18.4. Управління банківськими ризиками

Поняття та мета процесу управління банківськими ризиками

Процес управління ризиками, як правило, не має на меті усунення ризику, а спрямований на забезпечення отримання бап ком відповідної винагороди за прийняття ризику.

Управління банківськими ризиками — це процес, за допомо­гою якого банк виявляє (ідентифікує) ризики, оцінює їх велмчп

рівню ризиків, які він узяв на себе. Банк має періодично переві­ряти надійність інструментів вимірювання, які він використовує. Належні системи вимірювання ризиків передбачають оцінювання як окремих операцій, так і портфелів. Основними методами оці­нювання банківських ризиків, які найчастіше використовуються в сучасній світовій практиці і дедалі більшого поширення набу­вають в Україні, є: метод аналогій, експертний метод, метод фі­нансових коефіцієнтів, статистичні методи;

мінімізація ризиків. У процесі мінімізації банківських ризиків банк може вдатися до різних методів (див. розд. 9.5). Вибір мето­ду або групи методів управління банківськими ризиками зале­жить від стратегії конкретного банку, ставлення керівництва до проблеми ризику, рівня підготовки працівників банку, кола кліє­нтів та особливостей того сегмента ринку, що його обслуговує банк. Так, для спеціалізованих банків можливості застосування методу диверсифікації обмежені. Банк, який працює з невелики­ми клієнтами, може не встановлювати лімітів.

Якщо рівень ризику з якоїсь причини не вдається мінімізувати, керівництво банку може прийняти рішення про його обмеження. Обмеження ризику або його зниження до допустимого рівня дося­гається обмеженням обсягів операцій, у зв'язку з якими виникає ризик, і/або скороченням періоду, протягом якого банк наражаєть­ся на відповідний ризик. Обмеження обсягів операцій забезпечує зменшення можливих втрат, а скорочення ризикового періоду дає змогу знизити ймовірність настання негативної події.

У своїй діяльності банки можуть використовувати методи уникнення ризику, відмовляючись від проведення певних фінан­сових операцій, освоєння нових ринків, упровадження нових по­слуг і продуктів та інших дій, які супроводжуються підвищеним ризиком. Але в банківській практиці, на відміну від решти видів бізнесу, такий підхід не завжди прийнятний. Якщо компанія мо­же працювати без залучення кредитних ресурсів, розміщення коштів на депозитах, купівлі цінних паперів, проведення експор­тно-імпортних операцій і завдяки цьому уникнути багатьох видів ризиків, то для банку такий шлях неприйнятний. Адже більшість банківських операцій зумовлюється насамперед потребами клієн­тів, без яких банк існувати не зможе;

• контроль ризику. Банк має встановити обмеження і довести їх до виконавців за допомогою положень, стандартів та/або про­цедур, які визначають обов'язки і повноваження працівників. Ці контрольні обмеження мають бути дійовими інструментами управління, які можна уточнювати в разі зміни умов або рівня

і⁷ ' іерантності до ризику. Банк має визначити послідовність про­несу надання дозволів на виключення або зміни обмежень ризи-і у, якщо вони є обґрунтованими;

• .моніторинг ризику. Банки мають здійснювати моніторинг ри-іиків для забезпечення своєчасного відстеження рівнів ризиків і винятків із тих чи інших правил. Звіти про моніторинг мають бути регулярними, своєчасними, точними та інформативними і надава-іпся відповідним посадовим особам для вжиття необхідних заходів.

Банк має забезпечити систематичне здійснення аналізу ризи-КІв, спрямованого на їх виявлення та оцінювання їх величини. Мста аналізу — зрозуміти сутність ризиків, на які наражається наше, та визначити, чи не стануть вони перешкодою для виконан­ня його завдань, стратегії та політики. Тому такий аналіз повинен І ііііснюватися постійно як на рівні установи в цілому, так і на рі­пні окремих підрозділів та включати виявлення, вимірювання й оцінювання всіх видів ризиків. При цьому важливо з'ясувати ів'язок і взаємний вплив між різними категоріями ризиків. Отже, .правління ризиками має супроводжуватися переглядом завдань, Обраної стратегії, розробленої організаційної структури та меха-іп імів контролю.

Організаційна структура ризик-менеджменту банку

Діяльність з управління ризиками здійснюється через Організаційну структуру. Організаційна структура підлягає пері-

0 пічному уточненню та вдосконаленню, враховуючи зміни ситу­ації і а середовища.

Процес ризик-менеджменту в банку повинен охоплювати всі його структурні рівні — від управлінського (спостережної ради її правління) до рівня, на якому безпосередньо приймаються

1 і або генеруються ризики.

До процесу ризик-менеджменту мають бути залучені такі функ- пальні та структурні підрозділи банку:

• спостережна рада — у межах своїх функцій та відповіда-п m ні і перед власниками банку, вкладниками/контрагентами та і ірі шіами банківського нагляду;

• правління банку — у межах своїх повноважень та відповіда-ІЬііості перед спостережною радою банку, вкладниками/контр-п ■ тами та органами банківського нагляду;

• підрозділ із ризик-менеджменту — у межах своїх функцій що і" виявлення, кількісної та якісної оцінки, контролю та моні-Горингу ризиків. Підрозділ банку з ризик-менеджменту — це

У процесі своєї діяльності комерційні банки, як зазна-іі юся, певною мірою ризикують, здійснюючи активні операції. Гому з метою підвищення надійності та стабільності банківсь-і -і системи, захисту кредиторів і вкладників вони формують ре-Юрви для покриття можливих втрат від проведення активних ОТіерацій.

()дним із таких резервів є резервный фонд комерційного банку. Порядок відрахувань у цей фонд та його використання встанов­ім н гься загальними зборами акціонерів банку.

Розмір відрахувань до резервного фонду має бути не меншим І "п від прибутку банку і не більшим 25 % розміру регулятивного ' іпіталу банку.

Наступним видом резервів комерційного банку є резерв для І /.ішкодування можливих втрат за кредитними операціями бан-ІІорядок формування та нормативи відрахувань до нього Йі іаиовлює Національний банк України.

Комерційні банки також формують резерви для відшкодування^ Можливих втрат від дебіторської заборгованості і від операцій цінними паперами. Порядок формування та використання таких рвів також регламентується Національним банком України. Комерційні банки формують резерв для покриття можливих ¹ 'її і к і в, що можуть бути завдані в результаті їх кредитної діяль-

и Іюни зобов'язані створювати резерви для відшкодування

Кі і швіїх втрат за основним боргом і процентами за всіма вида­ні наданих кредитів у національній та іноземній валютах, у тому •т. и :а депозитами, кредитами іншим банкам, суб'єктам госпо-

і ірюїіі я (овердрафт, ураховані векселі, факторингові операції,

фін,ні. овий лізинг), за наданими гарантіями та поручительствами

і), зобов'язаннями з кредитування.

структурний підрозділ банку, у якому зосереджені функції управ­ління ризиками конкретного банку. Основною вимогою до цього підрозділу є його повна незалежність (структурна та фінансова) від підрозділів банку, що безпосередньо приймають ризики (фронт-офісів), та підрозділів, які реєструють факт прийняття ри­зику і контролюють його величину (бек-офісів). Крім того, керів­никові підрозділу з ризик-менеджменту бажано мати достатньо високий статус у банку для забезпечення його незалежності від керівників інших операційних чи функціональних підрозділів;

• бек-офіси — у межах своїх функцій контролю за дотриман­ням установлених вимог;

• фронт-офіси — у межах своїх функцій прийняття банком ризиків згідно з установленими повноваженнями.

