255 254 Особливості операцій із надання і погашення...

ну кредитування не змінюється, незважаючи на зміну ставок на ринку капіталів;

• відсутність ризиків, оскільки експортер продає боргові вимо-ги форфейтеру на безповоротній основі, тобто без права регресу;

• відсутність витрат часу та коштів на управління боргом або на організацію його погашення;

• простота документації та оперативність її оформлення;

• робить зайвим експортне страхування.

До недоліків форфейтингу з погляду експортера можна віднести:

— його високу вартість;

— вірогідність того, що експортер може не знайти гарантії або аваліста, який би задовольняв форфейтера;

— необхідність підготувати документи у такий спосіб, щоб на

експортера не було регресу в разі банкрутства гаранта або аваліс

та, а також необхідність знати законодавство країни імпортера.

Здійснення форфейтингових операцій дає форфейтеру такі пе-реваги:

— простота та оперативність в оформленні документації; —вища маржа, ніж при кредитуванні;

—можливість реалізації куплених активів на вторинному ринку До недоліків форфейтингу для форфейтера належать: —відсутність права регресу у разі несплати боргу; —необхідність знання законодавства країни імпортера; —необхідність нести ризики до погашення векселів; —відповідальність за перевірку кредитоспроможності гарнта або аваліста.

10.3. ЛІЗИНГОВІ ОПЕРАЦІЇ

В економічній та юридичній літературі, законодавчих актах немає єдиної думки щодо визначення поняття «лізинг » Це пояснюється складністю економічних, організаційних та правових відносин, що виникають під час здійснення лізингових операцій. У світовій практиці поняття «лізинг» використовуєть-ся для позначення різного роду угод, заснованих на оренді това-

рів тривалого користування. У Господарському кодексі України

зазначено: «Лізинг — це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізин-

годавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодер-

жувачу) па визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дору-

ченням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного по-

стачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержу-

вачем періодичних лізингових платежів». Отже, лізинг

розглядається законодавцем як вид господарської діяльності,

спрямований на інвестування коштів і надання лізингодавцем лізингоодержувачу на певний строк і за певну плату майна. При цьому право власності на об'єкт лізингу залишається у лізинго-давця на термін дії договору.

З економічного погляду лізинг схожий з кредитом, що нада­ється під основні засоби. В останньому випадку кредитоодержу-вач за рахунок періодичних грошових внесків погашає борг, при цьому комерційний банк з метою забезпечення повернення кре-диту зберігає за собою право власності на об'єкт, що кредитуєть-

ся до повного погашення кредиту. Лізингоодержувач стає влас­ником об'єкта лізингу лише після закінчення строку договору.

Отже у лізингу елементи оренди взаємозв'язані з елементами кредитних правовідносин, а грошовий та матеріальний потік зли-

ті в єдиний взаємозв'язаний комплекс грошово-майнових відно-син Тому лізинг ще називають кредит-орендою. Поряд з терміном «лізинг» широко вживаються терміни «оре-

нда", "прокат», якими позначаються однотипні за своєю юриди-

чною природою договори, кожен з яких має певні особливості,

обумовлені предметом найму. Так, предметом прокату можуть

бути, як правило, речі, що використовуються для задоволення

побутових невиробничих потреб приватних осіб. Вони надаються

у тимчасове користування громадянам на строк не більше кіль-кох місяців з обов'язковим поверненням після закінчення термі-ну прокату. Незважаючи на спільні риси, які властиві оренді та лізингу,

між ними існують суттєві відмінності:

І Суб'єктами лізингових відносин є не лише лізингодавець та лізингоодержувач, а й продавець (постачальник) лізингового майна, який відсутній в орендних відносинах.

У разі використання лізингу лізингоодержувач не просто

бере майно в лізинг, а й виконує деякі обов'язки, притаманні

власникові, — вибір та одержання від постачальника об'єкта

лізингу, прийняття його в експлуатацію тощо. У випадку орен-

ди продавець майна не має самостійної ролі або він просто від-

сутній.

256

3. Якщо орендодавець, як правило, несе відповідальність за не-

доліки наданого в оренду майна, то лізингодавець лише здійснює

оплату майна. Це пов'язано з тим, що лізингоодержувач сам виби-

рає постачальника та приймає майно (за винятком, коли лічи

давець сам здійснює вибір постачальника та об'єкта лізингуо-

4. Незважаючи на те, що лізингодавець протягом усього стро-ку договору залишається власником об'єкта лізингу, лізингооде-ржувач зазвичай бере на себе ризик раптової загибелі та пошко-дження цього об'єкта. У випадку звичайної оренди ризикує орендодавець, якщо інше не передбачено договором оренди.

5. Характерною ознакою лізингу є прискорена амортизація об'єкта лізингу.

6. Договір лізингу на відміну від договору оренди укладається на строк, за який вартість об'єкта лізингу амортизується поніс-тю або в більшій частині.

Об'єктом лізингу може бути будь-яке майно, що належить до основних фондів, не заборонене до вільного обігу на ринку і що до якого немає обмежень щодо передавання його в лізинг. Не можуть бути в Україні об'єктами лізингу земельні ділянки та ін ші природні об'єкти, а також інші речі, установлені законом.

Суб'єктами лізингу є сторони, які безпосередньо стосуються об'єкта лізингу. При цьому їх можна умовно поділити на прямих і непрямих учасників.

Безпосередніми учасниками лізингової угоди можуть бути:

—лізингодавець, тобто юридична особа, у тому числі банків-ська або небанківська фінансова установа, яка передає право во лодіння та користування об'єктом лізингу лізингоодержувачу;

—лізингоодержувач, тобто фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування об'єктом лізингу від лізин-годавця. Чинне законодавство України не забороняє лізингоодержу-вачу передавати об'єкт лізингу, одержаний від лізингодавця, третім особам на підставі договорів сублізингу. Сублізинг— це вид під найму об'єкта лізингу, відповідно до якого лізингоодержувач за до говором лізингу передає третім особам (лізингоодержувачам за до говором сублізингу) у користування за плату на погоджений строк відповідно до умов договору сублізингу об'єкт лізингу, отриманий раніше від лізингодавця за договором лізингу. У разі передання об'єкта лізингу в сублізинг право вимоги до продавця (постачальни-ка) переходить до лізингоодержувача за договором сублізингу;

—продавець лізингового майна (постачальник) — фізична або юридична особа, у якої лізингодавець придбаває річ, що далі бу-де передана як об'єкт лізингу лізингоодержувачу.

257

Особливості операцій із надання і погашення...

Непрямими учасниками лізингової угоди можуть бути, напри-

клад страхові компанії, брокерські та інші посередницькі фірми,

банки, які кредитують лізингодавця і є гарантами угод. Термін договору лізингу визначається за домовленістю сторін і має враховувати, зокрема, таке:

-стан і тенденції ринку капіталу, оскільки лізингодавці ши-

роко використуються залученими коштами. Це пов'язано з тим, що

рівень процентних ставок безпосередньо впливає на розмір лізин-

гових платежів, а отже, на умови договору лізингу, зокрема і тер-

мін, на який він укладається;

-термін служби об'єкта лізингу, причому термін договору лізингу не повинен його перевищувати, ураховуючи при цьому умови експлуатації об'єкта лізингоодержувачем;

-вірогідність морального старіння об'єкта лізингу та появи на ринку нового, продуктивнішого та/або дешевшого аналога об'єкта лізингу;

-період амортизації об'єкта лізингу, Існують різні ознаки класифікації видів лізингу. Залежно від

типумайна, яке може бути об'єктом лізингу, розрізняють лізинг

рухомого майна (машини, транспортні засоби, устаткування то-що) та лізинг нерухомого майна (споруди, будівлі, їхні структур-ні компоненти тощо).

Відповідно до того, чи було майно раніше в користуванні, розрізняють лізинг нового майна, що не використовувалося, та лізинг майна, яке вже було в користуванні.

Залежно від складу суб'єктів лізингу розрізняють: -прямий лізинг, за якого власник майна самостійно здає його в лізинг . Фактично має місце двостороння угода, за якою лізин-годавець безпосередньо, без третьої сторони, передає майно лі­зингоодержувачу. Різновидом прямого лізингу є зворотний лі-

зинг, що передбачає набуття лізингодавцем майна у власника і

передання цього майна йому в лізинг. У цьому разі лізингодавець практично надає кредит під заставу майна, що перебуває у розпо-рядженні продавця-лізингоодержувача;

-непрямий лізинг, коли передавання майна відбувається через

посередників. У цьому випадку має місце класична тристороння

угода або багатостороння угода з більшою кількістю учасників.

При цьому можуть застосовуватися різні схеми із залученням бан-

ку. За однією з них банк надає лізинговій компанії кредит на при-дбання об'єкта лізингу під його заставу, а лізингова компанія, зда-вши майно в лізинг, погашає банку кредит і сплачує проценти за користування ним за рахунок отримуваних від лізингоодержувача

258

лізингових платежів. За другою схемою банк сам купує майна (стає його власником), за допомогою лізингової компанії здає його в лізинг і отримує лізингові платежі. Роль лізингової компанії зво-диться до обслуговування цієї операції.

Відповідно до сектору ринку, де здійснюється лізинг, розріз-няють:

— внутрішній (національний) лізинг, коли всі суб'єкти угод

перебувають під юрисдикцією однієї країни;

—зовнішній (міжнародний) лізинг, коли суб'єкти лізингу пе-ребувають під юрисдикцією різних держав або якщо майно чи платежі перетинають державні кордони. Зовнішній лізинг, у сною чергу, поділяють на експортний та імпортний. У випадку експор-тного лізингу зарубіжною країною є лізингоодержувач, а за імпо-ртного — лізингодавець.

За характером лізингових платежів виокремлюють:

—лізинг з грошовими платежами, коли всі платежі здійсню-ються в грошовій формі;

—лізинг з компенсаційними платежами, коли платежі здійс-нюються у вигляді поставки товарів, вироблених на лізинговому-обладнанні або у вигляді надання зустрічних послуг;

—лізинг зі змішаними платежами, коли поєднуються перлі-чені вище дві форми платежів.

За цільовим призначенням лізинг може бути:

—дійсний, якщо лізингодавець має право на податкові та амо-ртизаційні пільги, а лізингоодержувач може зменшувати на суму лізингових платежів доходи, які оподатковуються податком;

—фіктивний лізинг, якщо угода має за мету виключно одер-жання високого прибутку за рахунок отримання необґрунтованих податкових і амортизаційних пільг.

Відповідно від умов амортизації майна розрізняють:

—лізинг з повною амортизацією, тобто з повною виплатою вартості об'єкта лізингу;

—лізинг з неповною амортизацією, а отже, з неповною, част-ковою виплатою вартості об'єкта лізингу.

Залежно від намірів учасників продовжувати термін договору лізинг може бути строковий (одноразовий, на один строк) і поно влювальний (револьверний), коли після закінчення терміну дого-вору він поновлюється за домовленістю сторін на новий строк

Залежно від набору послуг з обслуговування майна, що пере-дається в лізинг, розрізняють:

—чистий лізинг, коли зобов'язання з обслуговування майна бере на себе лізингоодержувач;

. Особливості операцій із надання і погашення... 259

лізинг з частковим набором послуг, коли на лізингодавця покладаються лише окремі обов'язки з обслуговування майна; лізинг з повним набором послуг (повний або «мокрий» лі-

зинг), коли повне обслуговування майна покладене на лізингода-

вця. У цьому разі можуть пропонуватися не лише технічні послу-ги, а й послуги з підготовки кадрів, консультаційні послуги тощо. За способом фінансування об'єкта лізингу виокремлюють такі його види:

лізинг за рахунок власних коштів передбачає використання

власного капіталу для фінансування придбання об'єкта лізингу,

який будуть здавати в лізинг;

лізинг за рахунок залучених коштів означає, що лізингода-вець для фінансування придбання об'єкта лізингу одержує кре­дати від одного або кількох кредиторів;

роздільний, або пайовий, лізинг передбачає укладення за участі суб'єктів лізингу багатостороннього договору та залучен­ня одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів, як правило, не може перевищувати 80 % ва-ртості набутого для лізингу майна. Решта суми виплачується у міру отримання лізингових платежів протягом усього терміну лі-

зингу. У цьому випадку лізингодавець несе відповідальність пе-

ред постачальником за повне і своєчасне погашення раніше не

оплаченої ним частини вартості об'єкта лізингу. Залежно від рівня окупності об'єкта лізингу розрізняють опе-

ративний та фінансовий лізинг.

Оперативний лізинг передбачає передання лізингоодержувачу

права користування об'єктом лізингу, який належить лізингодав-

цю на термін, що не перевищує строку його повної амортизації,

і, як правило, з обов'язковим поверненням об'єкта лізингу його

власникові після закінчення терміну дії лізингового договору.

Оперативному лізингу властиві такі характерні ознаки:

лізингодавець не розраховує на відшкодування всіх своїх

витрати за рахунок надходження лізингових платежів від одного

лізингоодержувача;

термін дії договору лізингу не охоплює строку повної амо-ртизації об'єкта лізингу;

-ризик випадкового знищення чи пощкодження об'єкта оперативного

лізингу бере на себе лізингодавець, якщо інше не пе-редбачено договором лізингу;

у випадку оперативного лізингу, якщо інше не передбачено договором, усі витрати на утримання об'єкта лізингу, крім ви-

260

трат, пов'язаних з його експлуатацією та поновленням викорис-таних матеріалів, несе лізингодавець;

—об'єкт оперативного лізингу обліковується на балансі лізиного-давця;

—розмір лізингових платежів для оперативного лізингу, як правило, вищий, ніж у випадку фінансового лізингу, що пов'язано з видами ризиків, які має враховувати лізингодавець;

—після закінчення терміну договору оперативного лізингу він може бути продовжений іноді на вигідніших для лізингоодержу вача умовах або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодав цю і може бути повторно переданий у користування іншому лі-зингоодержу вачу.

Оперативний лізинг застосовується тоді, коли лізингоодержу-вач готовий скоріше платити вищі розміри лізингових платежів ніж брати на себе в повному обсязі ризики, пов'язані з володін-ням майном. Цей вид лізингу застосовується також у випадках:

—коли термін використання об'єкта лізингу менший від тер міну його фізичного зносу;

—коли використовуються машини, обладнання, які потребe-ють спеціального технічного обслуговування або мають власти вість швидкого морального старіння;

—коли береться в лізинг нове, не перевірене на практиці майно

До інших чинників застосування оперативного лізингу можна віднести: лізингоодержувач не впевнений у тому, що зможе про тягом тривалого проміжку часу виплачувати лізингові платежі доходи, які передбачається одержати від використання об'єкта лізингу, не настільки значні, щоб покрити його первісну вартість

Фінансовий лізинг передбачає протягом дії договору лізингу

виплату лізингоодержувачем платежів, які покривають повну або більшу частку вартості амортизації об'єкта лізингу, додаткові ви трати і прибуток лізингодавця. У Законі України «Про фінаисо вий лізинг» зазначено: «За договором фінансового лізингу лізин годавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодер жувачу на визначений строк не менше одного року за-встановле-ну плату (лізингові платежі)».

