42. Загальна характеристика комедій Шекспіра.

Комедії. Протягом 90-х років Шекспір написав десять комедій. Сюжети для них він брав з різних джерел: італійських новел, античних і сучасних творів, з реальної дійсності. Драматург часто переносив події у різні країни, особливо в південні. Та де б не відбувалась у його творах дія, як відзначав Енгельс, по суті, перед нами завжди постає весела Англія і своєрідні типи англійців(2).

Написані в найбільш оптимістичний період англійського гуманізму, комедії пройняті ренесансним утвердженням земного життя, непохитною вірою в благородство і довершеність людини. Світ комедій становить усе прекрасне в житті - кохання, дружба, музика, поезія, природа. В цьому світі діють люди молоді, добрі, веселі, діяльні, здатні на сильні й стійкі пристрасті, на самопожертву й подвиг в ім'я дружби й кохання. Особлива принадність цих людей у природності, у свободі й невимушеності їхніх почуттів і поведінки. Вони сміються над усім, що суперечить здоровій людській природі: над ханжеством і скнарістю, педантизмом і догматикою, афектацією і манірністю у поведінці й мові.

Герої комедій нерідко зустрічаються з перешкодами на шляху до щастя, стикаються в житті з жорстокістю і несправедливістю, але ніколи не схиляються перед злом, а рішуче встають на боротьбу з усіма його проявами і завжди перемагають. [356]

Комедії Шекспіра вражають багатством і широтою життєвого матеріалу, дивовижною різноманітністю людських характерів і натур: кожний із 180 персонажів, виведених у комедіях,- неповторна індивідуальність.

Гуманістична мрія Шекспіра про ідеальний світ, що проймає всі комедії, зумовила звертання драматурга до фантастичного елемента, до народних легенд і балад, до поетики казки.

Визначальною особливістю жанру Шекспірової комедії є поєднання в ній у нерозривну цілість фантастичного і реального, серйозного і смішного. Сюжети комедій розгортаються, як правило, у двох органічно злитих планах - романтичному, високому і реальному, побутовому. Витончена думка, облагороджені культурою почуття і пристрасті поєднані з веселим простонародним гумором і побутовими мотивами. Відповідно до цього Шекспір вживає у своїх комедіях вірш і прозу.

Мистецтво Шекспірової комедії формувалося поступово і досягло зрілості у другій половині 90-х років. З ранніх комедій особливо характерною є «Сон літньої ночі».

«Сон літньої ночі» - одна з найбільш життєрадісних гуманістичних комедій. П ренесансний зміст полягає у ствердженні торжества природного людського почуття і нездоланної сили кохання.

Для комедій, написаних у другій половині 90-х років, характерні нові особливості. П'єси зберігають життєрадісний характер, віру в перемогу добра, проте світ, який постає в них, позначений гострішими протиріччями, більше місця в ньому займають персонажі негативні, носії зла, виразніше звучать сумні мотиви, складнішими стають людські характери. Все це помітно уже в «Венеціанському купці».

Серію веселих комедій Шекспіра першого періоду завершує «Дванадцята ніч». Місцем її дії є умовна південна країна Іллірія, однак уже в перших побутово-комедійних сценах п'єси відчувається колорит сучасної Шекспіру Англії.

«Дванадцята ніч» була останньою веселою комедією Шекспіра, але не останньою його п'єсою комедійного жанру. У другому періоді творчості написано ще три комедії: «Троїл і Крессіда», «Кінець діло вінчає», «Міра за міру». В науковій літературі їх називають понурими комедіями. В них вже немає ідеалізованого світу радості й щастя, високого, світлого кохання. Хоч за вимогами жанру понурі комедії закінчуються щасливо, вони позбавлені атмосфери життєрадісності, комедійний компонент у них дуже послаблений, любов не дає приводу для веселого і доброго сміху - вона спричинює страждання, а подекуди й зло.

Понурі комедії зберігають гуманістичний зміст, і разом з тим у них багато гіркоти. Тут зло не просто співіснує з добром - воно нерідко проникає в душу доброї людини і отруює її. Це вносить в комедії трагедійний елемент і визначає його помітну роль у творі.

Короткий переказ твору Приборкання норовливої (Вільям Шекспір) комедія

Меднік Крістофер Слай засинає п'яним сном у порога трактиру. З полювання повертається лорд з єгерями і слугами і, виявивши сплячого, вирішує зіграти з ним жарт. Його слуги відносять Слая в розкішну постіль, миють у запашній воді, переодягають у дороге плаття. Коли Слай прокидається, йому кажуть, що він - благородний лорд, який був охоплений божевіллям і проспав п'ятнадцять років, причому йому снилося, що він накоїв був лиха. Спочатку Слай наполягає, що він «рознощик за походженням, чесальники за освітою, ведмежатник по примхам долі, а по теперішньому ремесла - мідник», але поступово дозволяє переконати себе, що він дійсно важлива персона і одружений на чарівній леді (насправді це переодягнений паж лорда). Лорд сердечно запрошує до свого замку мандрівну акторську трупу, присвячує її членів у план розіграшу, а потім просить їх зіграти веселу комедію, нібито для того щоб допомогти уявному аристократу позбутися від хвороби.

