Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Філософія шпори final.doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
976 Кб
Скачать
☆

45. Проблема пізнання. Суб’єкт та об’єкт пізнання. Діалектика суб’єкта і об’єкта в процесі пізнання. Еволюційна епістемологія.

Гносеологія - філософське навчання про людське пізнання. Людина і суспільство у своєму бутті змінюють навколишній світ, а суспільство може існувати змінюючи світ. Це практичне відношення до світу і є практичною основою суспільства. Особливості людського буття - це те, що для свого буття, людина змушена цілеспрямовано змінювати навколишній світ. Щоб зміна було раціональним людство виробило пізнання.

Задача гносеології - з'ясування природи людського пізнання, його основних закономірностей, визначення цілей і можливостей людського пізнання. Вона розглядає основні механізми пізнавальної діяльності, аналізує структуру людського знання, основні властивості знання (Що є істина? - найважливіше питання гносеології), роль біологічних і соціальних факторів пізнання, досліджує закономірності розвитку людського знання і т.д. Гносеологія намагається дати подоба людського пізнання, спирається на багатовіковий досвід, зв'язана з психологією, лінгвістикою, кібернетикою і т.д.

Суб'єкт і об'єкт пізнання. У раціоналістичній філософії проблеми теорії пізнання розглядалися під кутом зору взаємодії суб'єкта й об'єкта. Однак навіть у рамках раціональної традиції трактування суб'єкта й об'єкта істотно мінялося. У докантовсой філософії під суб'єктом пізнання розуміли одинично-оформлене буття, людського індивіда. Під об'єктом же розуміється те, на що спрямовано пізнання діяльність і що існує в його свідомості у виді ідеальних розумових конструкцій. Кант перевернув відносини об'єкта і суб'єкта. Кантовский суб'єкт - це духовне утворення, то, що лежить в основі предметного світу. Об'єкт же - продукт діяльності цього суб'єкта. Суб'єкт первинний стосовно об'єкта. У німецькій класичній філософії суб'єкт з'являється як надіндивідуальна система, що розвивається., сутність якої складається в активній діяльності. У Канта, Фихте, Гегеля ця діяльність розглядалася насамперед як духовна активність, що породжувала об'єкти. У К.Маркса і Ф.Энгельса ця діяльність носила матеріально почуттєвий характер, була практичною. Суб'єкт - носій матеріальної цілеспрямованої дії, що зв'язує його з об'єктом. Об'єкт - предмет, на який спрямоване дія.

Які ж основні якості суб'єкта відрізняють його від об'єкта. Вихідна характеристика суб'єкта - активність, що розуміється як мимовільне, внутрішнє детерміноване породження матеріальної і духовної енергії. Об'єкт же це предмет додатка активності. Активність людини носить усвідомлений характер і, отже, вона опосередковується цілеспрямованістю і самосвідомістю. Вільна діяльність є вищий прояв активності. У такий спосіб суб'єкт - це активна, самодіяльна істота, що здійснює цілеспрямованістю і перетворення дійсності. Об'єкт - це сфера додатка активності суб'єкта. Розходження м/у об'єкта і суб'єкта відносні. Суб'єкт і об'єкт - це функціональні категорії, що означають ролі різних явищ у тих чи інших ситуаціях діяльності. Індивід, якщо активно впливає те суб'єкт, а якщо на нього впливають інші, то він перетворюється в об'єкт. З погляду марксизму, людина ставати суб'єктом пізнання лише в тій мері, у якій він включений у соціальну діяльність по перетворенню зовнішнього світу. А це значить що пізнання ніколи не здійснюється окремим ізольованим індивідом, а лише таким суб'єктом, що включений у колективну практичну діяльність. Об'єкт - частина об'єктивної реальності, з яким суб'єкт вступив у практичну і пізнавальну взаємодію. У такий спосіб марксизм вважає, що справжнім гносеологічно суб'єктом є людство, суспільство.

Пізнання як відображення дійсності. Відображення - це взаємодія двох систем, у результаті якого особливості однієї системи відтворюються в особливостях іншої системи. У діалектико-матеріалістичній філософії властивість відображення поширюється на увесь матеріальний світ. Але на кожнім рівні розвитку матерії вона володіє своїми специфічними характеристиками. Розглянемо особливості відображення в пізнавальному процесі, що відбувається на рівні людської свідомості. Об'єктивний світ впливає на свідомість людини специфічним способом. Результатом цього впливу є образи свідомості. Ці образи є знімками, копіями реальних речей. Вони об'єктивні по своєму змісті, змістовно відтворюють особливості відбиваного об'єкта. Але відтворення особливостей відбиваного об'єкта в образах свідомості відбувається відповідно до особливостей , що відбиває системи, т е свідомості. А це значить, що образи свідомості, будучи об'єктивні по змісту, суб'єктивні за формою, тобто несуть у собі визначені характеристики суб'єкта.

Еволюційна епістемологія (Пиаже, Лорен).

Пізнання (П.), вища форма відображення об'єктивної дійсності. П. не існує поза пізнавальною діяльністю окремих індивідів, однак останні можуть пізнавати лише остільки, оскільки опановують колективно виробленою, объективированной системою знань, переданих від одного поколінь до іншого.

У П. існують різні рівні: чуттєве П., мислення, эмпірич-і і теоретич-і П. Поряд з цим виділяють різні форми П.: П., спрямоване на одержання знання, невіддільного від індивідуального суб'єкта (сприйняття, представлення), і П., направлене на одержання об’єктивованого знання, що існує поза окремим індивідами (напр., у виді науч-х текстів). Розрізняють також типи пізнання, як повсякденне, художнє і наукове, а усередині науки - природньо-наукове й суспільно-наукове П. Різні сторони процесу пізнання досліджуються поруч спеціальних наук (когнітивна психологія, наукознавство, історія науки, соціологія науки й ін.). Функциони-рование й історичний розвиток еталонів і норм П. вивчає теорія пізнання (Т.П.) як філософська дисципліна.

Т.П., гносеологія, эпистемология, розділ філософії, у якому вивчаються проблеми природи пізнання і його можливостей, відносини знання до реальності, досліджуються загальні передумови пізнання появляються умови його вірогідності і істинності. Т.П. як філософська дисципліна аналізує загальні підстави, що дають можливість розглядати результат пізнання як знання, що виражає реальне, щире положення речей. Два основних напрямки в теорії пізнання - матеріалізм і ідеалізм.

Пиаже показав генезис (процес розвитку пізнання) на основі впливу соціальних умов (на базі соціогенезу). Розвиток психіки людини не закінчується народженням дитини, а продовжується на основі ембріогенезу, тобто не закінчується з народженням дитини. У природі такі якості як милосердя, ласка і т.д. не містяться. Це формується при спілкуванні батьків з дитиною. Розвиток пізнавальних здібностей обумовлено соціальними факторами, тому що містить у собі ту чи іншу систему світоглядних цінностей, менталітет, норми суспільства. Суспільство може давати установки на розвиток тих чи інших наук, може планувати розвиток. Воно засновано на принципах спонтанності, тобто самоорганізації і саморегулювання.