Фінансовому лізингу притаманні такі ознаки:

—вибір об'єкта лізингу та постачальника здійснює, як прави ло, лізингоодержувач;

—лізингоодержувач має виключне право використовувати об'єкт лізингу протягом усього договірного строку;

Особливості операцій із надання і погашення... 261

термін фінансового лізингу має наближатися за тривалістю до строку повної амортизації об'єкта лізингу, тобто термін такого лізингу охоплює строк фізичного зносу об'єкта лізингу повністю або більшу його частину;

у межах лізингового терміну існує період, протягом якого

сторони лізингового договору не можуть його розірвати. Цей те-

рмін визначається із розрахунку, що лізингодавець мусить ком-

пенсувати свої первісні вкладення та інші витрати повністю або

більшу їх частину, а також одержати певний прибуток;

фінансовий лізинг передбачає, що всі витрати на утримання

об'єкта лізингу, пов'язані з його страхуванням, експлуатацією,

технічним обслуговуванням та ремонтом, несе лізингоодержувач,

Iякщо інше не передбачено договором;

ризик випадкового знищення або пошкодження об'єкта фі-

нансового лізингу бере на себе, якщо інше не передбачено дого-

вором, иі'шнгоодержувач;

наявність права придбати об'єкт лізингу після закінчення терміну договору за ціною, зафіксованою на дату укладення до-говору нізингу;

майно, передане за договором фінансового лізингу, обліко-вуєтьсяа балансі лізингоодержувача;

після закінчення терміну договору фінансового лізингу

об'єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача або ви-

куповується ним за залишковою вартістю. Лізингоодержувач

може також скласти новий договір на коротший термін і на піль-

гових умовах або повернути об'єкт лізингу лізингодавцю.

У січчні 2006 р. був прийнятий Закон України «Про приєднан-ня України до Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг», Ця Конвенція застосовується до операцій фінансового лізингу щодо всього обладнання, за винятком того, яке викорис-товується здебільшого для особистих, сімейних або побутових цілей лізингоодержувана, а також у тому разі, коли місця здійс-нення підприємницької діяльності лізингодавця й лізингоодер-жувача розташовані в різних державах.

Зазначена вище Конвенція регулює операцію фінансового лі-

зингу, в якій одна сторона (лізингодавець), а) на умовах іншої

сторони (лізингоодержувача) укладає договір (договір поставки)

з третьою стороною (постачальником), згідно з яким лізингода-

вець одержує виробниче обладнання, засоби виробництва або

інше обладнання на умовах, схвалених лізингоодержувачем на-

стільки, наскільки вони стосуються його інтересів, та в) укладає договір (договір лізингу) з лізингоодержувачем, надаючи лізин-

262

Банківські операції

гоодержувачеві право користування обладнанням за лізингом і платежі. Згадана вище операція фінансового лізингу є операцією, яка включає такі характерні риси:

а) лізингоодержувач визначає обладнання й вибирає постача- льника, здебільшого не покладаючись на досвід і думку лізинго- давця;

б) обладнання, придбане лізингодавцем у зв'язку з договором лізингу, який, наскільки відомо постачальникові, укладений або має бути укладений між лізингодавцем і лізингоодержувачем;

в) лізингові платежі, належні до оплати за договором лізингу, обчислюються у такий спосіб, щоб урахувати, зокрема, аморти- зацію всієї або значної частини вартості обладнання.

Відносини між суб'єктами лізингу регулюються договором, який укладається у письмовій формі або як багатостороння угода за участі лізингодавця, лізингоодержувача та продавця майна або як двостороння угода між лізингодавцем і лізингоодержувачем. До істотних умов договору лізингу, зокрема, належать:

—найменування сторін;

—об'єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки йо­го поставки;

—строк, на який укладається договір лізингу;

—розмір, склад та графік сплати лізингових платежів, умови їх перегляду;

—умови переоцінки вартості об'єкта лізингу згідно з законо давством;

—умови повернення об'єкта лізингу в разі банкрутства лізин­гоодержувача;

—умови страхування об'єкта лізингу;

—умови експлуатації та технічного обслуговування, модерні зації об'єкта лізингу та надання інформації щодо його технічного стану;

—умови реєстрації об'єкта лізингу; —права та обов'язки лізингодавця; —права та обов'язки лізингоодержувача; —умови повернення об'єкта лізингу чи його викупу після за кінчення дії договору;

—умови дострокового розірвання договору лізингу; —умови надання відомостей про фінансовий стан лізингооде­ржувача;

—відповідальність сторін;

—дата і місце укладення договору;

— інші, за згодою сторін, умови.

. Особливості операцій із надання і погашення... 263

В Україні у цілому до договору лізингу застосовуються за-

гальні положення про оренду з урахуванням особливостей,

установлених Цивільним кодексом України та законами, насам-

перед законом України «Про фінансовий лізинг». Якщо після

закінчення терміну об'єкт лізингу переходить у власність лізин-

гооржувача, то в лізингових відносинах керуються ще й за-

гальними положеннями про купівлю-продаж та про договір по-

Рис. 10.3. Організація лізингового процесу відповідно до багатосторонньої лізингової угоди

ставки. Організація і техніка реалізації умов лізингового договору ви­значаються складністю економічних, організаційних та правових відносин, що виникають під час здійснення лізингу. Необхідно враховувати особливості чинного законодавства країни, зокрема з питань регулювання оподаткування. У загальному вигляді схе-ма організації багатосторонньої лізингової угоди має такий ви-гляд ( рис 10.3).

265

264

Особливості операцій із надання і погашення...

Лізинговим операціям притаманні різні види ризику. Тому до виконання лізингових операцій лізингодавець повинен здійснити підготовчу роботу. Значна увага приділяється вивченню стану економіки країни, зокрема тих її галузей, у яких може реалізову ватися лізинг. Особлива увага приділяється вивченню лізингово го ринку, його основних тенденцій, з'ясуванню попиту та пропо зиції на певні види майна тощо. Отже, основною метою попередньої організаційної роботи є пошук лізингодавцем поте нційних лізингоодержувачів. Водночас ініціатива в укладенні лі-зингового договору належить, як правило, лізингоодержувачу Він знає, яке майно йому потрібне і хто його виробляє. Зауважи-мо, що лізингоодержувач може звернутися до лізингодавця з проханням підібрати постачальника майна, причому прийняття остаточного рішення залишається за лізингоодержувачем.

Майбутній лізингоодержувач складає заявку, у якій зазнача-ється об'єкт лізингу, його технічні характеристики, назва поста чальника (виробника), термін лізингу та його вид, дані про гос-подарсько-фінансовий стан лізингоодержувача тощо, та надає її лізингодавцю (1). Після одержання заявки та інших необхідних документів лізингодавець перевіряє їх та всебічно аналізує лізин говий проект, одночасно з'ясовуючи кредитоспроможність поте нційного лізингоодержувача (2). Прийнявши позитивне рішення про участь у лізинговому договорі, а також про кредитоспромо жність потенційного лізингоодержувача, лізингодавець сповіщає про це останнього та направляє постачальникові замовлення наряд та інші документи, що визначають умови виконання лізин­гової угоди (3). Між лізингодавцем і лізингоодержувачем уклади ється договір лізингу (4). При використанні кредиту як джерела фінансування лізингової угоди лізингодавець одержує в банку кредит (5). Між постачальником і лізингодавцем укладається до говір купівлі-продажу об'єкта лізингу, яким, зокрема, регулю ються їхні взаємовідносини в процесі виготовлення, доставлення й оплати об'єкта лізингу (6).

Постачальник відвантажує об'єкт лізингу лізингоодержувачу, який бере на себе обов'язки щодо його прийняття. Постачальник, як правило, здійснює монтаж і введення в експлуатацію об'єкта лізингу (7). Після закінчення роботи складається акт прийняття В експлуатацію об'єкта лізингу, який підписується всіма сторонами лізингової угоди (8). Підписання акта дає право постачальникові на одержання грошових коштів від лізингодавця (9). Лізингова угода підлягає страхуванню за домовленістю сторін договору лі зингу відповідно до чинного законодавства (10). Право лізипго

одержувача на ремонт і технічне обслуговування об'єкта лізингу визначається договором лізингу або окремим договором, укладе­ним з продавцем (11). Лізингоодержувач за користування об'єк-том лізингу вносить періодичні лізингові платежі (12). Після за-кінчення строку дії договору відбувається повернення об'єкта лі-зингу лізингодавцю, якщо інше не передбачено договором лізин-гу(ІЗ). Періодично лізингодавець здійснює погашення кредиту та виплату процентів банку (14). Важливою умовою договору лізингу є склад і спосіб сплати

лізингових платежів. Лізингові платежі включають:

суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вар-тості об'єкта лізингу, що амортизується, за строк, за який вно-ситься лізинговий платіж; і уму, що сплачується лізингодавцю як процент за залуче-ний ним кредит для придбання об'єкта лізингу;

винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; відшкодування страхових платежів за договором страху-вання об'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем; ризикову премію, розмір якої залежить від рівня ризиків, які бере на себе лізингодавець;

інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

Величина періоду, за який вноситься лізинговий платіж, устано-

влюється договором і може бути як рівномірною, так і нерівномір-ною. Ураховуючи фінансовий стан і платіжні можливості лізингоо-держувача, лізингові платежі можуть здійснюватися: рівними час-тками; збільшуваними розмірами; зменшуваними розмірами.

Залежно від методів нарахування лізингових платежів розріз-няють: платежі з фіксованою загальною сумою; платежі з аван­сом (депозитом); платежі з відстрочкою; невизначені платежі, порядок розрахунку яких обумовлюється у договорі лізингу, Кожен із суб'єктів лізингу має у ньому свої переваги. Якщо лізингодавцем є банк, він має такі вигоди:

розширюється коло банківських операцій, зростає число клієнтів, підвищується імідж банку;

знижується ризик втрат від неплатоспроможності лізинго-одержувача, оскільки банк залишається власником майна, пере-

даного в лізинг;

зростають доходи банку, оскільки розмір лізингових пла-тежів вищий, ніж процентна ставка за кредит;

здійснюється прискорена амортизація об'єкта лізингу. Дляпродавця майна лізинг, зокрема, дає можливість: розширити номенклатуру товарів, які він постачає на ринок;

266

—забезпечити продаж майна, реалізація якого на інших умо вах недоцільна або взагалі неможлива;

—створити і розширити коло своїх контрагентів;

—прискорити обертання оборотного капіталу та поліпшити його використання;

—зменшити потребу в залучених коштах, у тому числі в бан-ківському кредиті, а відповідно і собівартість продукції.

З погляду лізингоодержувача переваги лізингу такі:

—лізинг припускає 100-відсоткове фінансування придбання ос-новних фондів на відміну від банківського кредитування, де грошо-вими ресурсами забезпечується тільки частина їхньої вартості;

—він дає можливість використовувати нове обладнання та інше майно, що може бути об'єктом лізингу, без значних однора-зових витрат власного капіталу;

—зменшується ризик морального старіння об'єкта лізингу, тому що лізингоодержувач бере його не у власність, а в лізинг;

—підприємству простіше отримати майно в лізинг, ніж кре-дит на його придбання, тому що об'єкт лізингу є заставою і право власності на нього належить лізингодавцю;

—лізинг створює лізингоодержувачу більше можливостей для маневрування під час виплати лізингових платежів, оскільки останні здійснюються, як правило, після отримання виручки від реалізації продукції, виробленої на взятому в лізинг обладнанні;

—лізингові платежі входять до складу валових витрат, що зменшує оподатковуваний прибуток лізингоодержувача;

—лізингове майно не зараховується на баланс підприємства, що підвищує його ліквідність;

—надається право придбання лізингоодержувачем майна за залишковою вартістю після закінчення терміну договору;

—лізингоодержувач, укладаючи договір лізингу, може розра-ховувати на отримання від лізингодавця додаткових послуг, зок рема інформаційних, консультативних та юридичних.

10.4. ІНВЕСТУВАННЯ ЧЕРЕЗ КРЕДИТУВАННЯ

Капітальні вкладення, принципи і методи їх фінансування

Капітальні вкладення — один з основних видів інвести цій. Вони здійснюються у формі вкладень коштів у відтворення основних фондів через нове будівництво, розширення, реконст-

Особливості операцій із надання і погашення... 267

рукцію, технічне переоснащення діючих підприємств. Капітальні вкладення включають витрати на виготовлення проектів і кошто-рисів для будівництва, на будівельні роботи, оплату технологіч­ного, енергетичного, підйомно-транспортного й інших видів устаткування, його монтаж, придбання інструмента й інвентарю, що зараховується в основні фонди, та ін.

У процесі технічного переоснащення підприємств здійсню-

ються витрати, спрямовані на підвищення техніко-економічного

рівня окремих виробництв, цехів, ділянок через механізацію й

автоматизацію виробництва, модернізацію і заміну застарілого і

фізично зношеного устаткування новим, продуктивнішим.

ПІД час реконструкції перебудовуються існуючі цехи і об'єкти

підпрємства на основі впровадження досягнень науково-

технічного прогресу, розширюються окремі будівлі і споруди,

якщо в них через габарити не може бути розміщене нове облад-

нання, будуються на території підприємства нові споруди замість ліквідованих, розширюються діючі об'єкти підсобного та обслу-говуючого призначення тощо.

Принципи, відповідно до яких банки фінансують капітальні вкладення, такі: прямий характер фінансування, цільовий харак-тер джерел коштів для капітальних вкладень і самого фінансу-вання, фінансування об'єктів у міру виконання планів капіталь­ного, будівництва, безперервність фінансування в межах кошто-рисної вартості будівництва. Кредитування капіталовкладень бу­дівництва є забезпеченим матеріальними цінностями і витратами, терміновим, поворотним, платним.

Джерела фінансування капітальних вкладень

Капітальні вкладення бюджетних організацій і установ

фінансуються за рахунок коштів державного бюджету. Підпри-

ємства й інші організації, що мають власні прибутки, використо-

вують на ці витрати власні кошти і банківські кредити. Джерела

фінансування капітальних вкладень за формами власності такі.

Для забезпечення технічного переоснащення, реконструкції і розширення підприємство створює фонд нагромадження, що формується за рахунок відрахувань від прибутку, амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів, виручки від реалізації вибулого і зайвого майна, орендної плати від здавання В оренду майна іншим підприємствам і організаціям та інших джерел.

269

Особливості операцій із надання І погашення...

268 Довгостроковий кредит покриває нестачу в коштах для здійс-нення капітальних вкладень. Як кредитні ресурси використову-ються тимчасово вільні кошти підприємств і населення, власні кошти банків, бюджетні кошти.

В умовах ринкових відносин набувають розвитку нові форми мобілізації коштів, використовуваних на капітальні вкладення підприємств. Однією з таких форм є цінні папери: акції, облігації, казначейські зобов'язання держави і т. п. Кошти, одержані від випуску цінних паперів, направляються в оборот підприємств, а їхні власники одержують прибутки у вигляді дивідендів або про-центів.

Оформлення фінансування капітальних вкладень

Оформлення фінансування будівництва в обслуговуючій установі банку — початковий етап процесу фінансування капіта-льних вкладень. Оформляє це фінансування замовник. Порядок оформлення фінансування залежить від того, чи є капітальні вкладення державними, чи вони здійснюються за рахунок коштів підприємства. Банки оформляють фінансування державних капі тальних вкладень за умови дотримання будівництвом таких умов: воно включене в план капітального будівництва, забезпечене проектно-кошторисною документацією, дотримані норми виді лення капітальних вкладень по роках будівництва та ін. Ці умови підтверджуються наявністю у замовника плану капітального бу-дівництва і титульного списку будівництва, копії зведеного кош-торисного розрахунку вартості, договору підряду й інших необ-хідних документів.

Оформлюючи фінансування будівництва, банк здійснює конт-роль за нормативними строками будівництва, станом проектно-кошторисної дисципліни, забезпеченістю будівництва джерелами фінансування. Банк розробляє і вносить відповідним органам державного управління пропозиції, спрямовані на забезпечення виконання завдань щодо введення в дію виробничих потужнос-тей і основних фондів. Оформлення фінансування державних ка-пітальних вкладень завершується складанням висновку банку про відповідність поданих йому документів пред'явленим до них ви-могам. Потім виписується розпорядження бухгалтерії банку про відкриття фінансування будівництва.

