Займенникові прислівники

Можуть входити як до означального, так і до обставинного різновиду прислівників. Серед них відокремлюють:

1. питально-відносні (де, куди, як)

2. вказівні (так, там, тут, сюди, туди, тоді)

3. заперечні (ніде, нікуди, ніколи, ніяк)

4. неозначені (десь, кудись, колись)

Модальні прислівники

Передають ставлення мовця до змісту висловлювання (мабуть, можливо, напевно, безперечно, по-перше й т.ін.).

13.

Дієприслівник — особлива незмінювана форма дієслова, що називає додаткову дію або стан і відповідає на питання що роблячи? що зробив­ши? (готуючи, змалювавши).

Дієприслівник має граматичні ознаки дієслова й прислівника.

Дієслівні ознаки	Прислівникові ознаки
вид (доконаний — побачивши, недоконаний — співаючи)	незмінюваність (стоячи, замріявшись)
залежні слова (іменник, займен­ник, прислівник: пояснюючи тему)	у реченні виконує роль обстави­ни: Обабіч шляху, замислившись, вишикувалися тополі.

Творення дієприслівників недоконаного та доконаного виду

Вид дієприслівника	Суфікси	Вид дієслова	Основа	Приклади
недоконаний	-учи-, -ючи- (I дієвідміна)	недоконаний	теперішнього часу	шукаю — шукаючи
	-ачи-, -ячи- (II дієвідміна)			дзвоню — дзвонячи
доконаний	-ти-, -вши-	доконаний	інфінітива	прибігти — прибігши, подолати — подолавши

14.

Дієприкметник — це особлива дієслівна форма, яка називає ознаку предмета за дією і відповідає на питання який? яка? яке?які?

Морфологічні ознаки дієприкметника

Дієприкметники поділяють на 2 групи: • активні (ознака предмета за його ж дією): палаючі степи, почорніла ягода; • пасивні (ознака предмета за дією над ним): засмалені сонцем, виплеснуті хвилею, написаний юнаком. Дієприкметники мають вид (доконаний та недоконаний), час, рід, число та відмінок.

Дієприкметник

Значення	Відповідає	Граматичні ознаки
	на запитання	прикметника	дієслова
Означає	Який? яка?	Належить до імен-	Буває доконаного і не-
ознаку	яке? які?	ника, змінюється	доконаного виду, те-
предмета		за родами, числами,	перішнього і минулого
за дією		відмінками, у речен-	часу, активного й пасив-
		ні виступає озна-	ного стану, може мати
		ченням	залежні слова (іменник,
			прикметник, прислів-
			ник), у реченні виступає
			присудком

Творення дієприкметників

Активні дієприкметники теперішнього часу утворюються від основи теперішнього часу (форма третьої особи множини без закінчення) за допомогою суфіксів: для дієслів І дієвідміни -уч-(-юч-), для дієслів II дієвідміни ач-(-яч-):

ріж/уть +уч(ий) —> ріжучий,

пала/ють + юч(ий) —> палаючий,

леж/ать + ач(ий) —> лежачий,

го/ять + яч(ий) —> гоячий.

Активні дієприкметники минулого часу утворюються від основи неозначеної форми (відкидання від інфінітива кінцевого -ти за допомогою суфікса -л-: дозрі/ти + л(ий) —> дозрілий).

Пасивні дієприкметники утворюються від основи неозначеної форми (минулого часу — від дієслів доконаного виду, теперішнього — від дієслів недоконаного виду) за допомогою суфіксів -н-, -т-:

викона/ли + н(ий) —> виконаний,

поши/ли + т(ий) —> пошитий,

обговорюва/ли + н(ий) —> обговорюваний.

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Якщо основа інфінітива закінчується суфіксом -и-, то під час утворення дієприкметника цей суфікс опускається і вживається суфікс -ен-:

побачи/ти + ен(ий) —> побачений.

Водночас відбуваються характерні для дієслівних форм чергування звуків [с]/[ш], [з]/[ж], [д]/[дж]: скошений, звужений, збуджений.

