Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
мыкро.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
157 Кб
Скачать
☆

Характеристика основних білків аденовірув

Назва

Число молекул

Мол. маса, кД

Антигени

 

у віріоні

 

назва

специфічність

Гексон

 

240

350

400

А

-

Групова

Пентон

12

-

-

-

Основа пентона

12

85

В

Підгрупова

Відросток

12

70

С

Типова

Білки серцевини

-

48

Р

Групова

 

-

24

Р

Групова

 

-

18

Р

Групова

 

Гемаглютиніни. Аденовіруси здатні викликати гемаглютинацію двох видів: пряму, при якій феномен склеювання виникає при безпосередній дії на еритроцити вірусного антигену, так званого повного гемаглютиніну, і непряму, зумовлену вірусним антигеном і специфічними антитілами. Агрегація наступає внаслідок взаємодії адсорбованих на їх стромі молекул антигену з антитілами. Антиген, який приймає в цьому участь, називають неповним гемаглютиніном.

 

Неструктурні антигени. Антигенна специфічність неструктурних білків вивчена мало. Диференціюють так званий ранній антиген (Р) слабоонкогенних вірусів 1-го і 5-го типів, пухлинний антиген (Т), трансплантаційний антигени.

Джерело інфекції. Аденовірусна інфекція - широко розповсюджене респіраторне захворювання людини, яке характеризується переважним ураженням слизової оболонки органів дихання, кон’юнктив, склер, лімфаденопатією. У віці 6 міс.- 1 рік інфікується до 30-60 % дітей. Найчутливіші до аденовірусної інфекції діти 0,5-2 років. Джерело інфекції - хвора людина або вірусоносій. Носійство може тривати 3 -9 місяців.

Механізм зараження. Основний механізм зараження - повітряно-крапельний. Вхідними воротами при респіраторній формі хвороби є верхні дихальні шляхи. Інкубаційний період триває від 1 до 13 днів. Тривалість виділення вірусів з носоглотки дорівнює тривалості хвороби, деколи на 2-3 дні менше.

Встановлено виділення великої кількості вірусів з кишкового тракту. В кишечник вони заносяться з верхніх дихальних шляхів або з кровю, здатні розмножуватись в епітелії кишечника. Віруси стійкі до дії кислоти шлункового сока і до факторів довкілля, отже, можуть передаватись фекально-оральним шляхом.

Однією з важливих епідеміологічних особливостей аденовірусних інфекцій є їх повільний розвиток і тривалий перебіг. Захворюваність сягає максимуму через 40 днів після початку спалаху, згасання триває біля 45 днів. Аденовірусним захворюванням притаманна сезонність, характерна для інфекцій дихальних шляхів. Найвища захворюваність реєструється в осінньо-зимовий період, проте спорадичні випадки, особливо в дитячих колективах, можуть спостерігатись протягом всього року.

Патогенез. Аденовіруси репродукуються в епітелії верхніх дихальних шляхів, в клітинах якого виявляють характерні внутрішньоядерні базофільні ДНК-вмісні включення і скупчення аденовірусного антигену. Частіше аденовіруси викликають гострі респіраторні захворювання (фарингіти, ларингіти, трахеобронхіти). Деколи аденовіруси бронхогенним або гематогенним шляхом попадають в легені, викликаючи важкі вогнищеві або інтерстиціальні пневмонії, особливо у дітей та осіб похилого віку (серовари 3, 4, 7, 14).

Одна з особливостей аденовірусних інфекцій полягає в розвитку поєднаних уражень слизових оболонок і лімфоїдних тканин мигдаликів, аденоїдів, конюнктиви ока (фаринго-кон’юнктивальна гарячка). Часто бувають епідемічні спалахи кон’юнктивітів одного або двох очей (серотипи 3, 4, 8, 19). Крім того, кон’юнктивіти та кератоконюнктивіти можуть бути госпітальними інфекціями.

Аденовіруси здатні розмножуватись в клітинах кишечника при захворюваннях з респіраторним, очним і кишечним синдромами.

При аденовірусній інфекції спостерігається схильність до лімфаденітів, характерне ураження мигдаликів, аденоїдів, регіонарних лімфатичних вузлів. Деколи розвиваються мезаденіти. Описані випадки виділення аденовірусів з мононуклеарних лейкоцитів, лімфоцитів.

Віремія - частий симптом аденовірусної інфекції, триває довго - понад 10 днів. При циркуляції в крові аденовіруси уражають ендотелій кровоносних судин, що викликає ексудативне запалення слизових оболонок, утворення фібринозних плівок и некроз.

Аденовіруси здатні проникати через плаценту, викликаючі внутрішньоутробні захворювання, аномалії розвитку плода, смертельні пневмонії новонароджених.

Досить часто спостерігають явище персистенції аденовірусів. Вона призводить до затяжного перебігу інфекційного процесу, який проявляється у вигляді хронічних тонзилітів, гайморитів, пневмоній. Аденовірусами можуть бути причиною розвитку у дітей алергічного статусу і виникнення астматичного бронхіту, алергічного ларинготрахеїту. Такий стан може формуватись за рахунок трансплацентарної передачі аденовірусів.

