2. Поточне планування.

Базується на перспективному і відрізняється від нього меншою продовжуваністю (мезоцикл, етап, тренувальний рік), більшою конкретністю цілей, задач методів, більш точним розрахунком часу по різним видам підготовки (фізичної, технічної, тактичної і т д.). В основі поточного планування використовується існуючі научні закономірності динамічної спортивної форми (встановлення, стабілізації, короткочасне зниження) чи другі самобутні структури тренувального року.

Серед всіх операцій поточного планування найбільш важливими є:

· вибір оптимальної кількості змагань, це залежить від основної цілі тренувального року, кваліфікації, рівня підготовки гімнастів та календаря змагань;

· вибір оптимальної структури тренувального року, що зв'язано перш за все з кваліфікацією гімнаста. Поточне планування розвиває, деталізує якісні та кількісні характеристики основних положень перспективного плану приміняючи до задач виступів в офіційних змаганнях на протязі річного циклу.

Для успішних виступів в змаганнях важливо щоб стан найвищої готовності досягнувся до часу проведення головних змагань. Тому поточне планування базується на закономірностях розвитку спортивної форми і основне для них періодизація кругового тренування. Річний цикл тренування прийнято розділяти на підготовчий, змагальний і перехідний періоди, що відповідають трьом основним фазам розвитку спортивної форми - встановлення стабілізації, досягнення високого рівня, зниження.

3. Оперативне планування.

Воно здійснюється на основі поточного, воно створюється на короткий проміжок часу. Оперативні плани складаються на віддільні періоди року (етап чи місяць) і на кожне тренувальне заняття. Даний вид планування спостерігає чітку конкретизацію задач, засобів, методів, об'єму та інтенсивності навантажень, а також оперативне коректування окремих занять в недільному циклі. Планування засобів підготовки і тренувальних навантажень в ньому основані на закономірностях недільного циклу тренування. Кожна неділя тренування являє собою закінчений цикл, що відображає загалом закономірності даного етапу підготовки, так і часткові закономірності кожного недільного циклу. В спортивній практиці відомі випадки, коли планування учбово-тренувального процесу гімнастів носить формальний характер. Це відбувається тому, що за часту відсутній єдиний підхід до форми та змісту планування. Формалізму в плануванні можна уникнути при умові розуміння і дотримання деяких загальнотеоретичних етапів, що мають значення обов'язкових вимог: цілеспрямованість, систематичність, всебічність, реальність, простота, наглядність планування.

2. Характеристика етапу удосконалення володіння гімнастичними вправами та забезпечення виступу на змаганнях

Цей етап передбачає вдосконалення рухових дій в умовах його практичного застосування. Тут вирішуються такі рухові завдання:

– закріпити навик володіння технікою гімнастичної вправи;

– розширити діапазон варіативності техніки вправи для доцільного виконання її в різних умовах і при максимальних проявах фізичних якостей;

– завершити індивідуалізацію техніки виконання вправи відповідно до ступеня розвитку індивідуальних здібностей. Створена й уточнена на попередньому етапі автоматизована система рухів ще не володіє стійкістю до різних несприятливих чинників (втома, зміна зовнішніх умов – якість приладів, їх розміщення тощо). На цьому етапі передбачається закріплення сформованого динамічного стереотипу, котрий лежить в основі рухового навику, і разом з тим збільшення його рухомості – для можливого пристосування вивчених дій до різних змін зовнішніх умов.

Динамічний стереотип, якому відповідає руховий стереотип, характеризується тим, що в певних умовах учень (гімнаст) виконує дії однаково правильно.

Завдяки поступовому утворенню й ускладненню умовно-рефлекторних зв’язків, дії поступово стають наочнішими, досконалішими. Такий ступінь оволодіння рухами часто називають автоматизованим (закріпленим) навиком. Властивим для закріпленого навику є те, що виконання однієї деталі руху рефлекторно викликає виконання наступної. При чому навіть найвищий ступінь автоматизації руху не знижує провідної ролі свідомого контролю з боку учня. В цьому легко переконатися під час виконання будь-якої добре засвоєної вправи. Так, наприклад, гімнаст, виконавши вже закріплену вправу, завжди зможе до найменших подробиць проаналізувати всі дії. Навіть більше: якщо в процесі виконання вправи допущені незначні відхилення від правильного виконання, то він під час виконання вправи встигає проаналізувати свої дії і внести відповідні поправки (в напрямку швидкості переміщення тіла і окремих його частин, в прикладанні м’язових зусиль і т. п.).

Закріплення рухового навику тісно пов’язане з вирішенням іншого завдання – стабілізацією руху. Це не що інше, як уміння протистояти під час виконання вправи впливові зовнішніх і внутрішніх чинників, що заважають її правильному засвоєнню. Якщо на початку закріплення вправи гімнаст може достатньо точно виконати її тільки за певних умов (у звичному залі, на звичних приладах тощо), то після стабілізації рухового навику умови, за яких виконують вправу, не мають значення. Незвичні умови змагань, наприклад, не збивають гімнаста, і він успішно справляється з виконанням вправ.

Гімнастичні вправи стандартного типу і з помірно вираженою варіативністю закріплюють методами стандартно-повторної вправи. В міру закріплення навику повторення рухів може проходити в різноманітних з’єднаннях (зв’язках) з іншими вправами і за зміни умов. Дії варіативного типу закріплюються методами повторно-перемінної вправи, де відносно стандартне відтворення технічного прийому поєднується спочатку з обмеженою, а потім з більш значною зміною умов рухової діяльності.