Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Nikitin_L_M_ta_in_Vstup_do_politologiyi_Kred.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

Тема 20. Геополітичні концепції і феномен глобалізації

1. Геополітика і її предмет.

2. Глобалізація і геополітична карта сучасного світу.

3. Цивілізаційна геополітика про розвиток світосистеми в ХХІ ст.

При розгляді першого питання «Геополітика і її предмет» студенту варто виходити з того, що поняття геополітика, хоча і є загальновживаним, поки не має єдиного загальнонаукового знаменника.

Вважається, що термін «геополітика» (гр. ge – земля; politike– мистецтво управління державою) запропонував шведський політичний діяч і мислитель Р. Челлен (1864-1922). Під геополітикою він розумів «географічну політику» або здатність держави створювати і розширювати простір для свого власного існування. Геополітичні ідеї мали місце в роботах німецького географа Ф. Ратцеля (1844 - 1901), який розробляв ідею органічного зв'язку між політикою й географією. Сутнісні характеристики держави він узгоджував з територією і місцем розташування держави, а її соціально-економічний рівень ставився в залежність від здатності або нездатності адаптуватися до умов географічного середовища. Р. Челлен і Ф. Ратцель проводили аналогію між просторовою експансією держав і процесом зростання організму як біологічної системи. Не випадково, що саме органіцистський підхід у геополітиці продукував ідею держави, що потребує «життєвого простору» і реалізує свої сили в боротьбі за нього. Ця ідея ні теоретично, ні практично не здійсненна, тому що світовий простір «населяє» безліч організмів, подібних за своїми геополітичними претензіями, тому їх зіткнення - неминуче. Тут геополітика асоціюється із природним відбором і виживанням найсильнішого.

Наступний етап розвитку геополітики був пов'язаний з ідеєю світового простору як єдиного поля взаємодії різних народів і держав. Тут геополітичне мислення (як у теорії, так і на практиці) спиралося на ряд ідей:

- наявності у світовому просторі ключової зони - «серединної землі», хартленду, які асоціюються з Євразією і опозиційного їй римленду, тобто морських країн Європи, Близького і Середнього Сходу, Азіатсько-Тихоокеанського регіону;

- дихотомію морських і сухопутних державно-територіальних утворень;

- наявності трьох «центрів світової могутності» - атлантичного узбережжя Північної Америки, європейського узбережжя і Далекого Сходу Євразії;

- розуміння світового простору як «шахівниці», де крім ЄС, Росії, Індії й Китаю, головну роль грають США.

Вказанний підхід у геополітиці одержав назву геопростророво- вітально-силового підходу. Він, успішно реалізувався в англо-американській теоретичній геополітиці, наприклад, у роботах Х.Макіндера (1861 - 1947), А.Мехена (1840 - 1914), Н.Спайкмена (1893 - 1944), сьогодні - З.Бжезинского (род. в 1928).

Якщо говорити про зовнішню політику Великобританії і США в ХХ і на початку ХХІ ст., то зазначені вище моделі й сценарії пройшли апробацію в колоніальних і постколоніальних процесах трансформації світової політичної системи. Зокрема, катастрофа СРСР і наступне переформатування незалежних держав у сателітів США або ЄС пояснюються геополітичними іграми в Євразії, боротьбою об'єднаного Заходу за хартленд. У цьому плані розширення НАТО - це процес, пов'язаний з військово-силовим впливом країн-учасниць північно-атлантичного альянсу на контактні зони, а через них - на процеси, що відбуваються в геополітичному просторі стратегічних супротивників. На сьогоднішній день це не тільки Іран, але і Китай, Індія, Росія. Тут термін геополітика асоціюється з явними і прихованими потенціями світового ландшафту, складноорганізованим географічним середовищем, а також з умінням керувати закладеними в ньому силами, зв'язуючи їх з демографічною, соціально-політичною, господарською й культурною динамікою складних суспільств.