В умовах значного поширення самостійності підприємств від-повідальність за ефективність використання капітальних вкл

ДеНЬ ВІДПОВІДНО ДО ЗаКОНу Про ІНВеСТИЦІЙНу ДІЯЛЬНІСТЬ поклада-

єтьсянасамперед на безпосередніх учасників інвестицій і регу­люється укладеними між ними контрактами. У зв'язку з цим ка­капітальні вкладення за рахунок власних коштів підприємств здій-

снюються без оформлення фінансування в установах банку. З

метою забезпечення безперебійних розрахунків у капітальному будівництві банк за бажанням підприємства може фінансувати такі капітальні вкладення на договірних умовах. До таких капіта­льних вкладень відносять придбання устаткування, що не вхо­дить у кошториси будівництв, а також устаткування для заміни морально застарілого і фізично зношеного, будівництво окремих

об'єктів

Ці витрати фінансуються в межах фонду нагромадження, створюваного на підприємстві, кошти якого зберігаються на роз-рахунковому рахунку підприємства.

Фінансування будівництва,

що ведеться підрядним і господарським способом

Підрядний спосіб будівництва передбачає, що виконані

будівельно-монтажними організаціями роботи оплачуються за-

мовником із рахунку фінансування, а якщо будівництво користу-

ється довгостроковим кредитом — із позичкового рахунку.

Оплата ведеться за договірною ціною, що є основою для укла-

дання договору підряду на капітальне будівництво.

Договірна ціна в будівництві формується з урахуванням попи-ту і пропозиції на будівельну продукцію, кон'юнктури вартості Матеріалів, застосовуваних машин і устаткування, розв'язання завдань соціального розвитку і будівельної бази підрядних орга­нізацій, одержання необхідного прибутку.

Договірні ціни визначаються на будівництво в цілому з розпо-ділом по об'єктах, що входять до складу будівництва, а також на окремі комплекси і види робіт, що доручаються окремим

організаціям.

У договірну ціну входить:

кошторисна вартість будівельно-монтажних робіт; інші витрати, що належать до діяльності підрядчика; вартість інших робіт, що доручаються за договором підряд­нику (проектні роботи, забезпечення устаткуванням та ін.);

резерв засобів на непередбачені роботи і витрати, розрахо-ваний на підставі вартості будівельно-монтажних робіт й інших витрат у розмірах, установлених за домовленістю між замовни-ком і підрядчиком;

270

— витрати, пов'язані з формуванням ринкових відносин, що не знайшли відбитку в державних нормах і цінах.

Порядок розрахунків за виконання будівельно-монтажних ро біт самостійно визначають у договорі підряду замовник із буді-вельною організацією. Застосовуються такі їхні основні види:

— за готову будівельну продукцію, тобто за закінчене будів-ництво підприємства, готового до випуску продукції і надання послуг;

• за закінчені окремі будівлі чи споруди;

• за етапи (комплекси) будівельних робіт;

• за закінчені великі конструктивні елементи і види робіт на об'єктах;

• за закінчені частини великих конструктивних елементів і видів робіт на підставі єдиних районних одиничних розцінок;

— інші види розрахунків.

Нестача потужностей підрядних організацій для здійснення будівництва, а також зростаючі обсяги робіт із технічного пере-оснащення і реконструкції діючих підприємств обумовлюють не обхідність будівництва власними силами підприємства, тобто го сподарським способом.

Вибір порядку фінансування будівництва, здійснюваного гос подарським способом, залежить від обсягу будівництва. Фінан-сування здійснюється як за елементами витрат, так і в міру вико-нання робіт. Оплата робіт проводиться щомісяця за виконані обсяги. З нарахованої до оплати суми утримуються планові нако пичення й економія від зниження собівартості будівельно-монтажних робіт.

Фінансування розроблення проектно-кошторисної документації на будівництво

Проектно-кошторисну документацію на будівництво ви-готовляють проектні інститути й інші організації. Проект - це модель майбутніх основних фондів, він визначає основні техніко економічні показники майбутнього виробництва. Складовою проек-ту є кошторисна документація, що визначає як загальну кошто рисну вартість будівництва, так і вартість окремих об'єктів, видів робіт і витрат. Кошторисна вартість будівництва є кошторисним лімітом її фінансування.

Банки відкривають фінансування витрат на виготовлення проектно-кошторисної документації для об'єктів державних ка-літальних вкладень на підставі плану капітального будівництва,

271

Особливості операцій із надання і погашення...

договору на створення (передання) науково-технічної продукції

та іншої документації. Оплата підготовленого проекту, робочої

документації на річний обсяг будівельно-монтажних робіт здій-снюється в межах договірної ціни, розмір якої визначається за­мовником разом із проектним інститутом у договорі на ство-

рення і передання науково-технічної продукції. Оплата відпо-

відно до договору може вестися за закінчений проект, поетапно,

за значні частини проекту або в міру фактичного виконання

приектних робіт. Договором визначається порядок авансування

цих витрат.. Фінансування виготовлення проектно-кошторисної

документації для технічного переозброєння малих підприємств

здійснюється банком на підставі платіжних документів із поточ-

ного рахунку підприємства, на якому зберігаються кошти фонду накопичення.

Довгострокове кредитування капітальних вкладень підприємства

Довгострокові кредити банки надають тим підприємст-

вам, у котрих немає або недостатньо власних коштів на розвиток

виробництва (поширення, реконструкцію, технічне переосна-

щення), інфраструктури (житлове, соціально-культурне й інше

будівництво). Розмір кредиту визначається як різниця між варті'с-

тю будівництва і сумою власних коштів, що спрямовуються на це

будівництво.

Кредитні відносини між банком і позичальником регулюються

кредитним договором, що укладається на весь термін кредиту-

вання. Відповідно до договору банк може надати підприємству довгостроковий кредит на такі витрати:

науково-дослідні, проектні, конструкторські, технологічні роботи;

придбання науково-технічної продукції в інших підпри-ємств;

підготування нових виробництв, освоєння нових технологіч-них процесів, нових конкурентоспроможних видів продукції;

створення одиничних партій продукції;

вппуск нової продукції за повним циклом — від иауково-дослідних розробок і створення дослідних зразків до її серійного Випуску;

будівництво, технічне переоснащення, реконструкцію, розширення виробництва та інші заходи, що забезпечують наси-чення ринку товаром і зростання прибутку;

272

— житлове будівництво, будівництво об'єктів побутового й

іншого соціального призначення;

— інші ефективні заходи.

Довгострокові кредити позичальникам видаються, як правило, на строк від трьох до шести років. При цьому позичальник надає банку:

—техніко-економічне обгрунтування, де вказується сума кре-диту, яку він просить, викладається доцільність капітальних ви-трат, розраховується розмір очікуваних прибутків, чистого при бутку; окупність витрат;

—дозвіл на відвід земельної ділянки при новому будівництві,

договори на постачання устаткування, інші документи;

• проект кредитного договору;

• заява на одержання кредиту;

• строкове зобов'язання на погашення кредиту;

• гарантійний лист або заставне зобов'язання, складені установленою формою;

• статут або положення, що регламентує діяльність підпри ємства (якщо позичальник не обслуговується даною установою банку);

• бухгалтерський баланс на останню звітну дату зі звітом про фінансові результати роботи.

Банк перевіряє надані документи на одержання кредиту. Він оцінює кредитоспроможність позичальника на підставі бухгал-терського балансу й інших документів, що характеризують його фінансовий стан, аналізує можливість і доцільність здійсненення витрат за рахунок довгострокового кредиту, реальність одержан-ня позичальником прибутку від проведення витрат, забезпечення своєчасного погашення кредиту, розглядає інші питання. Потім уточнюється поданий проект кредитного договору і в разі пози-тивного вирішення питання про видачу довгострокового кредиту відкриває позичальникові позичковий рахунок, із якого здійсню-ється використання кредиту на оплату устаткування, наукових

розробок, виконаних будівельно-монтажних робіт тощо. Кошти

також можуть перераховуватися в разовому порядку або поетап-но на розрахунковий рахунок позичальника.

Довгостроковий кредит погашається позичальником з поточ-ного рахунку з коштів фонду нагромадження після виконання за-ходу, що кредитується. Конкретні строки погашення встановлю-ються кредитним договором. У цьому самому договорі визна-чається процент за кредит, сплата якого здійснюється під час по-гашення кредиту.

Державне кредитування будівництв і об'єктів вироб­ничого призначення

25

Державне кредитування будівництв і об'єктів виробни-чого призначення здійснюється за рахунок коштів Інвестиційного фонду України, формованого з державного бюджету. Обсяг дер­жавного кредитування і напрями цього кредиту визначаються державною інвестиційною політикою України. Інвесторами, що використовують державний кредит, є міністерства, відомства, підприємства, об'єднання й організації, малі підприємства та інші інвестори. Кредит дається на будівництво, реконструкцію, техні-чне переоснащення об'єктів і підприємств.

Для одержання державного кредиту інвестори подають заявки

та інші документи, що обґрунтовують потребу в будівництві, ре-.

конструкції або технічному переоснащенні об'єктів виробничого призначення.

Рішення про надання державного кредиту на основі заявок ін-

весторів, у межах обсягів Інвестиційного фонду, приймає Націо-

нальний банк разом із Міністерством економіки і Міністерством

фінансів України. Це рішення оформлюється спільним протоко-

лом, що є підставою для укладання кредитної угоди між Націо-

нальним банком України і комерційними банками. Організація

роботи з надання державного кредиту, його обліку і проведення розрахунків здійснюється Національним банком України, Кредитні відносини між установами комерційних банків інве-сторами оформлюються угодами, у яких визначаються: мета на-

дання державного кредиту, строки його повернення, процентні

ставки використання, економічні санкції й особливі умови кредитування, зобов'язання банку й інвестора з інших питань на-дання і використання кредиту.

Інвестори зобов'язані забезпечити цільове і своєчасне викори-стання державного кредиту і його повернення у визначені строки.

Контроль за цільовим використанням кредиту здійснює Націо-

нальний банк України.

Інвестор починає погашати кредит за рахунок власних коштів

через рік після закінчення нормативного строку будівництва, ре-

конструкції і технічного переоснащення об'єкта кредитування.

Кошти, що вивільнялися, перераховуються комерційним банком

на рахунок Інвестиційного фонду України для повернення їх у

республіканськийбюджет. Контроль за своєчасним поверненням

цих коштів у держбюджет здійснюється Міністерством фінансів

України

274Споживче інвестиційне кредитування

Споживчі інвестиційні кредити надаються фізичним

особам як у національній, так і в іноземній валюті на придбання

нерухомості та споживчих товарів тривалого використання.

Основні витрати, що здійснюються за рахунок інвестиційного споживчого кредитування:

— будівництво (будинків, квартир, будівель, гаражів тощо_)

— купівля будівельних об'єктів (будинків, квартир, будівель, гаражів тощо);

— реконструкція та капітальний ремонт об'єктів нерухомості, що

є у приватній власності та використовуються на споживчі потреби,

— купівля товарів тривалого користування (побутова техніка, меблі, автомашини тощо).

Кредитна угода укладається між банком та фізичною особою на весь термін кредитування. Рішення про кредит приймається банком на основі кредитної заявки та після розгляд}' документів, що підтвер-джують кредитоспроможність позичальника. Оскільки споживачі потреби не передбачають прямої інвестиційної вигоди у вигляді фі нансових потоків, особливе значення мають документи, що підтве-рджують платоспроможність позичальника на весь період дії креди-тного договору (документи про доходи, документи, що підтверджу-ють кваліфікацію та досвід особи — потенційного позичальника) майновий стан позичальника (наявність нерухомості у власності та іншого майна значної вартості), та характеристика прав, що слугу-ють забезпеченням кредиту (іпотека, застава майнових прав, порe-ка, гарантія чи інші види забезпечення). При цьому банк, як прави-ло, вимагає від потенційного позичальника пайової участі у фінан-суванні інвестиційних заходів (сплати частини витрат або частини ціни інвестиційного товару за власний кошт) або додаткового за-безпечення, понад вартість витрат, що передбачається кредитувати

У випадку позитивного рішення про надання кредиту сторони (банк та фізична особа) підписують кредитну угоду, у якій зазна-чаються суми, строки кредитування, розміри та порядок нараху вання процентів, комісійних та інших платежів за кредитом, по зичальнику відкривається особовий рахунок, з якого кредит видається або готівкою, або на рахунок постачальника інвести-ційного товару (продукції, послуги).

Виробничі витрати, що здійснюються фізичними особами як суб'єктами підприємницької діяльності, кредитуються на тих са мих засадах, що й інвестиційне кредитування на виробничі по треби юридичних осіб (кредитування капітальних вкладень).

/ 0. Особливості операцій із надання і погашення... 27 5

10.5. ЕФЕКТИВНІСТЬ ІНВЕСТИЦІЙНОГО КРЕДИТУВАННЯ

Оцінка ефективності інвестиційного кредитування базу-

ється на оцінці ефективності інвестицій або інвестиційного прое-

кту, який кредитується. Для оцінювання та реалізації будь-якого

інвестеційного проекту необхідно вибрати модель, на підставі

якої будуть прийматися рішення про вкладення коштів. Розгля-

немо деякі основні моделі.

Модель оцінювання терміну окупності

Це найпростіший і часто використовуваний метод. Він дає змогу розрахувати період, протягом якого проект окупиться.

Якщо цей термін задовольнятиме інвестора, то проект може бути

прийнятим. Процедура методу полягає у складанні грошового потоку проекту за роками та визначенні періоду окупності — ча-ся, протягом якого сума грошей, затрачена на проект, буде від-шкодована. Розглянемо проект з таким грошовим потоком:

Рік	Грошовий потік грн
0	- 4000 (витрати)
1	+ 1000
2	+ 1000
3	+ 1000
4	+ 1000 (строк окупності)
5	+ 1000

Отже, проект має чотирирічний період окупності.

Моделі оцінювання дохідності використаного капіталу

Цей метод полягає у визначенні відношення доходу, одержаного від реалізації проекту, до витрат, що мають бути здійснені. Дохід обчислюється після відрахувань на амортизацію та до податкових відрахувань. До витрат належать початкова вар-тість проекту і робочий капітал (наприклад, сировина, затрати на складання готової продукції та ін.). У зарубіжній літературі вжи-

276

вається багато назв цього методу. Часто використовується абре-

віатура КОСЕ (гешгп оп етріоуесі). Існує два способи вираження

КОСЕ. Перший — визначення відношення середньорічного до-ходу, одержаного за весь період здійснення проекту, до середної вартості використаного капіталу. Другий — визначення відно-шення середньорічного доходу до вартості вкладеного капіталу. Нижче подано приклад, де використані обидва підходи.

Приклад

Нехай компанія А має намір вкласти кошти в інвестиційний

проект з початковими затратами капіталу 10 000 грн і робочим

капіталом 3000 грн. Проект здійснюватиметься чотири роки, його залишкова вартість дорівнюватиме 2000 грн. Грошовий потік по-дано нижче,

За умови, що компанія застосовує метод рівномірного спи-сання основного капіталу, дохід може обчислюватися як грошо-вий потік мінус амортизація. Щорічні відрахування на амортиза-цію становлять:

Середній щорічний дохід: 7000 /4 = 1750.

(10 000-2000)/4 = 2000. Щорічний потік доходу буде таким:

277

Початковий затрачений капітал становить 13 000 грн (почат-кова вартість плюс робочий капітал). Середня вартість затраче­ного капіталу обчислюється: (Початкова вартість - Залишкова вартість) /2 + Залишкова вартість + Робочий капітал. Тобто:

(10 000 - 2000) / 2 + 2000 + 3000 = 9000 грн.

Отже, дохідність на вкладений капітал становить 1750 /13 000 = =0,135, або13,5 % дохідність на середню вартість використаного капіталу — 1750 / 9000 = 0,194, або 19,4 %.

Модель оцінювання інвестиційних проектів на основі теперішньої вартості потоку платежів (модель КРУ)

Платежі інвестиційного проекту, як правило, визнача-

ються через певні рівні проміжки часу, наприклад щотижня, що-

місячного або щорічно. Платежі можуть бути позитивними (якщо є

прибуток), негативними (якщо кошти, вкладені в проект, не пе-

рекриваються доходами) або нульовими.

