Тема 9. Вибори і виборчі системи

1. Поняття виборів і принципи виборчого права.

2. Виборча система і її структурні елементи.

3. Види виборчих систем.

При розгляді першого питання «Поняття виборів і принципи виборчого права» необхідно виходити з того, що поняття «вибори» вживається в політології в широкому і вузькому значеннях слова. У широкому значенні, вибори - це спосіб формування органів влади і управління за допомогою вираження політичної волі громадян. У вузькому значенні слова, вибори - це технологія голосування, яка використовується з метою визначення того, хто саме посяде ту або іншу посаду.

Студенту варто знати, що сутність виборів полягає у визначенні політичних партій і посадових осіб, які протягом певного строку будуть керувати державою. Значення виборів визначається тим, що вони, по-перше, формалізують і фундаментально змінюють характер суспільного впливу на дії правлячих кіл; по-друге, дозволяють визначити відношення виборців до влади, адже за допомогою виборів навіть пасивні громадяни можуть давати оцінку державним діячам за здійснені ними дії; по-третє, на певний строк наділяють вибраних працівників владними повноваженнями і тим самим обмежують інтенсивність втручання широких мас в управлінський процес. Вибори можна підрозділити:

- залежно від територіальних рамок на загальні (проводяться на всій території держави), регіональні (проводяться в одній або декількох областях), місцеві або локальні (проводяться в містах, районах, селищах);

- залежно від виду виборного органа або посади - на президентські, парламентські, муніципальні;

- залежно від способу волевиявлення - на прямі (громадяни самі обирають органи влади або посадових осіб) і непрямі (вибір наданий делегованим інститутам – депутатам, вибірникам і т.д.);

- залежно від домінуючих принципів виборчого права - на загальні або обмежені (цензові), вільні або невільні, рівні або нерівні, прямі або непрямі (багатоступінчасті), з таємним або відкритим голосуванням;

- залежно від обсягу органів влади, що обираються - на повні , (обирається весь склад органу політичної влади) і часткові (необхідно поповнити склад представницького органу);

- залежно від строків проведення - на чергові і позачергові;

- залежно від кількості турів - на однократні (проводяться в одне голосування, в один тур) і повторні (багатоступінчасті).

Специфічним різновидом виборів є референдум (лат. referendum – те, що має бути повідомлене), тобто всенародне голосування з якого-небудь важливого питання громадського життя. Референдуми бувають загальнодержавні і місцеві; обов'язкові і факультативні (на вимогу вповноважених суб'єктів); конституційні і звичайні; допарламентські, післяпарламентські і позапарламентські; такі, що затверджують або скасовують (рішення, закон парламенту); вирішальні (мають обов'язкову силу) і консультативні (його рішення не носять обов'язкового характеру для органів влади).

Студенту корисно детальніше ознайомитися з основними принципами виборчого права, зафіксованими в конституціях багатьох держав світу:

1. Принцип загального виборчого права, який означає, що виборче право визнається за всіма дорослими і психічно здоровими громадянами. Уперше принцип загального виборчого права встановлений в 1848 р. у Франції й Швейцарії. Особа, за якою законом визнане право голосу, називається виборцем. Сукупність виборців країни або територіальної одиниці вважається їх виборчим корпусом або електоратом (лат. elector - виборець). Розрізняють юридичний виборчий корпус, тобто сукупність виборців, внесених до списку; фактичний виборчий корпус, тобто сукупність голосуючих виборців; потенційний виборчий корпус - сукупність всіх виборців, як зареєстрованих, так і не зареєстрованих. У багатьох країнах принцип загального виборчого права має обмеження залежно від віку (наприклад, віковий ценз на Кубі, у Бразилії або Ірані становить 16 років; у Великобританії, Франції, США, Україні - 18 років; у Туреччині, Японії - 20 років; у Латвії і Танзанії - 21 рік); місця проживання (ценз осілості передбачає постійне проживання виборця в даному виборчому окрузі не менш напівроку у Франції або року в Канаді); громадянства (в Афганістані натуралізовані громадяни одержують право голосу через 3 роки після одержання громадянства, у Тунісі - 5 років); статі (у деяких мусульманських країнах, наприклад, у Кувейті, жінки не мають виборчих прав); освіти і т.п.

2. Принцип вільної участі у виборах, який припускає, що виборець сам вирішує, брати участь йому у виборах чи ні. Неучасть називається абсентеїзмом (лат. absens - відсутній) і може бути як аполітичною (хвороба, від'їзд і т.п.), так і політичною (виборець протестує проти висунутих кандидатур).

3. Принцип рівного виборчого права, який передбачає рівні можливості кожного виборця впливати на результати виборів. Ідеалом цього принципу є гасло «одна людина - один голос». У реальній політичній практиці часто зустрічаються відхилення від цього ідеалу, як, наприклад, у Китаї, де голоси жителів сільської місцевості мають менше значення, ніж голоси міських виборців. Прикладом перекручування принципу рівності служить також «виборча географія», позначувана іноді терміном «джеррімендерінг» за ім’ям американського губернатора Джеррі, який практикував шахрайську нарізку виборчих округів, щоб створити переваги для своєї партії. Законодавство багатьох країн не допускає нерівність у чисельності населення виборчих округів більше 25-30% у ту або іншу сторону.

4. Принцип прямих виборів припускає безпосереднє обрання громадянами президента, депутатів і інших представників органів влади. Він діє при виборах президентів Австрії, Болгарії, Єгипту, України, Франції. Разом з тим у ряді держав вищі органи влади обираються непрямими (непрямими або багатоступінчастими) виборами. Прикладом непрямих виборів є вибори президента США, коли виборці голосують у своєму штаті за вибірників від тієї або іншої партії, а потім уже вибірники (усього 535) подають голоси за кандидатів у президенти. Багатоступінчасті вибори в минулому проводилися в СРСР, нині - у Китаї.

