27. Модерн в українській архітектурі та живописі (рубіж хіх – хх ст.).

Зміст, форма, стильові зміни у культурі залежать не тільки від еволюції мистецтва, вони тісно пов’язані з усіма сторонами життя суспільства, з особливостями та зкономір6ностями історичного процесу в цілому. Модернізм – це світоглядна та культурно-естетична реакція на вступ людства на рубежі ХІХ – ХХ ст. у якісно новий етап свого розвитку. У цей період на планеті відбулися глобальні зрушення, з’явилися нові явища, виникли нові тенденції: відчутно посилилася єдність світу, взаємозалежність народів і держав й водночас загострилися міждержавні протиріччя, різко зросла загроза світового конфлікту.

Розвиток поліграфії, поява телефону, радіо, кіно посилили інтенсивність інформаційного обміну, заклали основи індустріалізації культури. Суспільне життя дедалі більше набуває рис масовості, що зумовлює концентрацію робочої сили в економіці та формування масових суспільно-політичних рухів у політичній сфері. Прогресуюча соціально-економічна диференціація спричиняє зростання політизації суспільного життя, появу на історичній сцені політичних партій, які активно претендують на владу. Все це відбувається на фоні глибокої криз класичного європейського світобачення, яке у нових умовах виявилося нездатним адекватно оцінити світ, що проходив стадію модернізації. Людина знову відчула свою самотність, слабкість і непотрібність.

“звідки ми, хто ми, куди ми йдемо” – так називається одна з символічних картин французького художника нової мистецької хвилі Поля Голена. Саме ці болючі питання на рубежі ХІХ та ХХ ст. гостро постали не тільки в культурі, а ц й житті всього суспільства. Свої відповіді на них у культурній сфері запропонував модернізм (від франц. moderne – новітній, сучасний). Ця доволі оригінальна художньо-естетична система об’єднувала декілька відносно самостійних ідейно-художніх напрямів та течій – експресіонізм, кубізм, футуризм, конструктивізм, сюрреалізм та ін.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. стиль модерн набуває поширення і в українській архітектурі, що виявилося у геометрично чітких лініях споруд, динамічності їхніх форм. У цьому стилі побудовано залізничні вокзали Львова, Києва, Жмеринки, Харкова, перший в Україні критий ринок (Бессарабський). Найяскравішими постатями архітектурного модернізму були К.Жуков, О.Вербицький, М.Верьовкін та ін. Пошуки та експерименти архітекторів-модерністів мали на меті забезпечити максимальну функціональність будівлі, зберігши при цьому чіткість у лініях фасаду.

Українська скульптура початку ХХ ст. теж не уникла модерністських починань. Під впливом західних мистецьких шкіл формується плеяда українських скульпторів-модерністів – М.Гаврилко, М.Паращук, В.Іщенко, П.Війтович та ін. Їхній творчості властиві контрастні світлотіньові ефекти та глибокий психологізм. Зірка світового масштабу О.Архипенко збагатив мову пластики ХХ ст.: він змусив порожній простір стати органічним і дуже виразним елементом композиції. Цьому неперевершеному майстрові належать “Ступаючи жінка”, “Жінка, яка зчісується” та інші твори.

У живописі прихильниками модерністських експериментів були М.Жук, О.Новаківський, В. та Ф.Кричевські т ін.

Український варіант модернізму був досить своєрідним і мав свої особливості. Через те що українські землі н мали власної державності, були роз’єднані і перебували в статусі провінцій, суспільний розвиток у них був уповільненим порівняно з провідними європейським країнами, тому і конфлікти між цивілізацією і культурою, художником і суспільством не були такими гострими. Ці фактори і визначили приглушений, слабовиражений, нерозвинутий характер українського модернізму. Окремі злети світового рівня тільки відтіняли загальну провінційність та глибоку традиційність української культури. Український модернізм не сформувався як національна самобутня течія, а виявлявся лише у творчості окремих митців.

Отже, своєрідність українського варіанту модернізму полягає і в тім, що він із естетичного феномена перетворився на культурно-історичне явище, став спробою подолання провінційності, другорядності, вторинності української національної культури, формою залучення до надбань світової цивілізації. Він ніби символізував перехід українського суспільства від етнографічно-побутового самідентифікації, тобто виокремлення себе з-поміж інших, до національно самоусвідомлення – визначення свого місця і ролі в сучасному світі.