Якщо перед суфіксом -ен- стоїть губний звук ([б], [п], [ф], [м], [в], перед суфіксом -ен- у дієприкметнику з'являється звук [л]:вислови/ти + ен(ий) —> висловлений.



15.

Категорія способу — це граматична категорія, що виражає відношення дії до дійсності, встановлюване тим, хто говорить. Категорія способу містить форми дійсного способу, наказового і умовного. 

Дійсний спосіб. Дієслова дійсного способу означають реальні дії, які відбуваються чи відбувалися, або ірреальні, які відбуватимуться в майбутньому і не мають модального значення: «Цілий загін зупинився біля цього озера, дехто промивав рани, дехто хотів напитися, коні стихаіржали» (Ю. Яновський); «А йому байдуже; сяде собі, заспіває: "Ой не шуми, луже!» (Т. Шевченко). 

Категорія дійсного способу тісно пов'язана з категорією часу, вона існує тільки в його формах: у теперішньому й майбутньому часі — в особових, у минулому — в родових. 

Наказовий спосіб виражає наказ, заклик, прохання, спонукання до виконання якоїсь дії: «Любіть Вітчизну, єдину у світі» (П. Тичина); «Ростіть, ростіть,огірочки, в чотири листочки» (нар. пісня); «Розвернися ж на всі боки, ниво-десятино, та посійся не словами, а розумом, ниво» (Т.Шевченко). Ці модальні відтінки передаються в усному мовленні інтонацією. 

Дієслова наказового способу не мають категорії часу, але мають категорію особи: 2-гу особу однини, 1-шу й 2-гу особу множини — прості форми; 1-шу й 3-тю особу однини, 3-тю особу множини — описові форми. Творяться прості особові форми наказового способу від основ теперішнього часу.

Умовний спосіб виражає дію ірреальну, тобто не ту, що вже відбулася або відбудеться, а лише бажану або можливу за певних умов: «Я жив би двічі іпомер би двічі, якби було нам два життя дано» (М. Бажан); «Немає такої людини, дорослої чи малої, яка б не любила лісу» (О. Довженко). 

Утворюється умовний спосіб поєднанням форм минулого часу з відокремленою часткою би (б). Частка би вживається після слів, що закінчуються на приголоснии звук; після дієслів, що закінчуються на голосний, ставиться частка б: читав би, ходив би, знав би, читала б, ходила б, знала б; читали б, ходили б, знали б. Частка би (б) може стояти після дієслова, перед ним, може бути відділена від дієслова іншими словами: «Без людської праці вся земля від краю до краюзаросла б бур'янами» (О.Довженко).  Дієсловам умовного способу категорія часу не властива. Значення умови їм характерне тільки в реченні. Умовний спосіб дієслів може виражати значення спонукальне і бажальне. Форми умовного спонукального можуть утворюватись описово — додаванням до форм умовного способу наказової частки хай (нехай): Нехай би вони самі це зробили. Хай би він заспівав нам. Бажальне значення умовного способу передається поєднанням дієслова минулого часу, що виражає ввічливе прохання, побажання, з неозначеною формою дієслова. Речення з цими формами не мають паралельних відповідників з дієсловами наказового способу, як це, наприклад, мають конструкції з умовним спонукальним. Пор.: 1. Речення з умовним бажальним:«Тебе б я слухала довіку, куме мій, аби б хотів співати» (Л. Глібов). 2. Речення з умовним спонукальним: «Краще б ви поїхали нашими кіньми» (І. Тобілевич). 

16.

Дієслівна категорія виду виражає дію з погляду того, як вона розвивається в часі. З допомогою категорії виду передається дія, яка сповна реалізована чи спрямована на реалізацію, або дія постійна, безперервна, що перебуває в процесі розгортання і становлення. 

Видові значення наявні в усіх дієсловах. Залежно від контексту вони можуть бути доконаного або недоконаного виду. 

Форми доконаного виду виражають дію, що має певну межу тривання: 1) дію повністю завершену чи завершену на певному етапі виконання (сніг випав, сонце зійшло, колона рушила, дитина заплакала); 2) дію, повторювану до певної межі (попереписував вірші, попідпирав двері); 3) дію одноразову, раптову (стукнув, смикнув, крикнув).

