Родина філовірусів

Гарячки Марбург і Ебола

Збудники цих захворювань входять до роду Filovirus родини Filoviridae. Віруси мають ниткоподібну або циліндричну форму, часом нагадують рабдовіруси. Внутрішньоклітинні включення при репродукції цих вірусів дещо подібні до включень при сказі, тому раніше їх відносили до рабдовірусів.

Обидві хвороби ендемічні для деяких африканських країн (ЮАР, Кенія, Зимбабве), але останнім часом почали з’являтись і на території інших континентів. Початок захворювань гострий з гарячкою, висипом, ураженням печінки, нирковою недостатністю, профузним поносом. Летальність досягає 50-90 %.

Вірус гарячки Марбург Вірус гаряки Ебола

 

Лабораторна діагностика гарячок Марбург і Ебола полягає в проведенні вірусологічних досліджень у добре оснащених лабораторіях з додержанням суворого режиму. Віруси виявляють у крові, сечі, геморагічному ексудаті зараженням досліджуваним матеріалом гвінейських свинок або культур клітин мавп. Крім того, проводять і пряму електронну мікроскопію патологічного матеріалу для виявлення вірусів. Розроблені і впроваджуються в практику імуноферментний метод і реакція імунофлуоресценції. В більш пізніших стадіях захворювання і в період реконвалесценції застосовують РЗК для виявлення комплементзв’язуючих антитіл.

Родина реовірусів

   Ротавіруси. Ротавірусні гастроентерити

У високорозвинених країнах понад 60 % гострих гастроентеритів викликають віруси з родини Reoviridae. Серед них домінують ротавіруси. Рід Rotavirus включає ротавіруси людини і віруси, що викликають діареї у тварин. Останні для людини непатогенні. Ротавіруси людини викликають, в основному, гастроентерити у дітей до трьох років і людей похилого віку. Збудник передається фекально-оральним способом при побутових контактах. Висока стійкість вірусів у зовнішньому середовищі сприяє розвитку спалахів гастроентеритів особливо в зимовий період (до 90 %). За білковими антигенами ротавіруси поділяють на 4 ­сероваріанти.

Ротавіруси

Схема будови ротавірусу

 

Матеріалом для лабораторної діагностики служать випорожнення і кров. Проби калу беруть у перші години і дні хвороби у стерильні пеніцилінові флакони і направляють до вірусологічної лабораторії в контейнерах із льодом. Готують 10-20 % суспензію в розчині Хенкса, центрифугують 30 хв при 3000 об/хв. Центрифугат переносять у стерильний флакон, додають фреон 113 або 1000 ОД/мл пеніциліну і 500 ОД/мл стрептоміцину, вміщують у холодильник на 10-12 год. Кров для серологічних реакцій беруть у перші 2-3 дні хвороби і через 12-14 днів.

Лабораторна діагностика ротавірусних діарей ґрунтується на швидкому виявленні вірусів у випорожненнях за допомогою електронної та імунної електронної мікроскопії, реакції непрямої гемаглютинації з антитільним еритроцитарним ротавірусним діагностикумом. Використовують також імуноферментний аналіз у твердофазному варіанті, реакцію коаглютинації, метод клонованих РНК-зондів і полімеразну ланцюгову реакцію.

У перші дні хвороби вміст ротавірусів у копроматеріалах досягає 10⁶-10⁸ в 1 г, тому їх виявлення при прямій електронній мікроскопії можливе без додаткової концентрації. Краплю досліджуваного матеріалу наносять на спеціальні плівки з нітроцелюлози і мікроскопують при збільшенні 50000.

Метод чутливий і надійний, дає змогу швидко виявити вірус і дослідити його морфологію. При виявленні 5-6 віріонів практично у кожному полі зору можна достовірно підтвердити діагноз ротавірусного гастроентериту.

Ще більше діагностичне значення має метод імуноелектронної мікроскопії. Принцип її полягає в тому, що імунну противірусну сироватку додають до освітленої низько­швидкісним центрифугуванням суспензії фекалій, витримують 60 хв при кімнатній температурі і ще 12 год при 4 °С, потім центрифугують при 15000 об/хв для осадження вірусних частинок та імунних комплексів. Осад ресуспензують у 2-3 краплях дистильованої води, контрастують у фосфорно-вольфрамовій кислоті і досліджують під електронним мікроскопом. У препаратах виявляють характерні скупчення ротавірусів (рис. 89). Висока ефективність методу практично не залежить від вихідної концентрації вірусів у дослі­джуваних пробах.

Вірусологічні дослідження з метою виділення ротавірусів у культурах клітин або на лабораторних тваринах у рутинних вірусологічних лабораторіях не ­проводять.

Найбільш широко в діагностиці ротавірусних гастроентеритів використовують імуноферментний аналіз. Принцип його полягає в тому, що лунки полістиролових планшет спочатку сенсибілізують антитілами проти ротавірусів, а потім додають у них освітлену суспензію фекалій, інкубують 1 год в термостаті. Утворений в лунках комплекс антиген-антитіло після трикратного промивання фосфатним буфером виявляють внесенням антиглобулінової сироватки, кон’югованої з ферментом. Після інкубації в термостаті додають хромогенний субстрат до появи забарвленого продукту реакції. Облік результатів проводять за допомогою імуноферментного аналізатора.

У невеликих лабораторіях досить часто проводять реакцію оберненої непрямої гемаглютинації з використанням антитільного ротавірусного еритроцитарного діагностикуму. Вона проста за методикою постановки, хоч і менш чутлива в порівнянні з реакцією ензиммічених антитіл.