Теперішня вартість потоку платежів визначається додаванням

усіх теперішніх вартостей платежів протягом періоду, що розгля-

дається. Якщо А — певний платіж, що очікується через п років,

ефіцієнт дисконтування. Далі ми розглянемо поняття норми при-

бутку. Поки що будемо вважати, що це дохідність безризикового активу, наприклад, державних облігацій.

Якщо ми розглядаємо проміжок часу п років і певний інвести­ційний проект, то сучасна вартість його потоку платежів (NPV — Net Present Value) дорівнює:

то його теперішня вартість (PV — Present Value) дорівнює і (її г)", де г — норма прибутку, а (1 + г)" — це так званий ко-

■ 'І ми' дисконтування. Далі ми розглянемо поняття норми при-

¹ і ку. І Іоки що будемо вважати, що це дохідність безризикового II і мну, наприклад, державних облігацій.

Якщо ми розглядаємо проміжок часу п років і певний інвести­ції! ний проект, то сучасна вартість його потоку платежів (NPV — і [| і Present Value) дорівнює:

Для прийняття рішення про вкладення коштів у проект керу-ються таким правилом:

якщо NPV > 0, проект може виконуватися; якщо NPV < 0, від проекту відмовляються.

Приклад

Нехай безризикова дохідність державних облігацій становить 7 %.

Для прийняття рішення про вкладення коштів у проект керу-і"і і' '.і таким правилом:

йкщо NPV > 0, проект може виконуватися; ЯКЩО NPV < 0, від проекту відмовляються.

Приклад

І Іехай безризикова дохідність державних облігацій становить 7 %.

NPV = -149,00.

Оскільки NPV негативний, від цього проекту потрібно від мовитися. Водночас помітно, що за моделлю оцінювання терміні окупності на четвертому році вже маємо стандартну окупність.

Модель оцінювання інвестиційних проектів на основі внутрішньої норми дохідності

У моделі NPV проект має позитивний NPV у тому разі, коли дохід від проекту, виражений у відсотках, буде вищим за

коефіцієнт дисконтування. NPV негативний, коли дохід нижчий

від коефіцієнта дисконтування, NPV рівний нулю, коли дох ід до рівиюватиме коефіцієнтові.

Внутрішня норма дохідності (IRR — Internal rare of return) визначається як коефіцієнт дисконтування, за якого NPV проек- ту дорівнює нулю. У простих випадках IRR визначається ариф- метично: ■

IRR дорівнює r у рівнянні: - 500 +510/1+r= 0 ; IRR = r = 0,02, або 2%

Особливості операцій із надання і погашення...

Отже, коли б потоки платежів даного проекту дисконтувалися під 2 %, вони мали б нульовий NPV:

Для знаходження IRR проектів із ще більшими періодами по­токів платежів необхідно розв'язувати значно складніші рівнян­ня. Існує багато комп'ютерних програм, які розв'язують цю зада-

тю з точністю, що цілком задовільна для прийняття відповідного

рішення.

Для оцінювання інвестиційних проектів за допомогою моделі

IRR слід вибирати проекти з найвищим IRR і відмовлятися від

Проектів з IRR меншим, ніж ринкова норма прибутку для безри-

зикових активів.

Очікувана сучасна вартість потоку платежів

В описаних вище моделях передбачалося, що нам відо­мі точні потоки платежів тих чи інших проектів. Однак наспра-вді ми можемо визначити їх лише з певною ймовірністю. Це

пов'язано з безліччю факторів, що впливають на здійснення ін-

вестеційних проектів (наприклад, фактор циклу ділової актив-

ності). Одним із найпростіших методів оцінювання проектів є

метод визначення очікуваної сучасної вартості потоку платежів або ЕNPV, що дорівнює середньому значенню сучасних вартос­тей потоків платежів проекту, визначених на підставі оцінок їх

імовірності.

Приклад

Нехай якась компанія розглядає можливість купівлі облад­нання для виробництва пластмаси. Це обладнання коштує 10 000 грн і очікується, що термін його використання три роки. Оцінювання щорічного доходу не можна здійснити точно, тому що дохід залежить від стану відповідної галузі. Передбачається, що галузь може мати ажіотажне піднесення (І), нормальний стан (II) та стан спаду (III). Компанія має таку статистику:

Стан галузі	Рік
	0	1	2	3
(1)	-10 000	+ 5000	+ 7000	+ 9800
(11)	-10 000	+ 5000	+ 6000	+ 7000
(III)	-10 000	+ 3000	+ 3000	+ 2500

Для оцінювання проектів компанія використовує коефіцієнт

дисконтування 10 %. За ним NPV проектів становить:

Стан галузі	NPV
1	+ 7 690
II	+ 4 770
III	-2910

За оцінюванням певної незалежної організації, що прогнозує розвиток будівельної індустрії, ймовірності розглядуваних трьох станів цієї галузі такі:

Стан галузі	Імовірність
І	0,2
II	0,6
III	0,2

Очікуване значення NPV цього проекту обчислюється так:

Стан	Імовірність	NPV	Можливий NРV
І	0,2 х	+ 7690 =	+ 1538
II	0,6 х	+ 4770 =	+ 2962
III	0,2 х	-2910 =	-582
Результат			+ 3918 ENPV

Оскільки проект має позитивний очікуваний NPV (ENPV),він

може бути прийнятий інвестором.

Аналіз чутливості

Аналіз реального інвестиційного проекту ґрунтується на врахуванні багатьох оцінок (початкових витрат, необхідних для виконання проекту, тривалості його здійснення, щорічних пото­ків платежів, залишкової вартості, а також коефіцієнта дисконту -вання для обчислення сучасної вартості потоку платежів). Оці-нювання може бути зроблено для всіх цих факторів, потім проект аналізується за допомогою ENPV.

Для запобігання фінансовим втратам необхідно знати, наскі-льки пропоноване рішення про вкладення коштів чутливе до по­милок оцінювання факторів. Іншими словами, необхідно з'ясу-

вати можливу граничну помилку оцінювання.

Рішення про вкладення або невкладення коштів у певний про-ект приймається залежно від того, вище чи нижче нуля перебуває значення NPV цього проекту.

Отже, нуль є точкою повороту (рішення в ній змінюється на Протилежне).

Аналіз чутливості — це метод визначення того, на яку вели-

чину має змінитися оцінюваний фактор проекту (за умови, що

решта факторів не змінюються), щоб позитивний NPV зменшився

до нуля. Отже, якщо фактор зміниться на більшу величину, ніж

одржана в результаті аналізу чутливості, то початкове оціню-

вання проекту як прийнятного стане помилковим.

Приклад

Припустимо, що є такі оцінки параметрів якогось інвести­ційного проекту:

Початкові витрати — 1000 грн.

Термін виконання — три роки.

Щорічний дохід — 2000 грн.

Щорічні витрати — 1500 грн.

Коефіцієнт дисконтування — 10 %.

На підставі цих оцінок визначимо NPV проекту:

Параметри	Рік
	0	1	2	3
Початкові витрати	-1000
Дохід		+ 2000	+ 2000	+ 2000
Щорічні витрати	-1000	-1500	-1500	-1500
NI'V	-1000	+ 500	+ 500	+ 500

282

Дисконтуючи NPV грошових потоків при 10 %, одержимо очікуваний NPV проекту, ENPV = - 1000 + 500 А3-0,10=+243

(Аз - о,10 — стандартне позначення сучасної вартості постійного

потоку платежів в одну гривню щорічно з коефіцієнтом

дисконтування 10 %

Тепер послідовно знайдемо відхилення

кожного з факторів на таку величину, за якої ENPV зменшується до нуля (залиша-ючи всі інші фактори постійними).

Початкові витрати. Позначимо ці витрати символом х,тоді -х + 500 А3-0,10 = 0, звідки х = 1243. Отже, витрати можуть бу-ти не більшими 1243 грн, інакше рішення про інвестування в цей проект (тобто про позитивний ENPV) буде помилко-вим. Іншими словами, початкове оцінювання може вирости на 243 дол. США, або на 24,3 %.

Термін виконання. Позначимо його за х років, тоді:

1000 + 500 /А3-0,10⁼ 0. Знайдемо х, використовуючи лінійну інтерполяцію. Ми знаємо, що при х = З NPV = +243, при > х= = 2NPV = -1000 + 500А2-0,10=- 132. Отже, х зменшує NРV до нуля між другим і третім роками:

Тобто, якщо тривалість виконання проекту зменшиться на 0,65 року, або на 21,7 %, то початкове оцінювання інвестицій буде неправильним.

Доходи. Нехай щорічний дохід буде х, тоді

Отже, початкова оцінка може зменшитися на 98 гри на рік або на 4,9 %.

Щорічні витрати. Нехай вони будуть х, тоді

Рішення про прийняття даного проекту буде коректним, ко-ли щорічні витрати збільшаться порівняно з початково оціне-ними витратами не більше ніж на 98 грн на рік, або на 6,5 %.

Особливості операцій із надання і погашення... 283

Коефіцієнт дисконтування. Позначимо його як х, тоді

Використовуючи лінійну інтерполяцію при А3 - 0,20 ⁼ 2,11 та А3-0,25 ⁼ 1,95, знаходимо:

2,11-1,95

Отже, початково оцінений коефіцієнт можна збільшити на 13,4 %.

Наведемо загальний результат аналізу:

		Таблиця чутливості
Фактор	початкова оцінка	максимальне значення	макси­мальна зміна	відсоток Зміни
Початкові витрати	1000	1243	+ 243	+ 24,3
іермін виконання	3	2,35	-0,65	-21,7
Щорічний дохід	2000	1903	-98	-4,9
Щорічні витрати	1500	1598	+ 98	+ 6,5
Коефіцієнт дисконтування, %	10	23,4	+ 13,4	+ 134

Моделі інвестиційної діяльності в умовах невизначеності

Основою ризику, або невизначеності, є наше незнання того, які з різних можливих подій справді відбудуться. Напри-клад, якою буде ціна продажу блоку акцій через рік. Ризик, який розглядається, є ризиком неотримання доходів, которих очікують, інвестиційного портфеля або проекту. Невизна­ченість доходу інвестиційного портфеля є наслідком невизначе-ності доходів активів, які складають його. Ці активи можуть мати один або кілька ризиків, що класифікуються за чотирма основ-

ними категоріями — кредитний ризик, ризик доходів, ринковий

ризик та інфляційний.

Кредитний ризик. Кредитний ризик — це ризик зменшення або врати очікуваних доходів, викликаний невиконанням пози-

284

пальниками зобов'язань за кредитом. При цьому позичальники можуть взагалі відмовитися платити чи заплатити лише частину або виплатити пізніше обіцяного. Позичальники можуть бути не готовими до виплати або не здатними зробити це через якісь не-сподівані обставини. У будь-якому випадку кредитор матиме менший дохід, ніж обіцяний позичальником.

Ризик доходу. Для багатьох активів характерна зміна доходу, пов'язана зі специфікою активів. Так, наприклад, дивіденди, одер-жані інвестором, можуть змінюватися час від часу в широких межах через дивідендну політику емітента. Ризиком доходу на-зивається допустиме зменшення виплат доходу з активу.

Ринковий ризик. Доходи з багатьох активів (акції, нерухо-мість, іноземна валюта та ін.) відображають різницю між справ-жньою ціною активів та майбутньою ціною їх перепродажу. Рин-

ковим ризиком називається зменшення або втрата доходів

унаслідок зміни майбутньої ринкової ціни активу. Одним із важ-ливих ринкових ризиків є ризик зміни валютного курсу.

Інфляційний ризик. Усі реальні доходи зазнають інфляційно го ризику. Реальний дохід визначається як номінальний дохід мі нус очікуваний відсоток інфляції. Зменшення або втрата очікува-

них реальних доходів, викликаних змінами в очікуваній інфляція

називається інфляційним ризиком.

Отже, банк вибирає модель, за якою визначається ефектив-ність інвестиційного проекту і приймає загальне рішення щодо доцільності здійснення інвестиції. У випадку недостатньої ефек-тивності інвестиційного проекту банк може вжити заходів до оп-тимізації інвестиційного проекту через таку зміну його парамет-рів, яка дозволила б здійснити інвестиції. Наступним кроком після визнання інвестиції ефективною та доцільною буде оціню вання доцільності здійснення інвестування саме за допомогою кредитування, повністю або частково. Адже ціна кредиту,що формується з боку банку, може бути вищою за фінансову ефек-тивність інвестиційного проекту. Це призведе до відмови банкуу кредитуванні або до пропозиції часткового кредитування (за ра-хунок як коштів банку, так і коштів підприємства).

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

285

Особливості операцій із надання і погашення...

3. Які цінні папери є об'єктами банківського кредитування? 4. Дайте визначення інвестиційному кредитуванню. 5. У чому полягають особливості кредитування під нерухо­мім і.?

б Як оцінюється ефективність інвестиційних проектів?

7. Що таке факторинг і форфейтинг?

8. Розкрийте сутність лізингу та охарактеризуйте основні його

види.

9, Який порядок здійснення лізингових операцій? 10. У чому полягає сутність факторингу? 11.Охарактеризуйте види факторингу. 12.Охарактеризуйте зміст і послідовність здійснення форфей-

тингої операції.

13. Як можна розкрити термін «інвестиції»?

14Як очікувані темпи інфляції впливають на обсяг інвестицій?

15. Чим фінансові інвестиції відрізняються від реальних? .

16. Яке національне законодавство регулює сфери і об'єкти ін-

вестунання?

17. визначте зміст та значення експертизи інвестиційних проектів.

18.Охарактеризуйте банківські інвестиції та їх основні види.

19. Назвіть основні види банківського інвестування через кре­дитунання.

20. Дайте визначення інвестиційному кредитуванню.

21. Дайте визначення іпотечному кредитуванню.

22. Охарактеризуйте особливості інвестиційного кредитування на споживні потреби.

23. Перелічіть основні види витрат, що кредитуються банком під час довгострокового кредитування основних фондів.

24. Сформулюйте особливості державного кредитування на ін-вестиційні потреби суб'єктів госопдарювання.

25.Зробіть порівняльний аналіз основних методів визначення ефективності реальних інвестицій.

26. У чому полягають особливості оцінювання вартості об'єкта банком у випадку кредитування специфічних типів нерухомості?

1. Що таке споживчі кредити?

2. У чому полягає суть іпотечного кредитування?

Р

озділ

ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ З ВЕКСЕЛЯМИ

Після вивчення розділу Ви зможете:

-.з'ясувати закономірності тапорядок вексельного обігу; -скласти уявлення про роль та місце банків у вексельному обігу • розкрити механізм здійснення банками операцій у сфері век- сельного обігу; .

-зрозуміти основні обов'язки працівників .банку при здійсіненні

операцій з векселями.

11.1. ВЕКСЕЛЬ ТА ВЕКСЕЛЬНИЙ ОБІГ

Невід'ємним елементом сучасного грошового обігу є ви-ксель. Як платіжний засіб він може використовуватися для пога-шення заборгованості між ринковими суб'єктами, запобігаючи платіжній кризі. Водночас вексель є інструментом комерційного кредиту, що виступає у вигляді відстрочення платежу за надані товари та послуги.

У буквальному перекладі слово «вексель» (wechsel, changе exchange, cambio) означає «розмін». Час появи першого векселя

достанемо невідомий. Розвиток міжнародної торгівлі викликав

потребу в обміні місцевих грошей на іноземні, а незручності та небезпека транспортування реальних грошей зумовили потребу у здійсненні обмінної операції за допомогою спеціального доку мента: купець давав міняйлі (банкіру) певну суму в місцевій ва люті, отримуючи письмове зобов'язання останнього в тому, що його кореспонденту місці призначення виплатить клієнту еквіва-лент зазначеної суми в іноземній валюті. Подібний прообрз су-часного векселя існував ще в античні часи, однак найперший та-кий документ, знайдений істориками, було виписано в Італії у 1207 р. Крім того, існує письмова згадка про ще більш давній до кумент, виписаний у 1157 р. з таким текстом: «Отримано десять генуезьких лір із зобов'язанням сплатити їх у Тунісі».