Функції всіх зазначених вище підрозділів мають бути чітко визначені та задокументовані, а банк має зробити все належне для уникнення конфлікту інтересів між ними. Задля забезпечення уникнення будь-якого конфлікту інтересів між підрозділом із ри­зик-менеджменту та іншими підрозділами банку (фронт- та бек-офісами), а також для комплектації цих підрозділів висококвалі­фікованими кадрами банкам рекомендується:

• у процесі фінансового планування виділяти в бюджеті (кош­торисі) банку витрати на утримання та забезпечення підрозділу з ризик-менеджменту окремо від витрат на утримання та забезпе­чення інших підрозділів банку;

• установити такий механізм оплати праці працівників під­розділу з ризик-менеджменту, який не мав би жодної залежності від рівня ризику, який бере на себе банк, або у будь-який інший спосіб не стимулював би порушення його незалежності;

• забезпечувати постійне підвищення кваліфікації працівників підрозділу.

Виходячи з особливостей побудови організаційної структури НБУ рекомендує банкам:

• створювати на рівні вищих колегіальних органів банку окремі профільні комітети;

• залучати незалежних експертів та інших спеціалістів для побудови систем внутрішнього контролю та оцінювання їх адек­ватності. Така рекомендація може бути виконана за допомогою залучення внутрішніх аудиторів банку як консультантів щодо побудови систем внутрішнього контролю, укладання угод про аутсорсинг консультаційних чи аудиторських послуг, а також че­рез залучення зовнішніх аудиторів до тестування систем внутрі­шнього контролю;

• залежно від обраної організаційної структури банку, а та-і ож обсягу та рівня складності операцій виділяти підрозділи та проводити розподіл функцій між ними на рівні територіальних чи інших підрозділів (філій, відділень, департаментів, управлінь

юіцо).

18.5. ФОРМУВАННЯ РЕЗЕРВІВ ДЛЯ ПОКРИТТЯ МОЖЛИВИХ ВТРАТ БАНКУ ВІД АКТИВНИХ ОПЕРАЦІЙ

• Резерв використовується на покриття безнадійної заборгова­ності, яка виникла від кредитної діяльності банку. Розмір резер­ву визначається відповідно до загальної суми всіх кредитів, кла­сифікованих за ступенем ризику і з урахуванням коефіцієнтів ризику.

  Розрізняють резерв під стандартну та нестандартну кредитну заборгованість.

  Нестандартна кредитна заборгованість включає кредити під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні кредити.

  Резерв під стандартну кредитну заборгованість ураховується комерційним банком під час розрахунку розміру капіталу та від­повідних економічних нормативів, установлених Національним банком України.

  Визначаючи розмір резерву, комерційні банки здійснюють класифікацію виданих кредитів і депозитів та оцінюють кредитні ризики з урахуванням таких чинників:

  • фінансового стану позичальника;

  • стану обслуговування позичальником кредитної заборгова­ності;

  • рівня забезпечення кредитної операції.

  Критерії оцінювання фінансового стану клієнтів-позичальни-ків установлюються кожним комерційним банком самостійно з урахуванням вимог Положення про резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків та рекоменда­цій Національного банку України. Ці критерії мають бути обгру­нтованими, технічно виваженими і встановлюватися на основі аналізу балансів у часі та звітів про фінансові результати діяль­ності клієнтів-позичальників.

  Методика оцінювання фінансового стану позичальника регла­ментується окремим положенням, затвердженим правлінням ко­мерційного банку.

  Комерційний банк оцінює фінансовий стан позичальника і пе­рспективи повернення кредитів та депозитів перед наданням йо­му кредиту чи депозиту.

  Згідно з оцінкою фінансового стану позичальника та перспек­тив його розвитку підприємства класифікують за такими катего­ріями:

  клас «Б» — фінансова діяльність добра або дуже добра, але немає можливості підтримувати її на цьому рівні протягом три­палого часу;

• клас «В» — фінансова діяльність задовільна, але спостеріга-і і ься чітка тенденція до погіршення;

• клас «Г» — фінансова діяльність погана, і спостерігається її чітка циклічність протягом коротких періодів;

• клас «Д» — фінансова діяльність свідчить про збитки, і оче-ііі і дно, що ні основна сума кредиту, ні проценти за нею не мо­жуть бути сплачені.

Стан обслуговування позичальником кредитної заборгованос-і і за основним боргом та процентів за нею є:

- «добрим», якщо заборгованість за звичайним або пролон-Гованим до 90 днів кредитом і проценти за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи ка­лендарних днів;

«слабким», якщо заборгованість за кредитом прострочена під (S до 90 днів та проценти за ним сплачуються з максимальною і.прпмкою від 8 до 30 днів або кредит пролонговано з понижен­ням класу позичальника на строк від 91 до 180 днів, але проценти І п начуються в строк або з максимальною затримкою до 30 днів;

«незадовільним», якщо заборгованість за кредитом про-I ірочена понад 90 днів або кредит пролонговано з пониженням Класу позичальника понад 180 днів.

Відповідно до перелічених вище критеріїв кредитний порт-фель комерційного банку (валовий кредитний ризик) класифіку-I і ься за такими групами:

Фінансовий і і пі позичальника	Обслуговування боргу позичальника
	Добре	Слабке	Недостатнє
А	Стандартний	Під контролем	Субстандартний
Б	Під контролем	Субстандартний	Субстандартний
В	Субстандартн и й	Субстандартний	Сумнівний
Г	Сумнівний	Сумнівний	Безнадійний
Д	Сумнівний	Безнадійний	Безнадійний

V класифікації кредитного портфеля за ступенями ризику і В ⁸ сині до груп, за якими обчислюється резерв за враховани-

пі пскселями, факторингом, гарантіями, до уваги береться тільки І и ми погашення позичальником простроченої заборгованості. У

І і і ; цим розрізняють такі види кредитної заборгованості:

• стандартну, за якою строк погашення чи повернення, пе­редбачений договірними умовами, ще не настав;

• сумнівну — заборгованість за опротестованими векселями з терміном прострочки не більше ЗО днів; заборгованість за фак­торинговими операціями (за основним боргом чи черговим пла­тежем) та за виконаними (сплаченими) гарантіями банком стано­вить не більше 90 днів після настання строку платежу, перед­баченого договірними умовами;

• безнадійну заборгованість за опротестованими векселями з терміном прострочки понад 30 днів; заборгованість за факторин­говими операціями (основним боргом чи черговим платежем) та за гарантіями, виконаними (сплаченими) банком, за якими клієнт не виконав своїх зобов'язань зі строком понад 90 днів після на­стання терміну платежу, передбаченого договірними умовами.

На підставі класифікації позик комерційний банк створює ре­зерв для кожної групи кредитів.

Резерв має бути сформований у повному обсязі відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резерву.

Резерв розраховується від чистого кредитного ризику, при ви­значенні якого сума валового кредитного ризику за кожною кре­дитною операцією окремо може зменшуватися на вартість прийн­ятого забезпечення (безумовних гарантій та предметів застави).

Безумовні гарантії, що беруться до розрахунку чистого кредит­ного ризику (резерву під кредитний ризик), — це гарантії:

• Кабінету Міністрів України;

• банків, які мають офіційний кредитний рейтинг, не нижчий ніж «інвестиційний клас»¹;

• урядів країн категорії «А» (Австралія, Австрія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксем­бург, Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, США, Туреччина, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція, Японія);

• міжнародних багатосторонніх банків (Міжнародний банк рекон­струкції та розвитку, Європейський банк реконструкції та розвитку).

