7.14. Порядок укладення трудового договору з роботодавцем-фізичною особою

Трудовий договір найманого працівника з підприємцем, який не має прав юридичної особи, або з окремим громадянином підля­гає реєстрації протягом тижня з моменту фактичного допуску працівника до роботи у державній службі зайнятості за місцем проживання роботодавця (ст. 24-1 КЗпП України).

Трудові книжки на таких працівників ведуться в загальному порядку і зберігаються в самих працівників. Роботодавці – фізичні особи вносять записи до трудових книжок працівників про прийняття на роботу та про звільнення з роботи згідно з укладеними з такими працівниками письмовими трудовими договорами, які підлягають реєстрації у встановленому порядку в державній службі зайнятості. Про прийняття робиться запис: «Прийнятий на роботу (далі вказується професійна характерис­тика робіт) за трудовим договором (вказуються дата і номер договору), зареєстрованим у державній службі зайнятості (вка­зується повна назва центру зайнятості)», при цьому в графі 4 вказується на підставі чого внесено запис (дата і номер реєст­рації трудового договору державною службою зайнятості). При звільненні робиться запис: «Звільнений з роботи (вказується підстава звільнення з посиланням на відповідні статті КЗпП)», при цьому в графі 4 вказується дата зняття трудового договору з реєстрації державною службою зайнятості: «трудовий договір (номер) знятий з реєстрації (дата)».

Усі записи, внесені роботодавцем – фізичною особою до тру­дової книжки, підтверджуються підписом посадової особи орга­ну державної служби зайнятості, який зареєстрував договір, і засвідчуються його печаткою. Такий порядок встановлено нови­ми змінами до Інструкції про порядок ведення трудових кни­жок працівників, внесеними наказом Міністерства праці і соці­альної політики України і Міністерством юстиції України від 9 червня 2001 р. № 259/34/5. Міністерство праці та соціальної політики також затвердило своїм наказом від 8 червня 2001 р. № 260 Форму трудового договору між працівником і фізичною особою та Порядок реєстрації трудового договору між працівни­ком і фізичною особою.

Наймані працівники, що працюють у фізичних осіб, підляга­ють загальнообов’язковому державному соціальному страхуван­ню. Такий роботодавець зобов’язаний зареєструватися у всіх соціальних страхових фондах і регулярно робити внески за за­страхованого працівника, в тому числі до Пенсійного фонду, Фон­ду соціального страхування на випадок тимчасової непрацездат­ності, Фонду загальнообов’язкового державного соціального стра­хування на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві. Розміри внесків визна­чені ЗУ «Про розмір внесків на окремі види за­гальнообов’язкового державного соціального страхування» від 11 січня 2001р. №2213.

Трудовий договір про роботу з фізичною особою є звичайним трудовим договором, що, як правило, укладається на невизначений термін. На таких працівників поширюється трудове зако­нодавство. Наймач зобов’язаний дотримувати всіх гарантій, пе­редбачених законодавством щодо найманих робітників: не пе­ревищувати норму робочого часу, встановлену в ст. 50 КЗпП – 40 годин на тиждень; гарантувати скорочений робочий час напередодні вихідних і святкових днів; оплата праці повинна бути не менше розміру мінімальної заробітної плати; надавати вихідні дні й оплачувану щорічну відпустку тривалістю не менше 24 ка­лендарних днів.