Форми недоконаного виду виражають дію, що перебуває в процесі тривання (здійснення), незавершеної повторюваності: (сонце сходить, двері підпирають, стукає, смикає), багаторазовість дії (постукувати, покрикувати). 

Видове значення не впливає на семантику дієслова. Те саме дієслово може мати як доконаний, так і недоконаний вид: надписати — надписав — надпишу (доконаний вид); надписувати — надписую — надписував — надписуватиму — буду надписувати (недоконаний вид). 

Дієслова, що тотожні за своїм лексичним значенням і мають тільки різний вид, творять видові пари: розповідати — розповісти; читати — прочитати, стояти — стати, допікати — допекти. Формальне вираження виду при цьому може бути морфологічним або контекстуальним. 

До морфологічного засобу вираження виду під час творення видових пар належить: 

1)Суфіксальний спосіб творення : чергування або зміна суфіксів співвідносних основ: -овува-/-ува-(-юва-): мобілізовувати — мобілізувати, організовувати — організувати, завойовувати — завоювати, переадресовувати — переадресувати, обраховувати — обрахувати; -ува- (-юва-) / -и-(-і-):зменшувати — зменшити, зближувати — зблизити, розклеювати — розклеїти; -ува- /-а-: записувати — записати, об'єднувати — об'єднати, розпитувати — розпитати; -а- / -ну- (зі значенням одноразовості, раптовості): кричати — крикнути, грюкати — грюкнути, стукати — стукнути, хапати — хапнути. Дієслова доконаного виду цього типу творення можуть бути з суфіксом -ону-: грюконути, рубонути, хапонути. Відтінок згрубілості, властивий цим дієсловам, надає тексту характеру розмовності: -ва- / Ø: ставати — стати, дівати — діти; -а- / Ø: лягати — лягти, одягати — одягти, стирати — стерти, перебігати — перебігти, витікати — витекти; -а- / -и-: рішати — рішити, рушати — рушити, ступати — ступити, виряджати — вирядити. 

2) Префіксальний спосіб творення . Для творення дієслів доконаного виду від співвідносних основ недоконаного виду найчастіше використовуються префікси в-, з-(с-), за-, на-, по-, про-. Вони лише змінюють вид дієслова, не вносячи в його семантику ніяких додаткових відтінків: молити — вмолити, робити — зробити, питати — спитати, в'янути — зав'янути, кликати — покликати, інформувати — поінформувати. Це один з найпродуктивніших способів творення дієслів доконаного виду. Проте не кожний префікс може бути тільки видотворчим. Більшість із них є словотворчими. Вони вносять у семантику дієслова додатковий відтінок, розширюють або звужують його  лексичне значення.

3) Комбінований спосіб творення . Цим способом творяться видові пари: безпрефіксне дієслово недоконаного виду — співвідносне префіксальне дієслово доконаного виду зі зміною або чергуванням суфікса основи: бродити — забрести, чіпляти — зачепити. 

У ряді випадків творення видових пар супроводжується чергуванням кінцевих приголосних основи та кореневих голосних: заводити — завести, виїжджати — виїхати, стирати — стерти. 

4) Зрідка видові пари творяться шляхом семантичного зближення різнокореневих (суплетивних) основ: брати — взяти, ловити — впіймати, говорити — сказати, шукати — знайти. 

В українській мові частина дієслів не має видової пари. Ці дієслова виступають або у формі недоконаного, або у формі доконаного виду. їх можна погрупувати за семантикою та морфемною структурою — за наявністю відповідних афіксів. 

До одновидових безпрефіксних дієслів недоконаного виду належать дієслова на -увати зі значенням ставлення до об'єкта (годувати, гордувати, командувати), на -ати, -ити дієслова мовлення (говорити, базікати, твердити), пересування і переміщення (ходити, возити, літати, носити, тягати), мислення (марити, мріяти) та ін. До одновидових дієслів недоконаного виду відносяться також дієслова з префіксом по- зі значенням повторюваності дії: пописувати, почитувати, подумувати, поглядувати, походжати. 