Предметами застави (майно та майнові права позичальника чи третіх осіб — майнових поручителів), що беруться до розрахунку чистого кредитного ризику (резерву під кредитний ризик), є:

• майнові права на грошові депозити, розміщені в банку, який ма< офіційний кредитний рейтинг, не нижчий ніж «інвестиційний клас»;

• майнові права на грошові депозити, розміщені в банку-кредиторі, за умови безперечного контролю та доступу банку-кредитора до цих коштів, що обумовлено договором, у разі неви­конання позичальником зобов'язань за кредитом;

• дорогоцінні метали, які належать позичальникові і перебу­вають на зберіганні в банку-кредиторі, за умови безперечного права звернення банком-кредитором стягнення, обумовленого договором, на ці метали в разі невиконання позичальником зо-оов'язань за кредитом;

• державні цінні папери;

• недержавні цінні папери — акції та облігації підприємств, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати;

• зареєстроване нерухоме майно;

• рухоме майно;

• інші майнові права.

Сума гарантій та вартість предметів застави береться до роз­рахунку чистого кредитного ризику (резерву під кредитні ризи­ки) з урахуванням коефіцієнтів залежно від категорії кредитної операції (табл. 18.4).

До заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитний портфель банку, належать:

• строкові депозити, розміщені в інших банках, і сумнівна за­боргованість за ними (балансові рахунки 1502, 1510, 1512, 1515,

1516, 1517, 1581);

• кредити, які надані іншим банкам, і сумнівна заборгованість іа ними (балансові рахунки 1521, 1522, 1523, 1524, 1525, 1526 КА, 1527, 1582, 1600 А);

• вимоги, що придбані за операціями факторингу із суб'єк-іами господарювання, і сумнівна заборгованість за ними (балан-і ові рахунки 2030, 2036 КА, 2037, 2093);

• кредити, що надані за операціями РЕПО суб'єктам господа­рювання (балансові рахунки 2010, 2016 КА);

• кредити, що надані за врахованими векселями суб'єктам го-і подарювання, і сумнівна заборгованість за ними (балансові ра-

11 к п 2020, 2026 КА, 2027, 2092);

• кредити суб'єктам господарювання в поточну діяльність, в Інвестиційну діяльність і сумнівна заборгованість за ними (балан-оові рахунки 2062, 2063, 2065, 2066 КА, 2067, 2071, 2072, 2073, »074, 2075, 2076 КА, 2077, 2096, 2097);

• іпотечні кредити, що надані суб'єктам господарювання, і пивна заборгованість за ними (балансові рахунки 2082, 2083,

і 2086 КА, 2087, 2095);

Банківські операці,

534

/ 'озділ 18. Операції із забезпечення фінансової стійкості банку ^ ^ 5

• 

  кредити, що надані органам державної влади та місцевого самоврядування, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 2102, 2103, 2105, 2106 КА, 2107, 2112, 2113, 2115, 2116 КА, 2117, 2190, 2191, 2198, 2199);

• іпотечні кредити, що надані органам державної влади та мі­сцевого самоврядування, і сумнівна заборгованість за ними (ба­лансові рахунки 2122, 2123, 2125, 2126 КА, 2127, 2132, 2133, 2135,2136 КА, 2137);

• кредити на поточні потреби та в інвестиційну діяльність, що надані фізичним особам, і сумнівна заборгованість за ними (ба­лансові рахунки 2202, 2203, 2205, 2206 КА, 2207, 2211, 2212, 2213, 2215, 2216 КА, 2217, 2290, 2291);

• іпотечні кредити, що надані фізичним особам, і сумнівна за­боргованість за ними (балансові рахунки 2232, 2233, 2235, 2236 КА, 2237, 2295);

• кредити, що надані за врахованими векселями фізичним особам, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 2220, 2226 КА, 2227, 2292);

• кредити овердрафт, що надані суб'єктам господарювання та фізичним особам (балансові рахунки 2600 А, 2605 А, 2620 А, 2625 А, 2650 А, 2655 А);

• гарантії, поручительства, підтверджені акредитиви, акцепти і а авалі, що надані банкам (позабалансові рахунки 9000, 9001, ''002, 9003);

• сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями, вида­ними іншим банкам (балансовий рахунок 1589);

• гарантії та авалі, що надані клієнтам (крім банків) (позаба-папсові рахунки 9020, 9023);

• сумнівні гарантії, що надані банкам і клієнтам (позабалансо­ві рахунки 9090, 9091).

Банки можуть класифікувати заборгованість за кредитними Операціями та на підставі цієї класифікації формувати порт-фель однорідних споживчих кредитів, а також резерв за цим Портфелем.

(><) порідні споживчі кредити — це кредити на поточні по-І'рсби, які надані позичальникові — фізичній особі і загальна і \ ма яких за одним чи кількома кредитними договорами (неза­можно від наявності забезпечення) не перевищує 20 000 грн. Портфель однорідних споживчих кредитів — це загальна її заборгованості за однорідними споживчими кредитами (би тисові рахунки 2202, 2203, 2206, 2207, 2290, 2620А, 2625А), ЩО надані банком на поточні потреби позичальникам — фізич-

ним особам, у кредитних договорах з якими є письмова згода позичальника на надання банком відповідної інформації до бю­ро кредитних історій та інформація за цими договорами в ньому розміщена.

Категорія заборгованості за кредитами, які включені до порт­феля однорідних споживчих кредитів, визначається банком що­місяця залежно від кількості днів прострочення основного боргу та/або відсотків/комісій за ним (табл. 18.5):

На підставі класифікації валового кредитного ризику та вра­ховуючи прийнятне забезпечення банк визначає чистий кредит­ний ризик за заборгованістю за кожною кредитною операцією (крім заборгованості за кредитними операціями, що включена до портфеля однорідних споживчих кредитів) і зважує його на вста­новлений коефіцієнт резервування.

За заборгованістю, що включена до портфеля однорідних споживчих кредитів, сума загального кредитного ризику зважу­ється на встановлений коефіцієнт резервування залежно від кате­горії, до якої віднесена ця заборгованість.

У розрахунку резерву за коштами, що містяться на кореспон­дентських рахунках, відкритих в інших банках, за депозитами до запитання в інших банках і сумнівною заборгованістю за цими коштами ураховується рейтинг країни, який доводиться до відо­ма банків Національним банком України. Відповідно до рейтингу країни банки поділяються на певні групи. Розмір резерву визна­чається через зважування суми коштів, що обліковуються на ко­респондентському рахунку окремого банку, на відповідний кое фіцієнт резервування:

До групи 8 належать банки (резиденти і нерезиденти), які ви-знанні банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноваже­них органів, а також банки, зареєстровані в офшорних зонах.

Ризики за коштами, що розміщені на кореспондентських раху-нках, відкритих в інших банках, які віднесені до груп 1—2, вва-жаютьться «стандартними», а віднесені до груп 3—8 — «нестан-дартними».

Банківські операції

538

Резерв під кредитні ризики розраховується і формується голо­вним банком і його філіями.

Безнадійна заборгованість позичальника, визнаного банкрутом у встановленому законодавством порядку, списується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість комерційного банку.