Імунітет. Після перенесеної хвороби розвивається типоспецифічний досить стікий імунітет. Основний механізм його - утворення віруснейтралізуючих антитіл, які мають захисну дію, так як існує пряма залежність між наявністю таких антитіл і стійкістю організму до інфекції. У новонароджених материнські антитіла зникають до шестимісячного віку, проте у дітей віком 2-3 роки вже знаходять антитіла до декількох серотипів вірусів.

У сироватці осіб, що перехворіли, спочатку виявляють IgM- імуноглобуліни, потім IgG, IgA, в носовому секреті знаходять імуноглобуліни класів SIgA та IgG.

Лабораторна діагностика. Більшість клінічних симптомів при аденовірусних інфекціях подібні до інших респіраторних захворювань як вірусної, так і бактеріальної етіології. У зв’язку з цим методи лабораторної діагностики мають винятково велике значення.

Залежно від клінічних проявів захворювання матеріалом для дослідження служать мазки і змиви з носоглотки, харкотиння, зіскрібки з кон’юнктиви, кров, ліквор, випорожнення. Матеріал потрібно взяти у перший тиждень хвороби, пересилати і зберігати у замороженому стані. Досліджують і секційний матеріал – шматочки трахеї, бронхів, легень, кишечника, лімфовузлів.

Експрес-діагностику здійснюють за допомогою реакцій імунофлуоресценції та ензиммічених антитіл з метою індикації групових антигенів аденовірусів у епіте­ліальних клітинах носоглотки та кон’юнктиви. При цьому виявляють характерні дрібнозернисті включення зелено-жовтого кольору в центральній частині ядер.

Кишкові аденовіруси, що викликають гастроентерити, виявляють у випорожненнях хворих за допомогою прямої та імунної електронної мікроскопії (рис. 91), імуноферментного аналізу, ДНК-зондів і полімеразної ланцюгової реакції.

Виділення вірусів проводять на первинно-трипсинізованих і перещеплюваних культурах клітин (Hela, HЕp-2, KB та ін.), які чутливі до всіх сероваріантів аденовірусів. У звичайних умовах курячі ембріони і лабораторні тварини практично нечутливі до аденовірусів людини, тому біологічну модель виділення вірусів для діагностики не використовують.

У культурах клітин віруси виявляють за їх цитопатичною дією під світловим мікроскопом. Уражені клітини округлюються, скупчуються у вигляді грон, в їх цитоплазмі вини­кає зернистість. Більш точним методом виявлення цитопатичної дії є дослідження за допомогою люмінесцентного мікроскопа специфічних внутрішньоядерних включень у клітинах на покривних скельцях, забарвлених акридиновим ­оранжевим. Цей метод дозволяє через 1-2 доби виявити навіть поодинокі інфіковані клітини.

Ідентифікацію та типування виділених аденовірусів проводять за допомогою реакції нейтралізації в культурах клітин спочатку із сумішшю типоспецифічних сироваток, а потім і з кожною сироваткою тієї суміші, яка нейтралізувала цитопатичну дію. Останнім часом для типування аденовірусів широко застосовують реакцію гальмування гемаглютинації.

За здатністю аглютинувати еритроцити мавп і білих щурів аденовіруси поді­лили на 3 групи. До першої групи увійшли 9 сероваріантів (3, 7, 11, 14, 16, 20, 21, 25, 28), які аглютинують лише еритроцити мавп, до другої – 14 сероваріантів (8, 9, 10, 13, 15, 17, 19, 22, 23, 24, 26, 27, 29, 30), що викликають повну аглютинацію еритроцитів щурів, до третьої – 6 сероварів (1, 2, 4, 5, 6, 12), здатних лише частково аглютинувати еритроцити щурів. Спочатку за допомогою тесту гемаглютинації виділений аденовірус відносять до однієї з трьох груп, а потім в реакції гальмування гемаглютинації з типоспецифічними сироватками визначають серотип.

Серологічна діагностика аденовірусних інфекцій проводиться методом парних сироваток за допомогою РЗК та імуноферментного аналізу з будь-яким типом вірусів. Другу сироватку беруть на 18-20-й день захворювання. Діагностичне значення має наростання антитіл в 4 рази і більше. При оцінці результатів реакцій потрібно враховувати можливість наявності антитіл в результаті широкої циркуляції аденовірусів серед людей. У сироватці крові, взятій у перші дні захворювання, титр РЗК з аденовірусним антигеном складає 1:16. Особливо важливе значення має раннє виявлення в сироватці хворих IgM, що свідчить про гострий перебіг хвороби. Тепер це найчастіше проводять за допомогою імуноферментного аналізу.

Противірусна терапія і профілактика. Для лікування використовують препарати, які специфічно діють на аденовіруси. Перспективними в цьому плані є аналоги метаболітів нуклеїнових кислот 6-азауридин, азагуанін, йоддезоксиуридин, а також ДНК-аза.

При кератитах і конюнктивітах ефективний інтерферон.

Відомі формолова і жива атенуйована вакцини проти аденовірусів окремих типів. Вони відрізняються високою імуногенністю та ареактиністю. Вивчається можливість виготовлення вакцини з окремих капсидних білків аденовірусів.

Неспецифічна профілактика тотожня тій, яка проводиться при інших респіраторних інфекціях: рекомендують обмежувальні, санітарно-гігієнічні та дезинфекційніі заходи. Сред них ізоляція хворих, роз’єднання людей, провітрювання приміщень, загартовування тощо.

 

Матеріали до підготовки підготували: доц. Ткачук Н.І., доц. Романюк Л.Б.