58. Психологічна експертиза одужання та зцілення.

тимчасові розлади психічної діяльності, які мають різну тривалість, але закінчуються видужанням. Це поняття медичного критерію поєднує різні групи психічних розладів: розлади поведінки і психіки внаслідок вживання психоактивних речовин (патологічне сп'яніння, алкогольні психози - параноїд, делірій, галюціноз); невротичні, поєднані зі стресовим впливом, патологічний афект та інші виключні стани; синдроми розладів поведінки, пов'язані з ендокринними, фізіологічними й іншими причинами. Перелічені психічні та непсихічні розлади мають різну тривалість (від кількох хвилин чи годин до тижнів, місяців і навіть років), як, наприклад, при затяжних реактивних станах. Отже, часовий фактор у цій групі не головний, хоча він і міститься в основі визначення "тимчасовий". Тут основним критерієм психічних розладів треба вважати їх певну зворотність, виліковність, принципову можливість одужання.

Вирішення питання судово-психіатричної оцінки психічних розладів, які виникли в особи після вчинення нею правопорушення, але до винесення судом вироку, де вказується, що не підлягає покаранню особа, котра вчинила злочин у стані осудності, але до винесення судом вироку захворіла на душевну хворобу, що позбавило її можливості усвідомлювати свої дії, бездіяльність або керувати ними. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання вона може підлягати покаранню.

З наведеного вище можна бачити, що ця категорія осіб визнається такими, які вчинили злочин, є осудними щодо скоєного ними діяння (на відміну від неосудних осіб, чиї діяння не визнаються злочинами і не підлягають кримінальній відповідальності), але не підлягають покаранню до свого одужання. Відповідальність за злочин у вигляді покарання в цьому випадку не може настати з таких причин: досудове або судове розслідування без участі обвинуваченого (підсудного), який захворів, не може проводитись, а справа не може бути завершеною винесенням вироку, а також тому, що стосовно особи з глибоким психічним розладом покарання неможливо ні призначити, ні виконати.

Через психічну хворобу, яка виникла, обвинувачений не в змозі правильно оцінювати обставини, що мають значення для справи, і не може використовувати передбачені законам процесуальні права. Він не здатний правильно сприймати сутність пред'явленого обвинувачення, значення доказів, не може захищати свої права, подати скаргу, апелювати до суду, тобто психічний розлад своєю наявністю робить його процесуально недієздатним. Глибина ураження психічних функцій, що зумовлює неосудність чи процесуальну недієздатність, практично є однією й тією ж: особа при наявності такого психічного розладу позбавлена можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, а юридичний критерій у цьому визначенні - єдиний. Медичний критерій теж єдиний - душевна хвороба, але характер цієї хвороби, з точки зору тривалості і можливості одужання, має принципово важливе значення для остаточного вирішення питання.

Отже, коли судово-психіатричний експерт повинен оцінювати психічне захворювання, яке було констатоване як таке, що виникло після скоєння злочину, він має його правильно кваліфікувати, визначити його клінічну виразність і глибину ураження, а також вірогідні тривалість і фінал (можливість видужання). Важливість клінічного аналізу і точність діагнозу визначаються необхідністю конкретних рекомендацій стосовно заходів медичного характеру та подальшої професійної діяльності хворого.

При тимчасових розладах психічної діяльності хворі після одужання повертаються на слідство і суд. При хронічних психічних захворюваннях, після лікування, хворий втрачає можливість приймати участь судово-слідчому процесі і лишається у віданні органів охорони здоров'я.