Кошти, отримані комерційним банком унаслідок завершення ліквідаційної процедури та реалізації майна позичальника, вклю­чаються до його валових доходів у період їх надходження.

Заборгованість, яка забезпечена заставою, погашається у по­рядку, передбаченому Законом України «Про заставу».

Якщо коштів, одержаних комерційним банком від реалізації майна позичальника, переданого у заставу, недостатньо для по­гашення кредитної заборгованості та коли інші ьоридичні дії ко­мерційного банку щодо примусового стягнення іншого майна по­зичальника не забезпечили повного її покриття, ця частина заборгованості списується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість.

Безнадійна заборгованість, яка виникла через неспроможність позичальника погасити заборгованість у зв'язку з дією обставин непереборної сили (форс-мажор), списується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість за умови наявності будь-якого із зазначених нижче документів:

• підтвердження Торгово-промислової палати України про настання обставин непереборної сили чи стихійного лиха на те­риторії України або підтвердження уповноважених органів іншої держави, легалізованих консульськими установами України, у разі настання обставин непереборної сили чи стихійного лиха на території такої держави;

• рішення Президента України про запровадження надзвичай­ної екологічної ситуації в окремих місцевостях України, затвер­джене Верховною Радою України, або рішення Кабінету Мініст­рів України про визнання окремих місцевостей України потерпілими від повені, посухи, пожежі та інших видів стихійно­го лиха, включаючи рішення про визнання окремих місцевостей потерпілими від несприятливих погодних умов, які спричинили втрату врожаю сільськогосподарських культур в обсягах, що пе­ревищують ЗО % від середнього врожаю за попередні п'ять кале ндарних років.

Якщо заборгованість погашена за рахунок резерву під нестан дартну заборгованість, а за висновком компетентного органу об­ставини непереборної сили мають тимчасовий характер і пс впливають на спроможність позичальника сплатити кредитну за

боргованість після закінчення їх дії, комерційний банк зо­бов'язаний висунути претензії позичальникові щодо сплати за­значеної заборгованості протягом ЗО календарних днів після за­кінчення дії таких обставин непереборної сили.

Доходи комерційного банку збільшуються на суму кредитної заборгованості, і відновлюється резерв під нестандартну заборго­ваність, якщо^позичальник не погасив кредитної заборгованості, а комерційний банк не подав позову до суду щодо стягнення та­кої заборгованості протягом строків, визначених законодавством України.

Кредитна заборгованість за такими кредитами списується за рахунок резерву під стандартну заборгованість.

Прострочена заборгованість підприємств, організацій та уста­нов, на майно яких не може бути накладене стягнення (або тих, що не підлягають приватизації), згідно з чинним законодавством України списується за рахунок резерву під нестандартну заборго­ваність комерційного банку, якщо протягом ЗО календарних днів із часу виникнення прострочення зазначена заборгованість не була відшкодована коштами державного чи відповідних місцевих бю­джетів або компенсована будь-яким іншим способом. При цьому комерційні банки у строки, передбачені чинним законодавством України, зобов'язані звернутися до суду з позовом щодо відшко­дування збитків, отриманих у зв'язку з таким кредитуванням.

Якщо комерційний банк не звернувся до суду протягом визна­чених чинним законодавством України строків або коли суд не задовольнив позову, комерційний банк списує заборгованість за рахунок резерву під стандартну заборгованість.

Прострочена заборгованість фізичних осіб, визнаних у судо-вому порядку безвісно відсутніми або померлими, списується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість комерційного банку за умови, що рішення суду про визнання фізичних осіб безвісно відсутніми або померлими було прийняте пізніше дати укладення кредитної угоди. При цьому комерційні банки мають вжити відповідних юридичних заходів щодо стягнення безнадій­ної заборгованості зі спадку такої фізичної особи у межах та за процедурою, визнаною чинним законодавством України.

Прострочена заборгованість фізичних осіб, щодо яких орга­нами слідства оголошено розшук у порядку, передбаченому Кри-мінально-процесуальним кодексом України, списується за раху­нок резерву під нестандартну заборгованість у разі, якщо протя-гом 180 календарних днів із дня оголошення розшуку місце пере-бування такої фізичної особи не встановлено.

541

від кредитної діяльності за рахунок зменшення своїх фондів, не­розподіленого прибутку минулого року, які направляються на створення додаткового резерву.

Комерційні банки зобов'язані за станом на перше число квар­талу розглядати кредитний портфель, з тим щоб оцінити кредитні ризики. Вони створюють кредитні комітети (у філіях та відділен­нях — кредитні комісії), на яких розглядається інформація щодо оцінки кредитних портфелів і формування резервів.

Банківський нагляд Національного банку України постійно перевіряє звітність комерційних банків та їх установ щодо прави­льності класифікації ними своїх кредитних портфелів та дотри­мання порядку створення і використання резерву. У разі вияв­лення розбіжностей між даними комерційного банку і даними банківського нагляду Національного банку України комерційний банк зобов'язаний виправити відповідну звітність і за необхідно­сті скоригувати розмір резерву на різницю, виявлену під час пе­ревірки.

У разі нестачі коштів для формування резерву комерційного банку або порушення порядку його створення і використання до банку застосовуються санкції відповідно до ст. 48 Закону Украї­ни «Про банки і банківську діяльність».

Порядок формування і використання резервів

для відшкодування можливих втрат

від дебіторської заборгованості комерційних банків

Комерційні банки зобов'язані формувати резерви для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості, яка обліковується за балансовими рахунками 181 1, 1819, 2800, 2801, 2809, 2889, 3510, 3519, 3540, 3541, 3548, 3550, 3551, 3552, 3559,3580,3710.

Під дебіторську заборгованість за операціями з грошово-речовими лотереями (рахунок 2805), за індексацією грошових за­ощаджень (рахунок 2806), резерви не формуються.

Щомісячно визначається рівень ризику від дебіторської забор-гованості та коригується розмір резервів відповідно до загальної суми дебіторської заборгованості, що класифікується за групами ризику.

Класифікація дебіторської заборгованості за групами ризику здійснюється залежно від строків її погашення згідно з укладе­ними договорами, а за відсутності договірних умов — залежно від строків перебування її на балансі.

540 Банківські операції

Прострочена заборгованість юридичних осіб, щодо керівників яких органами слідства оголошено розшук у порядку, передбаче­ному Кримінально-процесуальним кодексом України, списується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість, якщо протя­гом 180 календарних днів із дня оголошення розшуку місце пере­бування цих осіб не встановлено.

Прострочена заборгованість за договорами або їх частинами, визнаними у судовому порядку недійсними з вини позичальника, списується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість комерційного банку, якщо позичальник не погашає заборговано­сті за зазначеними договорами протягом ЗО календарних днів із дня ухвалення рішення суду про визнання договорів або їх час­тин недійсними.

Якщо судами вищої інстанції приймаються рішення про ска­сування рішень судів нижчої інстанції щодо визнання договорів недійсними з вини позичальника і комерційний банк не оскаржує таких рішень у строки, передбачені чинним законодавством України, він збільшує свій валовий дохід на суму кредитної забо­ргованості, попередньо включеної до валових витрат або списа­ної за рахунок резерву під нестандартну заборгованість.

Кредитна заборгованість за такими кредитами списується за рахунок резерву під стандартну заборгованість.