287

Операції банків з векселями

Прообраз векселя функціонував у формі ордерів (наказів пла-тежу), позичкових листів, розписок про видані суми, різного роду забов'язань. І хоча в сучасному розумінні ці документи ще не можна назвати векселями, оскільки вони мали не кредитний, а комісійний характер, поява письмової форми оформлення угоди була першим кроком до їх перетворення у вексель.

Однією з причин поширення векселів в епоху Середньовіччя

стала наявність заборони канонічними статутами та цивільним законодавством стягнення процентів з наданих у користування

коштів. Так, на Латеранському соборі в 1179 р. папа Олександр III засудив стягнення процентів і виголосив, що винні у цьому позбавляються причастя і християнського поховання. У Пізі по-

становою міської общини у 1286 р. було заборонено особам, які

здійснювали кредитні операції, проживати у місті, громадянам — надавати їм притулок, а суддям — заслуховувати їхні скарги¹. Це призвело до того, що кредитні операції маскувалися під тор-

говельніі угоди, кошти надавалися під заставу, які оформлялися векселями, що, по суті, мали фіктивний характер.

Водночас активізація товарно-грошових відносин, розвиток

ярмаркової торгівлі розширили сферу застосування векселів. У

XV-XVI ст. купці вже мали можливість не лише переказати ко-

шти у місце проведення ярмарку, а й отримати кредит від банкіра

за допомогою виписування ним векселя без внесення реальних

коштів (у цьому разі вексель стає знаряддям кредиту), а також

доруучити банкіру отримати платіж за борговим зобов'язанням, надання йому за продані товари (в даному разі вексель відіграє роль засобу інкасування грошової суми).

Удосконалюється і текст векселя: у ньому з'являються імена того, хто виписує (трасанта) вексель, того, кому адресовано на-каз про оплату, отримувача коштів (ремітента) і пред'явника век-селя. Оскільки поширюється практика виставлення векселів на ІНШИХ банкірів та на боржників, з'являється необхідність в ак-

цепті векселя, який спершу здійснюється в усній формі при сві-

дках. У разі відмови боржника від оплати вексель міг бути опротестований, за процедурою, що доволі схожа на сучасну². Отже, до початку XVII ст. було відпрацьовано схему функціо­нування векселя, сформовано вексельні звичаї, на основі яких створюються законодавчі акти, що регулювали обіг векселів.

1 Лише в результаті тривалих дискусій у середовищі теологів та юристів дійшли ви-

сновку про те, то обмін грошей не є лихварством, атому може бути дозволеним.

2 У праці II. Рота «Исторія банковь» (СПб., 1877) є згадка про вексель, опротестова-ний ще у 1384 р.

288

289

Операції банків з векселями

Зокрема, перший із них— вексельний статут Болоньї — було ухвалено в 1569 р.

Значним недоліком середньовічних векселів, що гальмував поширення вексельного обігу, була надмірна залежність векселя від конкретних осіб та матеріальних відносин між ними. Через це утруднювалося передання векселя, строк перебування векселя в обігу був нетривалим³, а єдиними особами, що видавали векселі, були банкіри. Ситуація докорінно змінилась у XVII ст., після то го як було законодавчо легалізовано передавальний напис - ін-досамент. Першою письмовою згадкою про індосамент є неапо луганський закон 1607 р., яким заборонявся передавальний напис-на векселі. Індосамент було законодавчо визнано Ордонансом Людовіка XIV у 1673 р. Подальші вдосконалення вексельного за-конодавства, які, зокрема, відбиті у Вексельному статуті Лейпци-га 1682 р., Загальнонімецькому вексельному статуті 1847 р., бри танському Законі про вексель 1882 р., призвели до перетворення векселя у безспірне боргове зобов'язання, яке повністю відірване від свого матеріального підґрунтя, в інструмент, доступний прак-тично всім дієздатним особам.

У нашій країні вексельний обіг зародився у XVIII ст. у період петровських реформ. Особливого поширення він набув наприкі-нці XIX — початку XX ст., досягши в 1913 р. 71 % сукупного то варообігу Російської імперії, причому вексельні кредити коме р ційних банків сягнули 71,1 % вексельного обігу. Після приходу до влади більшовиків вексельний обіг було ліквідовано і тимча-сово відновлено лише на період проведення так званої нової еко-номічної політики. У 20-х роках у СРСР вексель активно викори стовувався в господарському обороті аж до кредитної реформи 1930—1932 рр., якою було ліквідовано комерційний кредит і об межено сферу використання векселя в зовнішньоекономічній ді-яльності відповідних радянських установ.

Розвиток міжнародних економічних відносин здавна вимагав уніфікації вексельного права. З цією метою проводилось кілька міжнародних конференцій, найвідомішою з яких стала Женевсь-ка конференція 1930 р. На конференції було прийнято конвенцію № 358, більш відому як Женевська вексельна конвенція. Цим до-кументом установлювався Уніфікований закон про переказі ін і век-селі і прості векселі, положення якого країни-учасниці зобов'яза-лися прийняти як національні вексельні закони. Крім цього,на

3 Цей строк залежав від часу, потрібного для доставки векселя. Згодом загально прийнятим став строк оплати векселя у 20-денний термін після подання.

конференції були прийняті Конвенція №359 про врегулювання

колізій законів про переказні та прості векселі, а також Конвенція №360 про закони про гербовий збір стосовно переказних та про-

стих векселів. У відповідність до женевських вексельних конвенцій привели своє законодавство більшість європейських та ряд інших країн світу, які формують женевську систему вексельного права. Разом

з тим у ряді країн вексельне законодавство ґрунтується на бри-танському законі про векселі (Вills оf Ехсhangе Асt) 1882р. До них належать Велика Британія, США, більшість членів Бри-танської співдружності націй. Ще ціла низка країн не приєднали-

ся ні до женевської, ні до британської системи вексельного права.

СРСР як учасник женевської конференції у 1936 р. приєднався

до женевських вексельних конвенцій, а 7 серпня 1937 р. було за-

тверджено Положення про переказний і простий вексель, який, за

винятком кількох пунктів, повністю збігався з Уніфікованим за-

коном про переказні векселі і прості векселі. Проте прийняття

цього документа не означало визнання комерційного кредиту,

тому появи векселя у внутрішньому господарському обороті до-велося чекати аж до кінця 80-х років.

Необхідність упровадження вексельного обігу закономірно

постала у зв'язку з переходом України від планово-розподільної

до ринкової системи господарювання. У прийнятому в червні

1991 р. Законі України «Про цінні папери та фондову біржу» век-

сель було легалізовано як цінний папір, що «може випускатись і

обертатись» у країні. Остаточно ж відкрило шлях до активізації

вексельного обігу прийняття Верховною Радою України Поста-

нови «Про застосування векселів у господарському обороті

України» від 17 червня 1992 р., у якій визнається прихильність до

стандартів Женевської вексельної конвенції 1930 р.

Загалом вексельне законодавство України складається з Же-

невської конвенції 1930 р., якою запроваджено Уніфікаційний за-

кон про переказні векселі та прості векселі, з урахуванням засте-

режень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та Женевсь­кої конвенції 1930 р. про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 р. про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 р., Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфіко-ваний закон про переказні векселі та прості веселі», Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції

Б

290

анківські операції

1930 р. про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі», Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів», Закону Укрї-ни «Про обіг векселів в Україні» від 5 квітня 2001 р.

Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лю-того 2006 р. визначає вексель як цінний папір, який посвідчує безу-мовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму влас-никові векселя (векселедержателю). Також законом передбачено функціонування векселя виключно у документарній формі.

За способом використання векселі поділяють на прості і пере казні.

Простий вексель означає зобов'язання однієї особи виплати-ти зазначену суму коштів іншій особі за поставлені товари чи на-дані послуги.

Переказний вексель є наказом позичальникові виплатити пев-ну суму коштів пред'явникові векселя.

Залежно від характеру угод, що спричинили появу векселя, розрізняють комерційні та фінансові векселі.

Комерційний вексель з'являється в обігу в результаті реальної угоди з купівлі-продажу цінностей, виконаних робіт, наданих по слуг. Звідси походять синоніми комерційного векселя: товарний, торговельний.Фінансовий вексель виникає у результаті фінансової операції

і засвідчує отримання грошової позики. Закон України «Про обіг векселів в Україні» фактично виводить фінансові векселі з право-вого поля держави, визначивши, що «видавати перекази і і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактич-но поставлені товари, виконані роботи, надані послуги», ствер-джуючи виключно товарний характер векселя. В обігу, однак, можуть з'являтись і фіктивні, безгрошові векселі, до яких нале-жать так звані дружні, бронзові, підроблені векселі.

Підроблений вексель — це вексель, у якому міститься підроб-лений підпис векселедавця, або акцептанта, фальсифіковано век-сельну суму чи строк погашення. Підроблення здійснюєть з метою отримання коштів у банку під даний вексель.

Дружній (приятельський) вексель також не передбачає реа-льної кредитної операції. Він акцептується з метою надання до-помоги в отриманні кредиту під вексель неплатоспроможній осо-

бі. Як правило, обидва суб'єкти угоди акцептують векселі один

на одного для того, щоб згодом отримати під них кредит у банку.

291

Операції банків з векселями

Такі векселі, коли кілька суб'єктів є то векселедавцем (платни-ком), то векселедержателем (покупцем), називають зустрічними.

Однак зустрічні векселі не завжди є фіктивними (дружніми чи

бронзовими), оскільки вони можуть з'являтись і в результаті реа-

льних торговельних відносин між контрагентами.

Бронзовий (дутий, вигаданий) вексель виписується на ім'я

неіснуючої або заздалегідь неплатоспроможної особи. Метою подібної операції є отримання кредиту чи збільшення заборгова-

ності неплатоспроможної особи для того, щоб майно банкрута

залишилось у близьких йому осіб, замість того, щоб перейти у

власність реальних кредиторів. На відміну від дружнього вексе-

ля у якому особа, що його акцептувала (підписала), бере на себе

вексельні зобов'язання, бронзовий вексель виникає для обману

кредеторів. Проблема, однак, у тому, що, незважаючи на еконо-

мічну дефектність дружніх та бронзових векселів, у них немає

юридичних дефектів, оскільки підписи не фіктивні, наявні усі ре-

квізити. Це вимагає підвищеної уваги з боку працівників банку щодо здійснення вексельного кредитування.

Економічна сутність векселя полягає в такому: 1. Вексель — це свідоцтво боргу. Право власності на вексель зумовлює право на зобов'язання, покладені в основу векселя, а

вексель є символом цих зобов'язань під час надання, обігу та ви-

конання останніх. Реалізація прав, що випливають з векселя, мо-

жлива лише по його пред'явленні, а у разі втрати векселя вимоги

до боржника реалізують через складну судову процедуру. 2.Вексель — це грошове зобов'язання. Предметом вексельно-го забов'язання можуть бути лише гроші. 3.Вексель є абстрактним борговим зобов'язанням, тобто неза-

лежним від причин виникнення боргу, відносин між суб'єктами

вексельної операції, часу і місця здійснення угоди. У тексті век-селя немає положень, які б пов'язували оплату векселя з вико-нанням умов товарної угоди. Відповідальність за векселем не за­лежить від матеріальної основи, тобто безпосередніх боргових забов'язань, що спричинили появу векселя. Так, боржник за век-селем забов'язаний виплатити суму боргу будь-якому пред'явни­кові векселя, зазначеному в тексті вексельного бланка, навіть за наявності підстав відмовитися від оплати за товарною угодою,

наприклад через непоставку, недопоставку, некондиційність то-

веру тощо і навіть якщо гроші помилково було сплачено раніше. Пред'явником векселя твердо переконаний в оплаті векселя, і його інтереси ніяк не перетинаються зі стосунками постачальника то-веру та його покупця.

Операції банків з векселями

293

292

4. Вексель — це безспірне боргове зобов'язання. Особа, що є

платником за векселем, жодним чином не може ухилитися від сплати боргу чи продовжити термін використання кредиту.

5. Вексель — це безумовне боргове зобов'язання. Платіж вексельної суми має бути здійснений незалежно від причин виставлення векселя, навіть якщо в тексті векселя міститиметься загадка про котрийсь із документів, що лежав в основі появи векселя.

6. Вексель є письмовим документом, виписаним строго за встановленою формою і не може існувати поза письмовою фор- мою. Тобто ні усна заява боржника при свідках про визнання боргу, ні аналогічне визнання, записане на магнітних носіях іyфор- мації, не має сили векселя¹. До втрати сили векселя призводить і порушення в заповненні його змісту. Іншими словами, все у тек- сті векселя, що не відповідає встановленим вимогам, вважаєтьсяненаписаним.

Перелічені ознаки векселя відрізняють його від інших борговихзобов'язань. Однак економічна сутність векселя може бути реалізована лише за наявності строгих і недвозначних регулюючих

норм, котрі впорядковують відносини між суб'єктами векесесльноїугоди. Сукупність таких норм утворює вексельне право, яке має певні відмінності від цивільного права. Принципова відмінність полягає в тому, що вексельне право має прецептивний, тобто настановний, характер; ним заборонено все, що не дозволено.Зокрема, не існує можливості тлумачення вексельного закону, скасуван-

ня його настанов іншими законами, не приймаються заперечення боржника проти сплати коштів власникові векселя (виняток може бути зроблений лише у випадку, коли кредитор купував вексель з метою завдати збитків боржнику за векселем). Строгий характер вексельного права має на меті компенсувати ту простоту,з якою вексель потрапляє в обіг: на відміну від інших цінних паперів емісія векселя не передбачає процедури державної реєстрації, будь-яких вимог до емітента, окрім наявності право- чи дієздатності. Як зазначалося, вексельне право приділяє значну увагу формальній стороні заповнення векселя. Для визнання документа векслем він повинен містити ряд елементів, які називають обов'язко-віти реквізитами векселя. Згідно з Уніфікованим законо про переказний вексель і простий вексель переказний векселі, повинен містити вісім, а простий вексель — сім обов'язкових реквізтів, які перелічені у табл. 11.1. Зразок заповнення вексельних бланків, відповідно переказного і простого векселів, дається на рис. 11.1 і 11.2

С>иос1 поп Є8І іп сатЬіо, поп езі іп типсі (лат.) — чого немає у векселі, то не ІОІІУІ

Розглянемо обов'язкові реквізити векселя:

1. Вексельна мітка, тобто найменування «вексель», включене

у текст документа на мові, якою складено вексель. З метою утруд­нення перетворення невексельного зобов'язання у вексель слово «вексель» зазначається двічі: у лівому верхньому куті і в тексті документа, наприклад словами «заплатіть проти цього вексе ля...», «платіть за цим переказним векселем...»).

2. Простий і нічим не зумовлений наказ (для переказного век-селя) або зобов'язання (для простого векселя) сплатити певну су­му. У векселі має бути зазначена конкретна точна сума (не допу-скається заповнення на кшталт «приблизно три тисячі гривень» чи «шість-сім тисяч євро»).

ОБОВ'ЯЗКОВІ РЕКВІЗИТИ ПЕРЕКАЗНОГО

І ПРОСТОГО ВЕКСЕЛІВ ЗГІДНО З ЖЕНЕВСЬКОЮ

ВЕКСЕЛЬНОЮ КОНВЕНЦІЄЮ 1930 р.

Таблиця 11.1

І ПРОСТОГО ВЕКСЕЛІВ ЗГІДНО 3 ЖЕНЕВСЬКОЮ ВЕКСЕЛЬНОЮ КОНВЕНЦІЄЮ 1930 р.
1. Найменування «Вексель»	1. Найменування «Вексель»
2. Простий і нічим не обумовлений наказ сплатити певну суму	2. Просте і нічим не обумовлене зов'язання сплатити певну суму
3. Найменування платника	3. Зазначення строку платежу
4. Зазначення строку платежу	4. Зазначення місця платежу
5. Зазначення місця платежу	5. Найменування того, кому або за наказом кого має бути здійсненії») платіж
6. Найменування того, кому або за наказом кого має бути здійснений платіж	6. Дата і місце складання векселя
7. Дата і місце складання векселя	7. Підпис векселедавця
8. Підпис векселедавця

Якщо вексельна сума позначена словами і цифрами, то в разі розбіжності між цими позначеннями вексельною сумою вважає ється цифра, написана літерами. Якщо ж у переказному векселі сума позначена кілька разів — або літерами, або цифрами то у випадку розбіжності між цими позначеннями вексельною сумою вважається лише менша сума.