У практику лабораторної діагностики ротавірусних інфекцій впроваджують також тест коаглютинації для індикації ротавірусного антигену у випорожненнях хворих. На предметне скло наносять краплю зависі стафілококів (штам Cowan 1), сенсибілізованих ротавірусною сироваткою, і додають краплю освітленого центрифугуванням копроматеріалу. При наявності ротавірусів через 30-60 с виникає аглютинація навантажених антитілами стафілококів.

Дуже чутливим способом швидкої діагностики ротавірусних гастроентеритів є метод виявлення вірусоспецифічної РНК за допомогою молекулярної гібридизації. Він заснований на гібридизації мічених РНК-зондів, фіксованих на нітроцелюльозних фільтрах. Мічення здійснюють біотином або ферментом, що значно спрощує і здешевлює метод у порівнянні з радіоізотопними мітками.

Аналіз ротавірусної РНК, не зважаючи на його дорожнечу, все ширше впроваджується в практику, особливо після розробки методу полімеразної ланцюгової реакції. Остання є найчутливішим і специфічним методом діагностики, який, безумовно, є діагностичним тестом нового покоління, так званим “золотим стандартом”. Однак постановка цієї реакції все ще вимагає високої кваліфікації дослідника, дорогих реактивів і складної апаратури.

Серологічна діагностика спрямована на виявлення специфічних антитіл у парних сироватках, взятих з двотижневим інтервалом. Для цієї мети використовують різноманітні нейтралізаційні або преципітаційні тести та непряму реакцію імунофлуоресценції. Але останнім часом найширше застосовують імуноферментний аналіз.

Раніше для серодіагностики широко ставили РЗК з використанням в якості антигену заздалегідь відібрані фекалії хворих на гастроентерит або ротавіруси ­телят. Але за своєю чутливістю і специфічністю вона значно поступається методу імуноферментного аналізу. Для виявлення специфічних антитіл до ротавірусів ­ставлять також реакцію гальмування непрямої гемаглютинації з парними си­роватками.

Гастроентерити у дітей можуть також викликати каліцівіруси, астровіруси і віруси Норволк. Всі вони виділяються з випорожненнями в перші 2-3 дні захворювання, не розмножуються в культурах клітин або слабко репродукуються без цитопатичної дії. Для лабораторної діагностики гастроенетеритів, викликаних даними вірусами, використовують, в основному, метод імунної електронної мікро­скопії. Інших методів діагностики, доступних для вірусологічних лабораторій, поки що немає.

   Орбівіруси за своїми властивостями й хімічним складом дуже подібні до реовірусів. Назва пояснюється схожістю внутрішнього капсиду до кільця (orbis - кільце). Орбівіруси паразитують в організмі різних видів тварин і комах (кліщів, комарів, москітів), які переносять збудників від тварин до тварин і людей, підтримуючи постійну циркуляцію орбівірусів у вогнищі. Патогенними для людини є віруси кемеровської та колорадської гарячок.

Коронавірусні інфекції

До родини Coronaviridaе входить 13 видів вірусів, два з яких – респіраторний і ентеральний коронавіруси людини – мають високу вірулентність і здатні викликати захворювання.

 

Коронавірус

Схема будови коронавірусу

 

Коронавіруси є дуже частими збудниками респіраторних захворювань у дорослих: профузного риніту, ринофарингіту, часто навіть без підвищення температури. У дітей основними симптомами є профузний нежить, кашель, гарячка, головний біль. Часто хвороба ускладнюється пневмонією. Клінічно коронавірусну інфекцію важко відрізнити від інших захворювань респіраторного тракту, тому лабораторні дослідження мають вирішальне значення.

Лабораторна діагностика. Матеріалом для дослідження служить слиз із носа і глотки, зібраний сухими ватними тампонами, які занурюють в ізотонічний розчин хлориду натрію з антибіотиками. Секційний матеріал (шматочки трахеї, бронхів, легень) збирають у фосфатний буфер з гліцерином. У разі виникнення гастроентериту досліджують випорожнення. Для серологічних реакцій використовують парні сироватки крові.

Експрес-методи діагностики проводять за допомогою реакції імунофлуоресценції. У цитоплазмі епітеліальних клітин із осаду змивів з носоглотки, оброблених люмінесцентними антисироватками, виявляють специфічні включення. При можливості використовують пряму та імунну електронну мікроскопію, за допомогою яких виявляють поодинокі віріони або їх скупчення з типовою для коронавірусів морфологією (віруси зовні покриті виступами грушоподібної форми, що нагадують корону сонця під час його затемнення). У препаратах з випорожнень коронавіруси знаходять за допомогою електронної мікроскопії та полімеразної ланцюгової реакції (рис. 92).

Виділення вірусів з діагностичною метою проводять дуже рідко, оскільки коронавіруси людини практично не репродукуються в курячих ­ембріонах і перещеплюваних культурах клітин. Найбільш чутливою системою для їх виділення є органна культура клітин трахеї ембріона людини. У пробірки з культурою вносять 0,1-0,2 мл дослі­джуваного матеріалу, обробленого антибіотиками. Рідко ставлять біологічну пробу на мишах-сисунцях. При інтрацеребральному зараженні у тварин виникає енцефаліт, від якого вони гинуть. У дорослих мишей коронавіруси спричиняють безсимп­томну інфекцію.

Ідентифікують віруси шляхом визначення в інфікованих клітинах коронавірусного антигену методом імунофлуоресценції, імуноферментного аналізу або РЗК. Можна виявити типові за морфологією віріони і при електронній мікроскопії.

Серологічна діагностика коронавірусних інфекцій до сьогодні залишається основним методом їх розпізнавання. Для цього використовують визначення приросту антитіл у парних сироватках за допомогою реакцій гальмування гемаглютинації, зв’язування комплементу та імуноферментного