проблемної ситуації, спонукання до пошуку альтернативних рішень, виконання творчих завдань, створення ситуації взаємодопомоги – це прийоми психолого-педагогічної підтримки діяльності учнів. Але результативність їх використання залежить від майстерності вчителя. Добираючи завдання до уроку, слід пам’ятати про те, що вони мають бути цікавими, різноманітними, посильними, а головне – у дитини завжди має бути вибір, тому вчитель не „дає” завдання, а „пропонує”. Кожен учень є рівним партнером спілкування на уроці і заслуговує на те, щоб його думку і бажання враховували.