У сучасній геополітиці намітилися нові підходи до інтерпретації предмету і завдань геополітики. Мова йде про цивілізаційну геополітику або цивілізаційний підхід, який реалізується в рамках геополітики. Останній представлений іменами євразійців – П. Н. Савицького (1895 - 1968), Н. С. Трубецького (1890 - 1938), Г. В. Вернадського (1887 - 1973), потім С. Хантингтона (1931 - 2008), А. С. Панаріна (1940 - 2003), В. Л. Цимбурського, С. Б. Переслєгіна, И. Ф. Кефелі, У.А. Дергачова та ін. Суть цивілізаційного підходу - всі держави світу самою історією згруповані в декілька (від чотирьох – до восьми) світових цивілізацій, а глобальна політика розгортається як: а) «зіткнення цивілізацій»; б) не силового їхнього суперництва; в) діалогу чи полілогу цивілізацій.

Політичний устрій цивілізацій співвідноситься з «основною землею», на якій проживають народи, неї приналежні, а обидві ці величини - політична форма і «місцерозвиток» є похідними від цивілізаційного культурно-ідеологічного ядра. Для представників цивілізаційної геополітики це ядро або цивілізаційний код виступають вирішальним фактором самовизначення цивілізацій у світовому просторі-часі. Мова йде головним чином про китайську, індусько-буддистську, ісламську, західну і православну цивілізації. У рамках цивілізаційної геополітики саме поняття геополітики «прив'язане» до неоднорідної цивілізаційної структури сучасного світу, до діючих у ньому цивілізаційних суб'єктів, до їх культурно-символічного коду і духовних ресурсів.

У даний момент геополітика як область знань із самостійним предметом і колом проблем, визначається в рамках складної взаємодії з іншими науковими дисциплінами й сферами практичної діяльності. Проблеми глобального світу і його динаміки під різними кутами зору вивчають глобалістика і макросоціологія, політична історія та історія дипломатії, теорія міжнародних відносин і міжнародне право, філософія історії і ряд економічних наук. Геополітика займає тут особливе місце, будучи одночасно ї теорією, і практикою міжнародних відносин. Але на геополітику впливали і впливають світоглядні фактори, утопічні та ідеологічні уявлення, а також власне наукові і філософсько-історичні концепції. Головним тут є просторове політичне мислення і дії, що випливають із нього. Отже, під геополітикою розуміють галузь знань, що вивчає явні й неявні зв'язки між політичними й природними факторами історичного процесу. До поняття природних факторів відноситься ландшафт, на якому розміщена держава (місце розташування, клімат, рельєф, корисні копалини і т.п.). Між політичними і природними факторами виникає особлива сфера соціоприродної та інтерсоціальної взаємодій. Простіше кажучи: виробництво і економіка, екологія і транспортні коридори, демографічна динаміка і соціальна структура - характерні зв'язки і структури, якими цікавиться геополітика, яка розглядає розвиток держав і цивілізацій.

Студенту варто звернути увагу на те, що розуміння предмету геополітики неможливе без врахування категоріального апарату, що склався в ній. Крім категорій традиційної геополітики – «територія», «життєвий простір», «місцерозвиток», «кордони», «Суша», «Море», «Континент», «Океан», «географічна вісь історії», «номос», «хартленд», «світовий острів», сучасна геополітика використовує і ряд нових: «глобалізація», «геоцивілізація», «локальна цивілізація», «світовий простір», «віртуальний простір», «історико-культурні зони», «цивілізаційний (культурно-генетичний) код», «цивілізаційний проект», «зіткнення цивілізацій».

При розгляді другого питання «Глобалізація і геополітична карта сучасного світу» студенту потрібно розібратися із ключовим поняттям сучасного політичного, економічного і культурного життя – глобалізацією. Існує безліч визначень глобалізації, у яких відображені окремі аспекти, грані цього надскладного перехідного процесу життя людства. Для системного розуміння процесів, які відбуваються у світі, необхідне комплексне уявлення про глобалізацію. Як робоче можна прийняти наступне визначення цього феномену: глобалізація – це сукупність складних і суперечливих процесів інтеграції національних держав, економічних укладів, культур і способів життя в єдине мегасоціальне утворення, які відбуваються при явному домінуванні західної цивілізації.

Глобалізацію прийнято розглядати в просторовому зв'язку: глобальне - регіональне - локальне. Саме так розглядаються процеси об'єднання національних економік, створюються колективні системи безпеки, поширюються символи і продукти масової культури.

