Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ОЭТ ЗАОЧН технари.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
2 Мб
Скачать
☆

Вправа 3. Визначте, яке з положень правильне, а яке помилкове

  1. Підприємство може створити тільки держава.

  2. Умовами діяльності приватного підприємства є самостійне здійснення відтворювального процесу, повна економічна відповідальність за результати своєї діяльності і обов’язкова економічна допомога держави.

  3. Метою діяльності державного підприємства є виключно отримання максимального прибутку.

  4. В одній галузі можуть працювати різні за розміром підприємства.

  5. Малі підприємства не потребують державної підтримки.

  6. Товариство з обмеженою відповідальністю – це найменш ризикована форма діяльності підприємця.

  7. Зниження ризику банкрутства не належить до переваг корпоративних підприємств над унітарними.

  8. Акціонерні товариства відкритого та закритого типів відрізняються тільки назвою.

  9. Партнерство з обмеженою відповідальністю – це об'єднання партнерів з різними правами та відповідальністю.

  10. Кооператив – це підприємство, в якому поєднуються засоби та зусилля партнерів для виконання визначених господарських функцій.

  11. Діяльність кооперативу спрямована на отримання максимального прибутку.

  12. Суб'єкт, що випускає акції, називається інвестором.

  13. Будь-який акціонер є співвласником акціонерного товариства.

  14. Фонди підприємства поділяються на основні, виробничі і невиробничі.

  15. До основних фондів входять обладнання, споруди, фонд оплати праці.

  16. Основні фонди є частиною виробничих фондів.

  17. Величина амортизаційних відрахувань, у залежності від сфери діяльності підприємства, включається до собівартості, або до прибутку.

  18. Акціонерні товариства відкритого та закритого типів відрізняються тільки назвою.

  19. Малі підприємства не потребують державної підтримки.

  20. Венчурні компанії – це великі за розміром підприємства.

  21. В одній галузі можуть працювати різні за розміром підприємства.

  22. Метою діяльності державного підприємства є виключно отримання максимального прибутку.

  23. Будь-який акціонер є співвласником акціонерного товариства.

Тема 8. Механізм функціонування національної економіки

Методичні поради до вивчення теми

З даної теми передбачається вивчення таких питань:

Національна економіка та показники результативності її функціонування.

Циклічність економічного розвитку. Суть та види економічних циклів. Фази середньотривалого економічного циклу, їх основні характеристики.

Зайнятість, її суть і форми. Причини, види та рівень безробіття, соціально–економічні наслідки безробіття.

Суть, причини та види інфляції. Стагфляція. Наслідки інфляції.

Для самостійного вивчення цієї теми рекомендується література:

4, с.385-400, 502-509; 7, с.136-157; 9, с.214-226, 488-572; 13, с.438-467, 21, с.231-264.

Наступним кроком вивчення є суспільний продукт. Він є результатом продуктивного функціонування всієї економіки суспільства, усіх його ланок і сторін. Для кращого розуміння сутності суспільного продукту необхідно вивчити його конкретні форми та методи обчислення.

Основним методом обчислення суспільного продукту є система національних рахунків (СНР). Система національних рахунків – це адекватний ринковій економіці національний облік, побудований у вигляді набору рахунків і балансових таблиць, що розкривають результати економічної діяльності, структуру економіки, найважливіші взаємозв’язки в національному господарстві.

Головними і вихідними показниками системи національних рахунків є валовий внутрішній продукт (ВВП). У статистиці України форма національного продукту (ВВП) була визнана не так давно – з 1987 р.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) являє собою сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному періоді на території країни, незалежно від національної належності підприємств. Валовий внутрішній продукту підраховується за так званим територіальним принципом.

Існує три методи обчислення валового внутрішнього продукту:

1) за виробленою продукцією (виробничий метод);

2) за витратами (метод кінцевого використання);

3) за доходами (розподільний метод).

Обчислення ВВП ускладнюється інфляцією (зростання цін), яка властива всім країнам з ринковою економікою. У зв’язку з цим розрізняються поняття номінального і реального ВВП.

