18. Соціальні потреби, інтереси, ідеали як спонукальні мотиви соціальної дії.

Дія соціальна - форма або спосіб розв'язання соціальних проблем і суперечностей, в основу яких покладено зіткнення інтересів і потреб основних соціальних сил певного суспільства. У широкому розумінні до соціальної дії. належить будь-яка акція, вчинена соціальним суб'єктом для забезпечення своїх інтересів і потреб у певній соціо-культурній ситуації. В соціологічній літературі поширено вузьке тлумачення соціальної дії як поведінки суб'єкта, що діє орієнтовано на дію інших суб'єктів і взаємодіє з ними. Саме такого розуміння соціальної дії дотримуються фундатори впливової в соціології теорії соціальної дії М. Вебер, Ф. Знанецький, Т. Парсонс. За Вебером, соціальна дія передбачає дві необхідні ознаки: 1) суб'єктивну мотивацію суб'єкта, що діє (індивіда, групи, організації), та 2) орієнтацію на минулу, теперішню або очікувану в майбутньому поведінку інших суб'єктів, що діють. У вузькому розумінні соціальної дії наголос робиться на її інтеракційному аспекті, який для певних випадків справді має конституююче значення. Проте інтеракційний аспект не вичерпує усіх вимірів соціальної дії, осторонь лишаються, наприклад, її об'єктивні параметри (енергетичні та інформаційні джерела соціальної дії, наявні умови її перебігу тощо), які існують або складаються незалежно від інтер-суб'єктивних контактів суб'єктів, що діють.

Соціальна дія є складним структурним процесом, у якому виокремлюються різноманітні його аспекти й фази: суб'єкти, що діють, власне дія, її джерела, орієнтація, умови та результати. Важливе значення для соціальної дії має ціннісно-нормативна структура суспільства, яка виступає як регулятивний комплекс, що скеровує й координує її орієнтацію і перебіг за певних умов.

Соціальні дії розрізняють за ступенем внеску у відтворення й розвиток суспільних відносин (репродуктивні, креативні, деструктивні); залежно від проблем, що розв'язуються (політичні, економічні, екологічні та ін.); за типом суб'єктів, що діють (масові, колективні, індивідуальні); за способом здійснення (реформаторські, революційні); за ступенем раціональності (афективні, традиційні, раціональні); за типом орієнтації (інструментальні, комунікативні); за ступенем мотивації (глибоко вмотивовані, свідомо сплановані, спонтанні) тощо.

Соціальні потреби - сукупність суспільно необхідних життєвих потреб та інтересів громадян, об'єднаних за територіальними, демографічними, професійними та іншими ознаками

ІНТЕРЕСИ СОЦІАЛЬНІ — спонукальні сили діяльності соціальних груп, мас людей, спираючись на які суспільство може вдаватися до необхідних управлінських впливів на цю діяльність. Соціальний (суспільний) інтерес спрямований на соціальні інститути, устаноіи, норші взаещовідіоси у суспільстві, від яких залежить розподіл предметів, цінностей і благ, що забезпечують задоволення потреб. Соціальні інтереси лежать в основі будь-яких форм боротьби й співробітництва між людьми.

Потреба - першоджерело мотивації, це - нестаток у тім, що необхідно для існування особистості (колективу), суспільства і нормального функціонування. Первинні - фізіологічні потреби людей визначають саме для них необхідне. Це потреба в їжі, одязі, житлі, продовження роду. Потреби більш високого порядку - духовні, культурні, інтелектуальні, соціальні - визначають положення людини на виробництві й у суспільстві. До останнього відноситься і потреба в праці.

Будучи усвідомленими, потреби приймають форму інтересів до різних благ, об'єктам, видам діяльності, здатним задовольнити потреба. Реальні інтереси спонукують людини до визначених соціальних дій.

Однієї з форм цінностей представляються ідеали як вища мета, абсолютне сполучення позитивних якостей і властивостей явищ, предметів, особистості.

Рушійною силою дій кожної людини, будь-якої соціальної спільності (соціальної верстви, професійної групи, покоління тощо), суспільства як соціальної системи, кожного соціального інституту, що функціонує в тому чи іншому суспільстві (держава та її владні структури, різні системи та соціальні інститути), соціальні спільності людей (сім'я, рід, плем'я тощо) виступає інтерес. Інтерес є реальним фактором соціальних дій, подій, звершень, що стоять за безпосередніми спонуканнями, мотивами, помислами, ідеями індивідів, соціальних спільностей. Умовами життя людей, їх спільностей, місцем і роллю в системі суспільних відносин визначається і сам зміст інтересу. Адже інтерес, за висловом Клода Гельвеція, є всесильним чарівником, який змінює вигляд будь-якого предмета, бо якщо світ фізичний підпорядкований закону руху, то світ духовний не менше підпорядкований закону інтересу. Єдиним мотивом людської діяльності, підкреслював Поль Гольбах, є інтерес. Філософи Іммануїл Кант і Георг Гегель інтерес зв'язували з різноманітними формами діяльності людей відзначали конструктивно-творчу роль інтересу в суспільному розвитку, бо інтерес - стимул -реакція на стимул - мотив дії - сама дія.

Усвідомлення інтересу перетворює його на спонукальну силу діяльності. На основі інтересу людина, група, клас вступають у суспільні відносини з іншими людьми. Нарешті, усвідомлюючи інтереси, людина (спільність) перетворюється на суб'єкт діяльності і як суб'єкт належить до об'єкта своєї діяльності: оцінює соціальні можливості задоволення потреб. Інтерес формує суб'єктивні ставлення людини до світу, його світобачення, що виражається в меті. Мета - результат усвідомлення інтересу та об'єктивної дійсності - стає спонукальним імпульсом діяльності людини як рушійної сили.

Дія, не орієнтована на інших людей, не є соціальною. За Вебером, соціальна дія характеризується двома рисами: наявністю суб'єктивного значення і орієнтацією на іншого. Відома веберівська класифікація типів соціальної дії заснована на різному ступені свідомості і раціональності, характерної для його різних типів:

- ціле раціональна дія — це дія, що характеризується ясністю і однозначністю усвідомлення діючим суб'єктом своєї цілі, яку він співвідносить з раціонально осмисленими засобами, що забезпечують її досягнення; у Вебера цей тип соціальної дії грає роль раціональної "моделі" людської дії;

- ціннісно-раціональна дія — це дія, ціль якої сприймається діючим суб'єктом як безумовна цінність, як щось самодостатнє;

- традиційна дія — це дія, заснована на звичці, у зв'язку з цим вона має майже автоматичний характер;

- дія, що майже не вимагає осмисленого цілепокладания і тому дане Вебером як "прикордонний випадок" соціальної дії разом з четвертим типом соціальної дії — афективною дією. Це дія, визначальною характеристикою якої є домінуючий емоційний стан діючого суб'єкта: любов або ненависть, жах або прилив відваги і т.п. Вона фіксує міру мінімальної свідомості соціальної дії, за якою вона вже перестає бути соціальним.