Одна з найцікавіших геополітичних гіпотез про стан і динаміку сучасного світу належить американському політологові С.Коену. Він вважає, що світ уявляє собою поліцентричну і ієрархічну модель, в яку входять:

  • перший рівень, який включає в себе Морську і Євразійську

геостратегічні сфери (описані Х.Макиндером), плюс три незалежних утворення - Південну Азію, Середній Схід і Центрально-Східну Європу;

  • другий рівень, представлений окремими регіонами: Англо-

Америкою і Карібами, Західною Європою і Магрібом, «Офшорною» Азією і Океанією, Південною Америкою і Африкою (південніше Сахари);

  • третій рівень утворюють держави «першого порядку», а саме США,

ЄС, Японія, Росія, Китай;

  • четвертий рівень сформований з держав так званого «другого»

порядку: Алжир, Нігерія, Австралія, Індонезія, Таїланд, В'єтнам, Республіка Корея, Туреччина, Іран, Ірак, Єгипет, Бразилія, Аргентина, Венесуела, Мексика й Канада;

  • п'ятий рівень представляє собою субнаціональні території - «ворота»,

що грають роль сполучних ланок у взаєминах між державами. До них С.Коєн відносить: Прибалтику, Словенію, Далекий Схід, Росію, Аляску, Сянган, Тайвань, Кашмір, Західну Австралію, Пенджаб, Еритрею, Гавайї, Пуєрто-Ріко, Квебек, Північну Мексику, Каталонію, Ліван.

Зрозуміло, ці рівні відбивають дихотомію: лідерство - аутсайдерство регіонів, держав і наддержавних утворень у сучасному історичному процесі.

На подібному теоретичному фундаменті свою концепцію розвиває і З. Бжезинський, один з радників нинішнього президента США Б. Обами. Для нього глобальний світ – це «шахівниця» з геостратегічними агентами й геополітичними центрами замість фігур. Головною фігурою на глобальній шахівниці є США. До геостратегічних агентів він зараховує: Європейський союз і його осьові держави – Францію і Німеччину, Росію, Китай та Індію. Між ними йде (і буде йти) боротьба за політичне, економічне і культурне лідерство в регіонах і світі. До геостратегічних центрів З. Бжезинський відносить Україну, Азербайджан, Південну Корею, Туреччину та Іран. На думку американського політолога, поява незалежної України на політичній карті світу сформувала нову конфігурацію сил у Євразії. Мова йде про тісні зв'язки України, незалежних держав Кавказького регіону, країн Балтії, що формують навколо і проти Росії так званий «санітарний кордон». Бжезинський вважає, що ці сили зобов'язані закрити шлях Росії до імперського відродження. Простіше говорячи, ослаблення й видавлювання Росії з хартленду, за Бжезинським, повинне становити одну з головних цілей геостратегії США.

Зрозуміло, у такого підходу існує альтернатива. Її розвиває російський автор А.Г.Дугін. Дуалізм Суші і Моря він трансформує в дуалізм євразійства і атлантизму, дуалізм «сузір'я імперій» - Росії, Євразії, Китаю, Індії та планетарної імперії Заходу з метрополією США.

Переходячи до третього питання «Цивілізаційна геополітика про розвиток світосистеми в ХХІ ст.», варто звернути увагу на те, що саме цивілізаційна геополітика виступає в ролі провідної теоретичної моделі для пояснення й розуміння змін, що відбуваються у світі. Так, у концепції С.Хантингтона на геополітичній карті світу присутні: 1) японська; 2) конфуціанська (синська); 3) індо-буддійська; 4) ісламська; 5) православно-слав'янська; 6) західна; 7) латиноамериканська; і гіпотетична 8) африканська цивілізації. Саме цивілізації виступають основними суб'єктами світової політики. При цьому С.Хантингтон вважає, що центральною віссю Історії ХХ cт. стануть «взаємини західної моці й політики з міццю й політикою не-західних цивілізацій». Висуваючи свою тезу, він підсилює її пророкуванням конфликтогенного характеру буття цивілізацій. Він вважає, що «кожна цивілізація бачить себе центром світу і пише свою історію як центральний сюжет історії людства». У цьому випадку кожна із цивілізацій розглядає зовнішнє оточення як анархію, як середовище актуальної нестабільності.

