59 Поняття та види судових рішень

Судове рішення — це висновок суду як акт судового права, в якому застосовуються норми матеріального та процесуального права при вирішенні судом цивільних справ.

Відповідно до положень ЦПК та з урахуванням критерію їх вагомості існують наступні види судових рішень: І) рішення суду; 2) судові накази; 3) ухвали суду (судді). Загальною рисою, яка об'єднує всі види судових рішень, є те, що в них дійсно дістає вияв реалізація судової влади.

Не виключається можливість, як це підтверджують інші фахівці (С.В. Васильєв), поділити судові рішення за наступними критеріями;

1) за видом провадження в суді першої інстанції: а) рішення, які прийняті в порядку позовного провадження; б) рішення, які прийняті в порядку окремого провадження; в) рішення, які прийняті в наказному провадженні (судовий наказ);

2) рішення, які приймаються в порядку позовного провадження, в свою чергу можуть поділятися на види за тією самою ознакою, за якою поділяються позови (за процесуальною метою). Відповідно, суд ухвалює рішення а) про присудження; б) про визнання; в) перетворювальні (конститутивні);

3) залежно від виду інстанції суду рішення поділяються на: а) рішення суду першої інстанції; б) рішення апеляційної інстанції (ч. 2 ст. 314 ЦПК); рішення касаційної інстанції (ч. 2 ст. 344 ЦПК);

4) за суб'єктним складом суду рішення поділяються на: а) рішення, які ухвалені суддею одноособово; б) рішення, які ухвалені в колегіальному складі;

5) за змістом рішення суду можуть бути основними та додатковими. Так, основним є рішення суду, що вирішує по суті вимоги, з приводу яких було відкрито провадження у справі. Додаткове рішення суду ухвалюється в разі нерозв'язання в основному рішенні окремих вимог, щодо яких розглядалася справа.

Законодавець також передбачає наявність заочного рішення, тобто такого, яке ухвалюється у разі, якщо немає відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, або причина його неявки визнається судом неповажною.

60 Законна сила судового рішення та його здійсненність

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження або апеляційне подання. В разі подачі апеляційної скарги рішення набирає законної сили після розгляду справи судом апеляційної інстанції (ст. 231 ЦПК).

Поняття «набрання рішенням законної сили» точніше передає сутність цього процесуального правового явища, ніж «набрання чинності». У підручнику ці поняття вживаються так, як вони визначені в нормативному порядку.

Поняття законної сили судового рішення в теорії цивільного процесу визначається по-різному: воно зрівнюється із законом для даного конкретного випадку, вступає в специфічну дію (викликає правові наслідки, стає загальнообов'язковим13.

Зрівнянням законної сили судового рішення із законом підкреслюється його авторитет, але не розкривається її суть. Закон сам піддягає захисту тоді, коли рішення суду є знаряддям, спрямованим на захист закону. Розкриттям законна сила судового рішення через правові дії не враховується, що воно діє ще до набрання ним такої сили (ч. 1 ст. 213, ч. 4 ст. 136 ЦПК).

Визначенням законної сили рішення через загальнообов'язковість ігнорується його відмінність від інших актів органів держави, які теж є загальнообов'язковими, а також і те, що загальнообов'язковість забезпечується не тільки примусовою силою держави, а й авторитетністю суду, моральними та іншими факторами.

Законна сила судового рішення означає набуття ним властивостей акта правосуддя, спрямованого на виконання завдань цивільного судочинства; на захист прав і охоронюваних законом інтересів громадян і організацій, на зміцнення законності і правопорядку та виховання громадян, посадових і службових осіб в дусі неухильного виконання Конституції, законів України та поважання правил співжиття, честі і гідності людини. Властивість судового рішення, що набрало законної сили, виявляється в правових наслідках, які воно викликає, їх характер в юридичній літературі визначається по-різному.

Насамперед, з набранням законної сили рішення стає ефективним — набуває властивість викликати певні результати. Результативність його грунтується на авторитетності і загальнообов 'язковості

здійсненність — це гарантована можливість добровільного і примусового виконання рішення суду, а також сприяння інших осіб у його виконанні.

Правова дія здійсненності в часі обмежена процесуальним строком давності примусового виконання рішення, не діє на рішення про стягнення періодичних платежів і про визнання (ст. 21 Закону «Про виконавче провадження»). Для інших наслідків законна сила рішення є безстроковою. Початок дії здійсненності різний: залежно від того, передбачається чи ні судовим рішенням негайне виконання. Здійсненність в розумінні дії в часі має й інші особливості. Коли суд використовує право під час постановлення рішення на відстрочку або розстрочку (ст. 204 ЦПК), то здійсненність виявляється пізніше інших правових наслідків загальнообов'язковості. Властивість дії здійсненності у цих випадках залежить від волі суду, в той час, коли дія всіх інших наслідків законної сили рішення судом не може бути змінена.

Законна сила рішення суду не безмежна, її дія має об'єктивні та суб'єктивні межі. Об'єктивні межі визначаються предметом судового розгляду. Відповідно до ч. 2 ст. 231 ЦПК ними є встановлені судом правовідносини і юридичні факти розглянутої справи.