Геологічна і технічна документація опробування Первинна документація при відборі і обробці проб

Відбір кожної проби повинен супроводжуватися обов’язковою геологічною і технічною документацією. Геологічні зарисовки і опробування вибоїв – нерозривно пов’язані між собою процеси. Їх слід вести кваліфікованому опробувальнику, колектору, технікові-геологові при систематичному контролі з боку геолога.

Всі деталі проведення зарисовок і відбору проб регламентуються спеціальною інструкцією з геологічної документації і опробування, що складається головним геологом стосовно умов даного родовища. З опробувальниками, колекторами і техніками з опробування проводяться теоретичні і практичні заняття. Геологічні зарисовки вибоїв виконуються в стандартному масштабі (зазвичай 1:50 або 1:100) із застосуванням встановлених умовних позначень для різних природних типів руд і гірських порід.

Журнал опробування є основним первинним документом геологічної служби підприємства, партії. Методи ведення документації і опробування вельми різноманітні, тому не можна рекомендувати єдину форму журналу опробування. Проте в будь-яких умовах журнал опробування повинен містити наступні дані: 1) дату відбору проби; 2) номери проб (цехові і лабораторні); 3) точне місце відбору проби; 4) метод відбору проби (довжина рівчака, кількість порцій); 5) початкову і кінцеву маси проби; 6) опис мінерального складу проби (природні типи руд); 7) прізвище співробітника, що відібрав пробу; 8) зарисовку вибою з вказаним на ній місцем відбору проби; 9) результати аналізу (на один або декілька провідних компонентів). Ці ж відомості можуть бути занесені в стандартну картку.

Кількість цехових геологічних проб по номерах встановлюють по заздалегідь наміченому розподілу загальної планової кількості проб на даний рік між об’єктами опробування. Наприклад, на поточний рік в комбінаті намічено узяти 5000 проб з наступним розподілом: з № 1 по 1500 – копальня А; з № 1501 по 2000 – шахта Б; з № 2001 по 2500 – пошукова група В; з № 2501 по 3000 – геологопошукова партія Г і так далі. Вказаний розподіл проб заносять на першу сторінку журналу геологічного опробування по комбінату. На окремих копальнях, шахтах, в розвідувальних партіях є свої журнали опробування з номерами проб в межах вказаного ним інтервалу.

На підприємствах іноді застосовують єдину нумерацію проб з початку робіт, що продовжується з року в рік. Це приводить до появи номерів проб з п’ятьма знаками і особливих переваг не має. У графу «точне місце відбору проби» слід заносити назву рудного тіла, гірської виробки, номер свердловини, горизонт, блок, інтервал по осі свердловини або відстань в метрах і напрям від найближчої маркшейдерської точки. Журнал опробування повинен бути пронумерований, прошнурований і скріплений печаткою підприємства. Технік по обробці проб веде особливий журнал, в якому відзначає номери проб, що поступили в обробку, дату їх прийому, початкову і кінцеву маси проб в кілограмах і дату здачі в лабораторію.

Підсумкова документація аналізів проб

Результати аналізу проб з журналу опробування переносять на геолого-маркшейдерські плани і розрізи. Масштаб останніх визначається розмірами рудного тіла, складністю його будови, а також відстанями між розвідувальними виробками і точками відбору проб. Зазвичай вибирають один із стандартних масштабів 1:2000; 1:1000; 1:500, а для малих рудних тіл 1:200 і 1:100.

Горизонтальний і вертикальний масштаби на вертикальних розрізах, як правило, однакові. Виняток становлять розрізи по розсипах і плоских пологопадаючих рудних тілах. При горизонтальному масштабі 1:2000-1:1000 вертикальний масштаб тут може прийматися 1:200 і 1:100.

Розміри окремих листів плану встановлені прийнятим в маркшейдерській справі стандартом 50×50 см. Плани мають маркшейдерську сітку координат із стороною квадрата 10 см. На вертикальних розрізах і проекціях, крім того, повинні бути нанесені лінії опорних горизонтів в абсолютних відмітках через кожних 50, 20 або 10 м.