До одновидових дієслів доконаного виду належать переважно префіксальні дієслова:

1) з префіксом роз-, які вказують на результати дії (розговоритися, розноситися, розкричатися),

2) з префіксом на-, які виражають вичерпність виконуваної дії (находитися, начитатися, надивитися, нагостюватися, напрацюватися),

3) з префіксами за-, про- (запрацюватися, заплакати, затремтіти, пропрацювати, проплакати),

4) з подвійним префіксом попо- на позначення імперативної завершеної дії (поповодити, попоходити, поподумати, попожити). 

Дієслова недоконаного виду мають три часові форми: теперішній, минулий і майбутній (складну і складену форми), дієслова доконаного виду — минулий і простий майбутній. 

17.

Дієслівна категорія стану — це граматична категорія, яка виражає відношення між дією, дійовою особою (суб'єктом дії) і предметом (об'єктом), на який спрямована дія. Вона тісно пов'язана з категорією перехідності / неперехідності і підпорядкована їй. Категорія стану властива не всім дієсловам, а тільки перехідним і співвідносним з ними неперехідним, які утворені за допомогою постфікса -ся. Виявляється вона у формах слова та особливостях керування. 

Категорія стану не властива:  1) неперехідним дієсловам без постфікса -ся: сидіти, лежати, стояти, мерзнути, хворіти; 2) дієсловам з постфіксом -ся, які утворені від неперехідних дієслів: сміється, сидиться; 3) безособовим дієсловам на -ся, а також особовим дієсловам, що вживаються в значенні безособових:стається, хочеться, розвидняється; 4) дієсловам на -ся, що не мають співвідносних перехідних дієслів: гордиться, усміхається, боїться. 

У сучасній українській мові розрізняється активний і пасивний стани. Окрема група — зворотні дієслова, в яких пасивне значення формується постфіксом -ся. 

Активний стан мають усі перехідні дієслова, які означають дію, спрямовану на прямий додаток — іменник у формі знахідного відмінка без прийменника:«Естафету гострого й дотепного слова Остапа Вишні сьогодні високо і впевнено несуть в Україні його учні» (газ.); «Нині ми всі обстоюємо плюралізм поглядів» (газ.).

Пасивний стан мають неперехідні дієслова з постфіксом -ся, співвідносні за своїм лексичним складом і граматичним значенням з дієсловами активного стану. Вони означають дію, спрямовану на об'єкт, що виступає в реченні у функції підмета. Реальна дійова особа в таких пасивних конструкціях виконує роль додатка, вираженого іменником у формі орудного відмінка без прийменника: «Спеціальні питання обговорюються депутатами в секціях». Пасивний стан може бути виражений також пасивним дієприкметником, неособовою формою предикативного дієприкметника на -но, -то, утвореними від перехідних дієслів. Пор.: Товариство організоване.— Товариство організовано. 

Зворотні дієслова означають дію, яка спрямована на дійову особу. Залежно від лексичного зв'язку з іншими словами в реченні зворотні дієслова поділяються на підгрупи. 

а) Власне-зворотні дієслова. Виражають конкретну дію, виконавцем якої є дійова особа, на яку ця дія й поширюється. Постфікс -ся в цих формах за своїм значенням дорівнює зворотному займеннику себе в знахідному відмінку:одягатися, умиватися, голитися, взуватися і под. 

б) Непрямо-зворотні дієслова. Дія, передана ними, виконується дійовою особою, об'єкт дії виступає у функції непрямого додатка або зовсім усунений:запасатися (їжею), поратися (біля печі). 

в) Загально-зворотні дієслова. Вказують на внутрішній стан людини, її настрій, переживання: вертітися, гніватися, сміятися, журитися, турбуватися. 

г ) Безоб'єктно-зворотні дієслова. Виражають дію, постійно властиву дійовій особі: кропива жалиться, корова б'ється, собака кусається. 

ґ) Взаємно-зворотні дієслова. Означають дію, яку виконують дві або кілька дійових осіб, кожна з яких є одночасно і об'єктом дії. Дії суб'єктів спрямовані один на одного: листуватися, радитися, зустрічатися, боротися. 