Прострочена заборгованість за договорами або їх частинами, визнаними у судовому порядку недійсними з вини комерційного банку або з вини обох сторін, погашається за рахунок повернення позичальником суми кредитної заборгованості, а в разі її непове­рнення — протягом ЗО календарних днів за рахунок резерву під стандартну заборгованість.

Комерційний банк може самостійно здійснити списання без­надійної заборгованості за рахунок резерву під стандартну забор­гованість відповідно до рішення правління банку (за наявності оформленого в установленому порядку протоколу засідання), але не пізніше останнього робочого дня поточного року, в якому кредитна заборгованість визнана безнадійною.

Списання безнадійної кредитної заборгованості за рахунок ре­зерву під нестандартну заборгованість, сформованого за рахунок збільшення витрат, здійснюється за рішенням правління комер­ційного банку за умови виконання вимог чинного законодавства України.

У разі нестачі коштів загального резерву для погашення кре­дитної заборгованості у випадках, передбачених цим Положен­ням, комерційний банк покриває отримані у звітному році збитки

Розділ 18. Операції із забезпечення фінансової стійкості банку

Роботу щодо визначення розміру резервів комерційні банки повинні розпочинати з інвентаризації дебіторської заборгованос­ті. Дебіторська заборгованість, яка виникла на підставі договорів або документів, що їх замінюють, у зв'язку з невиконанням їхніх умов (неповернення коштів при попередній оплаті, неотримання товару, невиконання послуг або будь-яких інших операцій, пе­редбачених угодами чи іншими документами) обліковується за такими рахунками:

1811 «Дебіторська заборгованість за операціями з готівкою»;

1819 «Інша дебіторська заборгованість за операціями з банками»;

2800 «Дебіторська заборгованість за операціями з купівлі-продажу іноземної валюти та банківських дорогоцінних металів для клієнтів»;

2809 «Інша дебіторська заборгованість за операціями з клієн­тами банку»;

3510 «Дебіторська заборгованість з придбання господарських матеріалів і малоцінних та швидкозношуваних предметів»;

3519 «Інша дебіторська заборгованість за господарською дія­льністю банку»;

3540. «Дебіторська заборгованість з придбання іноземної ва­люти та банківських металів за рахунок банку»;

3541. «Дебіторська заборгованість за розрахунками за цінними паперами для банку»;

3548 «Дебіторська заборгованість за фінансові послуги, які надані банком»;

3550. «Аванси працівникам банку на витрати з відрядження»;

3551. «Аванси працівникам банку на господарські витрати». Дебіторська заборгованість, що обліковується за рахунками,

переліченими в пункті 2.1.1, класифікується залежно від строків перебування її на балансі.

Дебіторська заборгованість, яка виникла не на підставі дого­ворів, обліковується за такими рахунками:

3552 «Нестачі та інші нарахування на працівників банку»; 3559 «Інша дебіторська заборгованість працівників банку»; 3710 «Дебетові суми до з'ясування».

Дебіторська заборгованість, яка виникла не на підставі дого­ворів, класифікується виходячи з кількості днів від початку її ви­никнення на балансі.

Частина дебіторської заборгованості, яка належить до груп ризику II—IV, відбивається у балансі як сумнівна щодо повер­нення та перевраховується відповідно на балансових рахунках 1880, 2889,3580.

За результатами інвентаризації дебіторська заборгованість розподіляється за групами ризику. Таких груп чотири. Сума дебі­торської заборгованості, що віднесена до І групи ризику, — стан­дартна. Заборгованість І—IV груп — нестандартна.

Розмір резервів диференціюється залежно від класифікації де­біторської заборгованості за групами ризику окремо для заборго­ваності, що виникла на підставі договорів, з урахуванням кілько­сті днів прострочення і для заборгованості, що виникла не на підставі договорів, а залежно від часу її перебування на балансі.

Якщо дебіторська заборгованість виникає не на договірних умовах, а на підставі інших документів (аванси на відрядження, господарські витрати тощо), строки її повернення визначаються згідно з чинним законодавством України.

Комерційні банки формують резерви під можливі втрати від сумнівної дебіторської заборгованості у повному обсязі в межах розрахункових сум відповідно до сум дебіторської заборгованос­ті за групами ризику та встановленого рівня резервів.

Дебіторську заборгованість, списану за рахунок резервів, коме­рційні банки мають ураховувати за позабалансовими рахунками.

Комерційні банки зобов'язані продовжувати роботу з клієнта­ми щодо погашення ними дебіторської заборгованості до закін­чення строку позовної давності згідно з чинним законодавством України.

Дебіторська заборгованість, строк позовної давності якої за­кінчився, списується з позабалансових рахунків.

Методика оцінювання фінансового стану позичальника та її практичне застосування, порядок формування резервів під кре­дитну та дебіторську заборгованість, рівень роботи з проблем­ною заборгованістю — все це важливі ланки процесу управління кредитно-інвестиційною діяльністю у банку. Формування якіс­ного кредитно-інвестиційного портфеля — головне завдання кредитної політики комерційного банку. Реалізація кредитної політики насамперед передбачає залучення необхідних важелів та інструментів, які уможливлюють надання кредитів необхід­ної якості, спонукають до здійснення постійного моніторингу за своєчасним погашенням кредитів та процентів за їх користуван­ня. Крім існування тісного та ефективного зв'язку між відповід­ним підрозділами банку, задіяними у підготовці та наданні кредиту, великою мірою успіх залежить від нормативних та ме­тодологічних розробок для оцінювання бізнес-проектів, позича-льників, застосуванні сучасних та ефективних підходів в оціню-ванні кредитних ризиків.

Сучасна практика кредитування українських банків показує, що раз і назавжди застрахуватися від певних видів ризику не­можливо. Так, наприклад, протягом 2005—2006 рр. попитом ко­ристувалися кредити в іноземній валюті, обсяг яких уже досяг 50 % від усіх наданих. Макроекономічна ситуація, а особливо коливання курсів американського долара та євро, підводить фа­хівців Національного банку України до висновків щодо введен­ня обмежень на ці види кредитів. Таке рішення може спричини­ти серйозні проблеми для тих банків, які нарощували валютні кредити, залучаючи відповідні валютні депозити. У депозитних угодах передбачаються істотні умови щодо кінцевого строку дії зазначених угод та процентної ставки, оскільки швидко на такі зміни не зреагуєш.

Ще одна проблема. Макроекономічна стабільність останніх років сприяла тому, що населення України стало частіше звер­татися до банків у ролі як вкладника, так і позичальника. Проте зростання цін на споживчі товари та комунальні послуги нега­тивно вплине на рівень доходів населення, а отже, ризик непо­вернення кредитів фізичними особами зростатиме. Найбільше подорожчання стосується електроенергії, газу, тепла та води, пасажирського залізничного транспорту, вантажних перевезень. Зростання цін саме на ці товари та послуги тягне за собою не­впинне зростання цін на споживчі товари. Така негативна тен­денція із зростанням цін тільки почала формуватися як загроза для всіх верств населення і в найближчі кілька років тільки по­силюватиметься. Цілком імовірно, що наслідками цього буде не тільки непогашення споживчих кредитів, а й зменшення вкладів населення.

18.6. ФІНАНСОВІ ЗВІТИ БАНКУ ТА ОЦІНКА ЙОГО ДІЯЛЬНОСТІ

Фінансова звітність являє собою систему взаємо­пов'язаних узагальнених показників, що відображають фінансо­вий стан та результати діяльності банку за звітний період. Вона складається за допомогою підрахування, групування і спеціаль­ної обробки даних поточного бухгалтерського обліку.