На плани і розрізи наносять контури рудних тіл і вміщаючих порід, гірські виробки і бурові свердловини (або їх проекції) і дані опробування. Контури рудних тіл наносять товстою чорною лінією – суцільною усередині контурів гірських виробок і пунктирною – за їх межами.

Розділення рудного тіла на природні типи руд показують тонким штрихуванням, контакти гірських порід – точковим пунктиром. Вміщаючі гірські породи найзручніше показувати буквеними індексами, наприклад: gd – гранодіорит; sp – серпентиніт, al – алювій; qss – кварц-серицитовий сланець і так далі Для гірських порід, що знаходяться у вивітреному стані, застосовуються ті ж індекси з додатковим знаком (наприклад, gd₁ –гранодіорит каолінизований вивітрілий).

На вертикальних розрізах і проекціях слід показувати денну поверхню, рівень ґрунтових вод (з вказівкою дати спостереження), нижню межу давньої кори вивітрювання і зони окислення рудних тіл. Встановлені тектонічні порушення показують суцільною червоною лінією, передбачувані – пунктирною.

Шурфи на планах позначають квадратом із стороною 2-3 мм, свердловини ручного буріння – кружком, свердловини механічного буріння – подвійним кружком. Для позначення похилих свердловин до знаку кружка наносять додатковий штрих по азимуту напряму похилої свердловини.

Над знаками шурфу або свердловини ставлять їх номери, під ними глибину до лежачого боку в метрах (іноді загальну глибину виробки, свердловини), зліва від них вертикальну товщину рудного тіла в метрах, справа вміст головного корисного компоненту у відсотках. Вміст корисної копалини для більшої ясності на планах і розрізах наносять кольоровою тушшю (червоною, синьою, зеленою).

На планах штреків, пройдених по жилах середньої і малої товщини, проби (зазвичай рівчакові) зображають тонкими і короткими лініями вхрест рудної жили. На одній стороні штреку проти цієї лінії ставлять номер проби, а на іншій – у вигляді дробу товщину жили або довжину рівчака в метрах (чисельник) і зміст металу в грамах на тонну або у відсотках (знаменник).

При великій кількості проб, як і при аналізі кожної проби на два-три компоненти, проти лінії проби на плані слід поставити тільки її номер. Товщина жили і всі дані аналізу заносять в особливу табличку, розташовану на вільному полі плану. У табличці наводять дані тільки по тих пробах, які нанесені на даний план.

На вертикальних розрізах по бурових свердловинах в інтервалах відбору проб по осі свердловини ставлять номер проби. У окремій табличці на вільному полі розрізу поміщають решту всіх відомостей: номери проб, опробовувані інтервали в метрах (від – до), вихід керна у відсотках, вміст металу (металів) окремо по керну і шламу. У особливій табличці наводять дані про вимірювання викривлення свердловин.

Дані опробування очисних гірських робіт заносять в карточки (паспорти блоків). У них вказують середню товщину і середній вміст металу по даному блоку. На ці ж паспорти щомісячно наносять оперативні дані по експлуатації (контур вибою по маркшейдерському виміру, видобуток руди в тонах і що залишився в блоці запас руди в тонах з відповідним вмістом металу і його кількістю).

Для деяких корисних копалини з різко різною цінністю окремих сортів корисного мінералу (азбест, слюда) вміст останнього може бути визначено в гривнях за тону руди.

Окрім цифрового виразу аналізів проб на планах і розрізах уздовж гірської виробки або бурової свердловини іноді будують графік вмісту металу. При нерівномірному вмісті такий графік дає сильно варіюючі ламані лінії, іноді з наявністю різких піків. Згладжування такого графіка методом ковзаючого вікна по трьох ординатах приводить до зручнішої форми наочного зображення мінливості вмісті металу уздовж свердловини або уздовж штреку.