18.

Категорія особи виражає відношення дії та її суб'єкта до мовця. Виконавцем дії може бути мовець (суб'єкт повідомлення), співрозмовник (слухач - адресат повідомлення) або особа чи предмет, що не беруть безпосередньої участі в комунікативному акті (об'єкт повідомлення).

Розрізняють три особові форми в однині і три у множині. Форма першої особи передає значення суб'єкта повідомлення (мовець є виконавцем дії), друга особа - адресата повідомлення (виконавцем є слухач), третя особа - об'єкта повідомлення (і не мовець, і не слухач): я розповідаю, ми розповідаємо, ти розповідаєш, ви розповідаєте; він розповідає, вони розповідають.

Особові форми властиві дієсловам теперішнього і майбутнього часу, а також дієсловам наказового способу. Виразниками особових значень виступають особові закінчення.

У дієслів минулого часу та умовного способу особове значення виражається синтаксично: я розповідав, ти розповідав, вона розповідала, воно розповідало; я розповів би, ти розповів би, вона розповіла б, вони розповіли б.

Із категорією особи тісно пов'язана категорія числа, що є теж невласне-дієслівною . Форми першої, другої, третьої особи однини протиставляються першій, другій, третій особі множини. Категорія числа дієслів має словозмінний характер.

До словозмінних належить категорія роду. Вона властива дієсловам минулого часу й умовного способу. Родове розрізнення репрезентується відповідними суфіксами: купив, купила, купило, купив би, купила б, купило б.

БЕЗОСОБОВІ ДІЄСЛОВА

Безособові дієслова називають дію поза відношенням її до особи: сутеніє, морозить, не віриться. Вони ніколи не поєднуються з підметом.

Безособові дієслова не виражають особових протиставлень, здебільшого вживаються в третій особі однини теперішнього чи майбутнього часу (дощить, смеркає, розвидняється) або у формі середнього роду минулого часу (вигоріло, замело).

В українській мові вирізняють кілька семантичних груп безособових дієслів:

o дієслова, що означають стан природи: розвидняється, смеркає, сутеніє;

o дієслова, що визначають фізичний або психічний стан людини: нудить, спиться - не спиться, не лежиться, кортить, тягне;

o дієслова, що передають стихійні явища природи:залило, замело, висушило, вигоріло;

o дієслова, в яких оцінюється міра чи необхідність якої-небудь дії: вистачає, бракує, розійшлося, належить;

o дієслова, що виражають значення випадковості, незалежного від особи стану: щастить, таланить.

19.

Категорія часу — це граматична категорія, яка виражає відношення дії до моменту мовлення. Дія протікає в трьох планах: 1) одночасно з моментом мовлення, 2) до моменту мовлення, 3) після моменту мовлення — тобто в теперішньому, минулому і майбутньому планах. Напр.: 1) «Батька свого Данько пам'ятає мало, але часто бачить його в снах, найчастіше на човні, в тихе лунке надвечір’я, коли він випливає, було, виставляти ятері і співаєпісню» (О. Гончар); 2) «Христя рівняла себе до Марії; згадала про свою долю. І її вижили з села, і її одірвали від рідної хати, виплюнули в найми на глум чужим людям» (Панас Мирний); 3) «Ось на цю мозаїку і впадутьпромені, відбиті від обличчя артиста або будь-якого предмета. Але мозаїка — з фотоелементів. І світло, і тіні предмета вона перекладе на свою електричну мову» (газ.). 

Категорія часу тісно пов'язана з категорією особи і виявляється в особових формах. Така неособова категорія, як інфінітив, не має категорії часу, а дієприкметник і дієприслівник передають її безвідносно до моменту мовлення. 

Час дієслова виражається морфологічно в дійсному способі. Виділяються такі часові форми: теперішнього часу, минулого, давноминулого і майбутнього. 

Умовний і наказовий способи не мають часової диференціації. 

ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС 

Теперішній час означає співвідносність дії з моментом мовлення. Його мають лише дієслова недоконаного виду. Момент мовлення може збігатися або не збігатися з моментом безпосереднього говоріння. Залежно від цього розрізняють пряме і відносне вживання форм теперішнього часу. 

