30.Загальна характеристика іспанського Відродження.

Література Відродження в Іспанії та Португалії, розвивалася в складних і своєрідних суспільно-політичних умовах. Глибокий аналіз національної специфічності цих умов дав Карл Маркс у праці «Революційна Іспанія». Від самого початку формування іспанського королівства в країні існували обставини, що сприяли обмеженню королівської влади. Передовсім країна була роздріблена на окремі королівства, які створювалися в різний час у міру відвоювання іспанської території від маврів. У ході реконкісти складалися й утверджувалися народні закони і звичаї, посилювалася могутність дворянства, і це послаблювало владу короля.

В XVI ст. представники міст становили наймогутнішу частину кортесів - дорадчого органу, що створився в Іспанії ще в XI ст. і складався з представників дворянства, міст і духівництва. Спроби посилення королівської влади у XV ст. викликали опір аристократії, який в середині XV ст. виливається у повстання проти короля Хуана II і його фаворитів, а згодом проти короля Енріке IV.

Серйозним кроком на шляху до централізації країни було об'єднання в другій половині XV ст. Кастілії і Арагона внаслідок шлюбу Ізабелли Кастільської і принца Арагона Фердінанда (1469).

На початку XVI ст. рішучу спробу централізувати країну і замінити феодальну монархію абсолютною здійснив Карл І. Спочатку він повів наступ на кортеси, що викликало численні повстання, а в 1520 р.- війну Священної ліги - об'єднання повсталих кастільських міст.  Міста втратили вплив у кортесах, розвиток їхній різко загальмувався.

Розправившись з містами, король повів наступ на дворянство, а у відповідь на його опір розпустив кортеси. В Іспанії остаточно утвердилася королівська влада.

Проте справжньої державної єдності іспанський абсолютизм не здійснив і не міг надійно забезпечити могутність країни. Іспанія стала батьківщиною єзуїтів, країною найжорстокішої інквізиції, найповнішим на той час втіленням католицької реакції.

Авантюрна зовнішня політика абсолютизму розбещувала населення, відвертала увагу від плідної праці всередині країни і вселяла надію на легке збагачення.

Хиткість основ іспанської монархії проявилася уже в кінці XVI ст. Саме в цей час біля берегів Англії було розгромлено іспанський флот «Непереможну Армаду» (1588), вибороли свою свободу Нідерланди, припинився потік золота з Америки. Національна економіка до того часу була вже зруйнована, народ зубожів, посилилася реакція. Іспанія втратила свою могутність.

Такі соціально-історичні процеси і визначали характер розвитку гуманізму в Іспанії і особливості літератури.

Перехід від Середніх віків до Відродження охоплює в Іспанії кінець XIV- перші три чверті XV ст. У цей час інтенсивно розвиваються народна поетична творчість і придворна аристократична література. В народній поезії XV ст. провідна роль належить романсу. Це ліричний або ліро-епічний вірш пройнятий духом патріотизму і незалежності.

У XV ст. Іспанія була тісно пов'язана з Італією і досить добре ознайомлена з її культурою. Досвід італійської літератури засвоюється придворною літературою. Під сильним впливом Петрарки створюється в цей час в Іспанії сонет (маркіз де Сантільяна), з'являються в аристократичній літературі дидактичні поезії, алегоричні твори, епічні поеми, твори сатиричного характеру.

Наприкінці XV ст. іспанська література вступила в період Відродження. В своєму розвитку вона спиралася як на досвід античної і гуманістичної літератури європейських країн, особливо Італії, так і на національну літературну традицію і народну творчість. Від самого початку в ній визначилися два напрями:

1. - основувався на традиціях народної літератури (напрям 1 -був провідним, у ньому найповніше проявився характер ренесансної літератури, визначений тими силами, що існували в іспанському народі і були породжені його героїчною історією.

2. -«учений» - на використанні античності.

Характерні риси іспанської літератури: демократизм, багата уява, пристрасність, органічне засвоєння й збереження народних поетичних форм. Водночас у своєрідних обставинах країни рано визначився розрив між ідеями Відродження і реальністю, що зумовило й раннє розчарування в гуманістичних ідеалах, і гострокритичне зображення реальної дійсності в літературі.

Раннє Відродження в Іспанії припадає на кінець XV- першу половину XVI ст.,

Зріле і Пізнє Відродження охоплює другу пол.XVI- перші десятиліття XVII ст.