295

Операції банків з векселями

У переказному векселі, який підлягає оплаті за поданням або

у такий то термін від подання, векселедавець може обумовити,

що на вексельну суму нараховуватимуться проценти. У будь-

якому іншому випадку така умова вважається ненаписаною.

Процентна ставка має бути вказана у векселі. За відсутності та-

кої вказівки умова вважається ненаписаною. Відсотки нарахо-

вуються з дня складання переказного векселя, якщо не вказана

інша дата.

3.Найменування платника. У тексті векселя зазначаються реквізити юридичної особи або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи ,а також їхні адреси. Допускається присутність у век-

селі назв кількох платників (як і кількох векселеотримувачів), однак позначення вексельної суми має бути єдиним. 4. Зазначення строку платежу. Існує кілька варіантів вира-ження строку платежу за векселем (строку векселя):

• на визначений день, місяць, рік. Наприклад — «21 січня 2007 р.». Якщо конкретне число місяця не зазначено, то строк

платежу настає в останній день цього місяця. Якщо строк векселя

припадає на неробочий день, то платіж за векселем має бути

здійснений у перший наступний за ним робочий день;

• через певний термін після дати складення, наприклад «через два місяці». Можливі такі позначення, як «на початку травня»,

"в середені червня», «наприкінці грудня», що означає, відповідно, перше, п'ятнадцяте й останнє числа місяця;

• за поданням. День подання векселя до оплати і буде строком векселя, причому вексель має бути поданим до оплати протягом

року під дати складання;

• через певний термін після подання векселя. Відлік строку платежу починається з дня подання векселя. Як і в попередньому випадку, максимальним терміном погашення векселя є один рік з дати його складання.

5.Зазначення місця платежу. Місце оплати векселя може бу­та за місцем перебування чи проживання платника або ж не збі-гатися з ним. Позначається назва населеного пункту, у якому має проводитись оплата векселя. Закон не передбачає детальних ви-

мог щодо місця платежу, проте деталізація дає змогу уникнути

можливих непорозумінь. Наприклад, визначення місцем платежу

м. Ямпіль може призвести до того, що вексель буде презентовано

у Вінницькій обл., а платник готуватиметься до оплати у Сумсь-

кій обл. Для полегшення процедури оплати дозволяється також

зазначити назву юридичної особи, де буде здійснено платіж, на-

приклад приміщення біржі, банківської установи тощо.

296

Місце платежу, позначене у векселі, є єдиним для усієї век сельної суми, тобто написи на зразок «заплатіть 1 000 грн у Ка неві і 2 500 грн у Черкасах» роблять вексель недійсним.

6. Найменування того, кому або за наказом кого має бути здійснений платіж. Зазначається повна або ж скорочена назва організації, прізвище та ім'я фізичної особи, які є першим вексе леодержувачем. При цьому помилки у назві першого векселеоде-ржувача (наприклад, Нагорняк замість Нагірняк, «Ай Пі» замість. «Ай Пе») не позбавляють вексель сили, хоч і створюють певні труднощі для останнього власника векселя. Переказний векселі. може бути виданий за наказом самого векселедавця, на самого векселедавця, а також за рахунок третьої особи.

1 .Дата і місце складання векселя. Вексельна дата зазначається один раз у вигляді числа місяця та року поруч із зазначен-ням місця складання векселя, а позначення на зразок «на Івана Купала», «в третій понеділок серпня» роблять вексель недійс-ним. Наявність датування векселя дає змогу визначити строк платежу та наявність у векселедавця дієздатності на моммент складання векселя. Невідповідність між фактичною вексельною датою і датою, зазначеною у векселі, не позначається на силі векселя.

Місце складання векселя позначається у вигляді конкретної географічної назви, однак фактичне місце може і не збігатися з місцем, указаним у векселі. Важливість даного реквізиту полягаєу наявності правила, за яким у разі неточності позначення місця платежу останнім вважається район місця складання векселя.

8. Підпис того, хто видає документ. Підписом особа підпи- рджує, що текст векселя відповідає її волі, тому без такого підпи су вексель не має сили. Підпис учинюється рукописним способом і власноручно (механічне відтворення підпису не допускається) фізичною особою; керівником і головним бухгалтером підприемства — юридичної особи з відбитком печатки (при цьому назва підприємства може бути продубльована штемпелем).

Підпис на векселі може бути вчинений і не особою, яка видає документ, а уповноваженою особою. Уповноважена особа повинна вписати у вексель ім'я і прізвище особи, від якої видається цей вексель, і завірити свій підпис. На векселі проставляється напис «за довіреністю», «як уповноваоїсений» тощо, без чого відповідальність за векселем нестиме уповноважена особа.

Наявність зазначених реквізитів є обов'язковою для того, щоб документ мав силу векселя. У Женевській вексельній конвенції зроблено лише три винятки:

297

Операції банків з векселями

• коли у тексті векселя не вказано вексельного строку, вексель вважається таким, що підлягає оплаті за поданням;

• у разі відсутності особливої відмітки місце, зазначене поруч з найменуванням платника, вважається місцем платежу, а також

місцем проживання платника;

- вексель, у якому не зазначене місце його складання, вважа-

ється виписаним у місці, вказаному поруч з назвою векселедавця.

Вексельний текст може містити і низку інших елементів, од-

нак їх наявність чи відсутність не позначається на силі векселя,

хоч і може утруднити його обіг.

Уніфікований закон залишає у компетенції національного за-

конодавства відображення специфічних аспектів вексельного

обігу у тій чи іншій країні. Особливості обігу векселів в Україні

визначає Закон «Про обіг векселів в Україні». У ньому, зокрема,

визначено:

Векселі складаються у документарній формі на спеціальних

бланках з відповідним ступенем захисту від підроблення і не мо-

жуть бути переведені у бездокументарну форму (знерухомлені). Вексель, який видається на території України і місце пла-тежу за яким також є на території України, складається держав­ною мовою. Найменування трасанта або векселедавця, інших зо-бов'язаних за векселем осіб заповнюється тією мовою, якою

визначено офіційне найменування в їх установчих документах.

Зобов'язуватися та набути права за переказними і простими векселями на території України можуть юридичні та фізичні особи. Видавати переказні і прості векселі можна лише для офор-млення грошового боргу за фактично поставлені товари, викона­ні роботи, надані послуги. Зокрема, на момент видачі переказно-го векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинна мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої має бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем. Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів

обов'язково відображається у відповідному договорі.

Векселедавець зобов'язаний вести реєстр виданих векселів.

Зміни до тексту векселя можуть вноситися з ініціативи його

держателя виключно векселедавцем (трасантом) через закрес-

лення старого реквізиту та написання нового із зазначенням дати

внесення змін та підписанням. Держатель векселя повинен дати

згоду на внесення змін до тексту векселя, написавши на зворот-

ному боці векселя слова «відповідно до змін» із зазначенням дати

внесення змін та підписанням згідно з вимогами цього Закону. У

298

разі зміни строку платежу за переказним векселем держатель ве-кселя повинен отримати згоду (акцепт) трасата на оплату векселя

відповідно до нового строку. Якщо акцепт уже було здійснено

раніше, держатель векселя повинен одержати додаткову згоду акцептанта відповідно до нового строку. Якщо держатель векселя, який погодився на внесення змін до тексту векселя, бажає зберегти відповідальність попередніх індосантів, він повинен одержати їх згоду. У противному разі попередні індосанти несуть відповідальність таку, як і до внесення змін.

^ Платіж за векселем на території України здійснюється тільки в безготівковій формі.

^ Сума векселя, виражена в іноземній валюті, на території України може бути сплачена в національній валюті України за курсом НБУ на день настання строку платежу чи в іноземній ва люті з додержанням вимог валютного законодавства України. Це положення застосовується і в тому разі, коли векселедавцем (тра сантом) обумовлено, що платіж здійснюється у визначеній у век- селі валюті.

Незважаючи на практично ідентичність реквізитів простого та переказного векселів, порядок їх обігу має відмінності.

Простий вексель слугує для оформлення відносин боргу за реалізовані в кредит товари (надані послуги), видані грошові ко шти. У складанні простого векселя беруть участь дві особи: бор жник і кредитор. Боржник (векселедавець) виписує вексель, у якому зобов'язується виплатити суму боргу у зазначений термін, підписує його і передає своєму кредитору (векселедержателю).

Коли простий вексель є свідоцтвом боргу, що також дає його власнику можливість достроково вилучити капітал, переказний вексель (тратта) призначений для переміщення коштів від од нієї особи до іншої. Як правило, у складанні переказного векселя беруть участь три суб'єкти:

—кредитор {трасант, векселедавець) — особа, яка виставляє вексель з наказом здійснити платіж;

—боржник {трасат, платник) — особа, яка отримує наказ заплатити;

—ремітент (векселедержатель, перший покупець векселя) особа, на користь якої видано вексель.

Рис. 11.3 ілюструє обіг переказного векселя. Наприклад, сіль- ськогосподарське підприємство «Гроно» поставило партію моло ка маслозаводу «Маска» на суму 7 тис. грн з умовою оплати че рез два місяці (1). Згідно з попередньою угодою маслозавод зобов'язався реалізувати вершкове масло на таку саму суму Тор

299

Операції банків з векселями

говому дому «Комета», погодившись надати своєму контрагенту

комерційний кредит строком на два місяці. У даному прикладі

маслозавод (трасант) виписує переказний вексель (тратту) і разом

з партією масла направляє його торговому дому (трасату) для ак-

цептування(2).

4

Рис. 11.3. Обіг переказного векселя з трьома учасниками

Акцепт (від ассіреге (лат.) — приймаю) означає згоду плат­ника оплатати вексель, взяття ним зобов'язань за векселем. Він учиняється написом «акцептовано», «заплачу» тощо та підпи-сом боржника в лівому боці лицьового боку векселя, після чого акцептант стає основною зобов'язаною за векселем особою, Слід наголосити на тому, що, попри надзвичайне значення ак-цепту, даний реквізит не належить до переліку обов'язкових. Це означає, що вексель може функціонувати і без акцепту, напри-клад, коли векселедержатель упевнений у платоспроможності і порядності трасата. Проте в такому разі для реалізації своїх ви-мог векселедержатель не зможе скористатись силою вексельно-

го права.

4 Можливий випадок обігу переказного векселя з двома учасниками. Зокрема, тра-сант призначити платником за векселем (трасатом) самого себе. Постачальник

продукції також має можливість виписати вексель власному наказу, виступаючи одночасно ремітентом і трасантом. За своєю сутністю та механізмом обігу подібні векселі доволі схожі на простий вексель, однак складені у формі наказу.

Склад документів, які підлягають інкасуванню.

Документи, які використовуються в міжнародній торгівлі, по-діляють на фінансові та комерційні.

Термін «фінансові документи» включає прості векселі, пере-казні векселі, чеки, платіжні вимоги та інші подібні документи, які використовуються для одержання платежу. Термін «комер-ційні документи» включає рахунки, відвамтажувальні документи, документи про право власності, інші подібні документи або якісь документи, що не є фінансовими.

Залежно від видів документів, що підлягають інкасуванню, виокремлюють:

1. Чисте інкасо — це інкасування через банк суми, що нале- жить отримати від покупця проти вручення пакета фінансових документів (векселів, чеків та інших), що не супроводжуються комерційними документами.

Найпоширенішим документом є тратта. Згідно з чистим інкасо, комерційні (транспортні) документи, які належать до тратти, мо-жуть бути передані і відправлені безпосередньо імпортеру, мина-ючи банк. Коли коносамент, або транспортний документ, переда-ється безпосередньо імпортеру, імпортер стає власником товаро-розпорядчих документів. Ці транспортні документи називають, та-кими, що «безпосередньо передаються». Індосамент перевізника| або банку-ремітента (інкасуючого банку) в таких випадках не обов'язковий. У цьому випадку імпортер стає власником товарів

до оплати або акцепту тратти через оплату транспортній компанії

фрахту (якщо фрахт сплачує покупець) і відповідних витрат. Отже, роль банку експортера (банку-ремітента) полягає лише в переси-ланні тратти інкасуючому банку для оплати або акцепту.

2. Документарне інкасо — це доручення своєму банку про ін- касування певної суми, що належить отримати від покупця проти вручення пакета документів:

— фінансових документів, що супроводжуються комерційни-

ми документами;

— комерційних документів, що не супроводжуються фінансо-

вими документами.

Види і кількість примірників документів мають визначатися вимогами країни-імпортера. Якщо цих даних немає у зовніш-ньоторговельному контракті, то експортер повинен завчасно з'ясувати ці питання у консульському представництві країни-імпортера.

До таких документів можуть належати:

• термінова тратта або тратта на пред'явника;

• коносамент або інший транспортний документ;

• комерційні рахунки-фактури або інвойс;

• свідоцтво про походження;

• страхові поліси або сертифікати тощо.

Інкасова форма розрахунків регулюється стандартними між-народними правилами, які сформульовані Міжнародною торго-

вою палатою у спеціальному документі — Уніфікованих прави-

лах для інкасо (Uniform Rules for Collections — URC). Чинною на

даний час є публікація МТП № 522, видана в 1996 р. У банківсь-кій практиці вона відома як URC № 522.

Практично всі банки світу дотримуються цих правил, які зручні тим, що дають однозначне тлумачення термінів і питань, які виникають у практиці розрахунків з використанням інкасо.

Відповідно до них постачальник-експортер після відванта-ження товару імпортерові передає в обслуговуючий його банк

комерційні та фінансові документи. Банк перевіряє документи і пересилає їх банку імпортера. Банк імпортера передає документи покупцеві-імпортерові і в разі згоди клієнта з оплатою списує

суму з його рахунку. Після переказування коштів від банку імпо-ртера до банку експортера останній розраховується з постачаль-ником-експортером.

Згідно з Уніфікованими правилами в угоді за документарним інкасо беруть участь:

Принципал, довіритель (Drawer) — клієнт, який доручає

операцію інкасування своєму банку.

Як правило, довірителем є продавець товару (підрядчик, ви-конавець робіт чи надання послуг) за зовнішньоекономічним до-говором.

Основні дії принципала:

-- підписання зовнішньоекономічного договору, який перед-бачае використання інкасо як форми розрахунків; -- відвантаження товару перевізникові; -- отримання від перевізника транспортних документів; -- подання інкасового доручення (collection order) і докумен-тів для інкасування.

Банк-ремітент (Remitting bank) — банк, якому принципал доручає операцію інкасування.

Зазвичай банком-ремітентом є банк, який обслуговує поточ-ний рахунок довірителя, або інший банк, розташований у країні

довірителя.

Основні дії банку-ремітента:

-- перевірка відповідності документів інкасовому дорученню;

• призначення інкасуючого банку, якщо такий не був при-значений принципалом;

• пересилання документів в інкасуючий банк;

• зарахування платежу на рахунок принципала.

• Інкасуючий банк (Collecting bank) — будь-який банк, який не є банком-ремітентом, та бере участь в операції виконання ін-касового доручення.

Інкасуючим банком, як правило, призначається банк, з яким банк-ремітент уклав договір про інкасування, або банк, який має кореспондентські відносини з банком-ремітентом.

Як правило, інкасуючий банк зазначається як принципал в ін- касовому дорученні. У разі відсутності такого позначення банк ремітент може самостійно вибрати для інкасування який-небудь. банк, який розміщений у країні платника.

Основні дії інкасуючого банку:

• перевірка відповідності документів інкасовому дорученню;

• підтвердження отримання документів;

— направлення повідомлення про платіж/акцепт/відмову від

платежу/відмову від акцепту;

— переказ платежу у банк-ремітент.

