27. Іван Котляревський і початки “українського відродження”.

Іван Петрович Котляре́вський (* 9 вересня (29 серпня стар. ст.) 1769, Полтава — † 10 листопада (29 жовтня стар. ст.) 1838, там же) — видатний український письменник, поет, драматург, засновник сучасної української літератури. Громадський діяч. Підтримував зв'язки з декабристами. Його поема «Енеїда» (1798) стала першим в українській літературі твором, написаним народною мовою. Творчість Котляревського високо цінував Т. Шевченко. Поет в 1838 написав вірш «На вічну пам'ять Котляревському», в якому підносив Котляревського, як національного співця та прославляв як творця безсмертної «Енеїди». М. Коцюбинський, характеризуючи роль І. П. Котляревського в розвиткові української культури, підкреслив, що «занедбане й закинуте під сільську стріху слово, мов фенікс з попелу, воскресло знову… і голосно залунало по широких світах» із його творів.

В 1903 році в Полтаві було споруджено перший у світі пам'ятник Котляревському (скульптор Л.Позен), у 1973 році — пам'ятник-погруддя в Києві (скульптор Г. Кальченко), у 2004 році — пам'ятник літописцям Русі-України, подвижникам українського письменства з барельєфом І. П. Котляревського і написом «Енеїда» у Чернівцях (скульптор В. Гамаль). В 1952 у Полтаві було відкрито літературно-меморіальний музей Котляревського. У багатьох містах України (Київ, Полтава, Чернігів, Вінниця, Хмельницький, Чернівці, Прилуки, Лубни, Бердичів тощо) є вулиці, названі на честь поета.

Наприкінці XVIII ст. бурлескно-травестійна поема Івана Котляревського «Енеїда» знаменувала появу новітньої літературної української мови і початок сучасної української літератури. Цей твір увібрав у себе перлини українського гумору, відобразив яскравий народний побут. Гумористичний і сатиричний тон творів Котляревського був підхоплений іншими письменниками, передусім членами т. зв. харківського гуртка (П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка). До харківського гуртка належав також Г. Квітка-Основ'яненко — основоположник української художньої прози, який перервав традицію використання української мови тільки в комічних жанрах.

XIX ст. — це доба становлення національної самосвідомості. Поетична збірка «Кобзар» видатного українського поета Тараса Шевченка, яка побачила світ у 1840 році, фактично стала проголошенням літературної та інтелектуальної незалежності українців. Творчість Тараса Шевченка визначила на десятиліття вперед подальший розвиток української літератури — (не тільки поезії, а й прози і драматургії). Шевченкова поезія стала важливим етапом і в розвитку української літературної мови. Шевченко завершив процес її формування, розпочатий ще його попередниками (Котляревський, Квітка-Основ'яненко, поети-романтики та ін.), здійснивши її синтез з живою народною мовою і збагативши виражальні можливості українського художнього слова. Ім'я Тараса Шевченка стало символом української культури у світі, подібно до таких емблематичних імен універсального рівня як Шекспір, Гете чи Пушкін, кожен з яких асоціюється не тільки з літературою, а й культурою своїх країн.