Складання фінансової звітності, як і ведення фінансового об­ліку, регулюється міжнародними стандартами та чинним законо­давством України. Фінансова звітність ґрунтується на даних ana літичного й синтетичного обліку.

Важливою вимогою до фінансової та статистичної звітності є достовірність та реальність інформації, які забезпечуються доку­ментуванням банківських операцій, проведенням періодичних ін­вентаризацій, за допомогою яких контролюються та уточнюють­ся наявність і вартість активів та пасивів банку, цінностей та операцій, що обліковуються на позабалансових рахунках.

Обов'язковою вимогою до фінансової та статистичної звітнос­ті є її порівнянність, можливість зіставлення показників звітного періоду з аналогічними показниками минулих періодів. Лише на цій основі можна зробити відповідні висновки про зміни у фінан­совому стані банку, спрогнозувати тенденції розвитку банківсь­ких операцій.

До складу фінансової звітності включають бухгалтерський баланс, звіт про прибутки та збитки.

До статистичної звітності належить звітність про креди­тні та депозитні операції в національній та іноземній валюті, процентні ставки, операції з цінними паперами та інші банків-ські операції.

Банківський баланс — це головний документ, у якому відо­бражаються всі операції, що їх здійснює банківська установа про­тягом певного періоду. Він відбиває стан активів, пасивів та влас­ного капіталу у грошовій формі на певну дату. Актив і пасив балансу поділяються на окремі статті. Кожна стаття характеризує окремий вид господарських засобів або джерел їх формування. статті балансу групуються за економічним змістом і розміщують-ся з гори до донизу в міру зниження ліквідності (активні рахунки) і збільшення строків зобов'язань (пасивні рахунки).

Комерційні банки складають щоденні й місячні баланси. Що­денне складання балансу є особливістю бухгалтерського обліку в банках. Воно забезпечує щоденний і повний облік банківських операцій та контроль за наявністю грошових коштів і цінностей, які розміщені в банку.

Баланс містить лише залишки (сальдо) рахунків бухгалтерсь­кого обліку на певну дату, тому в банківській практиці його на­зивають сальдовим. Крім сальдових та оборотио-сальдових бала­нсів (місячний баланс з інформацією про обороти та вихідні залишки за балансовими та позабалансовими рахунками), комер-ційні банки складають місячний балансовий звіт. Він характери-зує фінансовий стан банку, відбиває його активи, зобов'язання та ВЛАСНИЙ капітал у грошовому виразі на певну дату. Усі суми в балансовому звіті розподіляються за ознаками резидентності та виду валюти.

Як уже зазначалося, статті доходів і витрат ураховуються та оцінюються в момент продажу активу або в міру надання послуг. Усі доходи і витрати установи, що стосуються звітного періоду, мають відображатися у цьому самому періоді незалежно від того, коли були отримані або сплачені кошти. Витрати та доходи, пов'язані з цими витратами, мають відбиватися у бухгалтерсько­му обліку в той самий звітний період.

Згідно з Законом України «Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» су­купність усіх доходів має назву «валові доходи», а сукупність ви­трат — «валові витрати».

Виходячи з цього при визначенні прибутку, що оподаткову-ється, валовий дохід комерційного банку за звітний період змен­шується на суму валових витрат та суму амортизаційних відраху­вань.

Важлива особливість: розрахунок оподатковуваного прибутку безпосередньо не пов'язаний з формуванням балансового прибу-тку комерційного банку як платника податку. У зв'язку з цим ко-мерційними банками здійснюються два види обліку: фінансовий та податковий.

Податковий облік ведеться з метою накопичення даних про валові доходи та валові витрати комерційного банку і використа­вується для складання податкової звітності (декларації про при-буток банківської установи та додатків до неї), а фінансовий об-

Активи балансового звіту комерційного банку включають такі основні статті:

1. Валюта, монета і банківські метали.

2. Дорожні та інші чеки.

3. Кошти на кореспондентських рахунках у НБУ та в інших банках.

4. Депозити та кредити в банках.

5. Цінні папери в портфелі банку на продаж та інвестиції.

6. Кредити та фінансовий лізинг, надані клієнтам.

7. Інвестиції в асоційовані та дочірні компанії.

8. Нематеріальні активи.

9. Матеріальні активи. 10. Інші активи.

Пасиви в балансовому звіті відображені в таких статтях:

1. Кореспондентські рахунки НБУ та інших банків.

2. Депозити та кредити, отримані від інших банків.

3. Кредити, отримані від НБУ.

4. Строкові депозити клієнтів та кошти до запитання.

5. Інші зобов'язання.

6. Власний капітал.

Фінансові результати діяльності комерційного банку відбива­ються у квартальному звіті про прибутки та збитки. Інформація про доходи та витрати наводиться у двох колонках: перша деталізує доходи або витрати за звітний квартал поточного року наростаючим підсумком, а друга — за відповідний період минулого року.

Звіт про прибутки та збитки ґрунтується на концепції грошо­вих потоків за доходами та витратами, які групуються за їхнім економічним характером. Дохідні статті форми звітності розмі­щені у її лівій частині, а витратні — у правій. При цьому кожній групі доходів по горизонталі відповідає аналогічна група витрат. Це дає змогу оцінювати собівартість формування різних груп ре­сурсів і безпосередній чистий прибуток (збиток) від операцій. Доходи і витрати відбиваються в обліку в тому періоді, у якому були зроблені чи здійснені, незалежно від фактичного отримання чи сплати грошових коштів. Якщо очікується, що економічні ви­годи виникатимуть протягом кількох звітних періодів і зв'язок з доходом може бути визначений попередньо, витрати відобража­ються у звіті про прибутки та збитки на підставі систематичних процедур часткового розподілу. У таких випадках витрати роз­глядаються як зношення або амортизація.

У загальному вигляді звіт про прибутки та збитки комерцій­ного банку можна подати так:

549

• доходи від інвестиційних операцій. Доходи від комісійних операцій:

• доходи від розрахунково-касового обслуговування;

• доходи від факторингових операцій;

• доходи від лізингових операцій;

• інші доходи від комісійних операцій. Інші доходи.

Доходи від кредитування складаються з процентів за банків­ськими позиками, а також з облікових процентів, що отримують­ся при обліку векселів. Близько 70 % доходів банки отримують саме від надання позик.

Велике значення для зростання дохідності банків має інвести­ційний портфель цінних паперів банку. Обсяги доходу з цього джерела залежать від розміру й структури інвестиційного порт­феля, а також дохідності різних видів цінних паперів.

Основну масу доходу від комісійних операцій банки отриму­ють у вигляді комісійної винагороди за розрахунково-касове об­слуговування своїх клієнтів. Інші види комісійних доходів стано­влять незначну частку в загальному обсязі доходів, але такі операції, як факторингові, дедалі більше знаходять попит серед клієнтів банку та стають джерелом його додаткових доходів.

До інших видів доходу від комісійних операцій належать:

• комісія за надання гарантій та порук;

• плата за акцептні операції банку;

• плата за фінансування капітальних вкладень та інші інвести­ційні послуги;

• комісійні за здійснення валютних операцій;

• комісійна винагорода за консалтинговими послугами. Оскільки прибуток банку — це різниця між валовими доходами

та валовими витратами банку, розглянемо структуру його витрат. Структура витрат банку. Операційні витрати:

• сплачені проценти за залученими банком коштами;

• сплачена комісія;

• витрати на операції з цінними паперами;

• витрати на валютні операції;

• витрати на розрахунково-касове обслуговування;

• витрати на страхування майна, цінностей, ризику;

• інші операційні витрати. Непераційні витрати:

• витрати на утримання персоналу;

• втрати, пов'язані з експлуатацією основних фондів банку;

548 Банківські операції

лік — для складання звітності про прибутки та збитки, тобто для визначення фінансового результату.