Форми теперішнього часу при їх прямому вживанні мають два значення: 1) значення теперішнього актуального і 2) значення теперішнього неактуального (їх ще називають прямим детермінованим значенням і прямим недетермінованим). 

1.Теперішній актуальний — це основне значення теперішнього часу. Дія передається як така, що відбувається в момент мовлення. Як приклад такого значення можна навести уривок із твору Ю. Яновського: 

У цьому значенні дієслова теперішнього часу часто вживаються в газетних текстах, телерепортажах, де йдеться про події, очевидцем яких був автор:«Давно вже немає Косинки. Могила його невідома... Я ж бачу його тільки живим, з м'якою мудрою усмішкою, ясними вдумливими очима, повними надзвичайної життєвої сили» (газ.). 

2. Теперішній неактуальний передає дію, яка розпочалася до моменту мовлення, відбувається під час мовлення і триватиме після розповіді про неї. Він означає дію, яка відбувається постійно або регулярно повторюється: Вода кипить при ста градусах. 

У вживанні неактуального теперішнього виділяється ще значення теперішньо-минулого і теперішньо-майбутнього часу. 

Теперішньо -минулий час переносить дію у план минулого. Це досягається поєднанням дієслова у формі теперішнього часу з прислівниками і прислівниковими словами. Напр.: «Я бачу мільйони людей, що пересуваються по дорогах і полях, тягнуть на собі гармати і міномети, ячую гуркіт танків, які ринули з вихідних позицій у бій, наді мною ревутьмотори літаків, що йдуть на поземному льоті, мені пахнуть постріли і вибухи, солдатські чоботи і кров, розорана бомбами земля, і я чую різкий аромат стоптаного полину — це те, що вібувалося тут ще торік» (Ю. Яновський). Ця часова форма відома ще під назвою теперішнього історичного. Характерна вона для розповідей про події минулого. 

Різновидом теперішньо-минулого часу є теперішній живописний. Він уживається для опису картин природи, обставин, за яких відбувається дія. Напр.: «Раненько вдосвіта ви берете рушницю, весло, кошика, де покахкує крякуха, і йдете на Кримасове озеро... Ви довгенько ходите понад осокою, вдивляєтесь, шукаєте, де прим'ята осока... 

Значення минулої дії може підсилюватися частками було, бувало: «Як була я малою, було не раз сниться, що моя мати чеше мені коси, вплітає червоні кісники, вбирає мене в квіти та стрічки, голубить та жалує мене» (І. Нечуй-Левицький). 

Теперішньо-майбутній виражається поєднанням дієслова теперішнього часу з прислівниками й прислівниковими словами з часовим значенням. Він має місце як у художніх творах, так і в наукових текстах: «Ми починаємо бій о шостій ранку — попередимо ворога на дві години... Ти з сотнею кіннотистаєш перед Павлівкою. Артилерія з кулеметами рушає в оце ось село в долині праворуч — верства до нього. Я з рештою кінноти, з кулеметами і кількома гарматами стаю тут ось, де ми стоїмо, під скиртою. Рівно о шостій годині починає артилерія. Всі наші гармати ураганним вогнем местимуть Павлівку... Такі випадки вживання трапляються в підручниках, посібниках, коли описується послідовність дій при виконанні дослідів, вправ: «Ви добираєтеречення, в яких є обставинні прислівники місця, і пишете їх у колонку ліворуч, а праворуч паралельно записуєте речення з тими ж самими прислівниками в ролі прийменника» (підручник). 

МАЙБУТНІЙ ЧАС 

1. Майбутній час недоконаног о виду. Майбутній час недоконаного виду означає дію, яка буде здійснена після моменту мовлення. Відомі дві форми майбутнього недоконаного: синтетична й аналітична. 

