26. Зміст арбітражної угоди.

Для чіткого визначення змісту арбітражної угоди розглянемо

можливість аналізу її змісту з точки зору Господарського і Цивіль-

ного кодексів України.

Згідно з п.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умо-

ви (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови,

які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.180 Господарського кодексу України, зміст гос-

подарського договору становлять умови договору, визначені угодою

його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення

господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що

приймаються ними як обов’язкові умови договору, відповідно до за-

конодавства.

Згідно з п.1 ст.638 Цивільного кодексу України, договір є укладе-

ним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних

умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору,

умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для до-

говорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча

б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Ч.1–3 ст.180 Господарського кодексу України передбачають, що

зміст господарського договору становлять умови договору, визначені

угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припи-

нення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті,

що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до

законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо

між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягну-

то згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані

такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також

умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута

згода. При укладенні господарського договору сторони зобов’язані у

будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору Арбітражна угода має змішану правову природу і не є догово-

ром у класичному значенні. Предмет арбітражної угоди має проце-

суальний, а не матеріальний характер. Предметом арбітражної уго-

ди є домовленість сторін про виключення конкретного кола спірних

правовідносин, які виникли або можуть виникнути між сторонами

арбітражної угоди, з підсудності державних судів та про передан-

ня таких спорів на вирішення третейського суду. Арбітражне засте-

реження, згідно з принципом відокремленості, є автономною щодо

реш ти змісту договору угодою і тому для нього визначаються окремі

істотні умови. Прикладами коротких арбітражних угод є такі: «арбітраж у Лон-

доні, право, що регулює, – англійське» [244], а також «якщо арбіт-

раж, тоді за регламентом МТП у Лондоні» [216]. Попри те що в обох

справах, які розглядалися за цими застереженнями, колегія арбітрів

вирішила, що їм надана компетенція розглядати спори, на практиці

рекомендується приділяти більше уваги подібним угодам. І все ж на-

ведені арбітражні застереження допомагають при виділенні істотних

умов арбітражних угод.

Г.Цірат, з якою загалом погоджуються Т.Захарченко та

В.Винокурова, визначає чотири суттєві (істотні) умови арбітражної

угоди, а саме:

• виведення певних спорів з-під юрисдикції державних судів;

• домовленість про передання цих спорів на вирішення третей-

ського суду; • визначення кола правовідносин, спір з яких передається на

вирішення третейського суду;

• вид арбітражу: арбітраж ad hoc чи постійно діючий арбітраж-

ний орган, компетентний розглядати спір. Якщо це буде пос-

тійно діючий арбітражний орган, то треба чітко вказати його

назву [113, с. 20-21].

Перша з істотних умов арбітражної угоди полягає в тому, що по-

винна існувати чітко виражена воля сторін договору щодо виведення

спору між ними із підсудності державних судів. Як правило, таку

волю сторони договору виражають у формулюванні, яке дозволяє

визначити, що компетентним у розгляді та остаточному вирішенні

спору є лише арбітраж, а не державний суд. При цьому на практиці

сторони рідко одночасно включають в арбітражну угоду вказівку на

те, що державні суди не мають права розглядати спори; як правило,

це випливає із самого змісту арбітражної угоди.

Друга з істотних умов – домовленість про передання спорів на ви-

рішення третейського суду – пов’язана із попередньою та полягає у

тому, що сторони повинні безспірно визначити, що третейський метод

врегулювання спорів є саме тим механізмом, який повинен застосо-

вуватися ними для врегулювання спорів. На нашу думку, дві перші

визначені Г.Цірат істотні умови можна об’єднати в одну, адже вони

пов’язані за змістом. Виведення певних спорів з-під юрисдикції дер-

жавних судів і домовленість про передання цих спорів на вирішення

третейського суду можна об’єднати в умову, сформульовану як «згода

про передання певних спорів на вирішення третейського суду», яка

виключає підсудність спорів державним судам і одночасно переміщує

їх у договірному порядку у підсудність третейського суду.

Третя істотна умова вимагає визначення кола правовідносин, спір

з яких передається на вирішення третейського суду. Ця умова має

фундаментальне значення, адже компетенція третейських суддів

базується на юрисдикції, що виникає внаслідок волевиявлення сто-

рін. Якщо ж одна із сторін не бажала передавати спір або виключи-

ти певний спір за його предметною ознакою, то порушуватиметься

один із основних принципів міжнародного комерційного арбітра-

жу – принцип автономії волі сторін. Саме з цих причин ст.34 і 36

Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», а також

ст.V Нью-Йоркської конвенції визначають негативні наслідки пору-

шення третейським судом цього принципу. Так, арбітражне рішення

може бути скасоване державним судом (у країні його винесення) або у його визнанні та виконанні може бути відмовлено, якщо рішення

винесене щодо не передбаченого арбітражною угодою спору або та-

кого, що не відповідає її умовам, або містить постанови з питань, що

виходять за межі арбітражної угоди. Як зазначає Т.Бендевський, ар-

бітри не мають права переступати межі повноважень, встановлених

в арбітражному застереженні [51, с. 405].

Підсумовуючи, остаточно виокремимо такі істотні умови арбіт-

ражної угоди:

• згода про передання певних спорів на вирішення третейсько-

го суду;

• визначення кола правовідносин, спір з яких передається на

вирішення третейського суду;

• вид і назва арбітражу: арбітраж ad hoc чи постійно діючий

арбітражний орган, компетентний розглядати спір