19. Галичина під владою Польщі.

Окрім Великого князівства Литовського, свої зазіхання на землі Русі мала і Польща. Скориставшись послабленням Галицько-Волинської держави, Казимир III Великий 1340 р. захопив Галич, але боярство на чолі з Дмитром Дядьком на певний час зуміло відстояти самостійність князівства. Упродовж 1344—1349 pp. Казимир III захопив Перемишльську і Сяноцьку землі, Галичину, частину Волині. Спалахнула війна між Польщею та Великим князівством Литовським за переділ галицько-волинських земель, у результаті якої Галичина з Белзькою землею та Холмщиною опинилися під владою Польщі, а Волинь — під зверхністю Литви. Після Казимира польським королем став Людовик Угорський, який передав Галичину під владу угорських воєвод (1370 р.). У результаті воєнного походу 1387 р. полякам удалося повернути ці землі. Похід очолювала польська королева Ядвіга, яка була угорського роду, тому багато угорських правителів галицьких міст сприймали її як свою і здавалися без бою. Територія загарбаної Галичини й частини Волині була трохи менша за тодішнє Польське королівство. Тому поляки змушені були визнавати право власності на землі за боярами, у тому числі руськими, які не чинили їм опору. Однак польські королі намагалися якнайтісніше прив'язати Галичину до Польщі. Згодом загарбані території були поділені на землі (округи): Галицьку, Львівську, Перемишльську, Сяноцьку, Холмську і Белзьку, які очолили королівські намісники-старости. У 1434 р. польський король Владислав II Ягайло (засновник династії Ягеллонів) остаточно скасував будь-які автономні права галицьких земель у складі свого королівства, поширив на них польські право, суд, адміністрацію. Галицька, Львівська, Перемишльська і Сяноцька землі були об'єднані в Руське воєводство з адміністративним центром у Львові. На Західній Волині було створене Белзьке воєводство з центром у місті Белз. Якщо Литва з повагою ставилася до православної церкви, звичаїв українського народу, економічного та культурного життя, що створювало умови для його подальшого розвитку, то керівні кола Польщі взяли курс на знищення залишків спадщини Київської Русі, насильне окатоличення та закріпачення селян.

20. Адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі Великого князівства Литовського і королівства Польського.

Територіальний поділ та місцева адміністрація українських земель у складі Великого князівства Литовського, Королівства Польського та Речі Посполитої не були сталими і за 300 років (з 1340 до 1648 pp.) кілька разів змінювалися. Тривалий час зберігалися старі адміністративні одиниці - князівства, уділи, волості та верви. Першою їх ліквідувала Польща в Галичині (1434 p.), а потім і Литва - 1471 р. ліквідовано останнє Київське князівство, запроваджена воєводська система, яка остаточно закріпилася Люблінською унією 1569 р. Саме після неї склалася така адміністративна структура з відповідною місцевою адміністрацією.

Найбільшою адміністративною одиницею вважалося воєводство на чолі з воєводою, якого призначав князь (король). Йому належала військова, виконавча та судова влада у воєводстві, він очолював місцеву адміністрацію - уряд. Заступниками воєводи були каштеляни та старости. Всього на території сучасної України у різні роки існувало повністю або частково 7 воєводств: Руське (1434 p.), Подільське (1434 р.), Белзьке (1462 p.), Київське (1471 p.), Брацлавське (1566 р.), Волинське (1566 р.) та Чернігівське (1635 p.). Воєводства поділялися на різну кількість noвimiв, на чолі з повітовим старостою, тому іноді вони і називалися староства. Руське воєводство поділялося не на повіти, а на землі. Центральний повіт воєводства очолював каштелян - комендант. Староста (каштелян) наділявся широкими адміністративними та судовими функціями. До повітового уряду входили маршалок, стольник, хорунжий, канцеляристи, підсудки. Станово-представницькими органами у воєводстві та в повіті були місцеві шляхетські сеймики. Найнижчою ланкою поділу вважалася «олость на чолі з волосним старостою та підпорядкованим йому писарем. У деяких місцях волость називалась округом (Чернігівщина), або підстароством(Правобережжя). Волость складалася з сільських общин - коп, на самоврядуванні у формі сходу, який обирав сільського старосту (у різних місцевостях - тивуна, старця, війта, солтиса). Копа складалася з села або кількох сіл, які об'єднувалися в дворища (10 хат) та дими(1 господарська родина).

Міста поділялися на фортеці, очолювані каштелянами, приватновласницькі або державні, керовані міськими радами - ратушами, та вільні на самоврядуванні (магдебурзьке право), на чолі з магістратом.

I ратуша, і магістрат складалися з двох палат. Виконавчої - ради та судової - лави. До ради входили райці (радники), яких очолював бурмістр, а лава (скабінат) складалася з 12 лавників (присяжних), яких очолював війт (суддя). До повноважень місцевої адміністрації входили господарські функції, самооборона, збір податків, здійснення суду як першої інстанції.

Історико-державна подія: 1471 р. - ліквідація Київського князівства та запровадження воєводської системи в Україні.