Синтетична форма утворюється за такою моделлю: інфінітив + суфікс майбутнього часу -м- + тематичний суфікс -е- + особове закінчення.  Я читати-м-у, косити-м-у, сидіти-м-у  Ти читати-м-е-ш, косити-м-е-ш, сидіти-м-е-ш  Він читати-м-е, косити-м-е, сидіти-м-е  Ми читати-м-е-мо, косити-м-е-мо, сидіти-м-е-мо  Ви читати-м-е-те, косити-м-е-те, сидіти-м-е-те  Вони читати-м-уть, косити-м-уть, сидіти-м-уть

Аналітична форма складається з особових форм дієслова бути й інфінітива основного дієслова недоконаного виду. Дієслово бути змінюється за першою особовою парадигмою і є показником часу, особи й числа.  Я                         буд-у                  читати, писати  Ти                       буд-е-ш              ходити, сидіти  Він, вона, воно  буд-е                  говорити, робити і т.д.  Ми                      буд-е-мо  Ви                       буд-е-те  Вони                   буд-уть 

Майбутній час доконаного виду .  Майбутній час доконаного виду означає дію, яка буде здійснена в момент мовлення або після нього. У переважній більшості дія майбутнього доконаного виду відбувається після моменту мовлення, рідше — в момент мовлення. У цьому випадку майбутній час набуває значення теперішнього. Це буває тоді, коли дієслова теперішнього і майбутнього часу вживаються в одному реченні як однорідні: «Утомився вороненький, іде, спотикнеться» (Т. Шевченко). 

МИНУЛИЙ ЧАС 

Дієслова минулого часу означають дії, які відбулись або відбувались до моменту мовлення. 

Форми минулого часу творяться від основи інфінітива за допомогою суфікса -в (у кінці слова після голосного), його варіанта — суфікса -л- (перед голосним), а також нульового суфікса (у кінці слова після приголосного). Напр.:  носи-( ти) + -в = носив, носи + -л- + а(о),  біг-(ти) + Ø = біг, біг + -л- + а(о),  сказа-(ти) + -в = сказав, сказа + -л- + а(о),  принес-(ти) + Ø = приніс, принес + -л- + а(о).  Дієслова бувають недоконаного й доконаного виду. 

Дієслова недоконаного виду в минулому часі означають переважно дії, які виконувались у минулому й не пов'язані з моментом мовлення в теперішньому часі. Це дії, не завершені в часі, повторювані. Напр.:«Транспортна магістраль, що вела з Подолу на Печерськ, відома з найдавніших часів під назвою Старої дороги. Від заснування Печерського монастиря та заміської князівської резиденції у Берестовому між власне Києвом і цією околицею підтримувалися найтісніші зв’язки. Та міською вулицею вона стала вже у XVIII столітті». 

Дієсловам минулого часу доконаного виду властива результативність дії, завершеність її: писав — написав, казав — сказав, робив — зробив, відповідав — відповів. Дієслова минулого часу означають дію, що почалася до моменту мовлення про неї, але її результат має продовження тепер. Напр.. «Минуло трохи більше року, як землетрус обернув пишну Мессіну в груду каміння... Ступивши на землю, я сподівався стрінути тишу і холод великого кладовища і був здивований дуже, коли побачив осла з повними кошиками на спині, що переступав обережно через каміння розмитого бруку, тримаючись холодку од зруйнованих стін прибережних будинків» (М. Коцюбинський). Землетрус, який відбувся в минулому, сприймаються тепер через його наслідки Іноді форми минулого доконаного вживаються із значенням близького майбутнього: «Він повертається до неї (дружини) на порозі і, виходячи, промовляє спокійно:  — Я пішов» (О. Довженко). 

ДАВНОМИНУЛИЙ ЧАС 

Давноминулий (передминулий) час означає минулу дію, яка відбулася перед іншою минулою дією. Форми давноминулого часу аналітичні. Вони творяться додаванням до дієслова минулого часу переважно доконаного виду основної дії родової форми минулого часу допоміжного дієслова бути: сказав був, відповіла була, зустрічавсь було, написали були. 

Давноминулий час виступає переважно в складносурядному реченні, частини якого з'єднані протиставним сполучником: «Ніби задрімав був зразу, але щось приверзлося, то й прокинувся рано» (А. Головко); «Віл щось почав був говорити, та судді річ йому спочатку перебили» (Є.Гребінка). 

