41. Доктрина «компетенції-компетенції».

Як уже було сказано, основний принцип – “компетенції компетенції”(Kompetenz Kompetenz – нім.). Інститут відводу арбітражного суду за непідсудністю перебуває в тісному зв’язку з цим принципом. Суть його в тому, що арбітражний суд може самостійно вирішувати питання щодо своєї компетенції. Цю доктрину відображено в законодавстві багатьох країн, так само як і в Європейській конвенції, Типовому законі ЮНСІТРАЛ, Типовому регламенті ЮНСІТРАЛ і, відповідно, в Законі про МКА та в Регламенті МКАС при ТПП України, затвердженому рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 25 серпня 1994 р., протокол № 107 (3) (далі – Регламент).

Що стосується того, хто виносить рішення про компетенцію арбітражу – склад арбітражу чи арбітражна установа, то тут можна говорити про два випадки.

У першому випадку питання про компетенцію вирішується арбітражною установою. На цей момент відсутній склад арбітражу. Наприклад, у Регламенті Стокгольмського арбітражного інституту передбачено: якщо відсутність компетенції є безумовною, то заява про арбітраж залишається без розгляду. Оскільки на цій стадії відсутній склад арбітражу, таке рішення приймається арбітражною установою.

У другому випадку рішення про компетенцію приймає склад арбітражу. Цей варіант є найбільш поширеним. Розглянемо детальніше порядок, встановлений Регламентом. Так, відповідно до ст. 5.4 Регламенту, одержавши позовну заяву, яка не відповідає вимогам статей 5.2, 5.3, відповідальний секретар арбітражного суду пропонує позивачу усунути виявлені недоліки протягом 30 днів з моменту одержання пропозиції. До усунення недоліків справа залишається без руху, а у разі невиконання пропозиції арбітражний розгляд припиняється. Цей підхід ґрунтується на положеннях ст. 7 Закону про МКА, згідно з якою арбітражна угода може бути укладена шляхом обміну позовною заявою та відзивом на позов, в яких одна із сторін стверджує наявність угоди, а інша проти цього не заперечує.

Порушивши питання про компетенцію арбітражного суду, стикаємось ще з деякими:

• який орган (арбітраж чи державний суд) має виносити рішення;

• чи вирішується воно складом арбітражу чи арбітражною установою;

• чи є висновок арбітражного суду щодо наявності або відсутності компетенції остаточним та обов’язковим;

• чи можливе звернення до державного суду для визнання арбітражного суду некомпетентним розглядати спір і коли саме – до чи під час арбітражного розгляду;

• чи зводиться його вирішення до автономного характеру та умов арбітражної угоди.

Що стосується того, хто виносить рішення про компетенцію арбітражу – склад арбітражу чи арбітражна установа, то тут можна говорити про два випадки.

У першому випадку питання про компетенцію вирішується арбітражною установою. На цей момент відсутній склад арбітражу. Наприклад, у Регламенті Стокгольмського арбітражного інституту передбачено: якщо відсутність компетенції є безумовною, то заява про арбітраж залишається без розгляду. Оскільки на цій стадії відсутній склад арбітражу, таке рішення приймається арбітражною установою.

У другому випадку рішення про компетенцію приймає склад арбітражу. Цей варіант є найбільш поширеним. Розглянемо детальніше порядок, встановлений Регламентом. Так, відповідно до ст. 5.4 Регламенту, одержавши позовну заяву, яка не відповідає вимогам статей 5.2, 5.3, відповідальний секретар арбітражного суду пропонує позивачу усунути виявлені недоліки протягом 30 днів з моменту одержання пропозиції. До усунення недоліків справа залишається без руху, а у разі невиконання пропозиції арбітражний розгляд припиняється. Цей підхід ґрунтується на положеннях ст. 7 Закону про МКА, згідно з якою арбітражна угода може бути укладена шляхом обміну позовною заявою та відзивом на позов, в яких одна із сторін стверджує наявність угоди, а інша проти цього не заперечує.

Наступним важливим принципом є автономність арбітражної угоди. Він свідчить про незалежний характер арбітражної угоди і має велике практичне значення у випадку, коли арбітражна угода є умовою контракту (арбітражне застереження).

Цей принцип закріплено і в міжнародних актах, і національному законодавстві, зокрема в ст. 16 Закону про МКА. У ній зазначено, що “винесення третейським судом рішення про недійсність договору не тягне за собою в силу закону недійсність арбітражного застереження”.

МКАС при ТПП України, вирішуючи питання про свою компетенцію, також керуватиметься правилом автономності арбітражної угоди. Виходячи з нього, МКАС має розглядати дійсність арбітражної угоди окремо і незалежно від факту дійсності чи недійсності договору, у якому вона міститься. Якщо одна із сторін посилається на недійсність основного договору на будь-якій підставі (скажімо, недотримання форми встановленої для цього виду договорів), арбітражний суд (арбітр) розглядатиме питання про дійсність арбітражної угоди окремо. Недійсність основного договору не означає, що арбітражне застереження, яке міститься в договорі, є також недійсним. Якщо в такій ситуації арбітражну угоду буде визнано дійсною, арбітражний суд уповноважений прийняти рішення щодо визнання основної угоди недійсною.