5. Принцип таємного голосування означає, що ніхто не вправі вимагати інформації про те, як голосував той або інший виборець. Таємне голосування забезпечується тим, що виборець заповнює виборчий бюлетень у закритій для сторонніх поглядів кабіні. Таємне голосування вперше було застосовано в Австралії в 1858 р.

Отже, вибори є найважливішим способом легалізації (юридичного посвідчення) і легітимації державної влади, служать барометром політичного життя й засобом селекції політичних керівників.

При вивченні другого питання «Виборча система і її структурні елементи» варто знати, що виборча система - це сукупність правил організації і проведення виборів у представницькі органи влади і управління.

У структурі виборчої системи виділяють два основних елементи: виборче право і виборчий процес.

Виборче право - це сукупність юридичних норм, що регулюють участь громадян у виборах, організацію і проведення виборів, взаємини між парламентом і урядом, а також порядок відкликання не обраних представників, що невиправдали довіри електорату. Виборче право - це теоретико-юридична частина виборчої системи. Розрізняють активне (право громадянина обирати) і пасивне (право бути обраним) виборче право.

Виборчий процес - це сукупність заходів щодо організації і проведення виборів. Виборчий процес є практико-організаційною частиною виборчої системи і передбачає послідовне проходження наступних стадій:

1) Визначення строку проведення виборів.

2) Визначення меж виборчих округів.

3) Встановлення виборчих дільниць, тобто пунктів голосування, де проходить первинний підрахунок поданих голосів. Оптимальна виборча дільниця охоплює приблизно 3 тис. чоловік, але в особливих випадках (за рубежем, у лікарнях, на суднах, полярних станціях тощо.) віна може бути й нечисленною.

4) Створення виборчих органів (комісій, бюро, президій) для організації й проведення виборів, контролю за дотриманням виборчого законодавства. Залежно від системи політико-адміністративного устрою держави виборчі комісії бувають загальнодержавні (або національні, центральні), повноваження яких поширюються на всю країну; виборчі комісії суб'єктів федерації і виборчі комісії адміністративно-територіальних одиниць. З урахуванням сфери впливу бувають виборчі комісії виборчих округів і виборчих дільниць.

5) Підготовка списку виборців. Списки складають або місцеві органи державної влади (Росія, Франція), або спеціальні урядовці-реєстратори (Великобританія), або спеціально призначені для цієї мети комісії (Мексика). Перевірка правильності списків проводиться дільничною виборчою комісією, для чого звіряють дані паспорту. (В окремих країнах, списки виборців взагалі не складають. Наприклад, у Сирії досить пред'явити посвідчення особи, у якому робиться відповідна позначка про голосування).

6) Висування й реєстрація кандидатів. Кандидатами висуваються тільки ті особи, які мають виборче право. Відповідно до норм виборчого права, можливе висування кандидатів політичними партіями, блоками, групами виборців, громадськими організаціями, а також самовисування. Іноді реєстрація кандидатів супроводжується виконанням певних умов (збір підписів, внесення застави і т.п.)

7) Передвиборна агітація. У ході її виборці знайомляться із зареєстрованими кандидатами. Виборці пред'являють до своїх кандидатів досить високі вимоги, з огляду на їхню професійну компетентність, рівень освіти, чесність, порядність, популярність, володіння ораторським мистецтвом, умінням подати себе виборцям, завоювати їхню симпатію, зв'язки із впливовими політичними й фінансовими колами, стан здоров'я, здатність переносити фізичні й психологічні навантаження. Офіційно передвиборча агітація починається з моменту реєстрації кандидата й завершується за добу до голосування. Для створення приблизно рівних умов для агітаційної діяльності всіх кандидатів, законодавство більшості країн передбачає реалізацію таких принципів виборчої кампанії, як свобода пропаганди, безстороннє відношення офіційних установ до всіх кандидатів, контроль за витратами на виборчу кампанію.

8) Голосування виборців. У світовій політичній практиці процедура голосування відрізняється розмаїтістю. У країнах, де є велика кількість неписьменних виборців, поряд з бюлетенями використовуються урни з портретами кандидатів. У Свазіленді виборці кожного села проходять у побудовані ворота, за якими стоять кандидати. У Сирії виборці не викреслюють і не позначають, а вписують імена кандидатів у бюлетень. У Великобританії, Данії, Швейцарії й інших країнах допускається голосування поштою. У деяких штатах Індії та США передбачене використання спеціальної машини для голосування. У Бельгії, Франції, ФРН дозволене голосування за дорученням.

9) Підрахунок голосів. Контроль за ходом голосування й підрахунком голосів здійснюють представники державних і громадських організацій, уповноважені кандидатів і політичних партій, представники преси, іноземні спостерігачі, завданням яких є виявлення й припинення через суд зловживань.

10) При необхідності - проведення другого туру голосування або організація нових виборів.

11) Остаточне визначення й опублікування результатів виборів. В Україні Центральна виборча комісія оприлюднює результати виборів у газетах «Голос України» і «Урядовий Кур'єр».

Таким чином, виборчий процес містить у собі цілий ряд стадій, кожна з яких передбачає певні правові й організаційні заходи держави.

Студентам варто пам'ятати, що головна функція виборчої системи полягає в тому, щоб забезпечити громадянам вільне вираження своєї волі стосовно кандидатів на виборні посади. При вимірі рівня демократичності виборчої системи використовують три показники: ступінь свободи висування й самовисування кандидатів; ступінь свободи обговорення і відводу висунутих кандидатів; ступінь свободи вибору з декількох кандидатів у момент голосування.