Якщо інкасуючий банк уповноважений на подання документів платникові, він також виконує дії, які входять в компетенцію презентуючого банку.

• Презентуючий банк (Presenting bank) — це інкасуючий банк, який подає документи платникові.

Як правило, презентуючим банком є банк, який обслуговує поточний рахунок платника або інший банк у країні платника. Основні дії презентуючого банку:

• перевірка відповідності документів інкасовому дорученню;

• підтвердження отримання документів;

• пред'явлення платникові отриманих на інкасо документів;

• пред'явлення тратт для акцепту;

• пред'явлення тратт і простих векселів для платежу;

• передання документів платникові;

• направлення повідомлення про платіж/акцепт/відмову від платежу/відмову від акцепту;

• переказування платежу в банк-ремітент;

• пересилання акцептованих тратт у банк-ремітент;

• протест за відмову від акцепту;

• протест за відмову від платежу.

• Платник (Drawee) — особа, якій повинні надати документи для платежу або акцепту.

Зазвичай платником є покупець товарів (замовник робіт чи послуг) зa зовнішньоекономічним договором.

Основні дії платника:

-- перевірка відповідності отриманих документів умовам зов-нішньоекономічного договору; -- платіж проти наданих документів;

-- платіж за пред'явленими до платежу траттами і простими

векселями.

Умови передання документів. Основними умовами документарного інкасо є: -- «документи проти платежу»; -- документи проти акцепту», «Документи проти платежу» (documents against payment) -- умови інкасового доручення, які передбачають передання документів проти платежу, який може бути здійсненим: -- негайно;

-- за першим поданням; -- за надходженням товару, «Документи проти акцепту» (documents against acccptance) умови інкасового доручення, яке передбачає передання документів проти акцепту тратти або виписки простого векселя

(строкового або такого, що підлягає оплаті в певний період від дати акцепту). Платником (трасантом) може бути покупець, банк

покупця.

Загалом механізм міжнародних розрахунків за допомогою до-

кументарного інкасо включає такі етапи: 1. Укладення зовнішньоекономічного контракту.

2. Відвантаження експортером товару.

3. Одержання експортером документів від транспортних ор-

ганізації.

4. Подання експортером комплекту документів у разі інкасо-

вого доручення.

5. Пересилання банком-ремітентом документів банку країни-

імпортеера.

6. Передання банком-інкасатором документів платникові для перевірки і платежу або акцепту векселя, залежно від інструкції в

інкасовому дорученні. Передання документів платникові може

бути здійснене через інший презентуючий банк. 7. Оплата платником документів.

8. Переказування суми банком платника банку-ремітенту.

9. Зарахування банком-ремітентом суми на рахунок експор-

тера.

Банки, які надають учасникам зовнішньоекономічної діяльно-сті послуги щодо інкасування, несуть відповідальність лише за пересилання і пред'явлення отриманих від клієнта документів, а також за переведення клієнту одержаних за пред'явленими доку-ментами грошових коштів. Банки не мають власних зобов'язань щодо здійснення акцепту або платежу у випадку, якщо платник не хоче або не має можливості виконати свої зобов'язання стосо вно інкасо.

Переваги та недоліки інкасової форми розрахунків. Переваги для експортера:

• більша надійність, ніж у розрахунках за допомогою перека-зування, оскільки до здійснення платежу або акцепту товаросуп-роводжувальні документи не видаються покупцеві;

• можливість безпечної доставки товаророзпорядчих доку-ментів імпортерові;

• можливість доручити банку здійснення протесту тратт у випадку відмови імпортера від акцепту або платежу;

• можливість дострокового, до остаточної оплати товарів по-купцем, поповнення оборотних коштів через дисконтування в банку акцептованих покупцем тратт.

Переваги для імпортера:

• оплата товарів тільки проти документів, які засвідчуючи фактичне виконання експортером своїх зобов'язань стосовно від-вантаження товарів;

• отримання документального підтвердження відповідності відвантажених товарів умовам зовнішньоекономічного договору до здійснення платежу;

— менші затрати, ніж за акредитивної форми розрахунків. Недоліки для експортера:

• додаткові витрати часу, необхідні для пересилання перед-бачених умовами інкасо документів;

• ризик, пов'язаний з можливою відмовою імпортера від оплати.

Значний розрив у часі між відвантаженням товару та одер-жанням валютного виторгу є певним органічним недоліком інка-сової форми розрахунків.

Відсутність в експортера яких-небудь гарантій платежу є при-чиною того, що документарне інкасо, як правило, використову-ється для здійснення розрахунків за зовнішньоекономічними до-говорами з покупцями, які мають сталу ділову репутацію і є резидентами держав з невисоким політичним й економічним ри-зиком.

409

14.3. МІЖНАРОДНИЙ ДОКУМЕНТАРНИЙ АКРЕДИТИВ

Документарний акредитив — це угода, відповідно до якої банк (банк-емітент), діючи на прохання і на підставі ін- струкцій клієнта (заявителя акредитива) або від його імені, бере на себе зобов'язання здійснити розрахунки з третьою особою ренефіціаром) проти наданих такою особою документів. У міжнародних торговельних розрахунках використання до-

кументарних акредитивів здійснюється із застосуванням єди- них стандартизованих правил і процедур, які викладені в Уніфі-

кованих правилах і звичаях для документарних акредитивів (Uniform Customs and Practice for Documentary Credits).

Чинною на даний час є публікація МТП № 500 у ре-

дакції 1993 р. У банківській практиці вона відома як UCPDC

№ 500.

Згідно з UCPDC № 500 документарним акредитивом визна-

ється будь-яка угода, через яку банк (банк-емітент), діючи на

прохання і відносно до інструкцій клієнта (заявника акредитива)

або від свого імені:

• надає повноваження іншому банкові здійснити такий платіж, оплатити й акцептувати переказні векселі (тратти);

• надає повноваження негоціювати (купити або дисконтувати)

іншому банкові — проти передбачених документів, якщо дотри-

мані всі умови акредитива.

Акредитиву як особливій формі міжнародних розрахунків притаманні такі ознаки, як абстрактність, умовність і суворий

формалізм.

Абстрактність акредитива полягає в його відособленості від договору купівлі-продажу або іншого договору, на якому він

може бути оснований. Зобов'язання банку за акредитивом є са-

мостійним і не залежить від взаємовідносин сторін за зовніш-

ньоекономічним договором. Абстрактність зобов'язань щодо

акредитива зберігається навіть у тому випадку, коли в тексті ак-редитива міститься пряме посилання на зовнішньоекономічний

договір.

Умовність акредитива полягає в тому, що зобов'язаність бан-

ку здійснити розрахунки за акредитивом виникає лише в тому ра-зі, коли бенефіціаром будуть виконані всі умови акредитива. Та-

кими умонами є насамперед вимоги до складу документів і строків їх подання. Банк мусить виконати свої зобов'язання за

акредитивом тільки тоді, коли пред'явлений бенефіціаром ком-плект документів є оформленим у повній відповідності до умов акредитива і відсутні будь-які розбіжності між поданими доку-ментами. Будь-яке відступлення бенефіціара від умов акредпти-ва, навіть, здавалося б, незначне, є підставою для відмови банку від здійснення платежу.

Суворий формалізм акредитива полягає в тому, що вимоги про обов'язкове виконання зобов'язань за акредитивом грунту-ються виключно на документах і ніяк не пов'язані з зовнішньо-

еКОНОМІЧНИМ ДОГОВОРОМ, ЯКИЙ Є ОСНОВОЮ ЙОГО ВІДКРИТТЯ. Якщо

відвантажені бенефіціаром товари виявляться низької якості, або їхні фактичні характеристики не відповідатимуть характе-ристикам, відображеним у поданих у банк документам, банк усе-таки зобов'язаний здійснити розрахунки з бенефіціаром, якщо подані документи відповідають умовам акредитива.

Документарні акредитиви широко застосовуються для розра-хунків у зовнішньоекономічній діяльності завдяки виконанню одночасно трьох різних функцій: розрахункової, забезпечуваль-ної та кредитної.

Розрахункова функція — основна функція акредитива. За

своїм економічним змістом акредитив насамперед призначени

для обслуговування торговельних розрахунків.

Забезпечувальна функція — функція, завдяки якій акредитив є не тільки формою розрахунків, а й інструментом страхування ризиків у зовнішньоекономічній діяльності. Сторони зовніш-ньоекономічного договору, які здійснюють розрахунки за допо-могою акредитива, мають можливість не залучати додаткових інструментів забезпечення, таких як гарантія, поручительство або застава.

Кредитна функція — це функція, яка надає акредитивній фор-мі розрахунків додаткову привабливість, оскільки при різних ви-дах акредитивів з'являється можливість кредитування як імпор-тера, так і експортера.

Унікальне поєднання в акредитиві розглянутих функцій дає змогу значно знизити ризики, які виникають у зовнішній тор-гівлі.

Учасники акредитивної форми розрахунків

• Заявник акредитива (Applicant) — особа, на прохання і від-

повідно до інструкцій якої банк (банк-емітент) бере зобов'я зання

здійснити розрахунки з третьою особою (бенефіціаром).

Як правило, заявником акредитива є покупець товарів (замов-ник робіт або послуг) за зовнішньоекономічним договором.

Основні дії заявника акредитива:

-- підписання зовнішньоекономічного договору, який перед-бачає використання акредитива як форми розрахунків; -- подання заяви на відкриття акредитива; -- переказування банку-емітенту суми платежу за аккредити-ром і суми комісії за відкриття акредитива.

• Бенефіціар (Beneficiary) — особа, на користь якої відкрива-ється акредитив.

Зазвичай бенефіціаром є продавець товару (підрядник, ви-конавець робіт або послуг) за зовнішньоекономічним дого-

вором.

Основні дії бенефіціара:

-- підписання зовнішньоекономічного договору, який перед-бачає використання акредитива як форми розрахунків; -- підписання зовнішньоекономічного договору, який перед-бачає використання акредитива як форми забезпечення;

-- перевірка відповідності умов акредитива умовам зовніш-нішньоекономічного договору;

-- повідомлення заявникові акредитива про виявлені розбіж-ності між умовами акредитива і платіжними умовами зовнішньо-економічного договору; -- відвантаження товару перевізникові;

-- подання у виконуючий банк документів, зазначених в акре-

дитива;

-- оформлення тратт;

-- подання заяви на переказування переказного акредитива; -- подання заяви на відкриття компенсаційного акредитива;

-- заміна рахунків/тратт другого бенефіціара (бенефіціара компенсаційного аккредитива) власними рахунками/траттами. - Банк-емітент (Issuing bank) — банк, який за дорученням і на

підставі інструкцій заявника акредитива відкриває акредитив на користь бенефіціара.

Як правило, банком-емітентом є банк, який обслуговує поточ-ний рахунок заявника акредитива або інший банк, розміщений у

країні заявника акредитива.

Основні дії банку-емітента: -- відкриття акредитива; -- поновлення акредитива;

-- переказування відшкодування/покриття за акредитивом; -- перевірка відповідності документів умовам акредитива; -- передання документів заявникові акредитива; -- акцептування трагги, яка виставлена бенефіціаром;

• пересилання акцептованої тратти в авізуючий банк;

• платіж за поданою траттою;

• закриття аккредитива.

• Авізуючий банк (Advising bank) — банк, який на прохання банку-емітента повідомляє бенефіціара про відкриття акредитива й умови, на яких його відкрито.

Зазвичай авізуючим банком є банк, який обслуговує поточний рахунок бенефіціара, або інший банк, розміщений у країні бене- фіціара. Призначення як авізуючого банку, який обслуговує по- точний рахунок бенефіціара, є вигіднішим, оскільки такий банк може надати своєму клієнтові нижчі, порівняно з іншими банка- ми, тарифи.

Основні дії авізуючого банку:

• перевірка справжності одержаного акредитива;

• авізування бенефіціара про відкриття акредитива;

• перевірка відповідності документів умовам акредитива;

• пересилання документів у банк-емітент.

Якщо місцем платежу за акредитивом є банк-емітент або якийсь третій банк, дії авізуючого банку обмежуються наведеним вище переліком.

Якщо місцем платежу визначено авізуючий банк, він отримує статус виконуючого банку і бере на себе його обов'язки.

• Підтверджуючий банк (Confirming bank) — банк, який на прохання банку-емітента додає власну гарантію виконання зо-бов'язань за акредитивом проти поданих документів, які відпові-дають умовам акредитива.

Підтверджуючим банком за акредитивом може бути авізую-чий банк, виконуючий банк або будь-який третій банк. Основні дії підтверджуючого банку:

• підтвердження акредитива;

• переказування платежу за аккредитивом на рахунок бене-фіціара;

• акцептування тратти, виставленої бенефіціаром;

• платіж за поданою траттою.

Підтверджуючий банк може також виконувати всі дії, які вхо-дять до компетенції авізуючого банку.

• Виконуючий банк (Nominated bank) — банк, який уповно-важений банком-емітентом на здійснення платежу, акцептування або негоціацію тратт за акредитивом проти документів, які від-

повідають умовам акредитива.

На відміну від банку-емітента і підтверджуючого банку, вико-нуючий банк не бере самостійного зобов'язання здійснити розра-

хунки за акредитивом, а діє як агент банку-емітента. Якщо вико-нуючий банк дійде висновку, що він не отримає від банку-емітента відшкодування виплаченої бенефіціару суми, він не бу-

де здійснювати платіж, навіть якщо подані бенефіціаром докуме-нти відповідають умовам акредитива.

Виконуючим банком за акредитивом може бути як авізуючий, так і будь-який інший банк.

Залежно від повноважень, наданих банком-емітентом, вико-нуючий банк може бути банком-платником, акцептуючим бан-ком або негоціюючим банком.

• Банк-платник (Paying bank) — виконуючий банк, який упов-новажений банком-емітентом на здійснення платежу за акреди-тив »м проти документів, які відповідають умовам акредитива.

Основні дії банку-платника:

-- переказування платежу за акредитивом на рахунок бенефі-ціара.

Банк — платник також виконує всі дії, які входять до компе-тенції авізуючого банку.

• Акцентуючий банк (Accepting bank) — виконуючий банк, який уповноважений банком-емітентом на здійснення акцепту

виставлених бенефіціаром тратт проти документів, які відпові-дають, умовам акредитива.

Основні дії акцептуючого банку:

• акцептування тратт, виставлених бенефіціаром;

• платіж за пред'явленою траттою.

Акцептуючий банк також виконує всі дії, які входять до ком-петенції авізуючого банку.

• Негоціюючий банк (Negotiating bank) — виконуючий банк, який уповноважений банком-емітентом на викуп пред'явлених бенефіціаром або іншим векселедержателем тратт проти докуме-нтів, які відповідають умовам акредитива.

Основні дії негоціюючого банку: -- негоціація тратт бенефіціара.

Негоціюючий банк також виконує всі дії, які входять до ком-

петенції авізуючого банку.

• Переказуючий банк (Transferring bank) — виконуючий банк, який відповідно до умов акредитива і на вимогу першого бенефі-ціара здійснює переказ акредитива другому бенефіціару.

Основні дії переказуючого банку:

-- переказування акредитива;

-- переказування різниці між сумою акредитива і сумою пе-реказу на рахунок першого бенефіціара.

Переказуючий банк також виконує всі дії, які входять до ком-петенції авізуючого і виконуючого банку.

• Рамбурсуючий банк (Reimbursing bank) — банк, який упов-

новажений банком-емітентом надати виконуючому банку від-шкодування платежів, пов'язаних з виконанням акредитива.

Основні дії рамбурсуючого банку:

— переказування відшкодування / покриття за акредитивом.

• Банк-кореспондент (correspondent bank) — який-небудь банк, розташований в іншій країні, з яким банк-емітент підтримує ко-респондеитські відносини.