Номінальний ВВП – це обсяг виробництва, обчислений за діючими, фактичними цінами. В умовах інфляції він завищує результати економіки і потребує коригування. Реальний ВВП – це обсяг виробництва, вартість якого скоригована на величину річного зростання цін.

Обчислення обсягів ВВП не лише полегшує міжнародне зіставлення темпів і рівнів економічного розвитку різних країн, але й дає змогу поглибити макроекономічний аналіз.

У системі національних рахунків існує також низка інших взаємопов’язаних макроекономічних показників, які можуть бути розраховані на основі ВВП.

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) – це ВВП, зменшений на величину амортизаційних відрахувань: ЧВП = ВВП – Амортизаційні відрахування.

Національний дохід (НД) можна отримати, якщо ЧВП зменшити на величину непрямих податків на бізнес (податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін.): НД = ЧВП – Непрямі податки на бізнес.

На основі національного доходу визначають особисті доходи (ОД). Якщо від суми національного доходу відняти внески (податки) на соціальне страхування, податок на доходи підприємств, а також прибуток, що використовується для розширення виробництва (нерозподілений прибуток підприємств), і додати трансфертні платежі, які включають виплати соціального страхування по старості, від нещасних випадків, допомогу і виплати по безробіттю, різноманітні виплати неімущим і непрацездатним тощо (трансфертні виплати – виплати, які не пов’язані з трудовою діяльністю, тобто не зароблені, а одержані), то отримаємо суму так званого особистого доходу. Особистий дохід – це одержаний дохід, а національний дохід – це зароблений дохід.

Нарешті, якщо від суми всього особистого доходу відняти всі індивідуальні податки, то одержимо так званий дохід в особистому розпорядженні домогосподарств – кінцевий показник системи національного рахівництва. Він використовується на споживання та заощадження.

Кожна людина зацікавлена у зростанні національного доходу, тому що від його рівня залежать процеси розширеного відтворення, нагромадження (розширення суспільного виробництва), рівень добробуту населення, економічної могутності країни.

Продовжуючи вивчення теми, заслуговує уваги на вивчення деяких проблем тіньової економіки, яка заявила про себе в Україні на повну силу. Тому необхідно також розкрити сутність тіньової економіки.

Тіньова економіка – приховані господарськими та інституціональними одиницями види діяльності, що офіційно не обліковуються державними органами.

Наступним кроком вивчення теми є вияснення чинників і сутності економічних циклів та економічних криз.

Функціонування ринкової економіки, як і будь-якої економічної системи, не є рівномірним і безперервним. Економічне зростання час від часу чергується з процесами застою та спаду обсягів виробництва, тобто зниження усієї економічної (ділової) активності. Такі періодичні коливання свідчать про циклічний характер економічного розвитку.

Циклічність – це об’єктивна форма розвитку національної економіки (а також світового господарства) як единого цілого, тобто закономірний рух від однієї макроекономічної рівноваги до іншої. За довготривалістю виділяють такі типи економічних циклів: короткі (2-3 роки), середні (біля 10 років), та довгі (40-60 років). Довгострокові циклічні коливання економічна наука виявила ще в другій половині 19ст., але особлива роль в розробці цієї проблеми належить російському вченому М.Д. Кондратьєву.

Економічний цикл – період розвитку економіки від початку однієї кризи до наступної. Середні цикли (в класичній трактовці) включають такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення.

Далі потрібно зосередити свою увагу на розуміння сутності зайнятості.

Зайнятість передусім означає, що потенційний носій особистої продуктивної сили – робочої сили чи підприємницького хисту, включений до складу продуктивних сил суспільства і здійснює працю чи підприємницьку діяльність. Можемо дати таке визначення зайнятості: це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм дохід у грошовій чи іншій формі.

Слід мати на увазі, що ринкові відносини передбачають вільний вибір людиною професії та місця роботи відповідно до здібностей, добровільну незайнятість громадян, не допускають примусової праці в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством країни. При цьому економічна наука відрізняє два види зайнятості громадян: повну і неповну.

Запам’ятаймо, що повна зайнятість означає використання всіх придатних для цього ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатен працювати. Якщо економіка має недостатньо робочих місць, то формується неповна зайнятість: певна кількість робочої сили вимушено залишається без роботи. Зазначимо, що не всі придатні для зайнятості трудові ресурси мають бажання займатися тим чи іншим родом економічної діяльності, яка приносить їм дохід.