Порядок ведення податкового обліку визначається банком са­мостійно відповідно до зазначеного вище Закону, порядок веден­ня фінансового обліку — Національним банком України.

Банківські доходи та витрати обліковуються на рахунках шос­того і сьомого класів, а прибуток — на рахунках п'ятого класу. Розподіл прибутку, отриманого за рік, відбувається на зборах ак­ціонерів банку, але, як правило, правління банку для фінансування своєї поточної діяльності протягом звітного року використовує отриманий прибуток, а на зборах тільки затверджують фактичний розподіл прибутку. Такий порядок можливий тоді, коли комерцій­ний банк спроможний спрямувати кошти на формування резерв­ного фонду та резервів для покриття можливих втрат від активних операцій. Вимоги НБУ щодо обов'язкового формування банками необхідних резервів для покриття можливих втрат від активних операцій змушують банки приділяти цьому питанню постійну ува­гу і скориговувати розмір прибутку у разі невідповідності фактич­но створених резервів їх розрахунковим сумам.

18.7. ПРИБУТКОВІСТЬ БАНКУ: ПОНЯТТЯ

ТА ОЦІНКА. ЗАСОБИ ПІДВИЩЕННЯ ПРИБУТКОВОСТІ

Для підвищення фінансової стійкості банку велике зна­чення має зростання його доходів, а отже, і прибутковості банку, що є одним із основних джерел поповнення власного капіталу банку. Управління прибутковістю — ще одна складова системи управління банком.

У світовій практиці спостерігається як постійне зростання бан­ківських активів, так і рівня дохідності за ними. І хоча збільшуєть­ся частка доходів, отриманих у вигляді комісійної винагороди від надання банківських послуг, проценти, отримані від кредитних операцій банку, становлять основну частку банківських доходів. Ця тенденція властива й Україні. При цьому внаслідок слабкого розвитку ринку банківських послуг банківські доходи формуються переважно у вигляді процентів за користування кредитними кош­тами, що були надані банком платоспроможним клієнтам.

Як уже зазначалося, структура банківських доходів має та­кий вигляд:

Доходи від проведення активних операцій:

• доходи від кредитування;

Операції із забезпечення фінансової стійкості банку

• інші витрати.

Сплачені проценти за залученими банком ресурсами склада­ють найбільшу частку в загальній сумі його витрат. Ці витрати становлять більш як половину всіх операційних витрат.

Комісійні витрати — це витрати, які здійснює банк у процесі проведення своїх активних операцій і надання послуг клієнтам, а також витрати з ведення кореспондентських рахунків.

Витрати на валютні операції — це витрати, що пов'язані з обслуговуванням зовнішньоекономічної діяльності клієнтів бан­ку, веденням їхніх валютних рахунків та переказуванням коштів у іноземній валюті.

Неопераційні витрати включають: заробітну плату працівників банку, витрати на утримання приміщень та устаткування тощо.

До складу інших витрат належать витрати, які непередбачені іншими статтями. Це судові витрати, сплачені банком штрафи тощо.

У світовій практиці існує багато показників, які характеризу­ють прибутковість банківських установ. Найважливішими показ­никами прибутковості банку, що використовуються в Україні, є такі:

• ROA — прибутковість банківських активів;

• ROE — прибутковість акціонерного капіталу банку;

• SPRED — різниця між середньозваженою процентною став­кою за активами та середньозваженою ставкою за пасивами;

ROA — показник, що характеризує відношення чистого при­бутку банку після сплати податків до активів банку і показує, скільки чистого прибутку дає одиниця активів банку. Цей показ­ник можна виразити такою формулою:

ROA=E/A

де Е— чистий прибуток банку; А — активи банку.

ROA — показник ефективності роботи менеджерів банку, він показує, як вони справляються з завданням отримання чистого прибутку з активів банківської установи.

ROE — показник, що характеризує відношення чистого при­бутку банку після сплати податків до акціонерного капіталу бан­ку і виражається формулою:

деE —

ROE = E/K,

чистий прибуток банку; К —

ROE - - показник, що характеризує дохідність акціонерного капіталу банку та дорівнює розміру чистого прибутку, який отримуватимуть акціонери від інвестування свого капіталу.

SPRED — показник, що відображає, наскільки успішно банк виконує функцію посередника між вкладниками та позичальни­ками і наскільки гострою є конкуренція на грошовому ринку, учасником якого є установи банків. Посилення конкуренції приводить до скорочення різниці між доходами за активами та витратами за пасивами. Цей показник визначається за фор­мулою:

SPRED = (Процентні доходи / Дохідні активи) - (Процентні витрати / Пасиви, за якими сплачуються проценти).

Часто при розрахунку прибутковості використовують ще два показники: показник мультиплікатора капіталу МК та чис­та маржа прибутку NPM.

МК — це відношення активів А до власного капіталу К,

МК = А ІК.

Чим вищим є значення мультиплікатора капіталу, тим вищим буде ризик.

Взаємозв'язок між показниками ROA, ROE та МК відобража­ється за формулою: ROE = ROA • МК.

Чиста маржа прибутку (NPM) є відношенням чистого прибут­ку до валових доходів банку. ЕА — це коефіцієнт дохідності ак-nbвів. D — валовий дохід.

Отже,

ROA = NPM • ЕА; ROE = NPM • ЕА • МК;

NPM = E/D EA = D/Л.

Розрахуємо показники прибутковості на прикладі даних коме­рційного банку.

Е 5 млн дол.; А = 100 млн дол.; К = 20 млн дол.;

ROE, = 25 %; ROA = 5 %; МК = 5 %; NPM = 50 %; ЕА =J0 %.

Банківські менеджери повинні здійснювати щомісячний аналіз рівня доходів та витрат банку як у цілому, так і за статтями Летою мінімізування витрат та отримання прибутку.

Додаток 1

ЕЛЕКТРОННА ПОШТА

Під забезпечення кредиту приймається •

(вид забезпечення)

Місце проведення тендера — Департамент монетарної політики На­ціонального банку.

Заявки потрібно подати в електронному вигляді засобами програм­ного забезпечення «ТЕНДЕР».

1 Ісріний заступник Голови

(підпис)

Банки заінтересовані в збільшенні чистого доходу, і для цього в їхньому розпорядженні є такі можливості:

• підвищення рівня дохідності від використання кожної скла­дової активів;

• здійснення перерозподілу активів на користь тих, що дають найбільший дохід;

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

• зменшення процентних та непроцентних витрат.

1. Що таке процес управління банківськими ризиками?

2. У чому полягає мета процесу управління банківськими ризи­ками?

3. Які етапи процесу управління банківськими ризиками іс­нують?

4. Які підрозділи банку мають бути залучені до процесу ри-зик-менеджменту?

5. Що таке підрозділ з ризик-менеджменту?

6. Що таке фінансова стійкість банку?

7. Які існують способи забезпечення фінансової стійкості банку?

8. У чому полягають норми обов'язкового резервування кош­тів банків?

9. Назвіть економічні нормативи регулювання діяльності банків.

10. Що таке ліквідність та платоспроможність банку?