20.

Прийменником називається незмінна службова частина мови, яка уточнює граматичні значення відмінків і виражає залежність іменника, займенника, числівника від інших слів у словосполученні і реченні.

Наприклад: Кінь на чотирьох і то спотикається (Народна творчість). За кілька хвилин двір опустів (Григорій Тютюнник).Позавчора Юрко вечеряв у тітки Василихи гарячим кулешем, додому ж приніс від неї молока в глечику (Є. Гуцало).

Разом із відмінковими формами іменників, займенників, числівників прийменники можуть виражати різні відношення, а саме:

а) просторові (місце дії, напрямок: від, у, біля, за, посеред, край). Тече вода з-під явора яром на долину (Т. Шевченко). Грицько став над кручею (Б. Грінченко);

б) часові (упродовж, з, до, о, після, через). У нас роботи з літа до зими (М. Вінграновський). Після цих подій Павло зробився ще мовчазнішим (Григорій Тютюнник). Десь о четвертій годині дня викликали і Дороша (Григорій Тютюнник);

в) причинові (через, від (од), завдяки, у зв´язку, з нагоди, зважаючи на). Місяць кинув ті підкови дідусеві-ковалю і пішов собі в діброви, потемнівши од жалю (А. Малишко). Взяв би я бандуру та й заграв, що знав; через ту бандуру бандуристом став (Народна творчість);

г) мети (для, на, за, задля, заради, в ім´я, у відповідь, на предмет). Джериха наварила на вечерю кулешу (І. Нечуй-Левицький). Жінки ходили по воду у Миколчин двір... (М. Вінграновський);

ґ) допустові (незважаючи на, попри, всупереч, наперекір, при, незалежно від). Незважаючи на малесенький вітерець, парило і робилося душно (Григорій Тютюнник);

д) умовні (при, без, за умови, у випадку, при нагоді). При вині і меді вони [Шаламаї] могли грати тиждень підряд... (М. Стельмах). Без голки кожуха не вшиєш (Народна творчість);

е) об´єктні (про, за, зі). Золотими вечорами ранньої осені часто думав Шевченко про свою Україну, душею був на сивому Дніпрі (3. Тулуб);

ж) означальні (без, з, в). Молодий хлопець-кочегар тримав маслянку з довгим тонким дзьобом (Ю. Смолич) та інші.

Прийменники входять до складу членів речення разом з відмінковими формами іменників, займенників і числівників, із якими вони вжиті.

Прийменники вживаються в усіх відмінках, крім називного і кличного. Форма місцевого відмінка завжди виступає з прийменником (у ньому, по землі), інші ж відмінкові форми можуть бути з прийменниками і без них (нами, з нами; дівчини, до дівчини; дідусеві, наперекір дідусеві).

Прийменник може вживатися з формою одного, двох і навіть трьох відмінків. Так, лише з родовим відмінком уживаються прийменники без, біля, до, з-за, з-під, проти, серед (без роботи, біля столу, з-за обрію), лише з давальним відмінком уживаються прийменники назустріч, напереріз, наперекір, всупереч, навздогін (назустріч дівчині, навздогін йому). Деякі прийменники поєднуються з двома відмінковими формами: над, під, перед, поза — із знахідним та орудним (над усе, над усім, під дерево, під деревом); на, об, по — із знахідним і місцевим (на парту, на парті; об камінь, об одинадцятій годині). Із трьома відмінками (родовим, знахідним та орудним) уживаються прийменники з (із, зі), між, за: з берези (злетів), з березу (заввишки), з березою (говорив); за часів, за період, за роботою. Прийменник в (у) може поєднуватися з родовим, знахідним і місцевим відмінками: у сестри (діти), у сестру (вірив), у сестрі (впевнений).

За морфологічною будовою прийменники поділяються на прості, складні і складені.

Прості складаються з одного простого слова (за, без, на, для, край, кругом, серед тощо), складні — з одного складного слова (задля, поміж, з-за, щодо, обабіч тощо), складені — з двох і більшої кількості слів (згідно з, незважаючи на, на випадок, у вигляді, з метою та ін.).

21.