Концепція повної зайнятості не означає відсутності безробіття. Повна зайнятість досягається тоді, коли рівень безробіття не перевищує її природного рівня. А в даний час вважається, що природний рівень безробіття дорівнює приблизно 5-6% робочої сили. Отже, якщо 94-95% робочої сили країни зайняті, то існує повна зайнятість.

Сучасна економічна система породжує таке явище, як безробіття. Безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають підходящої роботи, заробітку, зареєстровані у державній службі зайнятості та отримують відповідну грошову допомогу, дійсно шукають роботу та здатні братися за неї.

Основними його видами є природне і циклічне безробіття. Природне безробіття є добровільним, фрикційним і структурним.

Звертаємо увагу на те, що добровільне безробіття виникає тоді, коли робітники не хочуть працювати за пропоновану їм заробітну плату, але стали б до роботи, якби вона була вищою.

Фрикційне безробіття виникає внаслідок постійного руху населення між видами праці, регіонами, а також на різних стадіях життєвого циклу. Через те що фрикційні безробітні часто шукають кращої роботи або змінюють місце роботи, вони теж вважаються добровільно безробітними.

Структурне безробіття означає невідповідність між пропонуванням і попитом на працівників. Ця невідповідність виникає тоді, коли попит на один різновид праці зростає, тоді як на інший зменшується.

Особливою складовою безробіття є циклічне безробіття, викликане спадом, тобто тією фазою циклу, коли виробництво і сукупний попит абсолютно скорочуються. Циклічне безробіття виходить за межі природного безробіття і є свідченням неповної зайнятості.

Отже, люди, що мають роботу – зайняті, люди, які не мають роботи, але шукають її – безробітні, а ті, що не мають роботи і не шукають її – незайняті.

Безробіття є соціально-економічним лихом для суспільства. Втрата роботи істотно знижує життєвий рівень працівника, завдає йому морально-психологічної травми внаслідок відчуження від виробництва. За період безробіття знижується кваліфікація, втрачається самоповага, формується почуття самотності та непотрібності. Погіршується фізичний і психологічний стан людини. Але головна “ціна” безробіття – невипущена продукція. Відомий дослідник в області економіки Артур Оукен математично виразив відношення між рівнем безробіття і відставанням обсягу суспільного продукту. Це відношення, відоме науці як закон Оукена, показує, якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень на 1%, то відставання обсягу суспільного продукту становить 2,5%.

Далі слід звернути увагу на таку економічну проблему як інфляція. Виконуючи функцію засобу обігу, гроші безперервно переміщуються від одного суб’єкта економіки до другого. Такий рух грошей, що обслуговує реалізацію суспільного продукту, називається грошовим обігом. При цьому між процесами реалізації суспільного продукту та грошовим обігом існує внутрішній зв’язок, який отримав назву закону грошового обігу. Суть закону грошового обігу полягає у тому, що кількість грошей, які знаходяться у обігу, визначається сумою цін всіх товарів та послуг, що підлягають реалізації, та швидкістю обігу грошової одиниці. Цей зв’язок можна виразити формулою:

Де: Кгр – це кількість грошей, які знаходяться у обігу; Т – кількість товарів; Ц – ціни товарів; Шо – швидкість обігу грошової одиниці.

При цьому за умов існування кредитно-паперового грошового обігу, при перевищенні реальною кількістю грошей, які знаходяться у обігу, потреб у них суб’єктів економіки відбувається процес зростання цін. А це означає, що купівельна спроможність кожної окремої грошової одиниці буде зменшуватись, тобто на кожну грошову одиницю можна буде придбати все менше товарів. Такий процес зменшення купівельної спроможності грошової одиниці отримав назву інфляції. При цьому розрізнять три види інфляції в залежності від того, яким темпом зростають ціни. Якщо ціни зростають темпом до 10 % на рік, то це повзуча інфляція. При темпах зростання цін від 10 до 100 % на рік говорять про галопуючу інфляцію. А коли темпи зростання цін перевищують 100 % на рік, то виникає гіперінфляція.