Люченціо, син багатого пізанці Вінченцо, приїжджає до Падуї, де збирається присвятити себе заняттям філософією. Його довірений слуга Трані вважає, що при всій відданості Арістотелем «Овідієм не можна нехтувати». На площі з'являється багатий падуанський дворянин Баптиста в супроводі доньок - старшій, безглуздої і зухвалої Катаріни, та молодшої - тихою і лагідною Бьянкі. Тут же знаходяться і два нареченого Бьянкі: Гортензія і молодиться старий Греміо (обидва - жителі Падуї). Баптиста повідомляє їм, що не видасть Б'янку заміж, поки не знайде чоловіка для старшої дочки. Він просить допомогти знайти для Б'янки вчителів музики і поезії, щоб бідолаха не нудьгувала у вимушеній самітництві. Гортензії й Греміо вирішують тимчасово забути про своє суперництво, щоб знайти чоловіка для Катаріни. Це завдання не з легких, оскільки «сам чорт не знайшов спільної мови з нею, так злоблива» і «при всьому багатстві її батька ніхто не погодиться одружитися з відьму з пекла». Люченціо з першого погляду закохується в красуню лагідну і вирішує проникнути в її будинок під виглядом вчителя. Трані, у свою чергу, повинен зображувати свого пана і посвататися до Бьянка через її батька.

Ще один дворянин приїжджає до Падуї з Верони. Це Петруччо - старий друг Гортензія. Він відверто зізнається, що приїхав до Падуї, «щоб досягти успіху і вигідно одружуватися». Гортензія жартома пропонує йому Катаріну - адже вона красива і посаг за нею дадуть багате. Петруччо тут же вирішує йти свататись. Попередження стурбованого одного про поганому вдачу нареченої, її сварливість і впертості не чіпають молодого Верона: «Та хіба слух мій до шуму не звик? / Так хіба не чув я львів гарчання? »Гортензії й Греміо згодні оплатити витрати Петруччо, пов'язані зі сватанням. Всі відправляються в будинок Баптисти. Гортензія просить друга представити його як вчителя музики. Греміо збирається рекомендувати як вчителя поезії переодягненого Люченціо, який лицемірно обіцяє підтримати сватання рекомендувача. Трані в костюмі Люченціо також оголошує себе претендентом на руку Бьянкі.

У будинку Баптисти Катаріна прискіпується до плаксивою сестрі і навіть б'є її. З'явився в компанії, гортензії й всіх інших Петруччо відразу ж заявляє, що жадає побачити Катаріну, яка, мовляв, «розумна, скромна, привітна, красива і славиться люб'язним поводженням». Він представляє Гортензія в якості вчителя музики Лічіо, а Греміо рекомендує Люченціо як молодого вченого на ім'я Камбіо. Петруччо запевняє Баптисту, що завоює любов Катаріни, адже «вона непокірна, але і він упертий». Його не лякає навіть те, що Катаріна зламала лютню об голову уявного вчителя у відповідь на безневинне зауваження. При першій зустрічі з Катаріною Петруччо жорстко і насмішкувато парирує всі її витівки ... І отримує ляпаса, яку змушений стерпіти: дворянин не може вдарити жінку. Все ж він каже: «Народжений я, щоб приборкати тебе / І зробити кішечкою з дикої кішки». Петруччо вирушає до Венеції за весільними подарунками, прощаючись з Катаріною словами: «Цілуй ж, Кет, мене без побоювання! Граємо весілля в цю неділю! »Греміо і зображає Люченціо Трані вступають у боротьбу за руку Бьянкі. Баптіста вирішує віддати дочку того, хто призначить їй більшу спадщину після своєї смерті («удовину частина»). Трані виграє, але Баптиста хоче, щоб обіцянки були особисто підтверджені Вінченцо, батьком Люченціо, який є справжнім господарем капіталу.

Під ревнивим поглядом Гортензія Люченціо в образі вченого Камбіо пояснюється Бьянка в любові, нібито проводячи урок латині. Дівчина не залишається байдужою до уроку. Гортензія намагається порозумітися за допомогою гам, але його залицяння відкинуті. У неділю Петруччо з образливим запізненням приїжджає на своє весілля. Він сидить на заїждженої шкапі, у якої хвороб більше, ніж волосся в хвості. Одягнений він у неймовірні лахміття, які ні за що не бажає змінити на пристойний одяг. Під час вінчання він веде себе як дикун: дає стусана священика, вихлюпує вино в обличчя паламаря, вистачає Катаріну за шию і дзвінко чмокає в губи. Після церемонії, незважаючи на прохання тестя, Петруччо не залишається на весільний бенкет і відразу відвіз Катаріну, незважаючи на її протести, зі словами: «Тепер вона майно моє: / Мій будинок, комора, господарське начиння, / Мій кінь, осел, мій віл - все, що завгодно ».

