11. Філософія Арістотеля: критика теорії ідей Платона, вчення про категорії, етика.

Арістотель (384-322 pp. до н.е.). У 17-річному віці прибув до Афін, став учнем Платона. Згодом він стає учителем сина македонського царя Філіпа II Александра. Його роботи — "Метафізика", "Топіка", "Етика Нікомаха", трактат "Про душу" та інші.

Арістотель визнається першим, хто здійснив систематичне дослідження праць попередніх мислителів. Тому його називають першотворцем історії філософії. Найбільшу частину своїх праць він присвячує проблемам метафізики — науки про суще. Становлення Арістотеля як філософа відбувалося шляхом вирішення проблем, що виникали під час осмислення надбання його вчителя Платона. Передусім це проблема відношення матерії та ідеї. Послідовне продовження поглядів Платона призводило до виникнення суперечностей, які ставили під сумнів поділ дійсності на матеріальне та ідеальне. Зокрема, вічне, незмінне ідеальне, якому підкоряється кожна конкретна річ, не підкоряє собі матерію — небуття. Отже, не повинно існувати навіть уявлення про матерію, якщо немає ідеї матерії. Як можуть непорушні ідеї бути причиною руху? Як можуть ідеї, якщо вони сутність речей, існувати окремо від останніх?

Критика Арістотелем Платона навіть у суспільній свідомості набула істотного значення у вигляді афоризму: "Платон мені друг, але істина — дорожча". Аналізуючи проблеми платонівської філософії, він усвідомлює, що причина, сутність речей, загальне не може існувати окремо від одиничних речей. Тому потрібно, враховуючи цю обставину, вирішити порушену ще Сократом проблему неможливості існування загального як індивідуального, за умови, що загальне не може існувати окремо від одиничного, індивідуального.

Вирішення цієї фундаментальної проблеми здійснене Арістотелем шляхом розвитку поняття "матерія". Він розуміє матерію як пасивний "матеріал" буття і тому вона може тільки мислитися. Матерія безпосередньо причетна до спричинення кожної речі, дана в чуттях річ завжди існує в якомусь матеріалі, а ідеї, поняття не мають матеріальності. Реальне ж існування матеріалу дійсності відбувається тільки у конкретних формах. Отже, безпосередньою причиною речі може бути форма. Форма реально існує тільки в тому чи іншому матеріалі — матерії, але не залежить від того, яка саме матерія оформлена. Тому форма визначається як сутність усіх речей, вона незмінна, вічна, цілком подібна до платонівських ідей, тільки не існує відокремлено від матерії (форма лише незалежна від конкретної матерії).

Таке вирішення проблеми загального та індивідуального породжує нову філософську проблему: яким чином матерія і форма поєднуються у кожному конкретному випадку? Цю проблему Арістотель вирішує шляхом залучення понять "можливість" і "дійсність". Матерія постає носієм можливостей, а форма — дійсності. Таким чином, матерія у Арістотеля залишається поняттям про небуття, як це було у Платона.

В філософії Арістотеля вперше здійснюється вирізнення між дослідженням причини усього сущого як такого, що притаманне всім речам, та конкретними науками, які не досліджують загальну природу сущого. Саме останні вважають, що причини конкретних речей і усього сущого — одні й ті ж самі. Виявлення причини усього сущого наводить Арістотеля на думку, що існує форма побудови усіх інших форм. Форма, котра будує усі інші форми, називається Арістотелем "формою форм". Ця форма форм визначається як "перше двигун", незалежне від матерії існування форми, вона цілком логічно визначена "божественною формою".

На розвиток свого вчення про форми Арістотель робить висновок, що саме знання форм побудови інших форм дає людині знання сутності речей. Досліджуючи властивості людини, він наголошує на універсальній властивості будувати завдяки мисленню будь-які форми руху (тобто форми побудови інших форм). Так він створює підвалини нової науки про форми мислення—формальної логіки. Арістотель фіксує перші закони і правила логічного мислення. Йому належать класичні формулювання логічного закону протиріччя, закону виключеного третього. Ним створена перша теорія логічного силогізму.

Здійснюючи свої наукові дослідження явищ природи, Арістотель скрізь шукає форму, яка призводить до появи тих чи інших речей. У випадку, коли йому вдається зафіксувати існування такої форми, він формулює загальне визначення закону природи, який керує тим чи іншим процесом. Розглядаючи проблеми суспільства, Арістотель керується цією ж методологією. Він вважав, що вирішення суспільних проблем можливе лише після пізнання форм, що породжують ці проблеми. Поступово ним визначаються поняття про процес побудови держави, суспільства, що в завершеному вигляді стає теорією світової держави. Аристотель виділяв наступні види причин і почав існування речей:

матерія - те, у чому реалізується річ. форма - суть буття кожної речі, то, що приймає матерія при переході від воз-можности до дійсності. рух - те, що спонукує матерію рухатися. ціль - заради чого відбувається зміна.

Найбільше значення має форма. Матерія - лише можливе буття речі, а форма додає речам дійсн. буття. Ціль пізнання - відшукання причин існування кожної речі. Річ знаходить своє завершення в тім призначенні, заради чого вона існує. Історич. заслугою Аристотеля є створення логіки, як методу пізнання дійснт. Думка повинна рухатися від загального до частки ("Органон"). Душу може мати тільки природне. здатне до життя тіло. Аристотель усвідомив якісну відмінність сусп. життя від природного буття і розумів людини як істота суспільне, існування якого можливо тільки в суспільстві. В етиці - В основі моральної діяльності лежить об'єктивна доцільність, ціль, до якої прямують люди - вище благо, життя, що прямує до нього має бути діяльним, добрі якості, що не визначені в дії, не дають задоволення. Досягнути цілі можна маючи доброчесність, яка є вмінням вірно орієнтуватися - обирати середину. Доброчесності є етичні (характер) та інтелектуальні, їх можна вони виховати. Досягнути моральної досконалості важко, оскільки, якщо дії - у владі людини, то властивості душі отримуються поступово і людина сама не помічає, як утворюється її характер. Вища форма діяльності - споглядальна(оскільки вона має значимість та цінність заради себе самої), моральний ідеал - споглядання істини, передумова філософської діяльності - відпочинок, вищий зразок філософа - це Бог, мислення, що мислить самого себе, вищий теоретик, розум.

Значення для європейської філософії: аналіз розвитку античної філософії; розвиток логіко-спекулятивного, абстрактного мислення, спроби аналізу методології наукового дослідження; категоріальний аналіз існуючого, тобто закладення основ діалектики; філософія Арістотеля стала основою розвитку середньовічної філософії (етика, політика); аналіз економічних факторів, що впливають на розвиток суспільства (Політика, Етика); створення геоцентричної системи;

Праця "Політика" задача - теоретична побудова ідеальної держави. Визначає поняття держави, людина - істота політична. Раб та вільна людина. Ціль держави - жити щасливо, загальна корисність. Роль економіки (власність та розподіл праці) в створення держави, обгрунтовує необхідність рабства. Питання влада та її вплив на людину. Аналізує та критикує теоретичні джерела присвячені проблемі державотворення, та класифікує існуючі типи устроїв. Найкращим з них є аристократія. Розподіл влади (судова, виконавча, законодавча), якості правителя. Практичні рекомендації побудови держави.