Основні дії банку-кореспондента (якщо він не є авізуючим,

виконуючим або підтверджуючим банком):

• пересилання документів бенсфіціару;

• пересилання документів у банк-емітент.

Крім банків, в акредитивній операції беруть участь:

• транспортні компанії, які здійснюють транспортування ван-тажів і видають транспортні документи;

• митні брокери, які є агентами імпортера, контролюють документи, перевіряють вантажі, передають документи і товари імпортерові;

• страхові компанії — здійснюють страхування вантажів і ви-дачу страхових полісів, а також відшкодовують збитки у разі на-стання страхового випадку.

Загалом, механізм міжнародних розрахунків з допомогою до-кумеитарних акредитивів включає такі етапи:

1. Експортер та імпортер укладають зовнішньоекономічний

договір, у якому обумовлюється, що розрахунки будуть здійсню-ватися у формі документарного акредитива.

2. Після укладення зовнішньоекономічного договору, експор-тер готує товар до відвантаження, про що повідомляє імпортера.

2. Імпортер подає в банк заяву на відкриття акредитива. На

цьому етапі важливо правильно сформулювати умови акредити-

ва. Зауважимо, що акредитив є угодою, відокремленою від дого-

вору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися, і банки жодною мірою не пов'язані й не зобов'язані займатися такими контрактами, навіть якщо в акредитиві с яке-небудь посилання на такий контракт. Тому повні і чіткі умови акредитива є запорукою виконання партнерами своїх обов'язків за зовнішньоекономічним договором.

4. На підставі заяви на відкритгя акредитива, банківський пра- цівник присвоює йому номер, здійснює комп'ютерний набір тек- сту акредитива та відправляє його телекомунікаційними засоба-

ми авізуючому банку. Як правило, авізуючим банком є банк-кореспонденту країні бенефіціара.

5. Авізуючий банк, одержавши повідомлення з умовами акре-

дитива здійснює його перевірку. Згідно з Уніфікованими прави-

лами та звичаями для документарних акредитивів банк повинен ретельно перевірити за зовнішніми ознаками справжність акре-дитива, який він авізує. Якщо банк вирішує не авізувати акреди-

тив, він повинен негайно повідомити про це банк-емітент.

Після встановлення справжності акредитива, авізуючий банк повідомляє бенефіціара про відкриття акредитива. При цьому, якщо авізуючому банку доручено лише авізувати акредитив, то він передає бенефіціару текст акредитива без свого підтверджен-

ня, тобто без будь-якого зобов'язання виконати акредитив. На прохання банку-емітента авізуючий банк може додати до безвід-кличкового акредитива своє підтвердження і цим зобов'язатися

здійснити виконання акредитива на користь бенефіціара незале-

жно від зобов'язань банку-емітента і як доповнення до них. Ра-

зом з тим авізуючий банк не зобов'язаний підтверджувати акре-

дитив. Якщо банк відмовляється від підтвердження, то він повинен без затримки повідомити про це банк-емітент.

6. Одержавши акредитивне авізо, бенефіціар повинен насам-

перед перевірити, чи збігаються умови акредитива з укладеним

зовнішньоекономічним договором і чи він зможе дотриматися всіх вимог. У разі виявлення в акредитиві невідповідності, бе-нефіціар повинен пред'явити претензії безпосередньо імпортеру

і вимагати від нього внести відповідні зміни в умови акредитива через банк-емітент. Зауважимо, що експортер завжди має мож-ливість не скористатися акредитивом. Він навіть може не пові-домляти про це імпортера або задіяні банки. Акредитив втрачає силу, коли бенефіціар не подав жодних документів до закінчен-ня терміну акредитива. У випадку, коли бенефіціар згідний з умовами акредитива, він відвантажує товар і подає в банк необ-хідні доументи. При цьому важливо, щоб документи були по-

дані в банк не пізніше дати закінчення строку подання докумен-

тів за акредитивом.

7. Прийнявши документи від бенефіціара, банк здійснює їх

перевірку. Згідно з Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів банки повинні перевіряти всі перед-баченіакредитивом документи, з тим щоб упевнитися, що за зов-

нішніми ознаками вони відповідають строкам та умовам акреди-тива. Документи, не передбачені в акредитиві, банки не пере-

віряють, а повертають особі, що їх подала, або передають їх, не

416

беручи на себе відповідальності. Термін перевірки документів банками й ухвалення рішення про їх прийняття чи повернення, а також для повідомлення відповідного рішення особі, яка надала документи, не повинен перевищувати сім банківських днів з на ступного дня після прийняття документів.

8. Після перевірки документів і встановлення їх відповідно- сті умовам акредитива авізуючий банк надсилає їх банку- емітенту.

Якщо авізуючий банк є виконуючим банком, то після перевір-ки документів і встановлення їх відповідності умовам акредити-ва, він виплачує суму за акредитивом бенефіціару і надсилає бан-ку-емітенту вимогу відшкодування здійсненого платежу.

9. Банк-емітент, одержавши від авізуючого банку документи, перевіряє їх, і в разі відповідності документів строкам і умовам акредитива, списує кошти з рахунку імпортера та надсилає пла- тіж банку експортера.

10. Банк-емітент передає документи імпортеру, який на їх ос-нові отримує товар.

11. Якщо авізуючий банк не є виконуючим банком, то, отримав-ши кошти за акредитивом від банку-емітента, він зараховує їх на рахунок бенефіціара.

В Уніфікованих правилах і звичаях для документарних акре-дитивів містяться такооїс характеристики різних видів докумен-тарних акредитивів, а саме:

• відкличний акредитив — це акредитив, який може бути ану-льований або умови якого може змінити банк-емітент за вказів-кою клієнта (імпортера) без попереднього повідомлення бенефі-ціара. Оскільки він не забезпечує належної гарантії, то рідко і використовується;

• безвідкличний акредитив — це акредитив, який не можна анулювати або змінювати без згоди експортера (бенефіціара). У заяві на акредитив має чітко зазначатися: акредитив є відкличним чи безвідкличним. Якщо такого зазначення немає, то правилами передбачено, що акредитив вважається безвідкличним;

• підтверджений акредитив означає гарантію платежу з боку двох банків, один з яких — у країні імпортера, другий — у країні експортера;

• непідтверджений акредитив — це акредитив, за яким відпо-відальність за оплату несе тільки банк-емітент, а банк експортера тільки повідомляє бенефіціара про відкриття акредитива, оплату банк-експортер здійснює після надходження коштів від банку-імпортера на відповідну суму;

417

- трансферабельний (переказний) акредитив дає змогу здійс-нювати платежі не тільки на користь бенефіціара, а й третіх осіб.

Якщо умовами акредитива не передбачена можливість його пе-

реказування, бенефіціар не є постачальником товару, то в розра-

купках використовують компенсаційний акредитив. Він відкри-відкриваеться бенефіціаром за основним акредитивом як зустрічний на користь виробника товару або субпостачальника. Ці два акреди-

тива с повністю самостійними при розрахунках;

• револьверний акредитив використовується у разі постійного постачання товарів рівними партіями і поповнюється він на пев-

не суму (квоту). У разі відкриття револьверного акредитива, як правило, вказується загальна сума акредитива, розмір однієї кво-

ти і кількість квот, а також строк використання квот;

- покритий акредитив — це акредитив, під який банк-емітент надає в розпорядження іноземного банку, що виконуватиме

акредитив, валютні кошти через відкриття депозиту у виконую-бому банку;

• непокритий акредитив — це той, під який валютні кошти не надаються, тобто не заморожуються, і тому вони частіше викори-

стовуватися при міжнародних розрахунках;

• акредитив з червоною смугою — це такий акредитив, за який банк експортера може видавати аванси експортерові для

відправлення ним товарів;

- резервний акредитив — це акредитив, який за своєю суттю

подібний до гарантії. Він застосовується переважно в США і за-

мінює гарантії, які згідно з юрисдикцією більшості федеральних

штатів не можуть видаватися банками. Резервний акредитив дає право бенефіціару на отримання належних йому коштів від банку у випадку, коли наказодавець не спроможний оплатити відванта-

жений товар чи надані послуги;

• акредитив «бек-ту-бек» — це новий акредитив, що базуєть-ся на пепереказному акредитиві і відкривається на користь ін-

шого бенефіціара. Цей вид акредитивів використовується у ви-падку коли бенефіціар не є фактичним постачальником товару і бажає відкрити акредитив на користь свого постачальника (за умови, що перший акредитив не переказний). При цьому банк торговельного посередника відкриває другий акредитив на користь постачальника, спираючись тільки на вже існуючий ак­редитив. Акредитиви «бек-ту-бек» подібні до трансферабельно-го, але відрізняються тим, що вони з правового погляду є само-

стійними акредитивами. У зв'язку з цим в Уніфікованих прави-

лах та звичаях для документарних акредитивів не міститься

ніяких спеціальних вказівок щодо застосування акредитивів «бек-ту-бек».

Залежно від способу одероісання коштів за акредитивами, во-ни поділяються на такі види:

• акредитив з оплатою відразу після подання передбачає, що розрахунки з бенефіціаром здійснюються безпосередньо після подання необхідних документів, якщо вони відповідають умовам акредитива. При цьому банк має право на відповідний час для перевірки документів, який не повинен перевищувати сім банків-ських днів з дати одержання документів;

• акредитив з платежами в розстрочку. Згідно з цим акреди-тивом бенефіціар отримує кошти не відразу після подання доку-ментів, а після певного періоду, який обумовлений в акредитиві Подаючи документи згідно з умовами акредитива, бенефіціар отримує письмову згоду уповноваженого банку здійснити платіж у зазначену дату. Імпортер стає власником документів до того, як будуть списані кошти з його рахунку;

• акредитив, що передбачає акцепт тратт бенсфіціара. У ви- падку використання цього акредитива бенефіціар, окрім докуме- нтів, подає в банк тратту. Якщо документи відповідають умовам акредитива, то банк акцептує тратту. Бенефіціар може передати акцептовану тратту своєму банку для дисконтування або для пла- тежу по настанні строку;

— акредитив, що передбачає негоціацію тратт бенефіціара,

Під негоціацією розуміють дисконт (або оплату) векселя та/або

документів уповноваженим до негоціації банком. Даний вид ак-редитива відрізняється від попереднього тим, що тратти вистав-ляються на покупця або банк-емітент, які здійснюють платіж або акцепт.

Переваги та недоліки акредитивної форми розрахунків. Переваги документарного акредитива для експортера:

• наявність надійного забезпечення платежу у вигляді зо-бов'язання банку здійснити розрахунки за відвантажені товари, яке отримується, зазвичай до початку відвантаження;

• швидкість надходження експортної виручки, яка часто випе-реджає прибуття товарів до пункту призначення;

• відсутність необхідності отримання згоди покупця на оплату товарів;

• можливість дострокового, до остаточного виконання акре дитива, поповнення оборотних коштів:

— під заставу майнових прав, які випливають із акредитива (за платіжного акредитива), у результаті дисконту акцептованих

банком векселів (за акцептного акредитива) або від негоціації ве-кселів акредитивом з негоціацією тратт). Переваги документарного акредитива для імпортера:

• забезиечення дотримання продавцем строків поставки, пе-редбачених зовнішньоекономічним договором;

• документальне підтвердження відповідності відвантажених

товарів умовам зовнішньоекономічного договору;

• отримання запозичених коштів на підставі товаророзпоряд-чих докумептів, які надійшли в банк від продавця.

До основних недоліків документарного акредитива, порівняно

з іншими формами розрахунків, варто віднести:

-- додаткові витрати часу, необхідні для пересилання передбачених умовами акредитива документів; -- додаткові фінансові витрати, пов'язані з високою вартістю

Мі і . і оапку.

їй ументарні акредитиви є надійною формою платіжної га-

• імм і їм експортера. Ця форма розрахунків найбільш пошире-

іовмішній торгівлі країн з розвиненою ринковою економі-ивік у зовнішніх розрахунках України займає незначну

U'iiniv.

14.4. КОНТРОЛЬ УПОВНОВАЖЕНИХ БАНКІВ ■ял МІЖНАРОДНИМИ РОЗРАХУНКОВИМИ ОПЕРАЦІЯМИ СВОЇХ КЛІЄНТІВ

І відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України истему валютного регулювання і валютного контролю» пин банки повинні здійснювати контроль за валютними

йми, що проводяться резидентами та нерезидентами через

ті и {містом зазначеного контролю є запобігання уповнова- ИИ їм папками проведенню їх клієнтами незаконних валютних і "' ні і а/або своєчасне інформування уповноваженими банка-

і івідпих державних органів про порушення резидентами і

І мі н тами законодавства, пов'язаного з проведенням ними

їй їх операцій.

и пения уповноваженими банками контролю за дотриман­ії панами встановлених законодавством строків розраху-і і портними, імпортними та лізинговими операціями рег-і мої Інструкцією «Про порядок здійснення контролю і

229

отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями», затвердженою постановою Правління НБУ від 24 березня 1999 р. № 136.

У цій Інструкції зазначено, що банки зобов'язані вимагати від своїх клієнтів повної інформації про експортні, імпортні та лічим гові операції, розрахунки за якими останні проводять через ці ба нки, а саме: копії договору з нерезидентом, вантажних митних декларацій, актів та інших документів, що підтверджують здійс-нення експорту (імпорту) продукції, виконання робіт (надання або отримання послуг), здійснення експорту прав інтелектуальної

власності, та інших документів, необхідних банку для здійснення

контролю за своєчасністю розрахунків. Копії цих документів

мають зберігатися у справі клієнта. Банки повинні реєструвати експортні, імпортні та лізингові операції своїх клієнтів у спеці-альних журналах.

Якщо резидент закриває рахунок в одному банку і переходить

на обслуговування в інший банк, то банк, клієнтом якого був ре-зидент, повинен протягом трьох банківських днів з дня закриття рахунку надати банку, якому резидент відкриває рахунок, усю наявну у нього інформацію про незавершені експортні, імпортні та лізингові операції цього резидента. У разі відсутності в банку інформації про банк, у який резидент перейшов на обслуговуван-ня, банк надає в довільній формі податковим органам за місцем реєстрації резидента інформацію про цей факт.

В Інструкції також передбачено різні випадки, у яких банки

повинні інформувати державні органи про розрахункові операції

своїх клієнтів. Зокрема, у разі ненадходження в законодавчо встановлені строки (або строки, визначені в ліцензіях) виручки, товарів або об'єкта лізингу банк повинен подати податковим ор-ганам інформацію про виявлені у звітному місяці факти пору-шень.

Нездійснення уповноваженими банками функцій агента валют-ного контролю в частині запобігання проведенню резидентами і нерезидентами через ці банки незаконних валютних операцій тягне за собою позбавлення генеральної ліцензії НБУ на право здійснення валютних операцій або штраф у розмірі 25 % від суми (вартості) валютних операцій, здійснених резидентами та нерези-дентами через ці банки з порушенням чинного законодавства.

У разі використання в розрахунках іноземної валют штраф

сплачується у валюті України за обмінним курсом. Національного банку України на день складання відповідного протоколу пору-шення валютного законодавства.

Нездійснення уповноваженими банками функцій агента валют-ного контролю в частині своєчасного інформування відповідних

державних органів про порушення резидентами і нерезидентами

законодавства, пов'язаного з проведенням ними валютних опера-

цій, тягне за собою штраф у розмірі 5 % від суми (вартості) ва-

лютних операцій, про які уповноважений банк згідно з установ-

леним порядком зобов'язаний був проінформувати відповідні державні органи.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Характеризуйте учасників таких форм міжнародних роз-рахунків, як банківський переказ, інкасо та документарний акре-дитив.

2. Розкрийте порядок розрахунків з використанням банківсь-

кого переказу, інкасо, документарного акредитива. 3. У чому полягають переваги і недоліки для кожного із суб'єктів розрахунків у разі використання наведених форм між-

народих розрахунків?

4. Охарактеризуйте види документарних акредитивів. 5. Які обов'язки уповноважених банків щодо контролю за міжнародними розрахунковими операціями своїх клієнтів?