11. Назвіть основні банківські ризики.

12. Які резерви формують банки для покриття можливих втрат від активних операцій?

13. Яку фінансову звітність складають банки?

14. Що таке прибутковість банку і як вона визначається?

додатки

Додаток 2

Департаменту монетарної політики (назва банку) Національного банку України

№ від 200_р.

Копія:

(назва територіального управління Національного банку України)

№ від

(назва банку)

200_р.

Додаток З

Департаменту монетарної політики Національного банку України

Коп ія:

(назва територіального управління Національного банку України)

ЗАЯВКА №

на участь у кількісному тендері на одержання кредиту від Національного банку

ч

(назва Ьанку-позичальника)

кореспондентський рахунок .

Місцезнаходження: .

Просимо надати кредит на суму тис. грн

(цифрами та словами)

на строк з р. до р. на умовах, що викладені в повідом- ленні Національного банку від 200 р. № . ₍

Під забезпечення кредиту пропонуємо такі державні цінні папери :

ЗАЯВКА №

на участь у процентному тендері на одержання кредиту від Національного банку

(назва банку-позичальника)

кореспондентський рахунок .

Місцезнаходження: .

Просимо надати кредит на суму тис. грн.

(цифрами та словами)

на строк з р. до р. на умовах, що викладені в повідом- ленні Національного банку від 200_ р. № .

Під забезпечення кредиту пропонуємо такі державні цінні папери⁹:

Код цінних паперів
Кількість цінних паперів	Номінальна вартість2, грн	Балансова вартість, грн	Дата погашення

•2

Під забезпечення кредиту пропонуємо такі векселі":

Векселедавець	Платник	Сума векселя	Дата складання	Місце складання	Строк платежу	Місце платежу

Векселедавець	Платник	Сума векселя	Дата складання	Місце складання	Строк платежу	Місце платежу

У разі задоволення нашої заявки кредитний договір і договір застави

на одержання кредиту будуть укладені нами з територіальним

управлінням Національного банку України в середу 200 р.

У разі задоволення нашої заявки кредитний договір і договір застави

на одержання кредиту будуть укладені нами з територіальним

управлінням Національного банку України в середу 200_ р.

(посада) (ініціали, прізвище)

(посада) (ініціали, прізвище)

Заповнюється одна з таблиць залежно від запропонованого забезпечення. Заповнюється автоматично під час контролю заявки в Департаменті монетарної політики.

_> Заповнюється одна з таблиць залежно від запропонованого забезпечення.

' Заповнюється автоматично під час контролю заявки в Департаменті монетарної

полі 1111Сii.

Додаток 4

Департаменту монетарної політики

(територіальне управління Національного банку України

Національного банку України)

4. Достатність капіталу (Н4).

5. Загальна ліквідність (Н6).

6. Відношення високоліквідних активів до робочих активів (Н7). Територіальне управління перевірило враховані банком векселі, які

надаються під забезпечення кредиту:

№ від 200 р.

Векселедавець	Платник	Сума векселя	Дата складання	Місце складання	Строк платежу	Місце платежу

ПОВІДОМЛЕННЯ

територіальне управління

(назва територіального управління)

Національного банку України перевірило виконання умов, викладених у п. 5 гл. 1

(підпис)

Начальник територіального управління Національного банку України

(назва банку)

розд. І Положення про механізми рефінансування комерційних банків України, фінансову надійність та юридичну дійсність наданого забез- печення і підтримує заявку банку № від на участь у (кіль- кісному, процентному) тендері з (короткострокового, середньостроко- вого) рефінансування банків на одержання кредиту «овернайт» .

1. Повідомлення надається за кожним видом заявки окремо.

Діяльність банку років.

Ліцензія на залучення та розміщення коштів № від .

Фактично створені резерви для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями %.

Відношення суми прострочених та сумнівних кредитів до суми кре- дитного портфеля %.

Відношення суми міжбанківського кредиту до суми кредитного портфеля %.

Зареєстрований та сплачений капітал банку тис. грн.

Заборгованість за кредитами Національного банку тис. гри.

Виконання банком показників на останню звітну дату 200 .

Норматив	Фактично

Дотримання нормативів:

Заповнюється у разі надання під забезпечення кредиту врахованих банком векселів.

1. Капітал банку (НІ).

2. Мінімальний розмір статутного капіталу (Н2).

3. Платоспроможність (НЗ).

Департамент монетарної політики Національного банку України №_від 200_р.

Копія:

Голові Правління

(назва банку)

(назва територіального управління Національного банку України)

ПОВІДОМЛЕННЯ

Національний банк України повідомляє про результати проведення тендера, який відбувся 200 р.,

(кількісного або процентного)

про надання короткострокового (середиьострокового) кредиту під за­безпечення зазначених у заявці державних цінних паперів (векселів).

Директор (заступник директора) Департаменту монетарної політики НБУ

Вам потрібно протягом одного робочого дня після отримання пові­домлення заблокувати державні цінні папери, надані під забезпечення, у відповідній кількості зі свого депо-рахунку на депо-рахунок Національ­ного банку України, укласти кредитний договір та договір застави про одержання коштів від Національного банку України. Департамент монетарної політики Національного банку України віді­брав під забезпечення наданого кредиту такі цінні папери:

Код цінних паперів	Кількість цінних паперів	Номінальна вартість, грн	Балансова вартість, грн	Дата погашення

Додаток 7

від

р.

(назва територіального управління Національного банку України)

200

Департамент монетарної політики Національного банку України

Департамент монетарної політики Голові Правління

Національного банку України

(назва банку)

Копія:

(назва територіапьного управління Національної о банку України)

ПОВІДОМЛЕННЯ

ПОВІДОМЛЕННЯ

_ . територіальне управління Національного банку

України

повідомляє, що відповідно до п. 7 гл. З розд. II Положення про механіз- ми рефінансування комерційних банків України нами укладено кредит- ний договір та договір застави з

(назва комерційного банку)

Оанком про надання йому короткострокового (середньострокового) кредиту. '

Національний банк України частково задовольняє Вашу заявку № від 200 р. про надання кредиту під забезпечення за- значених у заявці державних цінних паперів на суму грн, на

строк з до 200 р. за плату процентів річних.

Вам потрібно сьогодні до 13-ої години своїм депо-розпорядженням заблокувати в Депозитарії Національного банку України державні цінні папери, надані під забезпечення кредиту, відповідно до зазначених у повідомленні суми та їх кількості.

Департамент монетарної політики Національного банку України ві­дібрав під забезпечення наданого кредиту такі цінні папери:

Код цінних паперів	Кількість цінних паперів	Номінальна вартість, грн	Балансова вартість, грн.	Дата погашення

Начальник

територіального управління Національного банку України

(підпис)

Директор (заступник директора) Департаменту монетарної політики Національного банку України

(підпис)

Додаток 8

КРЕДИТНИЙ ДОГОВІР¹ №

м. р.

Національний банк України в особі

(посада, прізвище, ім'я, по батькові)

(далі — Кредитор), який діє на підставі , з однієї

сторони, та банк в особі

(назва комерційного банку)

(далі Позичальник),

(посада, прізвище, ім'я, по батькові)

який діє на підставі , з другої* сторо- ни (далі — Сторони), з метою здійснення короткострокового (середи ьо- строкового) рефінансування через операції на відкритому ринку відпо- відно до Положення про механізми рефінансування комерційних банків України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від № уклали цей договір про таке.