26. Предмет доказування. Підстави звільнення від доказування

Предмет доказування — юридична категорія, на пізнання якої спрямована вся доказова діяльність суду і осіб, які беруть участь у справі. Аналіз статей 27, ЗО ЦПК дає можливість зробити висновок, що предметом доказування виступають: а) обставини, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги (підстава позову); б) обставини, на яких відповідач обґрунтовує свої заперечення (підстави заперечення); в) інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. А взагалі — обставини, які повинні бути встановлені як підстави для вирішення спору між сторонами: всі, які відбулися, і наявні юридичні факти та обставини, що мають значення для справи8.

Підстави звільнення від доказування

1. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.  2. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.  3. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.  4. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення

27 Поняття та етапи доказування у цивільному процесі

Доказування - це процесуальна діяльність суду та інших учасників цивільного процесу, спрямована на встановлення істи­ни у конкретній цивільній справі і вирішення спору між сторо­нами.

Ця процесуальна діяльність має складну структуру, що перед­бачає поділ процесу доказування на три етапи (стадії).

1) збирання доказів;

2) дослідження доказів;

3) оцінка доказів.

Збирання доказів - це процесуальна діяльність суду та інших учасників цивільного процесу щодо залучення доказів, яка склада­ється з:

1) подання доказів сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі;

2) витребування доказів судом;

3) надання судових доручень щодо збирання доказів.

У заяві про витребування доказів має бути зазначено:

1) який доказ вимагається;

2) підстави, за яких особа вважає, що доказ знаходиться в іншої особи;

3) обставини, які може підтвердити цей доказ.

Крім того, відповідно до ст. 93 ЦПК України, у разі неподання без поважних причин письмових чи речових доказів, що витребу­вані судом, та неповідомлення причин їх неподання суд може по­становити ухвалу про тимчасове вилучення цих доказів для дослі­дження судом, в якій зазначаються:

1) ім'я (найменування) особи, у якої знаходиться доказ;

2) місце проживання (перебування) або місцезнаходження такої особи;

3) назва або опис письмового чи речового доказу;

4) підстави проведення тимчасового вилучення доказу. Збирання доказів може здійснюватись і шляхом надання судових доручень щодо збирання доказів. Так, суд, який розглядає справу, в разі необхідності збирання доказів за межами його територіальної підсудності доручає відповідному суду провести певні процесуальні дії (ч. 1 ст. 132 ЦПК України).

В ухвалі про судове доручення, що є обов'язковою для суду, якому вона адресована, коротко викладається суть справи, що роз­глядається, а також зазначаються:

1) особи, які беруть участь у справі;

2) обставини, що підлягають з'ясуванню;

3) докази, які повинен зібрати суд, що виконує доручення;

4) перелік питань, поставлених особами, які беруть участь у справі, та судом свідку.

Дослідженням доказів є процесуальна діяльність суду та інших учасників цивільного процесу щодо безпосереднього сприйняття і вивчення у судовому засіданні фактичних даних, якими сторони обґрунтовують свої вимоги чи заперечення.

Цивільно-процесуальне законодавство (ст. 212 ЦПК України) встановлює правила оцінки доказів судом, а саме:

1) суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосеред­ньому дослідженні наявних у справі доказів;

2) жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення;

3) суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає у рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.