31.Іспанський роман доби Відродження: ренесансно-лицарський, пасторальний, шахрайський. Особливості композиції, еволюція, зразки.

Формування гуманістичних ідей у ранній період відбувалося під значним впливом італійської культури і філософських ідей античності. Значна роль у гуманістичному русі належала університетам. Зокрема, центром наукової гуманістичної думки став університет в Алькала де Енарес. Саме там розвинувся іспанський «еразмізм» - вільнодумний рух, позначений сильним впливом творів Еразма Роттердамського. Найвидатнішим іспанським ученим-гуманістом раннього Відродження був Хуан Луїс Вівес (1492- 1540). 

Одним з перших найбільш значимих явищ іспанської літератури раннього Ренесансу був твір Фернандо де Рохаса «Трагікомедія про Калісто і Мелібею», відомий також під назвою «Селестина». Жанр твору визначити не просто. Це прозова розповідь, яка має ознаки роману, але подана вона в формі діалогу. «Селестина» є цілком оригінальним, національним іспанським твором, його зміст становить трагічна історія двох закоханих знатних молодих людей - Калісто і Мелібеї, які необачно вдаються за допомогою до звідниці Селестини. Історія закінчується загибеллю всіх головних героїв.

«Селестина» значною мірою вплинула на розвиток жанру роману і драми в іспанській літературі. Зокрема, вона дала початок новій темі, яка буде безпосередньо продовжена в «шахрайському» романі.

Ренесансно-рицарський роман.  Для творів цього жанру властиві риси середньовічного авантюрно-героїчного рицарського роману і певною мірою він виповнюється гуманістичним змістом. У ренесансно-рицарському романі з його неймовірними подробицями, з його героями, які підкорюють помахом меча імперії і султанати, жила не тільки стихія казки, а й до краю гіперболізовані відголоски великих відкриттів, великих воєн і великих кар'єр Ренесансу».

В Іспанії були створені численні рицарські романи, але найвизначніший з них перший роман - «Амадис Гальський», написаний Гарсі Ордоньєсом де Монтальво. «Амадис Гальський» відзначається захоплюючим авантюрним сюжетом, легким для  сприйняття стилем; він набув величезної популярності в Іспанії та в інших країнах, на мови яких перекладався. Популярність рицарського роману згасла лише з крахом самої авантюристичної політики іспанського абсолютизму.

Помітним явищем став пасторальний роман. У ньому зображалося ідилічне життя пастухів на лоні природи. В образах пастухів і пастушок виступали не люди з народу, а представники аристократичного світу, здатні на піднесені та витончені почуття. В романах розповідалося про чисту, платонічну любов, прославлялася простота життя, створювався ідеальний, вигаданий світ, далекий від соціальної реальності. Іноді на сторінках цих творів відбивалися деякі етичні й філософські питання. Виникли такі романи на грунті розчарування тогочасною дійсністю. Їй і протиставлявся утопічний світ пасторалі. Найвизначнішим іспанським пасторальним романом був твір Хорхе де Монтемайора «Діана» . (1559)

Шахрайський роман. Наприкінці раннього періоду Відродження виник інший різновид розповідного жанру, названий шахрайським, або пікарескним романом, який протягом наступних ста років залишався одним із провідних жанрів в іспанській літературі, його поява також була зумовлена тими процесами, що відбувалися в суспільному житті країни. Зубожіння різних верств населення, засліплення жадобою легкої наживи за океаном, презирство до повсякденної праці, моральний розклад і почуття безнадійності- призвели до виникнення декласованого елемента - маси авантюрників, бродяг, нероб, жебраків, злодіїв. Вони і становили особливий прошарок населення - пікаро. Доля цих людей незабаром стала предметом зображення в шахрайському романі. Звичайно в творах такого типу розповідається історія життя людини, з дитинства позбавленої засобів до життя. Герой історії вдається до різних занять, буває серед різних людей, зазнає багато пригод і злигоднів, навчається всіляких шахрайств і хитрувань і зрештою досягає певного матеріального благополуччя. Історія розгортається на фоні реального повсякденного життя. В сюжеті шахрайського роману немає романтичної любовної інтриги. Розповідь у ньому ведеться від першої особи, оповідачем виступає сам герой.

Першим шахрайським романом був твір «Життя Ласарильйо з Тормеса». Імені автора встановити не вдалось. З тексту твору можна бачити, що автор був людиною освіченою, ознайомленою з античною класичною літературою.

Як встановлено дослідниками, в романі «Життя Ласарильйо з Тормеса» використані книжні і фольклорні джерела. Так, розповідь про продавця папських грамот майже повністю збігається з сюжетом однієї з новел італійського письменника Мазуччо; в образі Ласарильйо виразно проступають риси фольклорного персонажа - кмітливого й хитруватого поводиря професійних жебраків-сліпих (el lazarillo) з народних анекдотів і оповідок. Але всі запозичення відповідно перероблені автором і підкорені його власному задуму.