Греміо, слуга Петруччо, є в заміський будинок свого господаря і повідомляє іншим слугам, що зараз приїдуть молоді. Він розповідає про безліч неприємних пригод по дорозі з Падуї: кінь Катаріни оступилася, бідолаха звалилася в бруд, а чоловік, замість того щоб допомогти їй, кинувся лупити слугу - самого оповідача. Причому так старався, що Катаріні довелося шльопати по бруду, щоб його відтягнути. Тим часом коні втекли. З'явившись в будинку, Петруччо продовжує бешкетувати: він прискіпується до слуг, скидає на підлогу нібито підгоріле м'ясо і весь посуд, розоряє приготовлену постіль, так що змучена подорожжю Катаріна залишається без вечері й без сну. У божевільному поведінці Петруччо є, однак, своя логіка: він уподібнює себе сокольничого, який позбавляє птицю сну та їжі, щоб швидше приручити її. «Ось спосіб приборкати норовливий характер. / Хто знає кращий, нехай розповість сміливо - / І зробить для всіх добру справу ».

У Падуї Гортензія стає свідком ніжної сцени між Б'янкой і Люченціо. Він вирішує залишити Б'янку і одружитися на багатій вдові, давно люблячої його. «Відтепер в жінках цінувати почну / Не красу, а віддане серце». Слуги Люченціо зустрічають на вулиці старого вчителя з Мантуї, якого зі схвалення господаря вирішують представити Баптисте як Вінченцо. Вони морочать голову довірливому старому, повідомляючи йому про початок війни і наказі герцога Падуанського стратити всіх захоплених мантуанцев. Трані, розігруючи з себе Люченціо, погоджується «врятувати» наляканого вчителя, видавши його за свого батька, який якраз повинен приїхати, щоб підтвердити шлюбний договір.

Тим часом бідної Катаріні як і раніше не дають ні їсти, ні спати, та ще й дражнять при цьому. Петруччо з лайкою виганяє з дому кравця, який приніс плаття, надзвичайно сподобалося Катарини. Те ж відбувається з галантерейника, що приніс модний капелюшок. Потихеньку Петруччо говорить ремісникам, що їм заплатять за все. Нарешті молоді, супроводжувані який гостював у них Гортензія, відправляються в Падую відвідати Баптисту. По дорозі Петруччо продовжує вередувати: він то оголошує сонце перед місяцем, та змушує дружину підтвердити його слова, погрожуючи інакше відразу повернутися додому, то говорить, що зустрінутий ними по дорозі старець - чарівна дівчина, і пропонує Катаріні цю «дівчину» поцілувати. У бідолахи вже немає сил чинити опір. Старцем виявляється не хто інший, як Вінченцо, що прямує до Падуї провідати сина. Петруччо обіймає його, пояснює, що перебуває з ним у властивості, тому що Бьянка, сестра його дружини, напевно вже повінчана з Люченціо, і пропонує провести до потрібного будинку,

Петруччо, Катаріна, Вінченцо і слуги під'їжджають до будинку Люченціо. Старий пропонує свояка зайти в будинок, щоб разом випити, і стукає у двері. З вікна висовується вчитель, вже увійшов у смак ролі, і з апломбом жене «самозванця». Піднімається неймовірна метушня. Слуги брешуть самим правдоподібним і забавним чином. Дізнавшись, що Трані видає себе за його сина, Вінченцо в жаху: він підозрює слугу у вбивстві пана і вимагає укласти його разом з посібниками у в'язницю. Замість цього у в'язницю на вимогу Баптисти тягнуть його самого - як обманщика. Метушня кінчається, коли на площу виходять справжній Люченціо і Б'янка, які тільки що таємно повінчалися. Люченціо влаштовує бенкет, під час якого Петруччо б'ється об заклад на сто крон з Люченціо і Гортензія, вже одружується на вдові, що його дружина сама слухняна з трьох. Його піднімають на сміх, однак і колись лагідна Бьянка і закохана вдова відмовляються прийти на прохання чоловіків. Тільки Катаріна приходить на першу ж наказу Петруччо. Вражений Баптиста збільшує придане Катаріни на двадцять тисяч крон - «інша дочка - придане іншого!». За наказом чоловіка Катаріна призводить норовливих дружин і читає їм повчання: «Як підданий зобов'язаний государю, / Так жінка - дружину своєму <...> Тепер я бачу, / Що не списом - соломинкою ми б'ємося / І тільки слабкістю своєї сильні. / Чужу роль грати ми не повинні ».

58