С.Хантингтон вважає, що ХХІ століття буде століттям особливого типу воєн - цивілізаційних, які можуть розгортатися у форматі:

1) міжцивілізаційному (наприклад, міжзахідною і ісламською цивілізаціями);

2) між стрижневими державами тих або інших цивілізацій (наприклад, США й Іраном);

3) між державами, що належать до різних цивілізацій (наприклад, Ізраїль і близькосхідні арабські держави);

4) усередині однієї держави, але між групами, що тяжіють до різних цивілізацій (наприклад, Західна й Східна Україна);

5) між суспільствами, що намагаються створити нові держави на уламках колишніх (наприклад, Південна Осетія, Абхазія й Грузія).

Цивілізаційна геополітика вбачає певні «лінії розламу» між цивілізаціями й усередині них. Однак, для того щоб уникнути повномасштабного «зіткнення цивілізацій» С.Хантингтон рекомендував: а) реалізувати більше тісну інтеграцію держав, що входять у західну цивілізацію; б) Заходу менше втручатися в справи інших цивілізацій; в) налагодити співробітництво Заходу й Росії з метою стримування швидко зростаючих китайської і ісламської цивілізацій. Ці рекомендації містять у собі явні суперечності, пов'язані із об'єднанням в єдине ціле традиційних експансіоністських геополітичних схем західних інтелектуалів і принципу багатовимірності історії, її внутрішньої діалогічності.

Як вважає С.Б.Переслєгін, для повноцінного, а не уявного співробітництва цивілізацій - євроатлантичної або західної, євразійської (Китай, Корея, Японія, Індія, деякі країни Південно-Східної Азії), ісламської і російської (куди входить і Україна), потрібна «специфічна культура-транслятор». Сучасний Захід, що затіяв і патронує глобалізацію, такою не володіє. Адже його монетаристська економічна модель, соціально-політичні інститути і культурні символи все частіше виявляються банкрутами.

У цьому зв'язку заслуговує на увагу висновок, зроблений зокрема В.А.Дергачовим, який наполягає на тому, що назріла необхідність створення міжнародного порядку, заснованого на світових цивілізаціях. Причому західна «вибухова» модель цивілізаційного розвитку не годитися як підстава для діалогу і органічної інтеграції китайської, мусульманської, індійської, латиноамериканської, центральноафриканської та російсько-євразійської цивілізацій. Мова йде не стільки про концепцію «прав людини», скільки про подвійні стандарти їх реалізації. В ім'я цих прав західна цивілізація, яку підштовхують США, розв'язала «гуманітарну війну» в Югославії, потім, під прикриттям боротьби з міжнародним тероризмом, в Афганістані й Іраку. На цьому етапі виявилися не ефективними міжнародні інститути (ООН) і існуюча система міжнародного права.

Світова система ж для своєї стійкості має потребу в створенні «комунікаційних вузлів», здатних економічно, політично й культурно з'єднувати різні розколоті й конфронтуючі простори держав і цивілізацій. Для діалогу сучасних цивілізацій є наступні підстави. Розвиток окремих держав, регіонів і всієї планети повинен будуватися на взаємній зацікавленості у вирішенні всіх існуючих глобальних проблем: проблеми мілітаризації, групи економічних проблем, проблеми науково-технічного прогресу, демографічної, проблем охорони здоров'я і освіти, енергетичної, екологічної і т.п. Інакше кажучи, від цивілізацій (їхніх лідерів) потрібне усвідомлення всього комплексу загальнопланетарних проблем, від вирішення яких залежить доля природи і людства.

* * *

У довідковій літературі з даної теми дивіться статті:

Политология. Словарь-справочник. – М., 2000. Ст.: «Глобалистика», «Геополитика», «География политическая», «Глобальные проблемы современности».

Библиотека словарей. Политология. / Погорелый Д.Е. и др. – М., 2008. Ст.: «Хантингтон», «Бжезинский», “Глобализация”, «Геополитика», «Глобалистика политическая».

Социологическая энциклопедия. В 2-х т. – М., 2003. Ст.: «Глобализация», «Геополитика», «Хантингтон», «Бжезинский».

Політологічний енциклопедичний словник. – К, 2004. Ст.: „Глобалізація”, “Глобальні проблеми сучасності”, “Геополітика”, “Географія політична”, “Простір політичний ”.