4. Постмодернізм – найсучасніший постнекласичний напрям.

Постмодернізм – це сучасний етап розвитку філософії, який, з одного боку, спирається на здобутки класичної та некласичної традиції, з другого – намагається дистанціюватись від попередніх епох. Ця течія оформилася наприкінці 70-х років як виклик, як опозиція традиційним загальним цінностям; але характеризується крайньою неоднорідністю концептуального змісту, а також невизначеністю меж. Постмодернізм є течією не тільки у філософії ХХ ст., але і взагалі в культурі цього сторіччя.

Термін «постмодерн» означає «те, що випливає після Нового часу». Справа в тому, що при осмисленні нових явищ у житті суспільства культурологи і філософи стали відчувати неадекватність традиційної схеми «Давнє – Середньовічне – Нове». Епоха Нового часу все частіше відчувала свої межі і прагнула через них переступити. Спробою окреслити кінець Нового часу і початок якоїсь наступної епохи і з’явився постмодернізм. Доба Модерну просякнута просвітницьким оптимізмом, посиленям європоцентризму, технократизму, сприяла тоталітарним тенденціям. Відповідно постмодернізм своїм завданням вбачає критику модерних настанов, пошук плюралістичного, не європоцентричного світогляду. Характерною рисою постмодернізму є рефлективність. Відбувається рішучий перегляд традиційних філософських концептів: відмова від метафізики, суб’єкт-обєктного поділу тощо.

Можна вказати принаймні на два джерела філософського постмодернізму: філософська герменевтика, про яку щойно йшла мова, а також та частина аналітичної філософії, що дуже пов’язана з філософією мови і постструктуралізмом (включаючи таких філософів, як К. Леві-Стросс (1908), Р.Барт (1915-1980), М. Фуко (1926-1984) та інші). Однією з перших робіт, присвячених власне постмодерністській філософії, звичайно називають книгу Ф. Ліотара (1924-1998) «Стан постмодерну», яка була надрукована у 1979 році.

Постмодернізм постає не як монолітний проект, а як сукупність різних підходів, адже однією із основних рис постмодернізму є відмова від всеохоплюючих метанаратив на корись плюралізму. І сьогодні до постмодерністської філософії належать різні напрями сучасної філософії – постструктуралізм, постпозитивізм, неомарксизм, неофрейдизм та інші. Серед основних представників – Р. Барт, М. Мерло-Понті, Ж. Дельоз, Ж. Дерріда, М.Фуко, Ж. Лакан, Р. Рорті, П. Феєрабенд та інші.

Отже, сучасна епоха характеризується великим досі зростанням впливу науково-технічного прогресу на природу, на всі сфери життя суспільства, людину, на саме її існування – результаті інформатизації, комп’ютеризації, електронно-атомних технологій, новітніх засобів масової інформації, які тепер не мають меж. Під впливом цього формується нова картина світу, відбувається радикальна зміна ціннісних орієнтацій і пріоритетів людини. Загальнолюдські цінності набувають все більшого визнання. Філософія як теоретична форма відображення дійсності (форма суспільної свідомості) не може цього не враховувати.

У зв’язку з цим сучасна світова філософія набуває таких основних рис:

– осмислення глобальних проблем, котрі стоять нині перед людством, саме: екологічних, ресурсозберігаючих, продовольчих, демографічних, енергетичних, технологічних тощо;

– переосмислення в цьому контексті проблем самої людини, її виживання як виду;

– визнання пріоритету у філософії загальнолюдських цінностей, відображених у «Загальній декларації прав людини»;

– плюралізм (множинність) філософських вчень і напрямків, заперечення монополізму будь-якого з них;

– толерантність (терпимість) щодо ставлення до різних філософських концепцій;

– постановка проблеми формування планетарної свідомості.