За формою твір «Життя Ласарильйо з Тормеса» - це автобіографія пікаро, розказана ним уже в час надійного достатку. Складається ця розповідь з низки епізодів, кожний з яких відіграв свою роль у вихованні Ласарильйо і формуванні його свідомості. ЗМІСТ: З дитячих років Ласаро зазнав злиднів і жив в атмосфері шахрайства, його батько, мірошник, «пускав кров мішкам» - крав зерно у млині; після смерті батька вітчим, мавр Сеїд, крав овес і шахраював, будучи ветеринаром у конюшнях командора. Сеїда викрили, «спустили шкуру», ніхто більше не приносив хліб, м'ясо і дрова, і мати віддала Ласаро у поводирі професійному жебраку-сліпому. Сліпий був надзвичайно хитрим і великою пройдою, йому були «відомі тисячі засобів і прийомів виманювати гроші». З самого початку служби він навчав Ласаро, що «слуга сліпого повинен бути хитрішим від самого чорта». Будучи «найскупішою і найжадібнішою людиною на світі», жебрак морив Ласарильйо голодом і знущався з нього. З цієї першої школи Ласаро виніс науку, що без хитрощів і шахрайства йому не вижити: «Треба бути насторожі і не ґавити, бо я сирота і повинен уміти постояти за себе».

Покинувши сліпця, Ласарильйо поступив на службу до попа з Македи, людини неймовірно скупої, жорстокої та ще й лицемірної. На службі у нього Ласаро «не жив, а помирав», бо одержував втричі менше їжі, ніж йому було потрібно. Коли Ласаро крав у попа хліб, той нещадно бив його, всіляко знущався над ним, хвалячись своєю стриманістю в їжі, хоч Ласаро сам бачив, що «на поминках він жер на чужий рахунок, як вовк».

Життя у попа змушувало Ласаро удосконалювати мистецтво шахраювання. «Нужда - великий учитель. Я зазнавав її постійно, а тому вдень і вночі обдумував засоби для підтримки моїх сил і думаю, що в пошуках цих проклятих засобів голод освітлював мій шлях...». І все ж піп виявився хитрішим і спіймав Ласарильйо на крадіжці хліба. Розлютившись, він ледве не забив голодного слугу до смерті, а коли згодом той звівся на ноги, вигнав його. Третьою школою Ласарильйо була служба у дворянина в Толедо. Дворянин не бив його, але й їсти не давав зовсім, бо не мав ніяких засобів до життя і сам постійно голодував. Ласарильйо був добрим до свого пана, «бачачи, що з нього нічого взяти», жебрачив і годував його об'їдками, які подавали жалісливі люди. Правда, йому не подобалась пихатість дворянина, але й це він прощав, думаючи, що «напевне, у дворян такий звичай - задирати ніс, коли в кишені вітер свистить».

Дворянин був нероба, працювати йому не дозволяла честь. Він мріяв про службу у знатної персони, вважаючи, що «видряпатися з нужди можна тільки улаштувавшись до людей знатних». Він проявляв готовність бути улесливим, у всьому догоджати своєму покровителю, брехати, коли потрібно, тобто робити все те, що суперечить поняттям честі. Слухаючи свого пана і роздумуючи над його -життям, Ласарильйо доходить висновку, що честь приносить тільки шкоду: «...Як багато таких, як він, розсіяно по світу, і через цю гидоту, яка називається честю». Це відкриття вже назавжди звільнило Ласарильйо від обов'язку честі.

Наступною школою була служба у гультяя-ченця, лютого ворога монастирської служби і монастирської їжі; після цього - у продавця папських грамот, безсоромного й спритного торгівця й лицеміра, великого майстра обдурювати народ, вигадуючи найбезчесніші засоби збувати свій товар. З таким багажем знань Ласарильйо став цілком досвідченим пікаро, здатним протидіяти злигодням, і поступово досяг матеріального благополуччя. Він знайшов засіб накопичити грошей на службі у капелана собору, розвозячи по місту і продаючи воду. Одягнувшись, «як належить порядній людині», Ласарильйо найнявся на службу до альгвасила, а після цього з милості знатних панів зрештою досяг постійної «коронної» служби міського глашатая в Толедо. Його зовсім не бентежило, що служба міського глашатая вважалася ганебною: важливо, що вона приносила достаток, який ще більше зріс, коли настоятель храму одружив його з своєю коханкою-служницею. Настоятель обдаровував Ласарильйо зерном і м'ясом, пригощав обідами, повчав не звертати уваги на поговір про легковажність дружини, а пильнувати тільки власну користь. Ця «мудра» мораль не суперечила поняттям Ласарильйо, і всі троє жили в мирі та злагоді, а Ласарильйо, як сам хвалиться, «благоденствував і був на вершині житейського благополуччя». Досяг він його ціною втрати особистої честі і гідності.

У змалюванні образу пікаро проявилися демократичні позиції анонімного автора. Люди, яким служить Ласарильйо- це характерні типи феодально-абсолютистської Іспанії.Яскравими й переконливими є образи священнослужителів. Усі вони зображені гостро критично, що надає твору антицерковної спрямованості. Тому роман був засуджений інквізицією і в 1559 р. внесений до списку заборонених книг.

Стиль роману- «низький», мова проста, розмовна, розповідь від першої особи вносить тон безпосередності й невимушеності.

Шахрайський роман продовжує розвиватись і в наступному періоді. Відзначився у цьому жанрі Матео Алеман. Великий успіх мав його роман «Гусман з Альфараче», в якому яскраво зображено побут і звичаї в Іспанії кінця XVI- початку XVII ст. Визначні зразки пікарескного роману періоду пізнього Відродження створив також Франсіско Кеведо.

Жанр шахрайського роману вніс багато нового в літературу:- новий тип сюжету, побудованого на матеріалі реальної, -вперше змальовано строкату соціальну картину, зображено людину в її повсякденному житті, -нові теми й мотиви.